Складові внутрішньої структури ранніх книжкових видань (титульна сторінка, покажчики, повідомлення про помилки)

Розглянемо деякі складові внутрішньої структури книги, які поступово стали запроваджувати, як обов’язковий елемент, вітчизняні видавці в ранньому періоді існування друкарства. До таких елементів належали; титульні сторінки;• покажчики;• повідомлення про помилки.

Титульна сторінка: Наслідуючи приклад західних колег, українські друкарі поступово вводять до своїх друків титульну сторінку. Щоправда, роблять це з великим запізненням — з кінця XVI століття, тоді як на Заході цей книжковий елемент в водиться друкарями на сто років раніше. Для порівняння, в російській друкованій книжці титул з’являється ще пізніше — на початку ХУИІ століття . В українських виданнях титульний аркуш вперше віднаходимо в “Читанці” Івана Федоровича острозького видання 1578 року, а згодом — у Острозькій Біблії. Зміст і перелік видавничих відомостей на титульних сторінках тривалий час не був уніфікованим — багато залежало від досвіду й бажання друкарів. Часом зазначалася лише назва твору без будь-яких дат і прізвищ, часом поруч з ім’ям автора стояли прізвища тих, хто матеріально уможливлював появу у світ книги. Не було на початку одності і щодо року та місця видання. В ряді українських стародруків цю інформацію знаходимо не лише на титулах, а й на останніх сторінках книг Вперше в світовому книговиданні дату друку книги (на прикінцевій сторінці) зазначає суперник Гутенберга Шеффер, котрий відсудив друкарню першодрукаря, про що йшлося в попередньому розділі. Цікаво, що дати арабськими цифрами у нас з’являються з другої половини X V III століття, раніше цифри проставлялися кириличними знаками. По-різному подавалося й літочислення: в одних випадках — від початку створення світу, в інших — від Різдва Христового.Ранні друкарі поступово переконалися у важливості титулу, тому в подальшому з більшою вимогливістю підходять до його оформлення. Титул, таким чином, починає виконувати подвійну функцію: по-перше, дає читачеві головну інформацію про саму книгу (автор, місце і час видання, його зміст), по-друге, виконує естетично-художнє навантаження (прикраси З ДОПОМОГОЮ різноманітних архітектурних чи алегоричних форм, орнаментів тощо). Поняття про розгорнутий титул, фронтиспис також варто розглядати від зорі вітчизняного друкарства. Хоча цей видавничий елемент тривалий час появлявся епізодично. Я к правило, це високохудожні гравюри із зображенням євангелістів або сюжети з біблійної історії, що стосуються змісту в сієї книги. Що ж до самих гравюр, вміщуваних по тексту книг, то у давніх вітчизняних друках л егко вгадується художній почерк майстрів-дереворитників з явно вираженими національними ознаками. В історичних джерелах зустрічаються свідчення про масове пощирення цих гравюр як відбитків із київських стародруків серед значної кількості паломників Києво-Печерської лаври. На це, зокрема, звертає увагу дослідник давнього київського друкарства В. С т а со в, досліджуючи долю гравюрна козацькі теми, опубліковані у згадуваній уже книзі на відзначення пам’яті українського гетьмана Петра Сагайдачного

Покажчики:

Покажчики, як обов’язковий службовий елемент книжкового видання, також з а проваджуються українськими друкарями рано. Поділялися вони на предметні та предметно-іменні.Прикладом першого виду покажчиків може слугувати покажчик до книги “Бесіди Іоанна Золотоустого ’’київського видання 1623 року: “Оглавленіе изряднейших вещей в книзе сей ”. Зразок другого вміщується в “Номоканоні” видання приватної друкарні Михайла Сльозки у Львові 1646 року: “Творцы и Соборы, иже в сей книзе Номоканон приводятся и вспоминаются”.

Повідомлення про помилки: Поява цієї складової змістової частини книги свідчить про високий рівень книжкової культури основоположників цього напрямку людської діяльності. Вже на ранньому етапі існування українського друкарства було запроваджено практику наскрізного читання коректорами усіх відтиснутих аркушів видання напередодні передачі їх у палітурні майстерні. Про виявлені під час такого читання помилки друкарі вважали за необхідне повідомити майбутніх читачів. Спеціально додруковані сторінки з переліком “ погрішеній” і потрібним правильним написанням доклеювалися до вже готового книжкового блоку. Нерідко на таких аркушах вміщувалися вибачення перед читачем і прохання не картати за це друкарів.Класичний взірець такого вибачення, сповненого духу інтелігентності, любові й переживання за свою справу як також глибокої поваги до невідомого читача, залишили майбутнім редакторам і друкарям творці київського видання “Тератургіми” польською мовою 1631 року

⇐ Предыдущая1234Следующая ⇒

Поделиться: