Завідомо незаконні затримання, привід, арешт або тримання під вартою (ст. 371 КК).

Стаття складається з трьох частин, які містять заборонювальні но­рми. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечу­ють здійснення правосуддя в державі. Безпосередній об'єкт злочи­ну — правосуддя в частині забезпечення законного затримання, приводу, арешту чи тримання під вартою, а також конституційне право людини на свободу й особисту недоторканність. Додатковими факу­льтативними безпосередніми об'єктами злочину є честь і гідність особи, її життя та здоров'я, майнові блага. Потерпілі від злочину — підозрюваний, обвинувачений, підсудний, свідок і потерпілий.

Об'єктивна сторона злочину виявляється в незаконному: /) за­триманні; 2) приводі (ч. 1 ст. 371 КК); 3) арешті; 4) триманні під ва­ртою (ч. 2 ст. 371 КК).

Незаконним вважається здійснення вказаних діянь не на підставах або не в порядку, що регламентується КПК і Законом України «Про попереднє ув'язнення» від 30 червня 1993 р. (наприклад, привід або затримання без складання відповідних процесуальних документів; арешт без рішення судді; тримання під вартою після закінчення перед­баченого законом строку затримання чи арешту тощо).

Затримання у кримінально-процесуальному порядку застосовуєть­ся до особи, котра підозрюється у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у виді позбавлення волі, і полягає в позбавленні її волі на строк до 72 годин. Привід — це захід процесуального приму­су, що передбачає примусове доправлення підозрюваного, обвинува­ченого, підсудного, потерпілого чи свідка ОВС та військовою служ­бою правопорядку в ЗС України (щодо військовослужбовців і працівників ЗС України) до органу дізнання, слідчого, прокурора чи в суд. Арешт (взяття під варту) — це запобіжний захід, який застосову­ється лише у справах про злочини, за які законом передбачено пока­рання у виді позбавлення волі на строк понад три роки (у виняткових випадках цей запобіжний захід може застосовуватись у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення во­лі на строк не більший від трьох років). Незаконне тримання під вар­тою наявне у випадку порушення строків тримання під вартою або порушення порядку продовження таких строків, а також при триманні під вартою, коли вже немає необхідності в запобіжних заходах узагалі чи в застосуванні саме цього запобіжного заходу.

Злочини, передбачені частинами 1 і 2 ст. 371 КК, є закінченими з моменту вчинення передбачених у них дій (формальний склад).

Суб'єкт злочину спеціальний — службова особа органу дізнання, слідчий, прокурор, а у випадку завідомо незаконного тримання під ва­ртою — також начальник місця попереднього ув'язнення.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючі ознаки злочину (ч. 3 ст. 371 КК): /) спричинення ним тяжких наслідків (наприклад, самогубства особи чи замаху на са­могубство, тяжкого захворювання, позбавлення життя підозрюваного чи обвинуваченого іншими затриманими або ув'язненими тощо); 2) вчинення його з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах.

Інші службові особи, що вчинили зазначені дії, відповідають за ст. 365 КК. Приватні особи за вчинення тих же дій відповідають за ст. 146 КК. Завідомо незаконні затримання чи привід, арешт або три­мання під вартою в сукупності з притягненням завідомо невинного до кримінальної відповідальності кваліфікуються за статтями 371 і 372 КК.

3. Задача:

Колишній слідчий Р., який вже рік не працював, вийшовши на пен­сію, під час футбольного матчу на стадіоні зустрівся з Н., якого він ра­ніше притягнув до кримінальної відповідальності за злочин, передба­чений ч. 2 ст. 121 КК України. Зі словами: «Тепер будеш знати як саджати невинних у тюрму! » — Н. наніс удар ножем у живіт Р. Через декілька хвилин потерпілого доставили до лікарні, однак врятувати йому життя не вдалося.

Кваліфікуйте дії Н.

Відповідь:

Дії Н. потрібно кваліфікувати за ст. 348 КК як посягання на життя працівника правоохоронного органу у зв'язку з виконанням цим пра­цівником своїх службових обов'язків. Факт перебування слідчого Р. на пенсії на кваліфікацію не впливає, адже посягання на його життя було здійснено у зв'язку з тим що він раніше виконував службові обов'язки працівника правоохоронного органу.

 

Білет № 72

1. Обставини, які пом'якшують покарання. Постанова Плену­му Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про прак­тику призначення судами кримінального покарання».

Пом'якшуючі обставини — це встановлені судом різного роду ві­домості, що свідчать про меншу ступінь небезпечності особи винного і вчиненого ним злочину і дають підстави для застосування до нього менш суворого покарання.

Наявність пом'якшуючих обставин свідчить про менший ступінь не­безпечності винного і дає судові підстави призначити йому менш суворе покарання. Пом'якшення покарання може відбуватися в межах одного виду покарання або ж в обранні іншого, більш м'якого виду покарання за альтернативної санкції. За певних умов ці обставини можуть бути підставою для призначення покарання у розмірі, нижчому від найнижчої межі санкції статті Особливої частини КК (ч. 1 ст. 69 КК), для непризна-чення додаткового покарання, якщо воно передбачене санкцією статті як обов'язкове (ч. 2 ст. 69 КК) або як факультативне.

За наявності інших, передбачених законом обставин, пом'якшуючі обставини можуть впливати на вирішення питання про можливість звільнення особи від відбування призначеного покарання з випробу­ванням (ст. 75 КК).

Перелік обставин, які пом'якшують покарання, міститься в ч.1 ст. 66 КК. Передбачені ч. 1 ст. 66 КК пом'якшуючі обставини за своїм змістом характеризують: 1) подію злочину або 2) особу винного.

До них відносять: 1) з'явлення з зізнанням, щире каяття або актив­не сприяння розкриттю злочину. Вирішуючи питання про наявність такої пом'якшуючої обставини, як з'явлення із зізнанням, суди пови­нні перевіряти, чи були подані до органів розслідування, інших держа­вних органів заява або зроблене посадовій особі повідомлення про злочин (у будь-якій формі) добровільними і чи не пов'язано це з тим, що особа була затримана як підозрюваний і, будучи викритою, підтве­рдила свою участь у вчиненні злочину. Якщо у справі, порушеній за фактом вчинення злочину, не встановлено, хто його вчинив, доброві­льні заява або повідомлення особи про вчинене нею мають розгляда­тись як з'явлення із зізнанням. Аналогічно розцінюється заява особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, про вчинення нею ін­шого злочину, про який не було відомо органам розслідування.

За сукупності вчинених злочинів з'явлення із зізнанням має врахо­вуватись як обставина, що пом'якшує покарання при призначенні останнього за злочин, у зв'язку з яким зроблено це зізнання; 2) добро­вільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шко­ди; 2-1) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосере­дньо після вчинення злочину; 3) вчинення злочину неповнолітнім; 4) вчинення злочину жінкою у стані вагітності; 5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин; 6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріа­льну, службову чи іншу залежність; 7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними чи аморальними діями потерпілого; 8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності; 9) виконання спеціального завдання з по­передження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину в передбачених КК випадках.

Згідно п. 5 постанови судам треба мати на увазі, що наведений у ч. 1 ст. 66 КК перелік обставин, які пом'якшують покарання, не є ви­черпним. При призначенні покарання суд може визнати пом'якшую­чими й інші обставини, не зазначені в ч. 1 цієї статті (наприклад, вчи­нення злочину внаслідок збігу випадкових обставин чи неправильної поведінки потерпілого, відвернення підсудним шкідливих наслідків злочину, часткове відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди). Визнання обставини такою, що пом'якшує покарання, має бу­ти вмотивоване у вироку.

Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує покарання, передбачена у статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні по­карання як таку, що його пом'якшує (ч. 3 ст. 66 КК). Наприклад, у разі кваліфікації дій обвинуваченого за ст. 116 як умисне вбивство, вчине­не в стані сильного душевного хвилювання, суд при призначенні пока­рання не може посилатися на наявність обставини, що пом'якшує по­карання і передбачена в п.7 ч. 1 ст. 66 — вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомір­ними чи аморальними діями потерпілого.

⇐ Предыдущая59606162636465666768Следующая ⇒

Поделиться: