Тема 11. ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ
ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА
1.Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 2-го скликання //ВВР. – 1996.- №30.-Ст. 141.
2.Конституція Автономної Республіки Крим
3. Про Автономну Республіку Крим: Закон України від 17 березня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 11. – Ст. 69.
4. Погорілко В.Ф. Конституційне право України: підручник / В.Ф. Погорілко, В.Л. Федоренко; МОНУ; Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАНУ; Київський ун-т права; за заг. ред. В.Ф. Погорілка. – 2-ге видання, перероб., та доп. – Київ: Правова єдність, 2010. – 432 с
ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА
1.Коментар до Конституції України. Інститут законодавства Верховної Ради України. Друге видання, виправлене й доповнене. - К., 1998. - 412 с.
2.Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / В.О. Ріяка (керівник авт. кол.) В.С.Семенов, М.В. Цвік та ін..; За заг. ред. В.О. Ріяки. – К.: Юрінком Інтер, 2002. - 512 с.
Тема 12. КОНСТИТУЦIЙНI ЗАСАДИ МIСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА
1.Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 2-го скликання //ВВР. – 1996.- №30.-Ст. 141.
2.Про місцеве самоврядування в України: Закон України від 21 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 25. – Ст. 20 (з змінами та доповненнями).
3.Муніципальне право України: Підручник / В.Ф. Погорілко, О.Ф. Фрицький, М.О. Баймуратов та ін.; За ред. В.Ф. Погорілко, О.Ф. Фрицького. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 352 с.
4. Погорілко В.Ф. Конституційне право України: підручник / В.Ф. Погорілко, В.Л. Федоренко; МОНУ; Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАНУ; Київський ун-т права; за заг. ред. В.Ф. Погорілка. – 2-ге видання, перероб., та доп. – Київ: Правова єдність, 2010. – 432 с
ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА
1.Влада в Україні: шляхи до ефективності.: Всеукр. форум учених-правознавців. / відп. ред. О. Д. Святоцький. — К.: Ін Юре, 2010. — 686 с.
2.Муніципальна влада в Україні: проблеми теорії та практики. / О. В. Батанов; [відп. ред. М. О. Баймуратов]; НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. — К.: Юрид. думка, 2010. — 653 с.
3.Конституційні принципи місцевого самоврядування в Україні / Калиновський Богдан Валерійович; Київ. нац. ун-т внутр. справ. — Кременчук: Щербатих О. В., 2010. — 183 с.
ГЛОСАРІЙ
Абсентеїзм — нез'явлення виборців на виборчі дільниці для здійснення акту голосування.
Активне виборче право — право громадян обирати склад виборних органів державної влади та місцевого самоврядування.
Антидемократичний державний режим — державний режим, за якого суттєво ускладнюються можливості реалізації прав і свобод громадян, а реальна влада зосереджується в руках неконтрольованої народом групи осіб або в руках однієї особи.
Безпосередня демократія — сукупність форм організації державної влади, за якої основні рішення щодо управління справами суспільства й держави схвалюються безпосередньо всіма громадянами на референдумах, зборах тощо.
Вибори — процес, унаслідок якого певна сукупність людей через голосування формує склад державного органу чи органу місцевого самоврядування.
Виборчі цензи — сукупність умов, відповідність яким є підставою для допуску громадян до участі у виборах.
Внутрішні функції держави — державні функції, що здійснюються в межах держави і в яких виявляється її внутрішня політика.
Гарантії прав та обов'язків — засоби та умови, які забезпечують цілковите й неухильне здійснення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків суб'єктів.
Громадянин — особа, яка знаходиться у сталих юридичних зв'язках із конкретною державою, що проявляється саме в наявності відповідного громадянства.
Громадянство — необмежений у просторі й часі правовий зв'язок особи з конкретною державою, який зумовлює поширення на особу всіх конституційних прав та обов'язків.
Громадянське суспільство — суспільство, в якому держава гарантує індивідам надійний захист усіх прав і свобод людини, зокрема рівні можливості щодо підприємництва, участі в політичній та інших сферах життєдіяльності суспільства.
Деліктоздатність — закріплена в законі здатність суб'єкта нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення.
Демократична держава — держава, що базується на визнанні та втіленні в суспільну практику таких принципів конституційного устрою, як народовладдя, політичний плюралізм, свобода й рівність громадян, реальність і невід'ємність прав людини тощо,
Демократичний державний режим — державний режим, за якого реально забезпечується здійснення широкого кола прав і свобод громадян, які мають реальні можливості впливати на формування та діяльність державних органів.
Держава — особлива політико-територіальна організація, що має суверенітет, спеціальний апарат управління і примусу та здатна надавати своїм приписам загально-обов'язкової сили для всього населення країни.
Державна мова — мова, що є обов'язковою для використання в законодавстві, офіційному діловодстві, судочинстві тощо.
Державний апарат — система органів держави, які виконують управлінські функції.
Державний режим — сукупність форм і методів здійснення державної влади.
Державний суверенітет — повновладдя й незалежність держави, що полягають у її праві за власним розсудом вирішувати свої внутрішні й зовнішні питання без втручання в них будь-якої іншої держави.
Державні органи — державні організації, наділені державно-владними повноваженнями й покликані здійснювати від імені держави управлінські функції в суспільстві.
Державні підприємства — державні організації, які здійснюють функції держави у виробничій сфері, безпосередньо забезпечують виробництво матеріальних благ.
Державні символи — встановлені конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки держави, в яких уособлюється її суверенітет, а в деяких випадках — і певний історичний чи ідеологічний зміст.
Державні установи — державні організації, які здійснюють функції держави, пов'язані зі створенням нематеріальних благ.
Договір житлового найму — письмовий документ, укладений на підставі ордера між наймодавцем і наймачем (громадянином, на чиє ім'я видано ордер), що передбачає правила користування житлом, права та обов'язки сторін із утримання жилого будинку і прибудинкової території,
Екологічне право — система правових відносин, якими регулюються суспільні відносини з охорони навколишнього;
природного середовища і раціонального використання природних ресурсів (екологічні відносини).
Екологічні права та обов'язки громадян України — система юридичне закріплених за громадянами повноважень та зобов'язань в екологічній сфері.
Житло — готовий жилий будинок чи інше жиле приміщення, придатне для проживання в ньому людей.
Житлове право України — сукупність правових норм, що регулюють житлові правовідносини між громадянами та громадян із державними та громадськими організаціями у процесі реалізації конституційного права людини і громадянина на житло.
Закон — акт законодавчого органу влади (парламенту), який має вищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів.
Законність — правовий режим точного й неухильного здійснення законів та інших нормативних актів у всіх сферах державного й суспільного життя.
Злочин — суспільне небезпечне, протиправне, винне й карне діяння, яке завдає чи може завдати суттєвої шкоди
певним суспільним відносинам, що охороняються кримінальним законом.
Зовнішні функції держави — державні функції, що здійснюються в процесі спілкування держави з іншими державами та міжнародними організаціями і в яких виявляється її зовнішня політика.
Імпічмент — усунення президента з посади на основі ухваленого парламентом за спеціальною процедурою рі-і шення про його обвинувачення в учиненні державної зради | або іншого злочину.
Конституційні принципи правового статусу особи — відображені в конституції головні ідеї, покладені в основу змісту й умов реалізації прав та обов'язків людини в державі.
Конституціоналізм — 1) політична система, що спирається на конституцію, конституційні методи управління; 2) науковий напрям, у межах якого досліджуються конституційні проблеми.
Конституція — основний закон держави, в якому регламентуються найважливіші відносини у сферах державного устрою, організації й функціонування органів держави, правового статусу особи.
Конфедерація — форма державного устрою, за якої держави створюють об'єднані органи для досягнення конкрет^ них цілей (наприклад, військові) за збереження в інших пи-таннях цілковитої самостійності.
Механізм держави — система державних організацій, які забезпечують реалізацію функцій держави.
Місцеве самоврядування — право певної територіальної громади (мешканців села, кількох сіл, селища або міста) самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.
Монархія — форма державного правління, за якої вища державна влада зосереджується (повністю або частково) в руках однієї особи — монарха й передається як спадщина представникам правлячої династії.
Народ — населення певної країни.
Народний суверенітет — повновладдя народу, здійснення ним своєї невід'ємної та неподільної влади самостійно й незалежно від будь-яких інших соціальних сил.
Населення — сукупність людей, які проживають на певній території та здійснюють свою життєдіяльність у межах адміністративної чи політичної одиниці.
Національна безпека — стан захищеності життєво важливих інтересів особи, держави й суспільства від наявних і можливих загроз у всіх сферах суспільних відносин.
Національний суверенітет — повновладдя нації у вирішенні всіх питань її національного життя аж до реальної можливості створення самостійної національної держави.
Нація — спільність людей, які проживають на одній території, зв'язані загальними економічними відносинами, спільною мовою, культурою, одним законодавством, націо-нальними інтересами, митними кордонами та іншими ознаками.
Необмежена (абсолютна) монархія — монархія, в якій влада монарха ніким і нічим не обмежується, тобто в країні немає ні органів, ні законів, що могли б певною мірою змінити чи знехтувати волю монарха.
Норма права — формально визначене, сформульоване чи санкціоноване державою загальнообов'язкове правило поведінки загального характеру, реалізація якого забезпе-чується державним примусом.
Нормативно-правовий акт — офіційний письмовий документ компетентного державного органу, в якому закріплюються правила поведінки загального характеру, що за-безпечуються державнимримусом
Обов'язок (юридичний ) — передбачені правом міра й вид необхідної поведінки суб'єкта..
Особа — людина як суб'єкт, що має індивідуальні інтелектуальні та інші ознаки й усвідомлює себе членом спільності таких же суб'єктів.
Парламентарна (конституційна) монархія — монархія, в якій влада монарха в усіх сферах здійснення державної влади суттєво обмежується: йому надаються лише формальний статус глави держави і виключно представницькі повноваження.
Пасивне виборче право — право громадян бути обраними до складу виборних органів державної влади та місцевого самоврядування.
Підзаконний акт — акт компетентного державного органу, що видається на підставі й на виконання законів.
Підприємницька діяльність — самостійна, ініціативна, систематична на власний ризик діяльність суб'єкта з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і заняття торгівлею з метою одержання прибутку. > у
Податки — обов'язкові платежі, що їх сплачують юридичні особи та населення до бюджету в розмірах і в строки, передбачені законом.
Поділ влади — модель побудови державного апарату, згідно з якою влада в державі має поділятися між законодавчими, виконавчими та судовими органами. При цьому кожна гілка влади повинна бути незалежною від інших і водночас їм підконтрольною, що має на меті виключення можливості концентрації влади в руках одного органу.
Право — система загальнообов'язкових правил поведінки, що встановлені або санкціоновані державою і забезпечуються її примусом.
Правова держава — держава, в якій панує право, де діяльність усіх її органів і посадових осіб здійснюється на основі та в межах, визначених правом, де не тільки особа відповідальна за свої дії перед державою, а й держава несе реальну відповідальність перед особою за результати своєї діяльності.
Правова поведінка — передбачена нормами права соціальне значуща поведінка індивідуальних чи колективних суб'єктів, що контролюється їхніми свідомістю і волею.
Правовий статус особи — сукупність закріплених у законодавстві прав, свобод, обов'язків громадян і гарантій їх здійснення.
Правовідносини — специфічні суспільні відносини, учасники яких виступають як носії прав та обов'язків, установлених нормами права.
Правоздатність — передбачена нормами права здатність суб'єкта мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки^
Правоохоронні органи — органи, що їх держава наділяє компетенцією охорони суспільних відносин, урегульованих правом.
Правопорушення — суспільно небезпечне, шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатної особи, що за нього може бути накладене покарання чи стягнення.
Правопорядок — відповідність суспільних відносин приписам норм права.
Правосуб'єктність — здатність бути суб'єктом права (учасником правовідносин).
Представницька демократія — сукупність форм організації державної влади, за якої певні важливі рішення щодо управління справами суспільства й держави виносяться виборними установами (парламентами, муніципалітетами тощо).
Президентська республіка — республіка, в якій повноваження глави держави, а в деяких випадках і глави уряду, належать президентові, який обирається непарламент-ським способом (громадянами держави) і формує уряд, що не несе відповідальності перед парламентом.
Проступок — діяння, що порушує приписи норм права, але не сягає рівня суспільної небезпеки, притаманного злочинам.
Республіка — форма державного правління, за якої вищі державні органи обираються населенням або формуються загальнонаціональним представницьким органом влади.
Референдум — голосування населення всієї держави (загальнодержавний референдум) або його певної частини (місцевий референдум) із метою вирішення найважливіших питань суспільного життя..
Система права — внутрішня організація права, що полягає в єдності й погодженості правових приписів певної: держави.
Сімейне право — сукупність правових норм, які регулюють особисті й пов'язані з ними майнові відносини громадян, що виникають із шлюбу й належності до сім'ї.
Сім'я — первинна клітинка громадянського суспільства, в якій реалізується дітородна, виховна та інші функції суспільного життя; союз людей, оснований на добровільному й рівноправному шлюбі.
Соціальна держава — держава, зорієнтована на здійснення широкої та ефективної соціальної політики, яка має втілюватись у реальності прав людини й громадянина, в існу-вання доступних та ефективних систем освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, у підтримку малозабезпечених прошарків населення тощо.
Соціальні норми — правила, які регулюють поведінку
людей у суспільстві.
Суб'єктивне право (право громадянина) — передбачена певною нормою права можливість суб'єкта поводитися певним чином.
Суспільний порядок — порядок у суспільстві, який відповідає вимогам усього комплексу соціальних норм.
Суспільство — форма життєдіяльності людей, що склалась Історично й відокремилась від навколишньої природи.
Унітарна держава — єдина централізована держава, що не має у своєму складі державних утворень і територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці (області, райони, провінції тощо).
Федерація — держава, до складу якої входять кілька державних утворень (суб'єктів федерації).
Форма держави — комплексне поняття, яке характеризує державу щодо форми правління, форми державного устрою та державного режиму.
Форма державного правління — порядок організації ви- і щих Державних органів, що визначає їхні структуру, ком-1 петенцію та взаємодію.
Форма державного устрою — порядок територіального І поділу держави, взаємовідносин її складників між собою й державою в цілому та відповідної організації державних | органів.
Функції держави — основні напрями діяльності держа-1 ви, в яких втілюються її сутність і соціальне призначення.
Шлюб — юридичне оформлений добровільний, вільний та рівноправний союз чоловіка й жінки, що породжує їхні взаємні права та обов'язки, спрямовані на створення сім'ї, народження й виховання дітей.
Юридичні (спеціальні) гарантії — правові засоби (юридичні норми та інститути), покликані забезпечувати реальність прав та обов'язків особи.
Юридичні факти — конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують настання юридичних наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення правових відносин.
