Лібералізація торкнулася й інших аспектів життя СРСР.

У Москві в 1957 р. відбувся VI Всесвітній фестиваль молоді і студентів, розпочали свою роботу міжнародні московські кіно­фестивалі, було відновлено іноземний туризм, країна стала більш відкритою світові.

Поновилося видання журналу " Иностранная литература", радянські читачі дістали можливість ширше знайомитись із світовим літературним процесом, У Москві відкрито театр " Сучасник", вийшли у світ перші номери журналів " Молодая гвардия", " Юность", " Москва", " 'Наш современник".

Почастішали публікації молодих поетів, прозаїків, критиків, " шестидесятників". Зростав авторитет журналу " Новнй мир", очолюваного видат­ним поетом О. Твардовським.

Засновано Ленінські премії " за найбільш визначні праці у сфері науки, техніки, літератури й мистецтва". На екрани країни вийшли художні фільми " Весна на Зарічній вулиці", " Справа Рум'янцева", " Висота", " Летять журавлі", які здобули всенародну любов.

Вражаючими були досягнення СРСР у науці й техніці.

4 жовтня 1957 р. було запущено перший штучний супутник Землі, 5 грудня спущено на воду перший у світі атомний криголам " Ленін" , створено найпотужніший у світі синхрофазотрон.

12 квітня 1961 р. космонавт Ю.Гагарін на космічному кораблі " Восток-1" уперше в світі облетів земну кулю.

Незважаючи на протиріччя та обмеженість, лібералізація су­спільно-політичного життя стала помітним явищем у розвитку Радянського Союзу і торкнулася більшості країн світу.

 

Б) Спроби економічних реформ. Із 1957 р. почали здійснюватися реформи в економіці СРСР.

 

У промисловості:

- ліквідовано галузеві міністерства і створено територіальні органи управління промисловістю — раднаргоспи (105 шт);

-   розширено права республіканських і місцевих органів влади щодо управління галузями легкої та переробної пром.;

- за п'ятирічним планом і планом семирічки пріоритет відводився галузям промисловості групи " Б" (виробництво товарів широкого вжитку) зі сповільненням темпів розвитку галузей групи " А" (виробництво засобів виробництва).

 

У сільському господарстві:

- реорганізовано систему МТС у РТС (ремонтно-тракторні станції), техніку МТС продано колгоспам;

- підвищено закупівельні ціни на продукцію сільськогосподарського виробництва (особливо на зернові та продукти тваринництва);

•  ліквідовано трудодні, введено грошову оплату праці;

•  сільському населенню видано паспорти;

•  здійснено спробу реалізації трьох " надпрограм М.Хрущова":

а) освоєння цілинних і перелогових земель;

б) " кукурудзяна та горохова епопея";

в )" м'ясна кампанія";

•  вжито заходів із укрупнення колгоспів для створення великих колгоспних господарств.

 

У соціальній сфері:

•  збільшено капіталовкладення у житлове будівництво, запроваджено панельне та блочне будівництво;

•  проведено пенсійну реформу 1956 р., яка забезпечила зростання доходів пенсіонерів у 2 рази, інвалідів — в 1, 5 раза;

•  скорочено робочий день до 7 годин;

•  підвищено заробітну платню робітникам і службовцям;

 

в здійснено реформу освіти в СРСР 1958 р., що супроводжувалося збільшенням капіталовкладень у цю сферу та зростанням оплати праці вчителів;

 

•  пенсійний вік знижено для жінок до 55 років, для чоловіків до 60 років;

•  робітники дістали право звільнятися з роботи за власним бажанням, повідомивши про своє рішення адміністрацію за 2 тижні;

•  з 1964 р. колгоспники отримали право на щорічну відпустку та пенсійне забезпечення;

•  збільшено тривалість щорічної відпустки та відпустки для жінок із догляду за дитиною та ін.

Наслідки реформ.

Безтямні хрущовські " надпрограми" зазнали краху, призвівши до порушення структури посівів зернових, скорочення поголів'я у тваринництві, порушення екологічного балансу в ряді регіонів країни; з 1962 р. СРСР розпочав масові закупівлі зерна та інших видів сільськогосподарської продукції за кордоном. Найліпші наслідки мали реформи у соціальній сфері, що привели до реального підвищення життєвого рівня трудящих.

 

В) Зміни у зовнішній політиці.

У роки " відлиги" в міжнародних відносинах проявилися складні, суперечливі тенденції.

З одного боку, поглиблювався розкол світу на два ворожі табори, тривала " холодна війна" — посилювалося протистояння НАТО і Варшавського договору, з іншого — почали виявлятися перші ознаки відмови від непримиренної ворожнечі між Заходом і Сходом.

У 1955 р. СРСР установив дипломатичні відносини з ФРН, підписав державний договір з Австрією. Здійснювалися заходи щодо поліпшення відносин із Норвегією, Швецією, Данією.

У 1958 р. було укладено угоду зі США про співпрацю в царині культури, економіки, проведено обмін делегаціями вчених, діячів культури.

У 1959 р. відбувся візит М.Хрущова до США, який загалом мав позитивні результати.

Активністю вирізнялася зовнішня політика СРСР на Сході. У 1956 р. було підписано декларацію з Японією, що передбачала припинення стану війни та відновлення дипломатичних відносин. Значно поліпшилися відносини СРСР з Індією, Єгиптом» Індонезією, Бірмою, Туреччиною, Іраном. СРСР надавав цим країнам довгострокові кредити, брав участь у спорудженні промислових об'єктів, подавав іншу допомогу.

Рішення XX з'їзду КПРС відіграли негативну роль у відносинах із Китаєм. Китайське керівництво вороже поставилося до викриття культу особи Сталіна. Незабаром ідеологічні розбіжності було перенесено на міждержавні відносини.

 

3. РОКИ " ЗАСТОЮ" (1964—1985 рр.)

А) Усунення від влади М. Хрущова.

Погіршилося продовольче постачання. У 1962 р. сталося значне підвищення цін на продовольчі товари — на 25—40%. Це викликало невдоволення широких верств населення.

Восени 1963 р., у країні виник дефіцит хліба, що призвело до паніки серед населення. Вихід із ситуації було знайдено: термінова закупівля зерна за кордоном і використання стратегічних запасів, впровадження талонів на хліб (уперше після скасування продовольчих карток 1947 р.). Авторитет Хрущова у суспільстві різко падав.

Скориставшись відсутністю Хрущова у Москві (він разом із Мікояном відпочивав у Піцунді), опозиція підготувала засідання президії та пленуму ЦК. Потім М. Хрущова викликали у Москву нібито для розв'язання невідкладних питань розвитку сільського господарства.

14 жовтня 1964 р. на пленумі ЦК КПРС зі звинувачувальною доповіддю проти нього виступив М. Суслов. Звинуваченого у волюнтаризмі, суб'єктивізмі, порушенні норм колегіальності керівництва партією та країною, післясталінського реформатора було усунено з усіх посад і відправлено на пенсію, а його ім'я на двадцять років викреслено з історії СРСР.

Першим секретарем ЦК КПРС став Л. Брежнєв, головою Ради Міністрів — О; Косигін. Головою президії Верховної Ради СРСР (із липня 1964 р.). став А. Мікоян.

 

Б) Л.І.Брежнєв.

Він значно зміцнив свої позиції, поставивши на чолі КДБ Ю.Андропова (1967 р.). Того ж року міністром оборони призначили А.Гречка. Це були люди Брежнєва.

Важливою ознакою політичного життя 70-х рр. було формування культу особи Л.Брежнєва, що мав на останньому етапі його життя досить гротескний характер завдяки безмірному зве­личуванню особи генерального секретаря.

Нестримна пристрасть до вихвалянь і нагород ( Брежнєв мав 220 радянських і закордонних орденів і медалей ) увінчалася 4 зірками Героя Радянського Союзу, званням Героя Соціалістичної Праці, нагородженням орденом " Перемоги".

Піднесенню його авторитету не сприяла й трилогія мемуарів " Мала земля", " Відродження", " Цілина". Члени родини Брежнєва були замішані у кримінальних справах. Авторитет Лідера партії й країни катастрофічно впав.

" Брежнєвщина" стала символом аморальності, безконтрольності та зогнилого тоталітарного режиму, який наближався до розпаду.

 

В) " Косигінська" реформа та її результати. У 1965 р. нове радянське керівництво здійснило спробу економічних реформ. Пріоритет у розробленні та проведенні їх належав голові Ради Міністрів СРСР О.Косигіну.

Сутність економічної реформи полягала:

- у скороченні планових показників, що їх доводили до підприємства;

- у створенні на підприємствах фондів матеріального стимулювання;

- у перерозподілі частки національного прибутку на користь аграрного сектора;

- у заходах щодо розвитку соціальної інфраструктури села та ін.

Перші кроки реформи принесли позитивні результати:

- пожвавилося сільськогосподарське виробництво,

- покращилося постачання населення міст продовольством,

- зросла продуктивність праці; - основні показники 8-ї п'ятирічки було виконано.

Г) Суспільно-політичне життя.

7 травня 1976 р. Брежнєв став маршалом Радянського Союзу і оголосив про тотожність інтересів партії та армії.

У 1977 р. було прийнято нову радянську конституцію — конституцію розвиненого соціалізму, що, як і більшість законодавчих актів, мала декларативний характер, не підкріплений гарантіями та правовим механізмом їх реалізації.

 

Д) Дисидентський рух. У 60—70-х " рр. виникла нова форма протесту — дисидентство, яке за своєю природою було духовним, інтелектуальним і моральним опором закостенілості радянської системи суспільства.

Найактивнішими учасниками дисидентського руху були творча інтелігенція, духовенство та віруючі, представники різних національностей.

Дисидентство як соціальний рух мав помірковане та радикальне крила. Вчені вирізняють такі етапи дисидентського руху:

- перший – 1961 – 1968 рр.

Формою руху було написання листів лідеру країни з підписами найбільш відомих діячів науки, культури (" підписанти" ). За різними даними, до їх гурту належало 700 осіб.

Формою поширення дисидентських ідей на той час став " самвидав" — машинописні журнали, збірники, літературно-публіцистичні доробки.

Від середини 60-х рр. дисидентський рух перейшов до активних форм діяльності. Так, у грудні 1965 р. на Пушкінській площі у Москві відбулася перша правозахисна демонстрація, організаторами якої були А.Сахаров, О.Гінзбург, А.Амальрик, Л.Богораз;

 

другий — 1968 — середина 70-х рр.

Характеризувався активними формами протесту: виступ 8 осіб на Красній площі 25 серпня 1968 р. на знак протесту проти вторгнення радянських військ до Чехо-Словаччини;

- видання за кордоном літературно-публіцистичних творів (А.Синявським, Ю.Даніелєм, О.Гінзбургом, О.Марченком, О.Солженіциним та ін.),

- звернення учасників руху з критикою радянської дійсності до міжнародних організацій, в яких висвітлювалися факти порушення прав людини в СРСР;

- формування правозахисного та національного рухів у республіках СРСР і наростання репресій проти вільнодумства (судові процеси над А.Синявським, Ю.Даніелєм, О.Марченком, О.Гінзбургом, П.Литвиновим, Ю.Галансковим, Ю.Орловим та їх арешти й ув'язнення, висилка О.Солженіцина, висилка академіка А.Сахарова до Горького (Нижній Новгород), поміщення членів дисидентського руху в психіатричні клініки, " справа Григоренка", " справа Пліуч", " справа Щаранського".

 

третій — середина 70—середина 80-х рр. Характеризувався організаційним оформленням руху (створення Групи сприяння виконанню Гельсінських угод, правозахисник організацій у союзних республіках, Вільного профспілкового об'єднання трудящих) і наростанням репресій з боку КДБ на чолі з Ю. Андроповим.

Формами протесту проти радянської системи стали страйки робітників (протягом 1975—1983 рр., за різними джерелами, відбулося 60 масштабних виступів робітників),

- масова еміграція єврейського населення до США та Ізраїлю,

- виступи католицького духовенства Литви,

- створення молодіжних неформальних рухів та організацій,

- екологічні кампанії, що проводилися з ініціативи письменника Залигіна (із захисту Байкалу, проти повороту сибірських рік та ін.).

Ж) Зовнішня політика. Брежнєвське керівництво прагнуло поліпшити зовнішньопо­літичне становище СРСР, покращити відносини з такими провідними державами світу, як США, Франція, ФРН.

Одначе торгово-єкономічні відносини із західними партнерами розвивалися не на користь СРСР.

80% радянського експорту становив продаж нафти, газу, вугілля, лісу, мінеральної сировини, а частка готових виробів, машин, устаткування становила тільки 5%. Це свідчило про відставання багатьох галузей економіки СРСР, про відсутність у країні конкурентоздатних товарів.

У відносинах із союзниками СРСР продовжував політику диктату і втручання в їхні внутрішні справи, що особливо яскраво виявилось у серпні 1968 р. коли збройні сили соціалістичних держав на чолі з СРСР вторгайся до Чехо-Словаччини для " захисту завоювань соціалізму".

У другій половині 60-х рр. різко загострилися відносини з Китаєм. Справа дійшла до збройної сутички на кордоні в 1969 р. В Азії, Африці, Латинській Америці СРСР продовжував курс на розширення сфер впливу.

Так, Радянський Союз підтримав кубинську інтервенцію в Анголі, допомагав у боротьбі Народному фронту визволення Мозамбіку, втрутився в конфлікт у районі Африканського Рогу спершу на боці Сомалі, а потім на боці Ефіопії.

СРСР демонстрував силу свого флоту в акваторії Світового океа ну, підтримав вторгнення військ В'єтнаму до Кампучії (Камбоджі).

Під час арабо-ізраїльських війн (1967 р., 1973 р.) СРСР односторонню підтримував арабські країни, що призвело до розриву дипломатичних відносин з Ізраїлем (1967 р.) і відсувало мирне вирішення близькосхідного конфлікту.

Одначе смертельного удару " міжнародній розрядці" було завдано вторгненням радянських військ до Афганістану у 1979 р.

Війна СРСР проти афганської опозиції для підтримки прорадянського режиму закінчилася поразкою, вона обійшлася (за офіційними, значно заниженими даними) у 13 тис. вбитих та більш як 37 тис. поранених радянських військовослужбовців, а також підірвала міжнародне довір'я до СРСР. Знову в термінології західних політиків стало лунати визначення СРСР як " імперії зла".

 

Лекція 2

⇐ Предыдущая1234Следующая ⇒

Поделиться: