Теоретичні основи безпосереднього народовладдя. Дом. Це стосується насамперед системи політичних прав і свобод лю­дини і

 

дом. Це стосується насамперед системи політичних прав і свобод лю­дини і громадянина: права брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно оби­рати й бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38); права направляти індивідуальні чи колек­тивні письмові звернення або особисто звертатися до органів держав­ної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службо­вих осіб цих органів (ст. 40); права на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав і свобод для задоволення політичних, економічних, соціальних, куль­турних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених зако­ном в інтересах національної безпеки і громадського порядку, охоро­ни здоров'я населення або захисту прав та свобод інших людей (ст. 36); права збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи й демонстрації (ст. 39).

У наступних — IV, V, VI, XI — розділах Конституції України виз­начаються повноваження органів державної влади і органів місцевого самоврядування щодо призначення виборів та референдумів в Ук­раїні, ініціювання референдуму, здійснення суб'єктивного пасивно­го виборчого права громадян України, формування Центральної виборчої комісії, судового захисту виборчих прав громадян України тощо, які також становлять правовий механізм реалізації прямого народовладдя.

Серцевиною нормативно-правового механізму безпосереднього народовладдя є профільне законодавство — в галузі безпосередньої демократії: виборче, референдне та ін. До системи виборчого законо­давства належать закони про вибори народних депутатів України, вибори Президента України, вибори депутатів Верховної Ради Авто­номної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, Центральну виборчу комісію. Сьогодні можна конста­тувати становлення системи виборчого законодавства і необхідність його кодифікації у вигляді Кодексу України про вибори і референду­ми. Складовою галузевого законодавства є законодавство про рефе­рендуми — всеукраїнський і місцеві, про народні обговорення тощо.

У сучасній науковій юридичній літературі існують різні підходи до розуміння безпосередньої демократії. Найбільш загальновідомим у по­передні часи було визначення, що дав В. Коток, який під безпосеред­ньою демократією розумів ініціативу й самодіяльність народних мас в управлінні державою, їхнє пряме волевиявлення при розробці і прий-

нятті державних рішень, а також пряму участь у реалізації цих рішень, здійсненні народного контролю'.

На думку М. Фарберова, «пряме народовладдя означає пряме во­левиявлення народних мас при розробці й прийнятті державних рішень, а також їх пряма участь у впровадженні цих рішень у життя, здійсненні народного контролю»².

Г. Шахназаров розумів під безпосередньою демократією порядок, за якого рішення приймаються на основі прямого і конкретного во­левиявлення всіх громадян³. Досить часто в науці конституційного права вживаються загальні визначення безпосередньої демократії, такі як пряма участь народних мас у вирішенні справ держави і суспільства.

М. Чудаков визначав, що «безпосередня демократія — це суспільні відносини, в межах яких здійснюється широкий комплекс способів участі громадян в управлінні справами держави і суспільства, в ре­зультаті чого воля громадянина (колективу) безпосередньо, тобто без обов'язкової допомоги обраних (призначених) у державні органи представників впливає на формування державної політики та її здійснення, а також створює представницьку систему і вирішально впливає на її функціонування»⁴.

Сучасні російські учені Ю. Дмитрієв і В. Комарова вважають, шо «безпосередня демократія являє собою суспільні відносини, що ви­никають у процесі розв'язання певних питань державного та суспільного життя суб'єктами державної влади, правомочними вира­жати їх суверенітет шляхом безпосереднього владного волевиявлен­ня, яке полягає у загальному виконанні (в масштабах питання, що вирішується) і не потребує ніякого затвердження»⁵.

В. Погорілко, розглядаючи безпосереднє народовладдя як на­лежність влади народу, її здійснення і захист, давав таке визначення: «Безпосереднє народовладдя — самостійна реалізація народом влас-

¹ Коток В. Ф. Проблеми развития непосредственной демократии в Советском государ-
стве: Автореф. дис.... д-ра юрид. наук. — М., 1965. — С. 3. і

² Фарберов Н. П. Демократия развитого социалистического общества. — М., 1975. —
С. 19.

³ Шахназаров Г. X. Социалистическая демократия. — М., 1974. — С. 137.

⁴ Чудаков М. Ф. Правовьіе проблеми участия личности в осуществлении непосредст­
венной демократии в СССР: Дис.... канд. юрид. наук. — X., 1982. — С. 35.

⁵ Комарова В. В., Дмитриев Ю. А. Референдум в системе народовластия. — М.,
1995. —С. 28.

 

130

131

Розділ 13

⇐ Предыдущая9101112131415161718Следующая ⇒

Поделиться: