Особистісно-орієнтовані технології навчання професійно-педагогічної комунікації

Невід'ємною складовою професії педагога є інтенсивна комунікація, яка здійснюється по горизонталі (комунікація з колегами, працівниками педагогічних установ) і по вертикалі (спілкування з керівниками й учнями, студентами), у навчальному закладі (внутрішня комунікація) і за його межами (зовнішня комунікація), у письмовій і в усній формах, контактним способом (безпосередня міжособистісна комунікація) і опосередкованим (різновиди педагогічної документації, комп'ютерні комунікації) і слугує головним засобом розв'язання багатопланових педагогічних завдань.

Особистісно-орієнтовані технології «запускають» внутрішні механізми саморозвитку, самореалізації у різновидах професійно-педагогічної комунікації; дають змогу відчути задоволення від усвідомлення власного зростання й розвитку; формують готовність особистості керуватися у власних діях цінностями професійно-педагогічної комунікації; виробляють систему дій, спрямованих на застосування комунікативних знань під час вирішення різноманітних комунікативних питань у міжособистісній взаємодії, інформаційному освітньому середовищі; формують комунікативні уміння та особистісний комунікативний досвід — основу подальшого професійного самовдосконалення. Ігрові технології

Ігрові технології (ділові, рольові ігри) спрямовані на засвоєння й використання конкретних комунікативних знань, умінь і навичок, доповнення уявлень учасників щодо життєвих, професійних ситуацій, напрацювання їх нового, значущого для них досвіду соціальної комунікативної поведінки. Вони є засобом навчання, основний педагогічний зміст і призначення якого — навчити діяти. Основною метою ігрових технологій є організація різноманітних комунікацій, зокрема професійно спрямованої. Розгортаються вони як ігрова взаємодія, діалог, обмін думками й пропозиціями, їх обговорення, обґрунтування й утвердження, взаємна критика на діловому або професійному рівні; змагання (регулюються встановленими правилами гри, порядком і режимом) або зображення (виконання, репрезентації) певних ситуацій, станів з вимогою прийняття рішення (як учинити, що сказати, як виграти? ) і створенням умов для оновлення знань, ототожнення їх і з комунікативними вміннями.

Завдяки «зануренню» у ситуації реальної діяльності вчителя, випробуванню себе у цій ролі ігрові технології забезпечують розвиток у їх учасників уміння слухати, обробляти й застосовувати отриману інформацію, сприймати й розуміти суб'єкта комунікації, його емоційний та психологічний стан і мотиви поведінки, удосконалення умінь щодо кодування й декодування невербаль- ної поведінки, навчають бути толерантним, долати бар'єри спілкування; надають можливість для експериментування із способами, прийомами, технологіями комунікації, створюють умови для самопізнання, самореалізації і самовдосконалення учасників, особистісного комунікативного розвитку через надання максимальної свободи вибору засобів комунікації. Кожна ігрова технологія має свої особливості, завдання і мету, знання яких допомагає педагогу в навчанні учнів (студентів) основам професійно-педагогічної комунікації.

«Інформаційний розрив». Суть технології полягає у створенні міжособистісної взаємодії, за якої основним мотивом кожного учасника є отримання особистісно значущої для виконання завдання інформації, якою володіє співрозмовник. У процесі обміну інформацією зникають прогалини в знаннях гравців.

Гра передбачає необхідність зробити повідомлення або реферування невеликого тексту; прослухати повідомлення співрозмовника і поставити запитання, отримати необхідні знання, нову інформацію. Стратегією такої гри є стимулювання учасників до постійного обміну інформацією.

«Емпатія». Гра спрямована на розвиток уміння підтримувати контакт очей, розуміти співрозмовників.

Один учасник виходить з аудиторії, решта називає три найкращі риси його характеру або зовнішності. «Охоронець інформації» записує, ким і що було сказано. Гравець, який повертається до аудиторії, орієнтуючись на міміку, очі, має визначити авторів кожного висловлювання. Група допомагає підказками: «гаряче», «тепло», «холодно».

«Компакт-опитування». Завдання гри полягає у підвищенні рівня комунікативності.

Три учасники обирають собі соціальну роль (директор ліцею, домогосподарка, безробітний та ін.) і сідають у центр кола. Решта гравців ставить їм одне й те саме питання. Кожен із тих, хто сидить у центрі кола, повинен відповісти на нього відповідно до ролі (термін підготовки до відповіді — 3 сек.), попередньо визначивши обсяг свого висловлювання (1, 3, 10 речень). Точність виконання завдання контролює «охоронець часу».

«Ритм». Гра сприяє більшій відкритості до співрозмовника, розумінню його стану, відчуттів.

Два учасники, ставши обличчям один до одного, домовляються про свої ролі: один — «ведучий», інший — «дзеркало». їхні руки підняті на рівень грудей і повернуті долонями одна до одної. Ведучий починає здійснювати довільні рухи руками, а «дзеркало» намагається відобразити їх в аналогічному ритмі. Ролі кілька разів змінюються. Психологічний зміст гри полягає в тому, щоб відчути внутрішній «ритм» іншої людини і найповніше відобразити його, усвідомити, що найважливішими передумовами для правильного розуміння іншого є відчуття його енергетики, темпераменту, спрямованості, динаміки, внутрішньої експресії.

«Безлюдний острів». Гравцям пропонують інструкцію: «Вас викинуто на безлюдний острів у тропіках. У найближчі 20 років ви не зможете зустрітися з іншими людьми і залишити острів», дають великий аркуш паперу, олівці й коробку пластиліну. їм потрібно намалювати місце, куди хвилі принесли човен, виліпити «себе» з пластиліну і знайти собі місце на острові (в системі побуту, господарства, управління, ролей). Ведучий як «володар часу» оголошує, коли «минув день, тиждень, місяць, рік тощо», наповнює життя поселенців екстремальними подіями: «злива знищила...», «почалися хвороби...», «почалося виверження вулкану...» та ін.

Після закінчення гри обговорюють, якою була атмосфера в групі (чи всі мали змогу висловити думку, якими способами домагалися того, щоб прийняли їхню точку зору, чи був хтось лідером в обговоренні і якщо ні, то як це вплинуло на обговорення); які стилі поведінки в конфлікті використовували учасники гри; якими були індивідуальні стилі спілкування; що дала кожному проведена гра.

«Контакти». У грі бере участь дві особи. Один із гравців стає на стілець у весь зріст, інший присідає навпочіпки навпроти нього. Починається бесіда. Потім учасники міняються місцями. На третьому етапі вони обмінюються інформацією, сидячи чи стоячи поруч. Під час гри вони можуть відчувати дискомфорт від великої відстані між собою, необхідність вирівнювати позиції, вести розмову на одному рівні. Це допомагає відчути значущість відстані для внутрішнього стану, випробувати нові відчуття.

«Ланцюжок». Суть гри полягає у складанні колективної розповіді завдяки логічному продовженню думки попереднього оповідача. Почати розповідь може будь-хто. Наприклад, учасник пропонує такий початок: «Учора я зовсім випадково зустрів однокласника, якого не бачив 10 років. Він упізнав мене перший...». А далі кожен по черзі пропонує своє речення, продовжуючи сказане. Всі мають бути готовими включитися в розповідь. Це забезпечує стовідсоткову зайнятість групи, оскільки той, хто слухає, будь-коли може стати оповідачем.

«Портрети». Групу ділять на дві або три підгрупи, кожній з яких пропонують фотографію відомої історичної особи. Учасники гри повинні відповісти на запитання (Хто ця людина за фахом? Скільки їй років? Який вона має вигляд? Чи одружена вона? ) або розповісти про неї. Вони роблять це по черзі, а інші слухають, ставлять додаткові запитання і вирішують, чи правильно було визначено особу.

«Чую... очима». Мета гри — розпізнати людину, не розпитуючи про неї; проникнути у думки, що ретельно приховуються під час спілкування; краще розуміти відчуття небагатослівної людини.

Два учасники сідають у центр кола спиною один до одного і починають спілкування на актуальну для них тему. По закінченні діалогу вони аналізують, наскільки комфортно почувалися і чим спричинені їх відчуття у різних ситуаціях спілкування, у т. ч. і обличчям один до одного, але у різних положеннях: сидячи, відкинувшись на спинку стільця, тримаючи руки і ноги перехрещеними; нахилившись уперед, направивши носки ніг і коліна один до одного, демонструючи долоні і розгорнувши поли піджака та ін.).

«Як живеш? ». Гра сприяє розвитку вміння використовувати невербальні засоби комунікації.

Учасники, варіюючи інтонацією слів «Ось так! », відповідають на поставлене запитання за допомогою жестів:

— Як живеш?

— Ось так! (піднімають великий палець; вимовляють весело, завзято).

— Як ідеш?

— Ось так! (по долоні «крокують» два пальці; відповідь весела).

— Як біжиш?

— Ось так! (лікті притиснуті, рухаються, відображаючи біг; слова вимовляються швидко, на бігу, ледь не задихаючись).

— Як уночі спиш?

— Ось так! (дві долоні кладуть під щоку; голос солодкий, повільний).

— Як віддаєш людям добро?

— Ось так! (широкий жест рук від себе; гордість у голосі).

— Як береш?

— Ось так! (широкий жест рук до себе; голос жартівливий).

— Як погрожуєш?

— Ось так! (погрожування вказівним пальцем у супроводі слів з інтонацією роздратування).

«Телеграф пантомімою». Учасники гри утворюють дві команди, стоячи шеренгою один навпроти одного. Ведучий шепоче кожному гравцю однієї команди будь-який іменник. Гравці по черзі зображають це поняття за допомогою міміки і жестів. Завдання гравців іншої команди — відгадати слово. Потім команди міняються ролями.

«Пожежник». Мета гри — допомогти особі повірити в цінність власних думок, свій досвід, навчити прислухатися до себе, конструювати власні знання.

Ведучий обирає невелику територію (хол, аудиторію тощо), знайомить гравців із правилами і роздає кожному із них картку з роллю. Усі учасники мають максимально ідентифікуватися зі своєю роллю і зберігати її в таємниці. Потім вони одночасно виходять на вибрану ведучим територію і протягом 5 хв. у цілковитій тиші очима свого персонажа спостерігають за тим, що відбувається (дискусія на практичному занятті, конфліктна ситуація під час перерви тощо).

Повернувшись до аудиторії, кожен гравець за 15—20 хв. описує все, що бачив, не вживаючи слів, які прямо вказують на роль (наприклад, «я як ректор університету...» або «очима артиста я побачив...»).

Після цього їм демонструють перелік персонажів (ролей), отриманих присутніми в аудиторії. Так, на семінарі (практичному занятті) з проблем освіти серед них можуть бути: ректор університету, студент-першокурсник, художник, адвокат, сторож, архітектор, службовець банку, міліціонер, терорист, пожежник, хлопчик-підліток, дівчинка-підліток, бармен, продавець, міністр освіти, студент педагогічного університету, лікар-терапевт, стюардеса, шкільний учитель, спортсмен, кухар, академік, журналіст, прибиральниця.

Учасники по черзі зачитують свої описи. Між кожним описом роблять паузу (30—40 сек.), під час якої студент самостійно на окремому аркуші фіксує свою версію щодо ролі, яку він обрав з переліку. Після цього учасники висловлюють свої версії щодо ролі кожного учасника гри. А потім гравець сам називає свою роль.

Аналіз гри спрямований на зміну моделей поведінки студентів. Важливо зафіксувати емоційне й раціональне сприйняття того, що відбувалося в грі. Як правило, студенти більше схильні ділитися своїми почуттями, переживаннями, емоціями і тим, що реально сприйнято. Під час аналізу гри вони мають відповісти на такі питання: «Чи вдалося вам ідентифікуватися зі своєю роллю? », «Що цьому сприяло? », «Що заважало? »; «Що з прочитаного іншими учасниками справило на вас найсильніше враження? »; «Що відчували студенти, ролі яких були вгадані? », «Чому? »; «Що відчували студенти, чиї ролі не вгадав ніхто? », «Чому? »; «Що допомагало визначити роль іншого? », «Що заважало? »; «Як ваш опис співвідноситься з іншими? »; «Чи здивувало вас щось у цій грі? »; «Якби вам довелося грати ще раз, то що б ви змінили в моделі своєї поведінки? ».

Під час аналізу не слід відхилятися від його предмета, щоб не забути про мету гри. Важлива багатопозиційність сприйняття того, що відбувається.

«Конструкція». Гра спрямована на формування в учасників навичок роботи в команді, усвідомлення ефективності стратегії співробітництва в досягненні мети; відпрацьовування навичок ефективної групової комунікації.

Для її проведення в групі з 20 осіб необхідно підготувати 5 ідентичних комплектів дитячих конструкторів з великими за розмірами деталями різного кольору.

Попередньо викладач будує з деталей одного комплекту складну конструкцію (бажано, щоб вона не була абстрактна), яка слугуватиме зразком. Розміщують її поза зором учасників. Групу ділять на команди по 5—7 студентів, які повинні побудувати копії цієї конструкції. Кожен член команди протягом усієї гри виконує одну функцію.

«Спостерігач» бачить зразок, вивчає особливості побудови конструкції. Однак не має права контактувати ні з ким із членів команди, крім «Посильного» і «Зворотного зв'язку».

«Посильний» не має змоги бачити зразок. Його завдання — надати команді інформацію, необхідну для побудови копії конструкції, для чого він взаємодіє зі «Спостерігачем». Комунікація відбувається усно без використання допоміжних засобів (ручки, паперу та ін.). «Посильний» передає отриману від «Спостерігача» інформацію «Будівельникам» (2—4 студенти), які, використовуючи одержану інформацію, складають копію зразка.

«Комірник» відповідальний за деталі для побудови конструкції, наявність і вчасне доставляння їх «Будівельникам». У нього зберігається весь комплект конструктора. «Будівельники» за потреби звертаються до нього з проханням про видачу деталей (за один раз їх може бути видано не більше двох).

«Зворотний зв'язок» може бути присутнім на кожному етапі: бачити зразок конструкції, спостерігати за діями «Будівельників», бути на зустрічі «Посильного» і «Спостерігача» та ін. Однак він не має права першим вступати в процес спілкування. Якщо хтось із членів команди хоче одержати від нього інформацію, то повинен ставити питання, що припускають відповіді «так» або «ні».

Після одержання від викладача інструкцій щодо функцій членів команди учасники визначають між собою, хто і яку роль виконуватиме. Протягом 5 хв. команда вивчає комплект конструктора.

Процес конструювання, як правило, займає приблизно 30— 40 хв. Гра вважається закінченою, коли всі команди виконають завдання. Після цього вносять зразок для перевірки правильності побудованої копії. Якщо яка-небудь деталь конструкції скопійована неправильно, мета вважається не досягнутою.

Під час аналізу гри учасники висловлюються, відповідаючи на запитання: «Яка була ваша стратегія в процесі виконання завдання? », «Які зміни відбулися в ній за час проведення гри? »; «Як ви оцінюєте свої дії та дії команди? »; «Що допомагало вам досягти бажаного результату, а що заважало? »; «Чи впливали на вас зовнішні фактори (обмеженість часу, можливість бачити роботу інших команд)? »; «Чи була ваша комунікація ефективною? », «Якщо так, то що цьому сприяло? », «Якщо ні — що перешкоджало?; «Що б ви зробили по-іншому? ».

«14 предметів». Ця ігрова технологія спрямована на пошук спільного комунікативного досвіду, створення умов для розуміння різноманітності норм і поглядів, цінностей і позицій різних людей, вияв індивідуальності і нестандартності мислення. Характеризується вона співробітництвом індивідуальностей, взаємодією кожного з кожним тощо.

Попередньо викладач підбирає 14 предметів з різних сфер використання (навчання, робота, побут та ін.), які є в кожному будинку (наприклад, ножиці, зошит, маркер, фотоплівка, зубна щітка, кнопки, пляшка, ніж, магніт, пилочка для нігтів, поліетиленовий мішок, книга, моток мотузки, газета). Перед початком гри всі предмети хаотично розкидають навколо поставленого в центрі кімнати стільця.

Учасники сідають навколо композиції. Ведучий кожному ставить запитання: «Що ви бачите перед собою? ». У відповідях, як правило, є слова «хаос», «безладдя» тощо. Ведучий і пропонує групі протягом 10 хв. навести порядок за умови, що учасники не спілкуватимуться вербально. Після закінчення роботи ведучий просить групу детально відновити хід подій, послідовність дій (вертально або повторити дії) і всіх (по черзі) запитує: «Чи можна назвати порядком те, що ви бачите перед собою? ». Дуже часто думки учасників розходяться, що може започаткувати дискусію про чинники отриманого результату. Активізувати дискусію можуть запитання: «Чому саме такою є композиція? »; «Чи спілкувалися учасники між собою під час гри? »; «Що допомогло навести порядок чи перешкодило цьому? »; «Чому одні брали активну участь у наведенні порядку, інші були пасивними спостерігачами? »; «Чим керувалися учасники під час наведення порядку? »; «Чи враховували вони у своїх діях думки інших учасників? »; «Чим спричинені різні підходи до наведення порядку? ».

«Розкажи казку». Гра розвиває комунікативність, створює сприятливу психологічну атмосферу в групі, активізує увагу і творчі можливості особистості.

Учасникам пропонують розповісти казку за встановленими правилами. Усі розміщуються так, щоб було видно один одного. Один із гравців починає розповідати казку, імпровізовано складаючи її сюжет, доки ведучий не перерве розповідь. Наприклад: «В одному дрімучому лісі жив-був заєць, що дуже любив ходити...». Почувши сигнал ведучого, сусід оповідача повинен негайно продовжити казку з тієї фрази, на якій вона була перервана, — «...ходити в гості до мешканців лісу. Його найкращим другом був борсук, з яким вони...». Потім знову лунає сигнал, і казку продовжує наступний оповідач.

«Конкурс майстерності вихователя». Учасники діляться на дві команди, кожна з яких готує по одному завданню (виховний захід), у якому демонструватиме уміння: розкривати цілі під час виконання завдання (стратегію); розкривати засоби виконання завдання (тактику); застосовувати під час виконання завдання демократичний стиль спілкування, спрямований на організацію життєдіяльності дітей.

Критеріями оцінювання якості виступів кожної команди є: творчий підхід до розробки завдань; володіння комунікативно-мовленнєвими, невербальними уміннями; володіння організаторською технікою. Оцінювання здійснює обране жюрі.

«Третій не зайвий». Передбачає побудову конфліктної ситуації за зразком, узятим із життя конкретного педагогічного колективу. Учасники групуються на трійки. Двоє з них грають ролі учасників конфлікту, третій — роль «третейського судді». Мета гри — продемонструвати можливості третьої особи у розв'язанні конфлікту. Після гри доцільно обговорити позитивні і негативні сторони діяльності учасників, які виконували роль «третейського судді», а також враження учасників «конфлікту» від втручання в конфлікт третьої особи, зацікавленої в його врегулюванні.

«Випускний вечір». Гра сприяє розвитку вербальних і невер- бальних умінь.

Варіант 1. Учасники розподіляються на три підгрупи по З— 5 осіб. Ведучий повідомляє: «Завтра відбудеться зустріч оргкомітету з підготовки випускного вечора. На ній будуть присутні члени батьківського комітету класу, класний керівник, вчителі, працівники школи, які беруть участь у підготовці свята».

Оскільки природні розбіжності інтересів сторін можуть спричинити непорозуміння, підгрупи отримують завдання з'ясувати в обговоренні, а потім записати в колонки таблиці інтереси, проблеми і пропозиції тієї групи учасників зустрічі, яку вони представляють (батьків, учителів чи випускників школи). Запис у колонці «інтереси» є відповіддю на запитання «Чому? », у колонці «проблеми» — на запитання «Що? », «пропозиції» — «Як? ».

Після обговорення ведучий перевіряє, чи обрано представника для висвітлення результатів, фіксує результати роботи груп за двома запитаннями: «У чому полягають інтереси? Які проблеми обговорюватимуться? ». Пропозиції зачитують, фіксують на дошці. Варто звернути увагу на ідентичні інтереси і проблеми різних сторін. Наприклад: гарантувати безпеку; забезпечити хороший настрій. Доречними при цьому будуть запитання: «Які проблеми розв'язувати найлегше? », «Які — найважче? », «3 чим це пов'язано? ».

Варіант 2. Три підгрупи («вчителі», «батьки», «учні») готуються до переговорів з організації випускного вечора. їх завдання: знайти спільні інтереси сторін, підготувати пропозиції. Після підготовки ведучий роздає студентам картки із завданнями, попереджаючи про недопустимість розголошення їх змісту до кінця гри.

Зміст карток:

1. З'ясувати точку зору того, хто говорить, щоб краще зрозуміти його (2 шт.).

2. Виокремити проблему і спрямувати обговорення на неї (2 шт.).

3. У будь-якій ситуації намагатися перехопити ініціативу в розмові (1 шт.).

4. Знаходити спільне у поглядах сторін і демонструвати це всім учасникам переговорів (2 шт.).

5. Переводити розмову на іншу тему, яка не стосується проблеми, що обговорюється (1 шт.).

6. Акцентувати на спільних інтересах сторін у переговорах (1 шт.).

7. Обрати незвичний для тебе стиль спілкування і дотримуватися його (2 шт.).

8. Уважно слухати того, хто говорить, і повторювати його головну думку своїми словами так, як її зрозумів (3 шт.).

Група протягом 25 хв. веде переговори щодо підготовки вечора, виконуючи свої ролі. Після переговорів учасники намагаються відгадати «таємні завдання» інших. Обговорюють питання, що допомогло досягненню домовленості, а що заважало її досягти.

Кожен оцінює ефективність переговорів за змістом, рівень володіння комунікативними уміннями. Разом порівнюють, обговорюють «таємні завдання».

«Засідання педагогічної ради школи». Ця ігрова технологія сприяє розвитку комунікативних умінь.

У грі беруть участь 7 осіб, яким як членам педагогічної ради школи необхідно ухвалити рішення про доцільність впровадження шкільної форми. Ведучий роздає учасникам картки із завданнями, попереджаючи про таємницю їх змісту до кінця гри.

Зміст карток:

1. У тебе бунтарський характер. Ні з чим не погоджуйся і виступай проти того, що намагається відстояти група.

2. Ти байдужий. Читаючи газету, під час обговорення мовчиш. Іноді погоджуєшся то з одним, то з іншим.

3. Будь щиросердним до всіх. Намагайся вислухати і зрозуміти всі пропозиції, аргументи. Підтримуй, схвалюй пропозиції колег, які розглядають проблему. Намагайся наводити суттєві факти із власного досвіду.

4. Ти — дружина багатого бізнесмена. У шкільному колективі шукаєш розвагу, можливість встановлення дружніх стосунків. Тема зустрічі тебе не цікавить. Спробуй змінити її на цікавішу (політика, плітки тощо). Намагайся бути зіркою, закінчити збори якомога раніше.

5. Спробуй визначити свою позицію та дотримуйся її. Не підкоряйся нікому, ніяким пропозиціям. Будь впевненим у собі, не змінюй своєї думки. Якщо зможеш, звертай на себе увагу, похваляючись своїми успіхами або розповідаючи про свою сім'ю.

6. Ти — керівник. Твоє завдання — керувати дискусією. Нагадуй групі про обмежений час проведення зборів і необхідність прийняття однозначного рішення. Намагайся схилити всіх до висловлювання думок. Стеж, щоб усі аргументи бралися до уваги. Чітко формулюй свою позицію.

7. Ти — надзвичайно доброзичлива людина. Для тебе важливіше досягнення розуміння, спільної думки, ніж форма рішення. Ти охоче приймеш кожне рішення, яке задовольнятиме всіх. Не схиляючись до окремої думки, відзначай усі переваги кожної позиції, але не давай змоги групі з'ясувати власну.

Група протягом 15 хв. обговорює поставлену проблему, виконуючи свої ролі. Після цього учасники намагаються відгадати «таємні завдання» інших. Обговорюються питання, що допомогло досягненню домовленості, що заважало досягти домовленості з цього питання. Кожен оцінює ефективність обговорення за суттю, рівень володіння комунікативними уміннями. Результати порівнюються, «таємні завдання» розкриваються, обговорюються.

«З'їзд педагогів». Учасники уявляють себе педагогами епохи античності, середньовіччя, Відродження або Нового часу, готуючи відповідні виступи (до 3 хв.) на «з'їзді», на якому обговорюється значущість для вчителя розвинутих комунікативних якостей.

Гра надає можливість зорієнтуватися у рівні своїх знань, випробувати себе в невизначених ролях, включитися в різні види словесної діяльності, опанувати засоби впливу на іншу людину. Сприяє розвитку впевненості, кмітливості, уяви.

«Конкурс педагогічних ситуацій». Група учасників формує дві команди, кожна з яких заздалегідь готує, а потім демонструє педагогічну ситуацію, основою якої є проблеми взаємодії в одній із систем: «учитель — учитель», «учитель — учні», «учитель — учень», «учитель — батьки учня», « учитель — керівник школи», обриваючи демонстрацію в кульмінаційний момент. Команда-суперникза певний час повинна розіграти фінал. Рішення своїх і запропонованих ситуацій команди обґрунтовують з позицій педагогічної доцільності. Після завершення гри аналізують типовість продемонстрованих ситуацій, раціональність їх рішень тощо.

Дає змогу через програвання умовних професійних ситуацій у подальшому коригувати реальну комунікативну діяльність, забезпечує розвиток уміння слухати, обробляти й застосовувати отриману інформацію, сприймати й розуміти суб'єкта комунікації.

Критеріями оцінювання якості виконаних завдань можуть бути: винахідливість у вирішенні педагогічної ситуації; доцільність і раціональність рішення; творчість при виборі та вирішенні ситуації; гуманність позиції; майстерність інсценізації.

***

Результат певної комунікативної дії учасника, як і застосування засобів комунікації, вимагає негайного аналізу (самоаналізу) щодо його співвідношення з метою цієї дії. Це сприяє пробудженню сил і здібностей учасника спілкування, формуванню відповідальності за прийняття рішення, збагаченню комунікативного досвіду, ініціюванню індивідуальних шляхів опанування компетентності до здійснення професійно-педагогічної комунікації.

Вправи

Вправами є завдання, які потребують багаторазового виконання дії з метою її засвоєння. Вони спрямовані на практичне оволодіння процедурою й «технологією» комунікації на основі відпрацювання її найважливіших елементів.

Виконання вправ забезпечує з'ясування змісту дії, її закріплення, узагальнення розуміння суттєвих особливостей різновидів комунікації вчителя, сприяє розвитку комунікативних здібностей, формуванню конкретних груп комунікативних умінь майбутніх учителів (табл. 1).

Таблиця 1

Групи комунікативних умінь, їх складові і критерії

Комунікативне вміння	Критерії оцінювання комунікативних умінь
1	2
Група 1. Комунікативно-мовленнєві уміння
1.1. Використовувати багатство мови у професійно- педагогічній комунікативній діяльності	Володіння словниковим багатством професійно спрямованої мови
	Дотримання норм вимови і наголошування слів
	Добір оптимальних мовних й мовленнєвих засобів із загальнонаціонального арсеналу мови відповідно до потреб висловлювання
	Добір доцільних стилістичних засобів, варіювання композиційно -стилістичними прийомами
	Реалізація нормативів літературної мови в усному й писемному педагогічному мовленні
1.2. Реалізовувати основні різновиди мовлення у професійно- педагогічній комунікації	Уникнення реплік і висловлень, що створюють бар'єри комунікації
	Володіння різними формами усного мовлення з урахуванням їх мовно- структурних особливостей
	Володіння технікою мовлення (вимова, дикція, темп, логічність)
	Укладання різновидів педагогічної доку - ментації засобами писемного мовлення
	Здійснення саморефлексії мовленнєвих дій
1.3. Обирати в усному й писемному	Вживання формул мовленнєвого етикету (вітання, прощання, комплімент, вибачення, співчуття, прохання тощо)

Продовження таблиці 1

1	2
педагогічному мовленні найдоцільніші формули мовленнєвого етикету	Добір найдоцільніших мовленнєвих моделей взаємодії в системі «учитель — учень» залежно від ситуації, вікових особливостей учнів
	Уникнення мовних штампів, стереотипів
	Уникнення різких оцінних суджень, іронічних зауважень, некоректних натяків
	Здійснення аналізу якості та ефективності мовленнєвої діяльності суб'єктів комунікації
Група 2. Інформаційно-інструментальні уміння
2.1. Моделювати процес професійно- педагогічної комунікації з урахуванням його структурних елементів	Моделювання інформації з урахуванням особливостей її сприйняття і розуміння
	Добір методів впливу на суб'єктів комунікації (особистий приклад, пояснення, переконання, прохання, звернення за порадою тощо)
	Орієнтування й узгодження дій для організації сумісної комунікативної діяльності
	Органічне поєднання вербальних і невербальних засобів комунікації, адекватних ситуації спілкування
	Відчуття й підтримання зворотного зв'язку під час суб'єкт-суб'єктної, рівнопартнерської взаємодії
2.2. Організовувати процес передавання й приймання інформації	Конструювання й прогнозування цілей, змісту, засобів комунікації під час викладу інформації
	Володіння різноманітними формами (дії, образи, вербальні, категоріальні) презентації інформації
	Володіння собою, здійснення самоконтро - лю, саморегуляції за будь-якої ситуації, незалежно від сили зовнішніх чинників
	Завоювання ініціативи, стимулювання активності учнів до контакту один з одним і вчителем
	Точне знаходження засобів комунікації, адекватних змісту інформації, орієнтування в особі співрозмовника
2.3. Управляти процесом комунікації в системі «викладач — учень»	Управління своєю поведінкою, оперативне й правильне орієнтування в мінливих умовах процесу комунікації
	Установлення контакту з суб'єктом(-ами) комунікації, привертання його (їх) уваги

Продовження таблиці 1

1	2
	Добір відповідних комунікативних засобів, які відповідали б психологічному стану, особистісним якостям суб'єкта( -ів) комунікації
	Використання механізмів впливу (зараження, навіювання, переконання, наслідування), засобів управління увагою суб'єкта(-ів) комунікації
	Усвідомлення бар'єрів комунікації і запобігання їм (зокрема, тим, що пов'язані з тендерною ідентичністю)
Група 3. Організаційно-технологічні вміння
3.1. Встановлювати «суб'єкт-суб'єктні» взаємини з суб'єктом комунікації	Розуміння й прийняття позиції партнера з комунікації, толерантне ставлення до неї
	Добір доцільного стилю спілкування залежно від ситуації (суб'єкта комунікації)
	Протистояння маніпулюванню у процесі комунікації
	Встановлення позитивної соціально -психологічної атмосфери, партнерства, рівноправності, довіри між суб'єктами комунікації
	Демонстрація власного ставлення до суб'єкта(-ів) комунікації, цілей спільної діяльності
3.2. Встановлювати комунікативні зв'язки у колективі	Запобігання негативним установкам під час встановлення комунікативних зв'язків у колективі
	Управління процесом прийняття групового рішення з дискусійної проблеми
	Обирання оптимального стилю керівництва колективом учнів
	Створення гуманістично -рефлексивного середовища під час встановлення комунікативних зв'язків у колективі
	Організація спільного проектування колективної діяльності
3.3. Запобігати конфліктним ситуаціям/ вирішувати їх	Використання позитивних (конструктивних) функцій конфлікту
	«Блокування» конфлікту переведенням його з площини комунікативної взаємодії у предметно-дійову площину
	Запобігання виникненню конфліктних ситуацій

Продовження таблиці 1

1	2
	Успішне використання стилів вирішення конфліктної ситуації
	Урегулювання конфліктної ситуації
Група 4. Невербальні вміння
4.1. Гнучко використовувати власний невербальний репертуар для передавання інформації	Презентування культури зовнішнього вигляду (постава, хода, естетика одягу, зачіски, гриму, аксесуарів)
	Використання жестів, адекватних ситуації спілкування
	Створення мімічних образів, забезпечення мімічної рухливості обличчя, втілення у виразі обличчя чуйності, доброзичливості
	Вираження настрою, відтінків відносин через засоби зовнішньої виразності, підтримання візуального контакту
	Відчуття міри міжособистісного комунікативного простору
4.2. Кодувати невербальну поведінку під час організації навчально-виховного процесу	Використання невербальних засобів комунікації для адекватного передавання, сприйняття й усвідомлення інформації
	Використання невербальних засобів комунікації для кращого запам'ятовування інформації
	Передавання прагматично й емоційно значущої інформації за допомогою невербальних засобів комунікації
	Доповнення і/або заміщення вербального висловлення за допомогою невербальних засобів комунікації
	Уникнення культурно сформованих тендерних схем поведінки щодо учнів обох статей
4.3. «Зчитувати» невербальну інформацію, що передається суб'єктом комунікації	Розуміння емоційно-вольових станів людини через зовнішні їх прояви
	Надання комунікативного сенсу невербальним проявам
	Бачення суперечностей між невербальним виразом і його психологічним змістом
	Виявлення соціально-психологічних характеристик особистості, ієрархії зв'язків між нею та групою на основі аналізу невербальної поведінки
	Адекватне сприйняття суб'єктів комунікації

Закінчення таблиці 1

1	2
Група 5. Інформаційно-пошукові комунікативні вміння
5.1. Використовувати інформаційні ресурси	Адекватне формулювання власних потреб в інформації
комп'ютерних технологій (діалог «людина — комп'ютер»)	Володіння різними носіями, електронними банками інформації
	Швидкий і кваліфікований пошук, відбір необхідних даних з різних джерел (професійна, психолого -педагогічна література, періодика) інформації
	Користування різними видами бібліографічних покажчиків, довідковою літературою (словниками, енциклопедіями, довідниками)
	Робота з текстовими файлами — Web-сторінками
5.2. Використовувати інформаційно- комунікативні технології для організації навчально-виховного процесу	Володіння основними засобами представлення інформації
	Представлення інформації в зрозумілому вигляді
	Використання інформаційних ресурсів Internet для організації навчального процесу
	Використання ресурсів локальної мережі для організації навчально-виховного процесу
	Управління навчально-виховним процесом за допомогою комп'ютерних технологій
5.3. Використовувати комунікативні ресурси комп'ютерних технологій (діалог «людина — комп'ютер — людина»)	Приймання й надсилання повідомлень електронною поштою
	Встановлення комунікативних зв'язків в асинхронному режимі зв'язку («offline»)
	Володіння технологією синхронного режиму зв'язку («on-line»)
	Підтримання діалогу з учасниками всесвітніх тематичних телеконференцій
	Володіння культурою діалогу (сетікетом) із всесвітньою мережею

Виконання вправ сприяє формуванню дій у типових комунікативно спрямованих ситуаціях, розвитку педагогічної уяви, інтуїції, навичок імпровізації у комунікації, формуванню вміння відчувати співрозмовника, просторові й часові умови комунікативного процесу, вступати у процес комунікації з партнерами. Виконавці вправ отримують можливість взяти безпосередню участь у розв'язанні проблем професійної діяльності, розвинути мислення, мовні навички, здатність рефлексії та саморегуляції емоційних станів.

⇐ Предыдущая123456Следующая ⇒

Поделиться: