Проблема методологічного забезпечення сучасних економічних досліджень

Методологія сучасного дослідження методів адміністративно-правового регулювання, як і методологія правознавства (права) загалом є компонентом загальнонаукових методологічних проблем, пов’язаних із поняттям «право», відносин «людина — світ», «людина — право — економіка — держава — суспільство». Осмислення зазначених методологічних аспектів здійснюється у царині загальнофілософських, філософсько-правових, антропологічних, соціологічних, інтегративних та інших підходів праворозуміння, а також док- тринально-ідеологічних, стратегічних та інструментальних основ розвитку методології науки адміністративного права.

Поняття «методологія» у науковій літературі подається у двох основних значеннях. З одного боку, методологія — це система визначених способів і прийомів, що застосовуються у певних сферах суспільної діяльності, з другого — вчення про цю систему, як загальна теорія методу або теорія у дії

Філософський рівень методології і його інструментальний апарат (принципи, поняття, закономірності, методи, способи, засоби) при дослідженні методів адміністративно-правовового регулювання господарських відносин може надати можливість обґрунтувати напрям вирішення питання: для кого і для чого реалізується функція методу у сучасній системі відносин «людина — право — економіка — держава — суспільство»

 

 

Людина, індивід, індивідуальність, особа, особистість

Людина – істота розумна, людина – істота, яка має самосвідомість, моральна і вільна істота тощо. Поняття людини, насамперед, охоплює загальнородові риси, що відрізняють людину від інших живих істот. Основними ознаками людини є якісні характеристики людини, які виділяють її з тваринного світу: свідомість, мова, здібність до праці і творчості.

. Людина з самого початку діяльна, і всі її специфічні властивості формуються в ході розвитку предметної діяльності, а отже історично. Самі потреби людей сформовані історично і при визначальному впливі праці. Людина, виштовхана з суспільства в природу (окремо від інших людей, від знарядь, знань і навичок), виявляється ні до чого не здатною твариною, бо специфічно людський спосіб життєдіяльності – праця — уже за походженням є колективною, спільною діяльністю. Отже, поняття людини дає найзагальнішу, абстрактну характеристику індивіда як родової істоти.

Поняття індивіда визначає людину як окремого представника людського роду, будь-якої соціальної спільності. Особливо індивід означає неподільну далі частку якогось цілого. Людина в її конкретному прояві є оригінальна і неповторна істота. Індивід означає окреме існування людського, поєднує природне, біологічне, психологічне і соціальне, тобто відтворює в одній особі всі людські якості. Кожен індивід існує окремо і разом з іншими, із своїм владним життям і спільними потребами, інтересами, метою, справами. Поняття індивідуальності розкриває людину як самобутнього індивіда з його неповторною здібністю бути самим собою. Поняття індивідуальності суттєво конкретизує поняття людини й індивіда, але недостатньо охоплює свідомо-вольову якість людини. Такий недолік компенсується поняттям особистості, що характеризує, насамперед, суспільно-розвинуту людину.

Поняття особистості визначає уявлення про людину як істоту цілісну, яка об’єднує в собі особисті, соціальні і природні якості. Поняття індивідуальності і особистості тісно зв’язані між собою. Індивідуальність виступає тут як суттєва характеристика конкретної особистості, що відбиває спосіб її буття як суб’єкта самостійної діяльності і творчості.

 

Форми буття людини

У цьому бутті можна виокремити деякі найбільш характерні для людського буття форми. Серед них насамперед слід виділити предметно-практичну діяльність. Людина як фізичне тіло здійснює вплив на інші фізичні тіла з метою задоволення власних потреб. У цьому разі вона виступає як мисляча річ серед інших речей, що особливо підкреслювали матеріалісти минулого. Друга форма буття людини – практика соціального творення.

Людина – істота суспільна. Неможливо стати людиною поза соціальним оточенням, вижити в ізоляції від інших людей, без запозичення знань та знарядь праці. Тому люди систематично докладають зусилля для створення оптимального для їх життя соціального устрою. Прикладами прояву соціального творення можуть слугувати соціальні революції, реформи, політичні перебудови, законотворчі зусилля тощо.

Третя форма буття людини – її самотворення, самодіяльність. Людина формує свій духовний світ, по-перше, пошуком ідеалів, що її приваблюють. По-друге, людина прагне одержати максимально адекватне уявлення про світ, в якому живе та пізнає. Нарешті, вона постійно конструює проекти перетворення світу (в тому числі і саму себе), прагнучи створення гідного себе середовища, в якому вона хотіла б жити.

Слід зауважити, що подібне "аналітичне" роз'єднання форм буття не означає їх реальної ізоляції. Навпаки, вони здатні існувати лише спільно. Буття людини приречене стати небуттям, якщо хоча б одна з цих форм буде ліквідована. В житті будь-якої людини обов'язково наявні всі форми буття, хоча розвинутість тієї чи іншої у різних людей суттєво відрізняється.

 

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: