Сутність, класифікація та принципи страхування

 

Реформи, соціальні пе­ретворення, що відбуваються у системи економічних відносин України, роблять актуальними проблеми страхового захисту, наявність потреби в якому та реальна можливість її задоволення характе­ризують ступінь розвитку економіки країни.

Створення дієвої системи захисту інтересів громадян, підприєм­ців, держави, підтримка соціальної стабільності суспільства немож­ливе без ефективного функціонування ринку страхових послуг із широким спектром усіх його галузей та видів.

Сьогодні страхування в нашій державі, як сфера специфічних відносин, реалізується у фінансовій системі через ланку децентралі­зованих фінансів. Розвиток вітчизняного страхування має створити сприятливі умови для подальшого інтегрування України в світову страхову інфраструктуру шляхом гармонізації та адаптації національ­ного страхового законодавства до відповідних страхових традицій Європейського співтовариства.

Страхування може стати механізмом, за допомогою якого суспільство й держава можуть вирішити найважливіші економічні, соціальні та політичні проблеми.

Страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Страхування не створює валового внутрішнього продукту, однак перерозподіляє грошові потоки в ті галузі народного гос­подарства, що найбільше мають потребу в коштах у результаті настання негативних подій.

Страхування є часткою фінансової системи, що виконує в суспільстві низку соціально-економічних функцій:

1.  Захисна. Страхуванням забезпечується фінансовий захист фізичних і юридичних осіб від збитків у результаті настання не­гативних подій, крім того, страхуванням забезпечується безпере­рвність процесу суспільного відтворення шляхом скорочення ча­су некомпенсованого збитку, що. у свою чергу, знижує загальні збитки в соціально-економічній сфері.

2.  Розподільна. Для страхування характерна замкнута роз­кладка величини збитку від настання негативної події на всіх учасників процесу страхування. Причому, чим ширше коло учас­ників страхування, тим менше може бути розмір страхового пла­тежу, тим більший збиток можна буде покрити.

3.  Інвестиційна. У ринковій економіці зростає роль страху­вання як одного зі способів концентрації тимчасово вільних гро­шових коштів фізичних і юридичних осіб, а також як способу ефективного використання даних засобів (поповнення ринку ві­льного капіталу).

4.  Попереджувальна. Полягає у фінансуванні за рахунок коштів страхового фонду попереджувальних заходів, спрямова­них на зменшення ризику настання негативних подій, що. у свою чергу, позитивно впливає на соціально-економічний розвиток су­спільства в цілому.

5. Міжнародна. Шляхом здійснення міжнародних страхових відносин (страхування зовнішньоекономічних операцій, розміщення фінансових засобів страховика в міжнародній банківській системі) здійснюється міжнародний експорт та імпорт капіталу.

В теорії страхування виділяють декілька класифікаційних ознак:

- історичні, за яких можна відстежити еволюцію страхування взагалі та його окремих видів, форм страхових організацій протягом тривалого історичного періоду;

- економічні, на які впливають економічні умови здійснення страхування в конкретній країні, ступінь розвитку страхової справи;

- юридичні, що визначають умови та форми проведення страхування, спираючись на внутрішню законодавчу базу та міжнародні угоди.

За економічною ознакою страхування класифікують за наступними критеріями:

- спеціалізацією страховика;

- об'єктом страхування;

- родом небезпеки;

- статусом страхувальника або за орієнтацією страхових інтересів;

- статусом страховика;

- формою організації.

За спеціалізацією страховика загальноприйнятим у світовій практиці є поділ страхування на страхування життя та загальні види страхування. З цієї точки зору всі страхові компанії можна поділити на дві великі групи:

1. страхові компанії, які здійснюють страхування життя;

2. страхові компанії, які здійснюють страхування інше, ніж страхування життя (ризикове страхування або загальні види страхування).

На основі класифікації страхування за об'єктами, на які спрямовано страховий захист, виділяють галузі страхування.

Об'єктами страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані:

- з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

- з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

- з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Під родом небезпеки розуміється набір специфічних страхових ризиків, які супроводжують конкретну діяльність страхувальнику. Із цього погляду в загальному страхуванні виокремлюють, наприклад, автотранспортне страхування, морське та авіаційне страхування, страхування кредитних ризиків тощо.

За статусом страхувальника або за орієнтацією страхових інтересів страхові послуги поділяються на такі, що обслуговують інтереси громадян – орієнтовані на соціальні та майнові потреби родини або окремої людини, і ті, що обслуговують інтереси юридичних осіб.

Класифікацію за статусом страховика використовують головним чином для забезбечення державного регулювання страхової діяльності у цьому випадку можна виділити:

- державне страхування, що здійснюється державними спеціалізованими страховими організаціями;

- комерційне страхування, що здійснюють страхові компанії, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств і товариств з додатковою відповідальністю;

- взаємне страхування, що здійснюють товариства взаємного страхування.

 За формою організації страхування поділяють:

- індивідуальне страхування (договори складаються з окремими фізичними особами в індивідуальному порядку з урахуванням потреб окремих осіб, виходячи із їхнього суспільного, майнового та сімейного стану);

- колективне (договори укладаються з адміністрацією підприємств, установ, які виступають страхувальниками, а застрахованими особами є працівники цього підприємства, організації).

Класифікація за юридичними ознаками, як і за економічними, передбачає декілька підходів:

- за вимогами міжнародних угод;

- згідно з потребами внутрішнього законодавства;

- за формами проведення.

Класифікація у відповідності з міжнародними нормами має на меті сприяння формуванню єдиного страхового ринку країн, що є членами ЄЕС.

Класифікація страхування згідно з потребами внутрішнього законодавства України та перспективами розширення меж вітчизняного страхового ринку враховують міжнародні норми класифікації. Це відображено в переліку видів страхування, на які видають ліцензії згідно з порядком їх видачі.

Найважливіша класифікаційна ознака у страхуванні – за формою проведення. За цією ознакою страхування поділяється на добровільне й обов'язкове. Більшість договорів страхування укладають на основі вільного волевиявлення сторін, коли страхувальник має право обирати страховика і приймати рішення про необхідність страхування, а страховик має право відмовити у страхуванні. Але якщо страхувальник недооцінює рівень небезпеки або визначену групу ризиків страховики не беруть на страхування у зв'язку з нерентабельністю, то держава запроваджує обов'язкове страхування. При цьому замість права на укладання договору у страхувальника з'являється обов'язок його укласти, а у страховика – взяти ризик на страхування. Перелік обов'язкових видів страхування затверджено законом України «Про страхування», стаття 7.

Основні принципи страхування:

- майновий інтерес;

- найвищий ступінь довіри сторін;

- причинно-наслідковий зв'язок;

- виплата відшкодування у розмірі реального збитку;

- суброгація.

Ці принципи відповідають основним етапам спілкування клієнта та страховика:

1. Переговори щодо укладання договору страхування.

2. Надання всієї необхідної інформації.

3. З'ясування причини настання страхового випадку.

4. Розрахунок і виплата страхового відшкодування.

Принцип майнового інтересу пов'язаний із зацікавленістю юридичних і фізичних осіб у збереженні об'єктів, у які вкладені кошти, та життя і здоров'я людини при настанні несприятливих подій або не­щасних випадків.

Основні риси майнового інтересу:

- повинен піддаватися фінансовій оцінці;

- повинен виникати на законних підставах;

- особа, яка, уклавши договір страхування, учинила криміналь­ний злочин, не може одержати від страхування вигоду.

Принцип найвищої довіри сторін полягає в тому, що на стадії укладення договору страхування страхувальник повинен повідомити про всі важливі обставини стосовно об'єкта страхування, всі відомості, що дозволили б зробити висновки стосовно ступеня ризику, а страховик – про умови страхування.

Причинно-наслідковий зв'язок – це принцип, який полягає у тому, що страховику важливо визна­чити фактичну причину страхового випадку – активну, спонукальну, яка починає ланцюжок і обумовлює певний результат без втручання будь-якої іншої сторонньої сили від іншого джерела.

Кожний страховий поліс містить каталог винятків або застережень – перелік ризиків, що не підлягають страхуванню. Страховик візьме на себе відповідальність тільки за відомі ризики, ймовірність настання яких можна розрахувати. Стандартними причинами, які виключають з обсягу відповідальності страховика є, наприклад, навмисні дії страхувальника або його представників, збитки, спричинені радіоактивним випромінюванням, у результаті військових дій, терористичних актів. Крім того, у кожному виді страхування існують свої стандартні винятки.

Принцип виплати відшкодування у розмірі реального збитку (страхове відшкодування) – головний принцип страхування. Сутність страхового відшкодування полягає у поверненні страхувальника, якому заподіяно збиток, у таке фінансове становище, в якому він перебував перед настанням страхового випадку.

Принцип суброгації. Страховик , компенсуючи збитки після настання страхового випадку може придбати право на позов до третьої особи, з чиєї вини стався страховий випадок, для компенсації витрат в обсязі виплаченого страхового відшкодування.

Деякі автори серед принципів страхування вказують франшизу – позначену в договорі незначну частину збитку страхувальника, яка при настанні страхової події не відшкодовується страховиком.

Розрізняють умовну і безумовну франшизу. Умовна франшиза передбачає звільнення страховика від відповідальності за шкоду, якщо її розмір не перевищує розміру франшизи, і збиток підлягає відшкодуванню повністю, якщо його розмір перевищує франшизу. Безумовна франшиза свідчить, що відповідальність страховика визначається розміром збитку за мінусом розміру франшизи.

 

Галузі страхування

 

Класифікацію за об'єктами з виокремленням галузей, підгалузей і видів страхування можна вважати класичним підходом у теорії та практиці вітчизняного страхування. Схематично така класифікація наведена на рисунку 13.1.

Майнове страхування – галузь страхової діяльності, в якій об'єктом страхування є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України і пов'язані з володінням, використанням, розпорядженням майном.

Його економічне призначення полягає в компенсації шкоди, заподіяної страхувальнику внаслідок страхового випадку із застрахованим майном. Ідеться як про матеріальні, так і про фінансові збитки.
Обсяг відповідальності страховика включає виплату страхового відшкодування страхувальникові в разі пошкодження або знищення матеріальних цінностей, а також у разі втрати страхувальником грошових коштів або неотримання ним запланованого доходу (прибутку) внаслідок страхових випадків, обумовлених договором страхування.

Майнове страхування об'єднує найрізноманітніші види страхування, які поділяються на дві підгалузі: страхування майна громадян і страхування майна юридичних осіб. Виокремлення цих двох підгалузей пов'язане з істотними розбіжностями у практиці проведення страхування майна юридичних і фізичних осіб.

Особисте страхування – галузь страхової діяльності, в якій об'єктом страхування є майнові інтереси, що пов'язані з життям, здоров'ям і працездатністю страхувальника або застрахованої особи.

Особисте страхування провадиться на випадок смерті страхувальника (застрахованого), тимчасової або постійної втрати ним працездатності (втрати здоров'я), дожиття страхувальника (застрахованого) до кінця строку дії договору страхування або до визначеної в договорі події. Особливістю цієї галузі є поєднання в її рамках усіх видів страхування, що пов'язані зі страховим захистом життя й здоров'я особи, а також додатковим пенсійним її забезпеченням. При цьому окремі види належать до довгострокового або накопичувального (страхування життя), а окремі – до загального страхування (страхування від нещасних випадків). Саме ця особливість зумовлює потребу виокремлення підгалузей особистого страхування.

Особисте страхування включає три підгалузі. Їх існування пов'язане з різною тривалістю договорів страхування і різними обсягами страхової відповідальності (переліком подій, на випадок яких провадиться страхування). Підгалузями особистого страхування є страхування від нещасних випадків, медичне страхування, страхування життя. У рамках цих підгалузей виокремлюються види страхування.

Страхування відповідальності – це галузь страхування, в якій об'єктом страхових відносин є відповідальність перед третіми фізичними і юридичними особами, що можуть зазнати збитків унаслідок яких-небудь дій чи бездіяльності страхувальника.

Економічне призначення такого страхування полягає в захисті майнових інтересів страхувальника в разі, якщо він завдасть шкоди життю, здоров'ю і майну третьої особи, а також майнових інтересів потерпілої третьої особи. Відповідно обсяг відповідальності страховика включає виплату відшкодування страхувальникові або третій особі в разі настання передбаченої договором страхування страхової події. Страховою подією при страхуванні відповідальності вважається факт настання відповідальності страхувальника, який може бути встановлений судовими органами або добровільно визнаний самим страхувальником.

На відміну від майнового та особистого страхування, особливістю страхування відповідальності є те, що крім страховика і страхувальника тут завжди присутня третя особа, на користь якої укладається договір. І найчастіше вона невідома (виняток становить страхування відповідальності за невиконання договірних зобов'язань).

Види страхування, які належать до цієї галузі, мають комплексний характер. Адже більшість полісів страхування відповідальності забезпечують одночасний страховий захист як життя і здоров'я третьої особи (об'єкти особистого страхування), так і її майна (об'єкти майнового страхування). У цьому полягає ще одна особливість страхування відповідальності.
Особливістю страхування відповідальності є також порядок визначення в договорі страхової суми. На відміну від страхування майна, де страхова сума звичайно визначається страховою (дійсною) вартістю об'єкта страхування, при страхуванні відповідальності страхова сума не встановлюється. Договором визначається лише гранична сума відшкодування – ліміт відповідальності, яку бере на себе страховик при скоєнні страхувальником шкоди третім особам (їхньому життю, здоров'ю, майну).

 

Страховий ринок

 

Послідовний перехід нашої країни до ринкової економіки об'єк­тивно зумовлює зростання потреби у страховому захисті усіх суб'єк­тів ринку. Саме наявність такої потреби та реальна можливість її задоволення характеризують рівень розвитку економіки тієї чи іншої країни, дають уявлення про захищеність її юридичних і фізичних осіб.

Створення дієвої системи захисту інтересів громадян, підприємців, держави, підтримання соціальної стабільності суспільства неможливе без ефективного функціонування ринку страхових послуг – страхового ринку.

Існує значна кількість його визначень як з теоретичної, так і з практичної точки зору.

 

 

Головною функцією страхового ринку є акумуляція та розподіл страхового фонду з метою страхового захисту суспільства (громадян) і суб’єктів господарювання.

Систему суб'єктів страхового ринку, які обслуговують процес страхування, подано на рисунку 13.2.

Страховий ринок являє собою складну, інтегровану систему, яка включає різноманітні ланки.

                                    

Рис.13.1 Галузі страхування

Базова ланка страхового ринку – страхове товариство, або стра­хова компанія. Саме тут здійснюється процес формування і викорис­тання страхового фонду, формуються й з'являються інші економічні відносини, особисті, групові, колективні інтереси.

Страховики та страхувальники є головними суб'єктами страхового ринку, між якими укладається договір про страхування.

Терміни «страховик», «страхова компанія», «страхова організація» та похідні від них дозволяється використовувати лише тим юридичним особам, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Страховиками визнаються фінансові установи, які створені у
формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з
додатковою відповідальністю згідно з Законом України «Про господарські товариства» з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про страхування», а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності [8]. Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні
громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є
страхувальниками відповідно до законодавства України [8].

 

Рис. 13.2 Структура страхового ринку

 

Професійні оцінювачі ризиків і збитків є, як правило, уповнова­женими особами страховика та виконують визначені функції.

Андерайтер має право від імені страховика брати на страху­вання запропоновані ризики, визначати тарифні ставки та умови дого­вору страхування на основі норм страхового права, висновків експертів (наприклад, сюрвеєра), економічної доцільності прийняття конкретних ризиків на страхування.

Сюрвеєр – незалежний експерт, який здійснює огляд майна, що приймається на страхування, визначає ймовірну ступінь настання страхового випадку, складає сюрвеєрський звіт.

До головних суб'єктів страхового ринку також можна віднести страхових посередників, за допомогою яких страховики можуть здій­снювати свою діяльність. До страхових посередників відносять страхових агентів та брокерів.

Аджастер представляє інтереси страховика у вирішенні та врегулюванні заявлених претензій страхувальника, пов'язаних зі страхо­вим випадком.

Диспашер – офіційний експерт, уповноважений здійснити диспашу; спеціаліст у галузі морського права, який здійснює розра­хунки втрат у загальній аварії, що розподіляються між судновлас­ником і вантажовласником пропорційно до вартості судна, вантажу і фрахту. Функції диспашера може виконувати аджастер.

Аварійний комісар встановлює причини, характер і розмір збит­ку в результаті страхового випадку, як правило, ДТП.

Особливі завдання на страховому ринку виконують акту­арії, діяльність яких пов'язана з розрахунком страхових тарифів.

Перестрахувальні компанії – це спеціалізовані страховики, що виконують функції перестрахування. Перестрахування є системою економічних відносин, у процесі яких страхувальник (цедент, перестрахувальник) з метою створення збалансованого портфеля договорів страхування, забезпечення фінансової стійкості й рентабельності страхових операцій, беручи на страхування ризики, певну частку відповідальності за них (з урахуванням своїх фінансових можливостей) передає на узгоджених умовах іншим страхувальникам (перестраховикам) у частині, що перевищує допустимий розмір власного утримання. Цедент продовжує нести перед своїм страхувальником відповідальність у повному обсязі договору страхування.

Пред­ставник держави на страховому ринку – Державна комісія з регу­лювання ринків фінансових послуг, яку було утворено згідно з Указом Президента України «Про Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України» № 292/2003 від 4 квітня 2003 р.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Комісія – це спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

Основними завданнями Комісії є:

- проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері надання фінансових по­слуг;

- розробка й реалізація стратегії розвитку ринків фінансових послуг;

- здійснення державного регулювання та нагляду за надан­ням фінансових послуг і додержанням законодавства в цій сфері;

- захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування заходів впливу з метою запобігання порушенням законодавства на ринках фінансових послуг та їх припинення;

- узагальнення практики застосування законодавства України з питань функціонування ринків фінансових послуг, розробка і внесення пропозицій щодо його вдосконалення;

- запровадження визнаних на міжнародному рівні правил розвитку ринків фінансових по­слуг;

- сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.

Структура страхового ринку може бути охарактеризована в інституціональному, галузевому та територіальному аспектах.

В інституціональному аспекті вона представлена акціонерними, корпоративними, взаємними і державними страховими компаніями.

У територіальному аспекті можна виділити місцевий (регіональний) стра­ховий ринок, національний (внутрішній) і світовий (зовнішній) страхові ринки.

Галузева структура страхового ринку представлена ринками майнового, особистого страхування та страхування відповідальності.

Страховий ринок України являє собою пев­ною мірою структуроване економічне середовище. В той же час на процеси подальшого планомірного розвитку страхування як у регіонах, так і в Україні в цілому впливають проблеми різного ха­рактеру, більшість яких знаходяться власне поза площиною стра­хового ринку, зокрема:

1) повільні темпи ринкової трансформації та реструктури­зації реального сектора економіки;

2) значна частка тіньової економіки;

3) збиткова діяльність більшості підприємств;

4) приховані монопольні утворення.

Незважаючи на значні темпи приросту основних показників діяльності страховиків та страхових посередників, страховий ри­нок України має ряд об'єктивних причин свого недостатнього розвитку і невирішених проблем, зокрема:

-  низька заінтересованість у страхуванні через недостат­ню платоспроможність населення;

-  недосконале законодавство щодо обов'язкових видів страхування, в т.ч. значна кількість економічно не­доцільних видів обов'язкового страхування;

-  нерозвиненість довгострокового страхування життя, пенсійних ануїтетів та інших видів особистого накопи­чувального страхування (частка страхування життя становить близько 0,5% від валових страхових платежів по ринку);

-  недостатня капіталізацію та низька ліквідність страхо­виків.

-  високий обсяг страхових премій, переданих за кордон за договорами перестрахування (як через об’єктивно обме­жені можливості внутрішнього страхового і перестрахового ринків, так і у зв’язку із схемами «псевдоперестрахування»).

-  недостатнє регулювання страхового посередництва, що не сприяє загальному підвищенню страхової культури на­селення, а в деяких випадках призводить до поширення елементів шахрайства та неконкурентних засад діяльності.

-  недостатній рівень правого забезпечення медичного стра­хування.

-  невідповідність вітчизняного страхового законодавства вимогам міжнародного законодавства, в тому числі ЄС, а також принцам та стандартам Міжнародної асоціації страхового нагляду;

-  недостатній рівень кадрового та наукового забезпечення.

З метою підвищення фінансової надійності страховиків, за­безпечення рівних і справедливих умов для всіх, хто працює у сфері страхування серед першочергових завдань розвитку страхо­вого ринку України пропонується визначити наступне:

1) розробка та прийняття Концепції розвитку страхо­вого ринку України, яка передбачала б з урахуванням принципів та стандартів, рекомендованих Міжнародною асоціацією нагляду за страховою діяльністю, а також законодавст­ва ЕС у сфері страхування;

2) удосконалення системи оподаткування в сфері страхування з метою стимулювання фізичних та юридичних осіб до укладення договорів страхування; 

3) подальше формування правової бази участі страхо­виків у системі соціального забезпечення населення через за­провадження обов'язкового медичного страхування, прийняття необхідних нормативно-правових актів з питань пенсійного стра­хування та страхування життя;

4) посилення державного регулювання та нагляду за діяльністю на ринку перестрахування, в т.ч. удосконалення сис­теми оподаткування операцій з перестраховиками – нерезидентами;

5) удосконалення державного регулювання та нагляду за страховими посередниками у відповідності до положень Ди­рективи 2002/92/ЕС „Про страхових посередників”, зокрема, сприяння створенню страхових (перестрахових) посередників, спрощення правил їхньої діяльності та запровадження вимог що­до реєстрації страхових агентів та нагляду за їх діяльністю;

6) внесення змін до Цивільного і Господарського ко­дексів України, Законів України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, „Про страхування”, „Про недержавне пенсійне забезпечен­ня” щодо:

- удосконалення договірних відносин у сфері страхування;

- внесення змін до класифікації ризиків та видів страхування;

- посилення системи державного регулювання ринку стра­хових послуг;

- запровадження додаткових вимог до страховиків, у т.ч. встановлення спеціального реєстру активів, що покривають страхові резерви та абсолютного пріори­тету страхових вимог по відношенню до будь-яких інших вимог стосовно активів, які покривають стра­хові резерви;

- захисту прав страхувальників (вигодонабувачів, застра­хованих осіб), в т.ч. створення альтернативного механізму вирішення спорів на ринку страхових послуг (страховий омбудсмен).

Страхування є необхідним елементом ринкової економіки. Воно за своєю сутністю здатне значно впливати на забезпечення безперерв­ності процесів виробництва та споживання, а також на мобілізацію тимчасово вільних грошових ресурсів для цілей інвестування. Застраховані ланки сфери економіки стабілізують нормальний процес відтворення, забезпечують безперервність функціонування вироб­ництва, підприємницької діяльності, громадського життя.

За допомогою страхування державний бюджет, державні фонди (страховий, пенсійний та ін.) частково вивільнюються від фінан­сування різних соціальних програм допомоги окремим людям, під­приємствам, регіонам при настанні негативних подій.

Держава повинна підтримувати страхування, тому що чим біль­ше в країні укладено договорів страхування, тим меншого наван­таження зазнають фінанси різних рівнів.

В умовах існування незбалансованого бюджету страхування може стати опорою соціально-економічного розвитку суспільства. Воно повинно бути гарантом неперервності процесу суспільного відтворення і джерелом фінансових ресурсів, які використовують довгострокові вкладення в економіку країни, оскільки страхові організації інвестують кошти в різні галузі економіки.

Страхування слід розглядати і як фактор формування платіж­ного балансу країни, оптимізації якого буде сприяти максимальне використання місткості внутрішнього страхового ринку.

⇐ Предыдущая47484950515253545556Следующая ⇒

Поделиться: