Валентність основ, префіксів, суфіксів

Валентність кореня. Корінь:
- вільний (функціонує самостійно, без супроводу суфіксальних морфем)
- зв'язаний (радиксоїд). Відомий лише у поєднанні з афіксальними морфемами. Пиступає у споріднених словах (пологий, розлогий).
- повторювані
- унікальні
Валентність суфіксів:
У суч. Укр.м. словам притаманне нанизування суф.. Вони реалізують правобічну валентність кореня. Приєднуються до кореня, іншого суф.
Обмеження:
- семантичні (врах. сумісність кореня і суф.: тель – тільки до дієсл. основи і т.д.
- формальні (з'явл. в твірній осн. при надлишку чи нестачі елементів. Пов'язані з явищами морфолог. шва)
- лексичні (зумовл. появою невиправданої омонімії)
- словотвірні (коли група слів не поєдн. з афікс. морфемами з певним знач.: ичі, ічі – з числ. осн. два, три).
- стилістичні (бандюга, грубезний).
Валентність префіксів:
Частіше виступають у прикореневій морфемі, рідше – між префіксальними основами.
- активні (з,за, по,до, про,без, не, пере, ви,від,під)
- менш активні (воз, уз, пра, а, анти,де..)

Мають меншу валентність, ніж суф. мають лівобічну валентність.

24. Словотвір як розділ науки про мову. Обєкт, предмет, завдання.

Словотвір як окрема галузь лінгвістичної науки формується протягом останніх десятиліть. На місце словотвору серед інших мовознавчих дисциплін існують різні погляди: М. Ломоносов, О. Востоков, Б. Буслаєв, Ф. Ф. Фортунатов, Л.Булаховський та інші вважали, що вчення про словотвір є одним із розділів морфології; О. Потебня відносив словотвір до лексикології, а О. Шахматов, В Виноградов виділяли словотвір у самостійну дисципліну в науці про мову. В українському мовознавстві цю точку зору обстоював І. Ковалик. Він долучився і до створення відповідної теоретичної бази цієї галузі. І. Ковалик підкреслював "самостійність науки про словотвір у тому, що вона вивчає закони творення слів на базі моделей і зразків, наявних у системі слів, які належать до словникового складу мови" . Предмет і завдання словотвору не входять до жодного з розділів мовознавчої науки.

Словотвір — розділ науки про мову, що вивчає структуру похідного слова і способи утворення нових слів.

Аналогічно до загальноприйнятих термінів "фонологія", "морфологія", "лексикологія" у мовознавстві словотвір нерідко позначається терміном "дериватологія" —дериват — "похідне слово"+грецького Іоgоs ("учення").

Термін "СЛ" має двояке значення: 1) сама система СЛ будови мови, яка утворювалася за своїми внутрішніми законами протягом усього історичного розвитку мови; 2) вчення про СЛ будову мови як мовознавчу дисципліну. Перше значення — СЛ як процес — є первинним, а друге — словотвір як вчення про словотвірну будову мови — вторинним.

СЛ, як і мову в цілому, можна вивчати у двох аспектах: діахронічному (через" "час") і синхронічному ("спільно, разом""час"). У діахронічному аспекті досліджуються певні процеси формування нових слів у ході історичного розвитку мови.
Діахронічний (історичний) СЛ — це вчення про словотвірні процеси та закономірності, які простежуються у похідних словах; про формування словотвірної системи мови, її зміни, розвиток, зміни у структурі похідних слів.
Синхронічний (описовий) СЛ— це вчення про похідну лексику у її взаємовідношенні з іншими словами на певному етапі розвитку мови протягом певного часу.Синхр.словотвір вивчає відношення одиниці, що співіснують, діахронічий — процеси перетворення одних одиниць в інші.
При синхронічному описі СЛ беруться до уваги деривати, утворені всіма способами словотворення, в яких виявляються "жимі" словотвірні типи .

Одиницями для СЛ рівня можна вважати систему дериватом, утворених із різнорівневих одиниць — морфем, лексем, словосполучень.

Дериватема — це базова мовна одиниця СЛ рівня, що характе­ризується відповідною словотвірною формою і СЛ значенням.

СЛ форма—це не що інше, як поєднання твірної основи чи основ з певним афіксом або афіксами (дериваторами). Отже, дериватеми бувають суфіксальні, префіксальні, постфіксальні, префіксально-суфіксальні та ін. Дериватеми з двома і більше твірними основами поділяються на складні, складносуфіксальні, абревіаційні, зрощеннєві та ін.

 

Змістом, предметом словотвору як галузі мовознавчої науки виступає чинна система словотвірної будови конкретної мови.

Об'єктом словотвору є слово, яке вивчається також в інших розділах лінгвістичної науки. У словотворі розглядаються не всі слова, а тільки похідні і не самі по собі, а в їх відношеннях з твірними, у їх зв'язку з іншими похідними, однотипними за способом словотворення, за моделлю. Ком­понентами СЛ відношень є похідність за формою і мотивованість за смислом . Отже, об'єктом СЛ є похідні лексичні одиниці, які розглядаються не лише як окремі похідні слова, а як пенні категорії слів, що мають спільні формальні і семантичні ознаки.

У СЛ вивчаються не будь-які слова, а лише ті, які своєю структурою підказують, чому так, а не інакше названо істоти, речі тощо: промовець — від промовити, полотніти — від полотно (стати білим, як полотно), льонар — від льон, завтрашній — від завтра, мідний від мідь, підлість від підлий.

Об'єкт СЛ визначає і його завдання. Основним завданням СЛ є вивчення структури похідного слова, його складових частин та різних взаємозв'язків між ними. До завдань СЛ належать: вивчення конкретних формальних і семантичних ознак похідних слів, якими вони відрізняються від непохідних; встановлення принципів розрізнення похідних і непохідних слів, вивчення способів СЛ, словотворчих ресурсів, за якими визначається спосіб словотворення; виявлення основних закономірностей і тенденцій.

 

Аспекти словотвору

Морфологічний аспект полягає в тому, що вивчаються словотвірні морфеми похідних слів, які водночас вказують на морфологічні ознаки слова. Багато суфіксів вказує на належність до частини мови: -ик, -ник, -от(а), -ість, -ств(о), -тель та інші — до іменників, -н-, -аст-, -ов-, -лив- — до прикметників, -і-, -ува-, -ну-, — до дієслів. Суфікси нерідко розрізняють граматичний рід (стриб-ну-ти —доконаний вид) окремі суфікси поєднуються лише з певними частинами мови (-няк з основами іменників): березняк. Структурний аспект передбачає встановлення структурної відповідності між вихідним (твірним) та новоутвореним (похідним) словами: добрішати – добріший. Ономасіологічний аспект передбачає врахування семантики похідного слова. Похідність слова семантично мотивується вихідного слова, тобто при доборі твірного слова до похідного керуємося семантичним правилом. Словотвірне правило (Горпинич, Грещук) — це зумовленість вибору словотворчого засобу сукупність семантичних ознак твірного слова: бандур-ист, «той, хто грає на бандурі». Отже, твірне слово добирається за симантичним критерієм.

 

⇐ Предыдущая123456Следующая ⇒

Поделиться: