Морфеміка як наука та рівень мови

Зв'язок морфеми з іншими одиницями мови

Морфема і слово. Спільні та відмінні риси. У сучасному мовознавстві практично незаперечним є визнання слова центральною одиницею мови. Слово, «незважаючи на складнощі визначення, становить знакову єдність, яка знову і знову постає перед нами настійливо як щось центральне у механізмі мови».

Структурно слова, як правило, є синтезом кількох – мінімум двох морфем. Однак у мові є також слова, які формально, «за будовою», дорівнюють морфемі: де, там, таксі.

Слово за низкою ознак якісно відрізняється від морфеми – як ціле від частини. І поняття слова, і поняття морфеми необхідні для лінгвістичного аналізу системи мови. Кожен з них має сферу свого застосування. Кожна з цих одиниць перебуває у певній залежності від іншої.

Як одиниці мови морфема і слово мають певні спільні ознаки: 1. значеннєві одиниці: виражають певне значення; 2. двобічні одиниці: мають ПЗ(значення) і ПВ (звучання); 3. виступають у двоєдиній – абстрактно//конкретній – сутності; 4. вступають у системні зв’язки відповідно до двох типів відношень – парадигматичних і синтагматичних; 5. мають цілісну структуру: у слово не можна вставити інше слово; в морфему не можна вставити іншу морфему.

Як одиниці різних мовних підсистем вони вирізняються низкою відмінних ознак, які є для них диференційними. Диференційні ознаки описують переважну більшість типових, однак не всі відповідні одиниці. У мові є слова невідмінювані, які не охоплені частиною тих чи інших однак. Однак, незважаючи на це, морфема і слово залишаються якісно відмінними одиницями.

Слово	Морфема
Значення лексичне	Має певне значення
Складається з фонем	Складається з фонем, неподільних на знач. одиниці
Слово можу існувати як самостійна одиниця	Може існувати лише у слові
Лексико-граматична єдність	Не має лексико-граматичної єдності. Або граматичне, або лексичне значення
Необмежена к-сть слів існує	Обмежена кількість морфем
Відтворюється в мові як самостійна одиниця	Як частина слова

 

Види морфем української мови за значенням

В українській мові за значенням виділяють кореневі та афіксальні морфеми. Кореневі морфеми мають лексичне значення, афіксальні – дериваційне, релятивне. Дериваційне значення: відтворююче, мають суфікси та префікси, вказують на додатк. ознаки та надають нових значень. Релятивне значення: доконаний/недоконаний вид, ступінь порівняння прикметників, 4 відміна ім. Флексія має релятивне значення.

Види морфем української мови за функцією

За цією функцією поділяються лише службові морфеми – афікси. Виділяють словотворчі та формотворчі афікси. Словотвірні афікси слугують для творення нових слів. Вони об’єднуютьгрупи слів зі спільним словотвірним значенням, що міститься в цьому афіксі: дуб, дубок, піддубний, дубняк, дубовий.

Словозмінні афікси забезпечують процеси відмінювання , утворюючи різні словоформи однієї лексеми. Вони об’єднують словоформи у межах однієї частини мови за певним набором закінчень. Власне словозмінними є закінчення: відмінювані - закінчення іменних частин мови (іменника,прикметника, числівника) і дієвідмінювані – закінчення дієслів. Словозмінні афікси виражають розчленовану граматичну семантику: ліс, -у, -ом, -і… (ГЗ відмінка і числа).

Формозмінні афікси також утворюють форми однієї лексеми. Формозмінними в основному є суфікси (іноді префікси), що виражають нерозчленовану граматичну семантику: сміливіший(форми вищого ступеня порівняння), оберігати (форма інфінітива), оберів, оберігала (форма минулого часу).

У науковій літературі є й інші визначення функціональної спеціалізації афіксів. Горпинич виділяє словотвірні та формотвірні афікси. Клименко та Карпіловська поділяють афіксина словотворчі(дерив.) та словозмінні(реляц.).

Подільність основ

Морфемний аналіз – це виділення в складі слова живих морфем, визначення значень і меж. Цим він відрізняється від етимологічного і словотворчого аналізу.

Є два напрями у розумінні морфемного членування у мовознавстві:

1. основи розчленовуються на морфеми лише тоді, коли є співвідносні слова з вільним або зв’язаним коренем

2. при членуванні основи беремо до уваги не лише корінь, але й службові морфеми. Тоді всі морфеми рівноправні. Це обґрунтування наукового аналізу слова.

Поділ слова на морфеми загалом не викликає сумніву. Сюди належать слова, споріднені за коренем,службові морфеми яких не втратили словотворчу функцію, на межі морфем нема фонетико-морфологічних змін.

Фактори зниження чіткості поділу слів на морфеми: 1. коли похідне слово має подвійне смислове мотивування (коли можна у слові виділити 1 складний суфікс або кілька простих); 2. коли домінуючим у семант. мотивуванні виявляється не твірне слово, а його попереднє (твірне твірного). Тоді знижується лексичний зв’язок похідного слова з твірним, і сусідні суфікси сприймаються як один великий.

Але якщо є співвідносні слова з суфіксом –ар-, то виділяються окремо: токарня – токар; друкарня – друкар.

У жіночому роді, пов’язаному з родом діяльності. Вони творяться від назв осіб чоловічого роду: парашутистка – парашутист.

Іноді поєднуються жін. і чол. суфікси і перетвор. в 1 складний: турчанка – турок

Відмежування суфіксів від складних суфіксів викликає певні труднощі. Наприклад, у слові франц. походження бетоньєрка суфікси -єр і укр. – к-. Щоб правильно визначити морфемні складники, треба зіставити споріднені за коренем слова.

Відчуття міжморфемних меж втрачається, знижується: 1. коли є асимілятивне чергування приголосних (чех – чесьький); 2. коли є усікання твірних основ, коли кінцевий звук чи група звуків відкидаються для фонетичного пристосування (таксі – таксист); 3. при спрощення груп приголосних (їздити – виїзний)

Подільність основ найчіткіша, коли до їх складу входять регулярні афікси: атеїзм (а – преф., їзм – суф.), атеїст (а – преф., їст – суф.), монтаж (аж-суф.). Коли афікси нерегулярні, відділити їх допомагає зіставлення відмінних основ: яблуня- яблуко (суф. ун, ук), пісня(суф. с і н) – співати (с-преф., ва – суф).

Існує три типи подільних основ: 1. Основи, подільність яких зумовлена їх співвідношенням з відповідними твірними: - слова без фонетичних змін на морфемній меж (ви-чит-ка); - слова з фонетико-морфологічними змінами на морфологічний межі (жал-іс-н-ий); 2.Зв’язані основи: - слова з чітко окресленими морфемами: атеїз, атеїст; - слова з малорозчленованим значенням: яблуня,яблуко,пісня, співати; 3. Слова, основи яких маютьзалишкові морфеми: - із залишковими коренями: цікавий (цік – к., ав –с.); -із залишковими інтерфіксами (купейний, вчорашній); - із залишковими афіксами (пухнатий; - із суфіксами,вжитими для переоформлення запозичень: наївний, акуратний.

Аспекти словотвору

Морфологічний аспект полягає в тому, що вивчаються словотвірні морфеми похідних слів, які водночас вказують на морфологічні ознаки слова. Багато суфіксів вказує на належність до частини мови: -ик, -ник, -от(а), -ість, -ств(о), -тель та інші — до іменників, -н-, -аст-, -ов-, -лив- — до прикметників, -і-, -ува-, -ну-, — до дієслів. Суфікси нерідко розрізняють граматичний рід (стриб-ну-ти —доконаний вид) окремі суфікси поєднуються лише з певними частинами мови (-няк з основами іменників): березняк. Структурний аспект передбачає встановлення структурної відповідності між вихідним (твірним) та новоутвореним (похідним) словами: добрішати – добріший. Ономасіологічний аспект передбачає врахування семантики похідного слова. Похідність слова семантично мотивується вихідного слова, тобто при доборі твірного слова до похідного керуємося семантичним правилом. Словотвірне правило (Горпинич, Грещук) — це зумовленість вибору словотворчого засобу сукупність семантичних ознак твірного слова: бандур-ист, «той, хто грає на бандурі». Отже, твірне слово добирається за симантичним критерієм.

 

Осново- та словоскладання

— слова утворюються поєднанням двох чи більше основ або слів (чорна земля →чорнозем, ракета і носій → ракета-носій);

 

Морфеміка як наука та рівень мови

Термін морфеміка має два значення – онтологічне та гносеологічне. Морфеміка - це морфемна підсистема мов, система морфем//морфів - найменших значеннєвих одиниць, будівельних компонентів слова//словоформи. Морфеміка – це розділ граматики, що вивчає систему морфем//морфів і морфемну//морфну структуру слів//словоформ; формальні та семантичні відношення морфем//морфів між собою і зі словом//словоформою як цілісним утворенням.

Перше розуміння терміна відображає онтологічні, об’єктивні, природні властивості мовної системи, власне її частини – морфемної підсистеми мови. Вчені розглядають мову як систему, тобто структуровану цілісність,що складається з взаємопов’язаних і взаємозумовлених елементів - одиниць мови. У лінгвістиці системна організація мови передбачає умовну структурацію її на підсистеми. Існування підсистем забезпечують мовні одиниці, які мають різні функції і значення і перебувають між собою в ієрархічних відношеннях. Виділення одиниць нижчих рівнів є результатом подліцуу одиниць вищих рівнів:

синтаксична підсистема(речення//висловлення)

лексична підсистема(лексема//ЛСВ)

морфемна підсистема(морфема//морф)

фонемна підсистема(фонема//алофон)

Морфемний (за старою лінгвістичною традицією морфологічний) рівень мовної системи забезпечує існування такої мовної одиниці, як морфема//морф, яка: 1. є самостійною одиницею мовної системи найнижчого знакового рівня; 2.входить до складу одиниці вищого рівня – слова//словоформи і є його структурним компонентом; 3. виділяться шляхом поділу складніших структур – а саме слова//словоформи; 4. здатна вступати в парадигматичні та синтагматичні відношення з іншими морфемами//морфами.

Морфеміка як наука про морфемну будову мови. Ідея системної організації мови втілена в традиційному виділенні таких розділів мовознавства, як граматика – морфеміка, словотвір, парадигматика, морфеміка – морфонологія, морфонотактика. Жодна граматика укр. мови не окреслює морфеміку як самостійний, незалежний від словотвору чи морфології розділ мовознавства. Та й сама морфологія як самостійна дисципліна виокремилася з синтаксису в к.19 – п.20 ст.

Морфеміка є порівняно новим відгалуженням у мовознавчій теорії, хоч окремі її поняття були відомі ще давнім грекам. У к.19 на п.20 ст. основна увага мовознавців була зосереджена на словозміні, тому морфеми переважно розглядали саме як формальні показники словоформ. й іноді як будівельні компоненти слова. Як галузь мовознавства морфеміка почала виокремлюватися у 60-80 рр. 20 ст. у межах словотвору або морфології. У к.20 ст. вчені прийшли до усвідомлення морфеміки як самостійного розділу граматики. «Морфеміка, хоч і пов’язаний зі словотвором, проте самостійний розділ мовознавства, який необхідно вивчати цілісно, аби уявити морфемну підсистему мови, її одиниці, закономірності сполучуваності та взаємопристосування морфем у словах, а також закони конструювання морфемних структур слів»(Клименко Н.Ф., Карпіловська Є.А.). Поступове нагромадження мовних фактів, розбудова теоретичних та методологічних положень мовознавчих наук, усвідомлення мови як цілісної системи зі своєю структурою та елементами – мовними одиницями й тими відношеннями, які їх зв’язують, спричинило, з одного боку, зміну акцентів щодо визначення рівня мови відповідно до мовної одиниці, яка конститує цей рівень мови морфологічний – морфемний, а з другого – виокремлення спочатку в межах морфології, а потім і як цілком самостійного – розділу словотвір. І найостаннішим відгалуженням від морфології є морфеміка як розділ мовознавства, який, щоб уникнути небажаної термінологічної омонімії з підсистемою мови, можна назвати морфемологією.

Морфемологія має власні об’єкт дослідження – морфемна підсистема мови як об’єктивна дійсність; предмет дослідження – морфема//морф як основна одиниця і як компонент морфемної структури слова//словоформи, а також морфемна структура слова//словоформи як послідовність морфем//морфів, побудована за певними правилами сполучуваності окремих їхніх типів і класів; одиниці морфеміки – елементарні (морфеми//морфи)і комплексні (морфемні//морфні структури слів//словоформ); проблематику дослідження: 1. види морфем//морфів за роллю і місцем у слові//словоформі, зі їхньою функцією, а поширенням у мові, за походженням тощо; 2. значення морфеми, типи морфем//морфів за значенням(лексичне значення, граматичне значення, словотвірне значення) різновиди ГЗ і СЗ; 3. співвідношення лінійних(синтагматичних) та нелінійних(парадигматичних) одиниць морфемного рівня: слово//словоформа, основа//основоформа, морфема//морф; 4. принципи виділення у словоформах лінійних одиниць – морфів і правила ототожнення їх у парадигматичну одиницю – морфему; 5. сукупність морфемних//морфних структур слів//словоформ, закони їхнього конструювання та розподіл за частинами мови.

Виокремлення морфеміки, словотвору і власне морфології, по-перше, відтворює у своїх правилах, і законах об’єктивні закономірності граматичної будови мови, по-друге, розмежовує самостійні об’єкти граматичних розділів, по-третє, пов’язане з різними аспектами дослідження однієї одиниці – слова.

Характеристика окремих морфе//морфів і морфемної структури слова//словофоми в цілому належить у мові до компетенції морфеміки(морфемології).

У встановленні морфеміки(морфемології) як самостійної дисципліни внесли вагомий вклад: Бодуен де Куртене (увів поняття і термін «морфема»), М. Крушевський, П. Фортунатов, Г. Винокур (словотвірний квадрат), В. Виноградов, О. Земська (інтерфіксація, уніфікс). У розбудову морфеміки зробили внесок такі укр. мовознавці, як В. Горпинич (обґрунтував статус морфеміки як самостійного, незалежного розділу науки про мову), Є. Карпіловська(описала суфіксальну підсистему, уклала кореневий гніздовий словник), Н. Клименко, І. Ковалик, І.Яценко.

У сучасній морфеміці виділяють два підрозділи – морфонологію та морфонотактику. Морфонологія вивчає морфему як парадигматичну одиницю та альтернування фонем у форфемі. Морфонотактика вивчає морфему як синтагматичну одиницю, тобто характер поєднання морфем у складі слова//словоформи.

 

123456Следующая ⇒

Поделиться: