Механізм застосування державних запозичень

Державний кредит в основній його формі – формі державних запозичень – є антиципацією податків, тобто авансовим вилученням податків, їхнім випередженням. Функціонування державних позик було б неможливим без податків. Саме податки забезпечують державі можливість розплатитися з кредиторами за первісною сумою боргу й виплатити відсотки за користування позикою.

У свою чергу, державні позики справляють зворотний вплив на зростання податків. З розвитком виробництва, ринкових відносин відбувається дедалі більше нагромадження позичкового капіталу, тобто капіталу, позиченого за відсоток, що дає можливість державі у зростаючих розмірах позичати гроші на певний строк.

При розміщенні державних позик відбувається купівля позичкового капіталу як товару. Власники позичкового капіталу одержують від держави плату у вигляді відсотка, який є часткою позичкового капіталу в національному доході.

Державний кредит, як і будь-яка інша форма кредитних відносин, вимагає особливого контролю. Цей контроль поширюється як на залучення позичкових коштів, так і на їх погашення.

Залучення запозичень повинно ґрунтуватись на двох чинниках:

- мінімізації вартості позики;

- встановленні стабільності державних цінних паперів на фінансовому ринку.

 

 

                                                                                                                           

 

 

Рис. 8.1. Кла сифікація внутрішнього державного кредиту

Мінімізація вартості позики досягається, по-перше, за допомогою відповідної процентної політики, по-друге, через установлення відповідних умов випуску й погашення позики.

Процентна політика будь-якого емітента відображає два протилежні чинники: мінімізацію вартості та максимізацію її привабливості, яка, у свою чергу, залежить від достатньо високого процента.

На фінансовому ринку державні цінні папери мають найнижчий процент, який є своєрідним індикатором цього ринку. Отже, сама ситуація на ринку сприяє мінімізації вартості позик. Тому привабливість державних позик досягається насамперед за рахунок високих гарантій держави щодо повернення коштів і виплати доходу.

Стабільність державних цінних паперів досягається через оптимізацію насиченості ними фінансового ринку. Цінних паперів, з одного боку, має бути достатньо для максимізації надходжень від державних запозичень, а з іншого – не повинно бути їх надлишку, який може спричинити падіння курсової ціни.

Державні внутрішні та зовнішні запозичення здійснюються в межах, визначених законом про Державний бюджет України, з дотриманням граничного обсягу державного боргу.

Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень належить державі в особі Міністра фінансів України або особі, яка виконує його обов’язки , за дорученням Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України визначає умови здійснення державних запозичень, у тому числі вид, валюту, строк та відсоткову ставку державного запозичення.

Державні запозичення можуть здійснюватись тільки тоді, коли вичерпані інші джерела формування доходів держави або коли доцільно обмежити рівень оподаткування. При цьому обов’язково має забезпечуватися ефективність та результативність використання позичених коштів.

Випуск державних позик ґрунтується на таких передумовах:

– наявність кредиторів, у яких є тимчасово вільні кошти;

– довіра кредиторів до держави;

– заінтересованість кредиторів у наданні позик державі;

– можливість держави своєчасно і повністю повернути борг і виплатити дохід.

Вихідною передумовою є наявність кредиторів – без цього випуск позик просто безглуздий. Довіра кредиторів до держави може бути високою чи низькою, однак феномен держави полягає в тому, що вона практично ніколи не може повністю втратити довіру. При цьому довіра до неї завжди дещо вища, ніж до інших емітентів – юридичних осіб. Саме цей чинник надійності становить основу заінтересованість кредиторів.

У разі зменшення обсягу коштів від державних внутрішніх або зовнішніх запозичень порівняно з обсягом, визначеним законом про Державний бюджет України, у зв'язку з погіршенням умов таких запозичень та/або кон'юнктури фінансового ринку збільшується обсяг коштів від державних зовнішніх або внутрішніх запозичень з дотриманням граничного обсягу державного боргу.

Найважливішим чинником державних запозичень є можливість своєчасного та повного повернення боргів і виплати доходу. Це забезпечує в майбутньому й довіру до держави, й зацікавленість у наданні їй позик. Головне при цьому – реальне забезпечення боргів, що, у свою чергу, досягається за рахунок зароблених та залучених коштах доходів.

Джерелами погашення державних запозичень можуть бути:

– доходи від інвестування позичених коштів у високоефективні проекти;

– додаткові надходження від податків;

– економія коштів від зменшення видатків;

– емісія грошей;

– залучені від нових позик кошти (рефінансування боргу).

Найбільш реальним джерелом є доходи, отримані від інвестування позичених коштів. Вони найповніше відображають сутність і принципи кредиту та забезпечують фінансову стабільність.

Надходження від збільшення податків чи економія від зменшення видатків також реальні джерела, однак тут є певні обмеження. Якщо збільшення податкових надходжень досягається за рахунок розширення податкової бази внаслідок використання позик, то це цілком прийнятно. Однак якщо існує необхідність введення для покриття заборгованості нових податків чи збільшення ставок діючих (аналогічно зменшення видатків для економії коштів), то краще це зробити відразу, а не випускати позику. Адже за позикою треба виплачувати дохід тобто збільшення податків при поверненні боргу буде більшим, ніж у момент випуску позики. Аналогічно скорочення видатків у майбутньому має бути більшим, ніж у даний момент.

Емісія грошей є фіктивним джерелом погашення боргу, оскільки вона веде до інфляції, яка знецінить повернені державою кредиторам кошти. Тому за відсутності реальних джерел погашення боргу доцільніше відразу використати грошову емісію для покриття бюджетного дефіциту, ніж випускати позики, для погашення яких у майбутньому доведеться друкувати більше грошей, тобто рівень інфляції в даний момент буде менший, ніж у майбутньому.

Погашення старих боргів за рахунок випуску нових позик (рефінансування) веде до зростання державного боргу. Таке джерело може використовуватись тільки як разове. Якщо ж воно використовується постійно, то це не що інше, як так звана «фінансова піраміда». Подібна фінансова політика є необґрунтованою й веде до фінансового краху, оскільки держава рано чи пізно стає неплатоспроможною, як це сталося в Радянському Союзі, коли у 1957 р. було прийнято рішення призупинити використання системи державних запозичень, оскільки держава була не в змозі розрахуватися з утримувачами сталінських облігацій .

Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі зумовлює формування державного боргу і необхідності чіткої системи управління ним.

⇐ Предыдущая25262728293031323334Следующая ⇒

Поделиться: