Архитектура Аудит Военная наука Иностранные языки Медицина Металлургия Метрология Образование Политология Производство Психология Стандартизация Технологии |
Дії, що дезорганізують роботу установ виконання покарань (ст. 392 КК).
Стаття складається з однієї частини, що містить заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують здійснення правосуддя у державі. Безпосередній об'єкт злочину — інтереси правосуддя у частині забезпечення відбування покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі та нормальна діяльність адміністрації установ виконання покарань. Потерпілими від злочину можуть бути: 1) особи, засуджені до позбавлення волі або обмеження волі, які відбувають покарання в установах виконання покарань; 2) представники адміністрації цих установ (як службові особи, наділені правом застосовувати заходи заохочення і стягнення щодо засуджених, так і інші особи, які виконують певні функції у таких установах). Об'єктивна сторона злочину передбачає чотири форми: 1) тероризування засуджених; 2) напад на адміністрацію; 3) організація організованої групи; 4) активна участь в організованій групі. Тероризування засуджених — це застосування до них фізичного насильства або погрози його застосування з метою примусити їх відмовитись від сумлінного ставлення до праці, додержання правил режиму, а також вчинення таких дій з помсти за виконання громадських обов'язків зі зміцнення дисципліни і порядку в установі виконання покарань. Напад на адміністрацію — це протиправні дії, що вчиняються щодо представників адміністрації установи виконання покарань у зв'язку з їх службовою діяльністю, шляхом застосування насильства над ними або створення реальної загрози його негайного застосування. Організація організованої групи — це дії, що полягають у створенні організованої групи, об'єднанні інших співучасників, спрямуванні їх зусиль на вчинення одного чи кількох злочинів або координації їх злочинної поведінки. Активна участь в організованій групі — це підбурювання окремих засуджених до вчинення протиправних дій щодо інших засуджених або до нападу на адміністрацію, підшукування необхідних засобів або знарядь злочину, безпосереднє вчинення нападів. Створення злочинної організації або організація озброєної банди у виправних установах підлягає кваліфікації за статтями 255 або 257 КК. Напад на адміністрацію та тероризування засуджених, які супроводжувались побоями, заподіянням легких, середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень, охоплюються ст. 392 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями Особливої частини КК не потребують. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є місце його вчинення — установа виконання покарань. Злочин є закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з дій, передбачених ст. 392 КК (формальний або усічений склади). Суб'єкт злочину — спеціальний (особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення чи обмеження волі в установі виконання покарань). Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. 3. Задача: П. познайомився через глобальну комп'ютерну мережу Інтернет з співробітницею банку «Полісся» Ч. і спілкувався з нею за допомогою електронної пошти. Одного разу він під виглядом графічного файлу навмисно переслав їй комп'ютерний вірус. Цей файл не був перевірений Ч. на наявність вірусу відповідною програмою, хоча це і входило до кола її обов'язків, через що вірус активізувався на її комп'ютері та вразив комп'ютери банку, що були підключені до локальної мережі. Внаслідок нього комп'ютерна мережа банку була блокована на тривалий час. Нанесена шкода оцінюється у 280 000 гривень. Кваліфікуйте дії П. і Ч. Відповідь: Дії П. потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 361-1 КК як розповсюдження шкідливих програмних засобів, призначених для несанкціонованого втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), що заподіяло значну шкоду. Дії Ч. потрібно кваліфікувати за ст. 363 КК як порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), вчинене особою, яка відповідає за їх експлуатацію, що спричинило значну шкоду.
Білет № 76 1. Призначення покарання за сукупністю вироків. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання». Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком (ст. 71 КК). Згідно п. 26 постанови невідбутою частиною покарання за попереднім вироком треба вважати: покарання, від відбування якого особу звільнено з випробуванням (статті 75, 79, 104 КК), за винятком часу тримання під вартою в порядку запобіжного заходу або затримання, перебування в медичному закладі тощо; частину покарання, від відбування якого особу звільнено умовно-достроково (статті 81, 107 КК); невідбуту частину більш м'якого покарання, призначеного судом особі в порядку заміни невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82, ч. 3 ст. 86 КК); частину покарання, від відбування якого звільнено вагітну жінку або жінку, яка має дитину (дітей) віком до трьох років (ст. 83 КК); невідбуту частину певного строку позбавлення волі, яким замінено довічне позбавлення волі (ст. 87 КК); невідбуту засудженим частину будь-якого основного покарання; — додаткове покарання (або його невідбуту частину) за попереднім вироком; покарання, від відбування якого звільнено неповнолітнього із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК). Оскільки за сукупності вироків новий злочин вчиняється після засудження особи за першим вироком, має місце ситуація, що свідчить про підвищену небезпечність винного. Тому за інших рівних умов сукупність вироків становить більшу суспільну небезпечність, ніж сукупність злочинів, де обидва злочини вчиняються до засудження, до постановлення вироку хоча б за один із них. У разі складання покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для цього виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. У разі складання покарань у вигляді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років. Під час складання покарань у вигляді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, визначається поглинанням менш суворих покарань довічним позбавленням волі. Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків. Принцип складання покарань за сукупністю вироків, зазначений у ст. 71, стосується не тільки основних, а й додаткових покарань. Отже, незалежно від того, призначене додаткове покарання лише за одним (попереднім) вироком або за другим вироком, до остаточного основного покарання за сукупністю повинно бути приєднане покарання додаткове. Призначаючи за сукупністю додаткові покарання, суд під час їх складання повинен керуватися їх максимальною межею, зазначеною в Загальній частині КК. У разі ж призначення різних додаткових покарань обидва ці покарання приєднуються до остаточного основного покарання, призначеного за сукупністю, і використовуються самостійно. Остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі. При призначенні покарання за вчинення нового злочину особі, якій внаслідок акту амністії чи помилування невідбуту частину покарання було замінено більш м'яким покаранням, невідбута частина останнього приєднується повністю або частково до покарання за новий злочин. Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив два чи більше злочинів, суд призначає покарання за ці нові злочини за правилами, передбаченими у ст. 70 КК, а потім до остаточного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком у межах, установлених у ч. 2 ст. 71 КК. |
Последнее изменение этой страницы: 2019-04-09; Просмотров: 229; Нарушение авторского права страницы