Роль матеріального виробництва в житті суспільства.

Матеріальне виробництво є основою виникнення всіх інших видів суспільного виробництва, оскільки воно вимагає для свого здійснення певних програм, проектів та ідей, певної системи відносин людей до природи і між людьми, певного типу особистості, здатної до участі в конкретній суспільно-виробничій діяльності (тобто «виробництво людини», формування певного типу особистості); матеріальне виробництво є також виробництвом потреб.

Матеріальне виробництво не лише база виникнення інших видів суспільного виробництва, але й умова їх розвитку. Воно також визначає характер і спрямованість розвитку суспільного виробництва.

Матеріальне виробництво - це процес трудової діяльності людей, які з допомогою наявних засобів здійснюють перетворення природи з метою створення матеріальних благ, необхідних для задоволення людських потреб. Отже, воно має двоїстий характер, одночасно спрямоване і на перетворення природи, і на суспільне „самоперетворення» людини.

Матеріальне виробництво - передусім це діяльність, спрямована на освоєння навколишнього природного середовища.

Провідну роль в системі матеріального виробництва відігравали:

 

1. аграрне виробництво;

2. промислове виробництво;

3. інформаційне виробництво.

 

В структурі матеріального виробництва розрізняються дві взаємопов’язані підсистеми: з одного боку, технологічний спосіб виробництва, з іншого -економічний спосіб виробництва.

Перший є способом взаємодії людей з предметами і засобами своєї праці і з цього приводу між собою у зв’язку з техніко-технологічними особливостями виробництва.

Другий, тобто економічний, — це спосіб взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин, який дозволяє суспільству нормально функціонувати на даному, конкретно-історичному етапі свого розвитку.

Політична свідомість.

 

Політична свідомість - одна з центральних категорій політології, яка характеризує суб'єктивну сторону політичної системи. За своїм змістом політична свідомість - ця складне явище, в узагальненій формі що відображає ступінь представлень громадян про політику і раціонального до неї відношення.

Політична свідомість - це усвідомлення сфери політики соціальними суб'єктами (індивідами, групами, спільнотами та ін.).

В структуру політичної свідомості включаються політичні норми і цінності, політичні переконання і уявлення, теоретичні і емпіричні знання. Політична свідомість формується в процесі політичної соціалізації.

Функції політичної свідомості:

 

1.пізнавально-інформаційна - пізнання світу політики, отримання політичної інформації;

2.оцінна - оцінка політичної дійсності і формування політичних поглядів, переконань, позицій;

3.регулятивна - регулює соціальну поведінку людей на основі сприйняття дійсності, а також на основі сукупності що виробляються їм політичних ідей, норм, уявлень і переконань;

4.мобілізуюча - спонукає людей до політично орієнтованої поведінки, до участі в суспільному житті ради відстоювання своїх соціально-політичних інтересів.

 

Політична свідомість - системна освіта, що має різні рівні:

 

1.теоретичний - представлений різними роду концепціями, ідеями, переконаннями, що мають політичний характер. Усвідомлення політики на теоретичному рівні дозволяє:

а) ставити і вирішувати її найважливішу мету і задачі - як фундаментальні (стратегічні), так і поточні (тактичні);

б) визначати засоби і методи їх досягнення;

в) визначати напрями і шляхи організаційно-політичного забезпечення рішення наспілих проблем;

г) виробляти концептуальні підходи до соціального контролю ходу виконання політичних рішень і цільових програм;

д) коректувати політику з урахуванням даних політичного досвіду.

2.емпіричний - базується на безпосередній практиці, участі в політичному процесі різних соціальних спільнот. Даний рівень відображає політичну дійсність у формі відчуттів, ілюзій, переживань, уявлень.

3.буденний - характеризує сукупність виникаючих безпосередньо з буденного життя ідей, поглядів суспільного класу, соціального прошарку або групи людей. Даному рівню властиві яскраво виражені соціально-психологічні риси: настрої, відчуття, емоції.

Формами політичної свідомості виступають індивідуальна(формується в процесі політичної соціалізації і виражає здатність особи оцінювати політику і діяти в ній); групова(носіями виступають політичні партії і інші політичні організації і об'єднання.

); масова(виражає опосередкований рівень і зміст потреб суспільства).

 

Правова свідомість.

Правосвідомість — це специфічна форма суспільної свідомості, система відображення правової дійсності у формі юридичних знань, оцінок, правових установок, ціннісних орієнтацій, які визначають поведінку людей в юридично значимих ситуаціях.

Правосвідомість складається з трьох елементів:

 1.Раціональні, світоглядні компоненти правосвідомості включають в себе знання та уявлення про право та правові явища в суспільстві.

2. На відміну від раціонального компонента правосвідомості, правова психологія, яка утворює емоційний компонент правосвідомості, утворюється стихійно, на основі емоційного ставлення до правових явищ в суспільстві, яке може бути і позитивним, і негативним.

3. Поведінковий, або вольовий елемент правосвідомості включає в себе мотиви правової поведінки, правові установки, тобто ті установки, які зумовлюють та визначають поведінку особи у правовому середовищі

.

Правова свідомість виконує наступні функції:

1. Пізнавальну, націлену на пізнання правової дійсності і як наслідок — формування правових знань. Пізнавальна функція правосвідомості полягає в тому, що сприйняття й осмислення правових явищ приводить до виявлення загальних закономірностей, установлення подій, дій, станів, ознак тощо.

2. Оціночну, за допомогою якої дається оцінка конкретним життєвим обставинам як юридично значимим.

3. Регулятивну, що здійснює безпосередній вплив на поведінку людини, на суспільні відносини через правові знання, оцінки, почуття, мотиви і установки.

. Рівні правової свідомості:

Перший рівень — повсякденна правосвідомість, притаманна більшості членів суспільства, формується в повсякденному житті у сфері правового регулювання. Вона складається стихійно, під впливом особистого досвіду.

Другий рівень — професійна правосвідомість, яка складається в ході спеціальної підготовки та в процесі здійснення практичної юридичної діяльності.

Третій рівень — науково-теоретична правосвідомість, яка притаманна вченим-юристам, які займаються вирішенням теоретичних питань у правовій сфері.

За суб’єктами (носіями) правосвідомість поділяється на індивідуальну (належить окремим індивідам) і колективну (притаманну окремим суспільним групам, класам, верствам суспільства).

 

 

Економіка й мораль.

Взаємодія моралі та економіки осмислювалася в історії со­ціальної думки відповідно до реалій суспільно-економічного життя. Його принципи здебільшого базуються на приватній власності, проблемах виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ, відношеннях підприємництва та найманої праці тощо.

Одне з найсерйозніших досліджень питань взаємовідносин економіки та моралі здійснив видатний німецький соціолог XIX ст. Макс Вебер. У роботі «Протестантська етика і дух капіталізму» йому вдалося уникнути моралізаторських перебільшень або, навпаки, приниження моральних норм. Вебер досліджував історичну логіку зародження капіталізму в країнах Європи.

Суб'єкти економічних відносин завжди змушені діяти в системі морально-етичних та релігійних координат, яку суспільство успадкувало від минулого.

Проблеми вибору й свободи, сенсу життя та відповідальності слід розв'язувати з урахуванням традиційних ціннісних орієнтирів. Досвід радикальної ламки всієї системи релігійно-моральних устоїв, як показує історія, виявив неправомірність їх руйнації як у економіці, так і в моралі.

Отже, потрібний такий варіант економічної стратегії, коли процес формування ринково-капіталістичних відносин поєднується зі зберіганням культурних і моральних цінностей, із задоволенням вимог моралі й культури.

 

Екологічна свідомість.

 

Екологічна свідомість – вищий рівень психічного відображення природного і штучного середовища, свого внутрішнього світу, рефлексія щодо місця і ролі людини в біологічному, фізичному та хімічному світі, а також саморегуляція даного відображення.

Екологічній свідомості властиві всі ознаки свідомої діяльності людини взагалі з тією лише різницею, що вона ініційована екологічним змістом.

В основі екології свідомості лежить переконання в тому, що сучасна людина опинилася в становищі спотвореного сприйняття самої себе внаслідок колосального обмеження її пізнавальних можливостей та звуження або й викривлення свідомості.

Виокремлюються три типи екологічної свідомості, пов’язані з домінуванням одного з трьох елементів середовища – людини, природи чи їх співіснування :

1.антропоцентрична екосвідомість (складається із сукупності уявлень про надприродність, всесилля людини як істоти, що володіє безмежними можливостями у скоренні природи);

2.природоцентрична екосвідомість (типові екологічної свідомості притаманні установки, подібні до тих, що були властиві людям первісної епохи);

3.екоцентрична екосвідомість (на перший план ставиться взаємозв’язок, взаємодія, взаєморозвиток людини й природи)

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: