Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти (ст. 393 КК)

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні нор-ми. Родовим об’єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують здійснення правосуддя у державі. Безпосередній об’єкт злочину - інтереси правосуддя в частині забезпечення нормальної діяльності органів дізнання, досудового слідства і суду, а також установ, у яких тримаються особи, засуджені до позбавлення волі та арешту.

Об’ єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 393 КК) проявляється у втечі: а) з місця позбавлення волі особи, яка відбуває покарання; 2) з-під варти особи, яка була засуджена до позбавлення волі чи арешту або перебуває у попередньому ув’язненні.

Втеча - це самовільне залишення особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі чи арешту або перебуває під вартою як підозрюваний, обвинувачений чи підсудний, місця, де вона була, з метою постійного чи тимчасового ухилення від подальшого пере-бування у ньому. Цей злочин є триваючим. Самовільним визнається залишення, яке здійснено без належного дозволу чи за відсутності за-конних підстав. Сама ж втеча може бути вчинена з виправних установ, з установ для попереднього ув'язнення, з кабінету прокурора, слідчого або особи, яка провадить дізнання, із залу судового засідання, місця проведення слідчих дій, з транспортного засобу для конвоювання, з гауптвахти чи ізолятора тимчасового тримання. Способи вчинення втечі різні: обман, відкрите залишення місця позбавлення волі чи арешту, підкуп охорони тощо.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України № 2 від 26 березня 1993 р. «Про судову практику в справах про злочини, пов’язані з порушенням режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі».

Злочин < закінченим з моменту фактичного залишення місця по-збавлення волі або місця утримання під вартою (формальний склад).

Суб’єкт злочину - спеціальний (особа, яка відбуває покарання у вигляді позбавлення волі чи арешту або до якої застосовано запобіжний захід у вигляді взяття під варту).

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 393 КК) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) способом, небезпечним для життя чи здоров’я інших осіб (наприклад, учинення вибуху, підпалу, затоплення, отруєння тощо); 4) у поєднанні із заволодінням зброєю (її крадіжка, грабіж та інше протиправне ви-лучення у законного володільця чи власника) чи з її використанням (її застосування за безпосереднім призначенням чи погроза такого за-стосування); 5) із застосуванням насильства (здійснення фізичного впливу на потерпілого, який може полягати у завданні побоїв, кату-ванні, заподіянні легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень тощо) чи погрозою його застосування (залякування потерпілого застосуванням фізичного насильства); 6) шляхом підкопу (риття у будь-який спосіб підземних ходів чи траншей, якими можна проникнути на інші ділянки території установи або за її межі); 7) з пошкодженням інженерно-технічних засобів охорони (виведення з ладу будь-яких складових системи охорони виправної установи, доведенні вказаних засобів охорони до непридатного стану).

Дії осіб, які втікають із місць позбавлення волі, арешту або з-під варти, поєднані з нападом на адміністрацію, належить кваліфікувати вже за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 393 та ст. 392 КК. Якщо ці дії поєднані з умисним вбивством, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, їх необхідно додатково кваліфікувати ще й відповідно за статтями 115 або 121 КК (див. пункти 8, 14 названої постанови).

Застосування під час втечі насильства до слідчого, прокурора, судді, працівника міліції або іншого правоохоронного органу повинно кваліфікуватися за ч. 2 ст. 393 та за статтями 345, 348 КК (за наявності підстав - за статтями 115 та 121 КК). Якщо вказані наслідки під час втечі настали у зв’язку із застосуванням насильства до інших засуджених, затриманих, арештованих або інших осіб, які опинилися на місці вчинення злочину, дії винної особи повинні кваліфікуватися за ч. 2 ст. 393 КК та, відповідно, за статтями 115 і 121 КК.

Якщо втечу було поєднано із захопленням заручників, дії винних треба також кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 393 та ст. 392 КК (якщо заручником узято представника адміністрації) або статтями 349, 147 КК (див. п. 10 вказаної постанови).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 393 КК - позбавлення волі на строк від 3 до 5 років; за ч. 2 ст. 393 КК - позбавлення волі на строк від 5 до 8 років.

3. Задача

Г. був доставлений у штаб громадського формування з охорони громадського порядку за вчинення дрібного хуліганства. Дільничний інспектор міліції X., з’ясовуючи обставини вчиненого правопорушення, двічі вдарив Г. кулаком в обличчя, спричинивши йому легкі тілесні ушкодження із короткочасним розладом здоров’я.

Кваліфікуйте дії X.

Відповідь

Дії дільничного інспектора міліції X. потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 365 КК як перевищення влади, що супроводжувалося насильством (у даному випадку - заподіянням легкого тілесного ушкодження із короткочасним розладом здоров’я).

 

Білет № 77

⇐ Предыдущая63646566676869707172Следующая ⇒

Поделиться: