Цензура. Причина її виникнення в Росії, особливості застосування до українських друкованих видань.

Цензура , в широкому розумінні свова, означає нагляд за друком з метою попередження шкідливих, з точки зору уряду, друкованих творів . У вужчому значенні цього поняття маються на увазі заклади, яким спеціально доручено такий нагляд. Причиною запровадження з боку уряду такого нагляду за друком книжок у Російській імперії стала... діяльність друкарень в Україні. Справа втому, що одна-єдина друкарня, що виникла в Москві за Івана Грозного й існувала до кінця XVII століття, була на утриманні сам о ї влади, виконувала лише ії замовлення. Отож, ніякої потреби в цензурі тоді не було. В інших умовах розвивалася ця справа в Україні. Українські гетьмани своїми універсалами віддавна забезпечували на підпорядкованих ним територіях волю друку .Так, в одному з пунктів Гадяцької угоди, підписаної Іваном Виговським з поляками, спеціально гарантувалася воля і незалежність українських друкарень: “ Колегії, школи й друкарні, скільки їх буде потрібно, вільно засновувати, вільно науками займатися і друкувати різні книжки ” . Першу спробу поставити діяльність Чернігівської і Києво-Печерської друкарень, які ніколи не залежали від будь-яких урядових чинників, під свій контроль здійснив цар Олексій Михайлович. Справу д о вершив Петро І, який відомим указом від 5 жовтня 1720 року підпорядкував усі вільні друкарні в Україні цензурі духовної колегії і заборонив друкування в Києві і Чернігові книг, “ не согласных с российскими печатми” , тобто, тогочасною українською мовою. У загальній формі цей указ був повторений 1721 року. Остаточно діяльність вільних друкарень заборонила 1796 року. Катерина 11. За її вказівкою всі друкарні в Україні були опечатані. Згідно з її розпорядженням, засновувалася особлива цензура з однієї духовної і двох світських ос іб , у столицях— за віданням сенату, в інших місцях — за наглядом губернських начальств. Таким чином, було покладено початок цензури як цілком самостійного відомства , на яке покладалися обов’язки дозволяти чи забороняти книги.

Волею історичних обставин складалося так, що в цензурному віднощенні Україна, як одна з “країн ” імперії, була значно в гіршому становищі, ніж, скажімо, Польща чи Фінляндія. Бо саме для України застосовувалися, окрім загальних для всієї імперії цензурних правил, ще й додаткові. Суть їх зводилася до того, аби  «українських книгах, де трактується про народність і мову українську, українці не давали переваги любові до с в о є ї малої батьківщини перед любов’ю до “отечества ” . Ці додаткові правила особливо стали посилюватися після першої хвилі відродження слов’янських народностей, а надтож — після появи одухотвореної Шевченкової музи, яка нагадала “ малоросам ” про їхню справжню Батьківщину, їхню колишню славу й принижувану століттями національну гідність. Метою саме тих специфічних цензурних заборон українського друкованого слова й була повна асиміляція українського народу, знищення елементів, які становлять національне буття цього народу, головним чином, мови, літератури, культури в цілому. До відкриття в Києві університету дозвіл на друк будь- як о ї книги видавався лише з Петербурга. 8 лютого 1838 року було прийнято рішення про відкриття Комітету внутрішньої цензури в Києві. Цей підрозділ протягом багатьох років діяв при університеті Св. Володимира і “обслуговував” практично всі друкарні, що входили до Київського навчального округу. Порядок проходження рукопису був таким. Після його вивчення цензором, якщо зауважень не виявлено, на звороті за головного аркуша ставилася печатка такого змісту. “Друк дозволяється з тим, щоб після віддрукування були доставлені в цензурний комітет три примірники” . На за гол овному аркуші книги видавець зо б о в’язаний був зазначити найголовніші дані: рік, місце друку, назва друкарні, а на з в о роті — повідомлення про дозвіл цензора. Після виготовлення накладу два примірники книги подавалися знову до цензурного комітету з рукописом для детальної звірки їх і можливого відхилення від затвердженого оригіналу І лише потім давався “дозвільний к ви т о к ” на вивезення книги для продажу чи замовникові. Будь-який рукопис, заборонений цензурою, зберігався у цьому комітеті. Кожне нове перевидання книги, вже раніше затверджене, заново подавалося туди в рукописі для одержання нового дозволу. За друкування недозволено ї цензурою книги, якщо вона й не мала ніяких протизаконних нюансів з цензурного боку, власник приватної друкарні чи керівник друкарні казенної негайно передавався до суду. Міра провини збільшувалася , якщо в надрукованій таким чином книзі справді були абзаци чи речення, які входили в якісь бодай найменші суперечності з правилами цензури.

⇐ Предыдущая1234

Поделиться: