Зелені овочеві культури: салат, кріп, петрушка, щавель. Господарське використання і основи вирощування цих культур.

Зелені овочеві культури – це однорічні трав'янисті рослини. Їх об'єднують в чотири ботанічні родини: айстрові (салат), капустяні (пекінська капуста); лободові (шпинат) і селерові (кріп).

Всі вони холодостійкі культури, сходи їх з'являються при температурі 4-5°С. Оптимальна тем­пература росту 12-18°С. Вирощують їх для одержання зеленого листя або розетки листків у ранньовесняний чи зимовий період. Всі зелені мають короткий вегетацій­ний період: у відкритому грунті товарну продукцію їх мають через 30-60, а в закритому – через 20-40 днів після сівби.

Зелені овочеві культури поділяють на салатні, шпи натні та ароматичні. У салатних в їжу використовують зелені сирі листки, у шпинату – варені (тушені), в ароматичних (кропу) – сирі та варені.

Поширені сорти салату: Кам'яна головка жовта, Кучерявець одеський, Першотравневий.

 

На Україні (1984) культивують сорти Щавлю.: Бельвільський , Одеський 17, Широколистий. Настої та екстракти з кореневища Щ. кінського та деяких ін. видів використовують у медицині.

Технологія вирощування. Щавель розміщують на слабокислих грунтах на понижених місцях рельєфу. Висівають його переважно влітку (в другій по­ловині липня), рідше під зиму і рано навесні. Сіють щавель овочевими сівал­ками широкорядним (45-70 см), широкосмуговим (45-70 см, ширина смуги 6-15 см) або стрічковим (20-50 см) способом.Норма висіву насіння 5-7 кг/га. Глибина загортання насіння 1-2 см. До і після сівби проводять коткування. Після появи сходів розпушують міжряддя. У фазі першого справжнього листка загущені посіви 1-2 рази боронують. Дальший догляд за рослинами полягає в розпушуванні міжрядь (6-8 разів), знищенні бур'янів і поливах.

У південних районах протягом року ща­вель поливають 3-5 разів.

Протягом року вро­жай збирають 4-5 разів. Після кожного збирання між­ряддя розпушують.

Урожай збирають у суху погоду, коли спаде роса. Щоб не пошкодити ростові бруньки, листки зрізають на висоті 1-2 см. Потім продукцію сортують, затартають, і відправ­ляють для реалізації. Урожайність становить 80-120 ц/га.

Кріп. Містить ефірну і жирну олію, вітаміни В і С, каротин тощо. Молоді листки й стебла використовують як ароматичну приправу для страв, а на початку утворення насіння — як спеції при солінні огірків, помідорів. З насіння добувають ефірну олію, яку використовують у парфюмерній, кондитерській, лікеро-горілчаній і консервній пром-сті. Настій трави К. застосовують у медицині як сечогінний засіб та ін.

Технологія вирощування кропу . Кріп росте на різних грунтах, але високі врожаї його вирощують на легких і добре удобрених.

Щоб забезпечити безперебійне надходження продук­ції, кріп сіють під зиму і навесні у кілька строків.

Навесні насіння першого строку сівби висівають на початку польових робіт, а наступних – через 10-15 днів після попередніх. Насіння висівають овочевими сівалками на зелень чотири- шестирядними стрічками (відстань між стрічками 45-60, а рядками 10-20 см) або широкосмуговим способом. Норма висіву насіння 20-25 кг/га.

На технічні цілі кріп сіють широ­корядним (45-60 см) або стрічковим (20-50) способом. Норма висіву насіння становить 8-12 кг/га, глибина загортання – 1,5-3 см. До і після сівби проводять котку­вання.

Товарну продукцію кропу на зелень починають зби­рати у фазі 5-7 листків і збирають до початку утворення зонтиків. Рослини виривають з корінцями, струшують землю і кладуть на плівку в ящики корінцями донизу. При зниженні температури до мі­нус 2-3°С рослини гинуть.

Технічний кріп збирають під час цвітіння (на 60-70-й день після появи сходів) і в період воскової стиглості насіння (на 100-110-й день). Рослини зрізують, в'яжуть у снопики (3-6 кг) і реалізують. Середня урожайність кропу на зелень становить 80-120 ц/га, технічного в пе­ріод цвітіння – 200-250, а на початку воскової стигло­сті – 150-170 ц/га.

Петрушка. Коренеплоди й листки П. багаті на вітамін С, провітамін А, мінеральні солі, ефірну олію. Листки і коренеплоди використовують свіжими і сушеними як приправу до різних страв, а також у консервній пром-сті; в медицині—як сечогінний засіб. Урожай коренеплодів до 160 ц/ra, зелені до 120 ц/га. Поширені на Україні (1982) сорти П.: Бордовицька, Звичайна листкова Урожайна, Цукрова.

38. Олійні культури. Соняшник. Біологічні і морфологічні особливості. Основні сорти. Індустріальна технологія вирощування соняшників.

Олійні культури мають велике народногосподарське значення в нашій країні. З насіння олійних культур виготовляють рослинну олію, яка використовується для продовольчих, кормових і техніч­них цілей. На Україні з олійних культур найбільші площі займає соняшник. З олійних культур на Україні вирощують також льон-кучерявець, озимий і ярий ріпак, гірчицю, рижій, рицину та мак олійний.

Соняшник – основна олійна культура в нашій країні. Насіння соняшника містить від 40 до 57% жиру. Соняшникова олія є важливим продуктом харчування, її широко використо­вують як технічну сировину.

Соняшник - однорічна рослина родини складноцвітих 2-4 м заввишки. Має добре розвинений стрижневий корінь з сіткою біч­них корінців, який проникає в грунт на глибину до 3 м. Стебла ок­руглі, міцні, виповнені всередині губчастою серцевиною. Листя серцевидні і великі. Листя і стебла вкриті жорсткими волосками. Суцвіття (мал. 28) - кошик діаметром від 15 до 40 см і більше. Квітки бувають трубчасті й язичкові.

Соняшник є типовою перехреснозапильною рослиною і запилюєть­ ся комахами. Плід - сім'янка, вкрита дерев'янистою плодовою обо­лонкою. Оболонка плоду (лузга) може бути білою, сірою, темно-фіолетовою, коричневою, чорною та ін. Плід здавлено-овальної форми, витягнутий, різної величини.

Соняшник – холодо- і посухостійка рослина. Соняшник потребує багато води, його коренева система глибоко проникає в ґрунт, забезпечуючи рослини вологою. Саме тому він переносить посуху краще за інші польові культури..Соняшник світлолюбна культура, не переносить затінення і загу­щення посівів. До родючості ґрунту вимогливий, оскільки з високим врожаєм виносить багато поживних речовин.

Групи соняшника та сорти . Лузальний соняшник Сім'янки великі (довжина 15-25 мм.) Вміст жиру в насінні становить 20-25%.

Олійного соняшника Сім'янки малі (довжина 8-14 мм). Вміст жиру в на­сінні кращих сортів становить 46-52%.

Межеумок є проміжною групою між лузальним і олійним соняш­ником.

За пан­церним шаром виділяють дві групи соняшника: панцерна і безпанцерна.

Найбільш поширені сорти соняшника: Аліенор , Байда, Донбас, Деркул, Еней, Заклик, Зубр, Завіт, Злива, Запорізький 14, Красень, Одеський 149, Октава, Партнер, Прометей, Сяйво, Сівер, Соната, Тіса, Український скоростиглий, Флокс, Харківський 49, Чумак, Шайтана, Баклан, Віталія, Відок, Дунай, Донський 60, Етюд, Злива, Запорізький 28, Одеський 122, Одеський 249, Петропавлівський, Старобільський, Світоч, Слав’янин, Днєпр, Згода, Одеський 123, Одеський 504, Донський крупнонасінний, Оксана, Опера, Ортега, Флай, Хортиця.

Соняшник - рослина холодостійка і висівають його, коли ґрунт на глибині 8-10 см прогріється до 6-8° С. Соняшник сіють квадратно-гніздовим або пунктирним способом. При квадратно-гніздовому і пунктирному способах норма висіву насіння становить 9-12 кг/га. Догляд за посівами починається з післяпосівного коткування з боронуванням легкими боронами. Міжряддя розпушують 2-3 рази в двох напрямах на глибину 10-12 см. Для знищення бур'янів у посівах соняшника застосовують гербіциди.

Як основне добриво восени вносять гній (15-20 т/га) разом з фосфорно-калійними добривами - 2-3 ц/га суперфосфату і 1- 1,5 ц/га калійної солі або хлориду калію. Помітні прирости врожаю дає раннє підживлення соняшника у фазі 2-3 листочків повним мінеральним добривом. Заробляють його на глибину 8-10 см на відстані 12-15 см від рядка. Дуже ефективне підживлення посівів соняшника нітратними добривами.

 

⇐ Предыдущая1234Следующая ⇒

Поделиться: