Чинники, що стримували розвиток друкарства в 15- 18 ст.

Чинники, що стримували розвиток друкарства в 15- 18 ст.

Основним чинником який стримував друкарство  була монополія, церква не сприяла розвитку книгодрукування, також були політичні війни які не сприяли щоб цей промисел розвивав себе. А саме після приєднання України до Росії друкарі Києво-Печерської лаври старалися не звертати уваги на все більш погрожуючі ВИМОГИ й попередження З Москви щодо обмеження СВОЄЇ діяльності. Незважаючи на неодноразові вимоги Москви щоразу одержувати дозвіл на кожен друк чи передрук книги, а також присилати до Москви для контролю підготовлені до друку примірники, Києво-Печерська друкарня й далі робила свою справу без усіляких погоджень. “Тиха війна” між Синодом Російської православної церкви і Києво-Печерською лаврою тривала аж до 1720 року, поки непокірну друкарню і її мужніх друкарів остаточно не прибив спеціальний указ Петра І про заборону українського друку. І його по праву можна вважати першим антиукраїнським цензурним актом, яким починалася багаторічна боротьба цілої державної машини тодішньої Російської імперії не лише проти волі українського друку, а й в цілому проти самої української мови — мови багатомільйонного українського народу.

Значення винаходу друкарства в контексті розвитку редакційно-видавничого справи.

Нині, з висоти кількох століть тріумфального ходу планетою Земля друкарського винаходу, важко переоцінити його значення для цивілізайційного поступу людства, Раптове вторгнення техніки в царину духу кардинально змінило напрямок розвитку і матеріального виробництва в цілому, і матеріальної культури зокрема. У контексті ж редакційно-видавничої справи значення запровадження нового способу творення і множення текстів полягає в наступному: 1. Друкарство розпочало переломну добу в бутті книги.2. На відміну від рукописного книго-творення тут поступово здійснюється спеціалізація працівників на окремих етапах підготовки і друкування книги, що пізніше призвело до відокремлення видавничих та друкарських процесів і паралельного розвитку двох взаємно залежних, але самостійних підрозділів — видавництв і друкарень. 3. Із збільшенням обсягу книговидань від друкарень поступово відокремлюються допоміжні виробничі підрозділи, які згодом розростаються в цілі підприємства, працюючи з друкарями за угодою, — словолитні, палітурні, граверні майстерні, папірні. 4. Відбулося спрощення і скорочення процесу книго виробництва, здешевлення його вартості. 5. Закладалися нові принципи редагування і виправлення текстів. 6. З’явилися спеціальні видання, адресовані для редакторів, коректорів, правшиків. 7. Започатковувалися елементи одності, уніфікації (висловлюючись сучасною термінологією, стандартизації) тексту. 8. Окреслювалася типова для наслідування зовнішня конструкція і внутрішня структура друкованого продукту. 9. Утвердилися нові засади видавничої естетики. 10. Прискорився процес оформлення і ствердження правопису тієї чи іншої мови. 11. Виникла необхідність у підготовці кадрів друкарів і редакторів. 12. Слідом за творенням книг друкарство спонукало виникнення періодичних друкованих органів, а відтак і становлення журналістики і як однієї з форм суспільно-політичної діяльності, і як професії.

Чинники, що стримували розвиток друкарства в 15- 18 ст.

Основним чинником який стримував друкарство  була монополія, церква не сприяла розвитку книгодрукування, також були політичні війни які не сприяли щоб цей промисел розвивав себе. А саме після приєднання України до Росії друкарі Києво-Печерської лаври старалися не звертати уваги на все більш погрожуючі ВИМОГИ й попередження З Москви щодо обмеження СВОЄЇ діяльності. Незважаючи на неодноразові вимоги Москви щоразу одержувати дозвіл на кожен друк чи передрук книги, а також присилати до Москви для контролю підготовлені до друку примірники, Києво-Печерська друкарня й далі робила свою справу без усіляких погоджень. “Тиха війна” між Синодом Російської православної церкви і Києво-Печерською лаврою тривала аж до 1720 року, поки непокірну друкарню і її мужніх друкарів остаточно не прибив спеціальний указ Петра І про заборону українського друку. І його по праву можна вважати першим антиукраїнським цензурним актом, яким починалася багаторічна боротьба цілої державної машини тодішньої Російської імперії не лише проти волі українського друку, а й в цілому проти самої української мови — мови багатомільйонного українського народу.

1234Следующая ⇒

Поделиться: