Скорочена класифікація грунтів за гранулометричним складом

Меліорація ґрунтів. Види меліорації.

Меліора́ція — корінне поліпшення природніх умов ґрунтів для підвищення їхньої родючості. До меліорації належать осушення й зрошення земель, регулювання річок і поверхневого стоку вод, закріплення пісків і ярів тощо.

 Меліорація — комплекс гідротехнічних, культуртехнічних, хімічних, агротехнічних, агролісотехнічних, інших меліоративних заходів, що здійснюються з метою регулювання водного, теплового, повітряного і поживного режиму ґрунтів, збереження і підвищення їх родючості та формування екологічно збалансованої раціональної структури угідь.

Водний режим ґрунту – це сукупність  усіх процесів надходження води в ґрунт, її переміщення, утримання у ґрунтових горизонтах і втрат з ґрунту.

Сукупність усіх явищ надходження, поширення і віддачі тепла ґрунтом називають тепловим режимом

Повітряний режим залежить від повітроємності і повітропроникності ґрунту.

Поживний режим. Рослини беруть з ґрунту азот, фосфор, калій, кальцій, натрій, залізо, марганець, мідь, сірку, цинк, тощо. Поживні речовини рослини засвоюють з ґрунтового розчину (краплиннорідка волога з розчиненими в ній речовинами).

Типи і види меліорації

1. гідромеліорація: зрошувальна, осушувальна, протипаводкова, протиселєва, протиерозійна, протиповінева

 2. агролісомеліорація; протиерозійна - захист земель від ерозії шляхом створення лісових насаджень на ярах, балках, пісках, берегах річок та інших територіях; полезахисна - захист земель від впливу несприятливих явищ природного, антропогенного і техногенного походження шляхом створення захисних лісових насаджень по межах земель сільськогосподарського призначення; пастбіщезащітная - запобігання деградації земель пасовищ шляхом створення захисних лісових насаджень

3. культуртехнічна меліорація; розчищення меліорованих земель від деревної та трав'янистої рослинності, купин, пнів і моху; розчищення меліорованих земель від каменів та інших предметів; меліоративна обробка солонців; розпушування, пескование, глінованіе, землевание, плантаж і первинна обробка грунту; проведення інших культуртехнічних робіт

 4. хімічна меліорація: вапнування, Фосфоритування, гіпсування. Вибір виду меліорації залежить від природно-господарських умов території; як правило, застосовують комплекс меліоративних заходів.

 

Скорочена класифікація грунтів за гранулометричним складом

Ґрунти	Вміст частинок фізичного піску, в %	Вміст частинок фізичної глини, в %	Гранулометричний склад ґрунту	Стан ґрунту при згортанні „шнура”
Піщані	100-90	0-10	Ковбаски скачати не можна – пісок
Супіщані	90-80	10-20	Скачуються окремі ковбаски – супісок
Легкосуглинкові	80-70	20-30	Ковбаска розпадається при розкачуванні – легкий суглинок
Середньосуглинкові	70-60	30-40	Ковбаска суцільна, при скачуванні в кільце розпадається – середній суглинок
Важкосуглинкові	60-50	40-50	Ковбаска суцільна, кільце з тріщинами – важкий суглинок
Глинисті	менше 50	Більше 50	Ковбаска і кільце суцільні – глина

Всі Г., незалежно від їхнього походження, мають певний мех. склад.

 За цією ознакою розрізняють Г. піщані й супіщані, глинисті й суглинисті.

В глинистих і суглинистих Г. окремі механіч. елементи можуть з'єднуватися в грудочки (агрегати) того або ін. розміру, внаслідок чого Г. набуває певної структури.

 Г. легкого мех. складу (піщані й супіщані) бідні на гумус і мулисті частинки, тому вони завжди перебувають в роздільно-частинковому стані.

 

 

Характерні риси і єдність ґрунтового типу визначаються:

а)однотипністю надходження органічних речовин і процесів їхнього розкладання і перетворення в гумус;

б)однотипним комплексом процесів розкладання мінеральної маси і синтезу органо-мінеральних новоутворень;

в)однотипним характером міграції й акумуляції речовин;

г)однотипною будовою ґрунтового профілю і характером гене­тичних горизонтів;

д)однотипною спрямованістю заходів щодо підвищення і підтримки
родючості ґрунтів і меліоративних заходів.

Підтип ґрунту - групи ґрунтів у межах типу, що якісно вирізня­ються проявом основного і додаткового процесів ґрунтоутво­рення, часто підтипи ґрунтів виділяються як перехідні утворен­ня між близькими (географічно або генетично) типами ґрунтів.

Рід ґрунту - групи ґрунтів у межах підтипу, якісні генетичні особливості яких обумовлені впливом комплексу місцевих умов, складом ґрунтотворних порід, складом і розташуванням ґрунтових вод, реліктовими ознаками субстрату (солонцюваті, солончакові, осолоділі, контактно-глейові, залишково-лугові, залишково-підзолисті ґрунти).

Вид ґрунту - групи ґрунтів у межах роду, що розрізняються сту­пенем розвитку основного ґрунтотворного процесу.

Підвид ґрунту - групи ґрунтів у межах виду, що розрізняються за ступенем розвитку супутнього процесу ґрунтоутворення.

Різновид ґрунту - групи ґрунтів у межах виду або підвиду, що розрізняються гранулометричним складом верхніх ґрунтових горизонтів (легкосуглинкові, середньосуглинкові, супіщані, глинисті, піщані та інші ґрунти).

Розряд ґрунту - групи ґрунтів, що утворилися на однорідних у літологічному або генетичному відношенні породах (на лесах, морені, алювії, граніті, вапняку і т.д.).

Підрозряд ґрунту - група ґрунтів, що розрізняються ступенем сільськогосподарського освоєння або ступеня еродованості (сла­бо-, середньо-, сильнозмитий ґрунт, слабо-, середньо-, сильноокультурений ґрунт).

34. Гумус, його утворення. Склад гумусу і його властивості.

Гумус. Залишки відмерлих рослин, ґрунтових мікроорганізмів і тварин під впливом грибів і бактерій поступово розкладаються. Внаслідок дії ферментів, що їх виділяють гриби й бактерії, під час розкладу органічної речовини відбуваються процеси повторного синтезу, полімеризації та конденсації з утворенням складної органічної колоїдної речовини - гумусу. До складу гумусу входять гумінові кислоти, фульвокислоти і гуміни.

Гумінові кислоти - це група речовин темного кольору, які ви­діляються з ґрунту лугами і осаджуються кислотами. Вони харак­теризуються високим вмістом карбону (50-62%), нітрогену (2-6%), аморфністю, полідисперсністю (різною величиною частинок) і гетерогенністю. Гумінові кислоти є найціннішою частиною гумусу; вони мають велику вбирну поверхню, відіграють важливу роль у створенні агрономічно цінної структури ґрунту і запасу по­живних речовин, насамперед нітрогену для рослин.

Фульвокислоти - це гумусові речовини жовтого або червону­ватого кольору, які залишаються в розчині після випадання осаду гумінових кислот. Фульвокислоти містять менше, ніж гумінові кислоти, нітрогену, мають більшу кислотність, їх сполуки з мінераль­ною частиною ґрунтів більш розчинні у воді.

Гуміни являють собою комплекс гумусових речовин з меншим вмістом карбону і складаються з гумінових і фульвокислот та їх органо-мінеральних сполук, які перебувають в стані високої полі­меризації та ущільнення і тісно зв'язані між собою.

Склад гумусу і співвідношення гумінових і фульвокислот у різ­них ґрунтах неоднакові. Він залежить від складу вищих рослин, із залишків з яких він утворився, а також від складу мікро­організмів, режиму зволоження, розкладу органічної речовини, а в окультурених ґрунтах і способів обробітку та удобрення ґрунту, сівозмін.

Гумус відіграє дуже важливу роль у процесах, які відбуваються в ґрунті. Він поліпшує його хімічні, фізико-хімічні і біологічні властивості. Свіжоутворений ґрунтовий гумус насичує грудочки ґрунту, склеює їх, а гумати кальцію, магнію цементують їх, сприяючи утворенню агрономічно цінної структури. Повільно розкла­даючись у ґрунті, гумус є джерелом зольних елементів і нітрогену для рослин. Крім того, вбираючи розчинні елементи живлення (калій, фосфор), він запобігає вимиванню їх.Від кількості і якості гумусу значною мірою залежить родю­чість ґрунту.Внесенням у ґрунт гною, торфу, компостів, висіванням багато­річних трав, люпину тощо збільшують вміст гумусу в ньому.

35.Столові коренеплоди. Основні сорти буряка і моркви.

Столові коренеплоди родини селерових. Коренеплідні: родина селерових -- морква, петрушка, пастернак, селера

Морква – високоврожайна овочева культура. За три­валістю вегетаційного періоду поділяється на ранньостиглу (80-100 днів), середньостиглу (101-120 днів) і пізньо­стиглу (121-150 днів).

Коренеплід м'ясистий, з 2 шарів: ніжного зовнішнього й грубого за будовою — внутрішнього; забарвлення червоне (середземноморський підвид), біле й жовте (афганський підвид). Коренеплід М. столової містить в серед. (%): води — 88,8, азотистих речовин — 1,1, жиру — 0,2, вуглеводів— 9,2, золи— 0,7, значну кількість каротину, вітамінів (В1, В2, В6, РР, С, Е, К), солей заліза тощо

Урожай М. до; сягає 300—400 ц/га.

В Україні вирощують такі сорти: Нанська харківська, Роял Шантане, Фансі, Артек, Кампо, Кардена, Оленка, Ранок F₁, Тіп-Топ, Флакко, Вітамінна 6, Яскрава, Бюро F_1, Билбо F₁, Бангор F₁, Берлікумер 2, Віта-Лонга F₁, Кораль, Ласуня, Кримчанка, Нанда, Нарбоне F₁, Монанта та ін.

БУРЯК- рід рослин род. лободових. Одно-, дво- й багаторічні рослини .

На території України Б. почали вирощувати в 10-11 ст. Серед коренеплідних Б. розрізняють цукрові, кормові і столові форми.

Цукровий буряк - найважливіша технічна культура, коренеплід якої досягає 500 г і більше, містить 19-22% цукру і більше і є основною сировиною для цукрової промисловості. Крім цукру, в процесі переробки коренів одержують цінні побічні продукти - мелясу й жом. Гичка цукр. Б.- поживний корм для худоби.

Кормовий буряк - цінна дієтична кормова культура для всіх видів с.-г тварин 100 кг кормових буряків містять 10-13 кормових одиниць, 1,1 кг перетравного протеїну.

 Столовий буряк - овочева рослина На Україні використовують в їжу: навесні молоді рослини, а восени і взимку - м'ясисті коренеплоди, що містять вуглеводи (14,4%), різні солі, вітаміни С, В, РР, органічні кислоти та ін. Урожайність 200-400 ц/га і більше.

В Україні вирощують сорти буряка столового: середньостиглі (вегетаційний період 110-125 діб) – Багряний, Болівар, Бордо харківський, Двонасіневий, Дій, Носовський плоский, Регала F₁, Редіна F₁, Смєна, Єгіпос, Червона куля, Опольський, Ройал Циліндра F₁.

1234Следующая ⇒

Поделиться: