Специфіка стратегії автаркії домінуючих, транзитивних країн та країн, що розвиваються.

Стратегії автаркії має на меті формування самодостатньої міцної економіки.

      Автаркія – це політика господарського відокремлення країни, добровільна чи вимушена ізоляція від світового ринку. Прикладами автаркії є економічна політика фашистських режимів у Німеччині та Італії. Політика автаркії проводилась і в СРСР сталінським керівництвом.

Перевагами є максимально можливе самозабезпечення й самоізоляції від небезпечних впливів процесів глобалізму, сподівання на власні сили й засоби.

Недоліками є можливе невиправдане сподівання на надмірну самостійність, порушення стійких зв’язків.

 Види с. автаркії:

- абсолютна автаркія: будується закрита тоталітарна економіка.

- автаркія експансії (або автаркія нац переваг): вибираються певні напрямки економіки, всі зусилля спрямовуються на розвиток цих напрямків.

- автаркія структурна (визнач ряд галузей, які мають підтримку держави і забезп країні прорив на ринок).

      Якщо відкритість економіки створює умови для перекачування ресурсів зі слаборозвинутих країн у більш потужні, то автаркія передбачає захист ек.ки від панування домінуючих країн, захист її природних конкур переваг, захист від шкідливих виробництв і формування конкурентоспроможності країни на окремих напрямках розвитку. Якщо слаборозв. країна або країна, ек.ка якої знаходиться у кризовому стані, не може скорист перевагами відкритості, то вона вдається до стратегії автаркії.

      Стратегія автаркії передбачає застосування мобілізаційної моделі розвитку. Мобілізаційна модель базується на тезі про необхідність використання внутрішнього та зовнішнього потенціалів для формування основ самодостатнього динамічного розвитку країни у глобальному середовищі.

      У кризові періоди і в розвинених економіках, збудованих на приватних засадах застосовується мобілізаційна модель, елементом якої є закритість у формі автаркії чи протекціонізму. Така закритість вигідна як підприємцям, які таким чином уникають конкуренції, доки їхні підприємства не наберуть сили, так і державі, яка захищає свої виробництва і тим самим свою економічну та політичну незалежність.

      Ще більшою мірою така закритість необхідна країнам, що тільки будують свою економіку, або перебудовують її структуру.

      Проте, у нинішній час пряма закритість не тільки неприйнятна, але й неможлива. Прямо закривати свою економіку мають змогу лише потужні країни, які диктують свою волю іншим. Але й вони не можуть довести її до абсолюту. Розвиток комунікаційних зв’язків, вільний перетік фінансових капіталів не може зупинити жодна країна.

      Проте, більшість з розвинених країн успішно застосовують різноманітні механізми відносної закритості. Так, висока заробітна плата і високий рівень вартості життєвих благ, корпоративно-сімейна форма власності та таргетування робить закритою економіку Японії; висока якість продукції (хоч у неї висока вартість, оскільки висока заробітна плата, яка виплачується в таких виробництвах – вона конкурентноздатна і успішно витискає з власного, як і з світового, ринку аналоги, наприклад, автомобілі) – відповідні сектори економіки Німеччини; високий рівень перерозподілу прибутків (майже 70% відраховується на користь держави) – економіку Швеції; високий рівень планування та державного втручання, визначальна частка державної власності – економіку Франції, Австрії, Нідерландів, тощо. За цих умов важко отримувати надприбутки, використовуючи експансію завдяки національним економічним перевагам.

 

102. Специфіка стратегій країн Ісламу.

Економічні стратегії більшості країн Ісламу мають ряд економічних рис:

1. В економіці домінує державний сектор. В більшості країн основні багатства країни – нафта й газ – націоналізовані.

2. Економіка орієнтована на експорт енергоносіїв і від нього залежить. Нафтодолари дозволяють цим країнам підтримувати високий рівень життя та здійснювати недоступні для інших країн соціальні програми.

Особливості країн Ісламу:

1). Багаті малі країни, використовуючи нафтодолари, зуміли перейти від феодалізму прямо у постіндустріальне суспільство. Ці країни піклуються про покоління, що будуть жити після вичерпання нафтових запасів. Вони розвинули наукові галузі промисловості та відмінну сферу послуг. Особлива увага приділяється туризму.

2). Іран створив модель ісламської держави з вираженою релігіозною домінантою. Зовн.торгівля країни націоналізована. Застосовуються протекціонізм та підтримка вітчизняної промисловості.

3).На відміну від ін. країн Турція обрала найбільш ліберальну модель розвитку. Держава провела приватизацію і зараз контролює лиш оборонну та ін. стратегічні галузі промисловості.

Уряди Йорданія, Марокко, Катара, Бахрейна вже давно приступили до реорганізації. В ОАЕ та в Сирії все ще сильна традиція родинного правління. Впевненіше за всіх ступили на шлях змін Марокко й Йорданія, що мають традиції політичного плюралізму.

Економічні моделі Ісламу мають сильний вплив мусульманської релігії. Для їх моделей характерні домінуюча роль держави та висока питома вага військових витрат в ВВП. Частка загальних державних витрат у валовому внутрішньому продукті (ВВП) в арабському регіоні у 1, 5 рази вища, ніж загалом у решті країн світу, що розвиваються. Тут зберігається високий показник маси заробітної платні, яку виплачують в держсекторі (10–11% ВВП). Це вдвічі більше, ніж у цілому в країнах, що розвиваються. Авторитарні за своєю природою, арабські системи виявляються неефективними в економічній політиці, бо витрачають величезні капітальні ресурси на придбання військової техніки та утримання силових структур. Ці витрати в 3-4 рази більші, ніж в інших периферійних країнах. Нафтогазова рента, яка виступає основою грошових надходжень до економіки низки арабських країн, здійснює в умовах глобалізації гальмівний вплив на розвиток економіки, оскільки штовхає економічних суб’єктів до дій, спрямованих на отримання ренти, а не прибутку. Хоча поступово в багатьох країнах йде процес лібералізації економіки.

 

⇐ Предыдущая18192021222324252627Следующая ⇒

Поделиться: