Національне-культурне відродження у Галичині у 19 ст.

 Національне відродження в Лівобережній Україні, мало значний вплив на пробудження національної свідомості українців у Галичині, яка перебувала в складі Австрийської імперії. У національно-культурному відродженні Галичини можна хронологічно виділити три періоди: перший -присвячений збиранню народної спадщини (1816-1847 рр.); другий -орга­нізаційний (1848-1860 рр.); третій -політичний (1861-1918 рр.).

В умовах відсутності національної інтелігенції роль ініціатора національного відродження в Галичині взяло на себе греко-католицьке духовенство.

Важливу культурно-просвітницьку місію в Галичині виконували духовні навчальні заходи: Греко-като -лицька духовна семінарія у Львові та Дяко-вчительський інститут у Перемишлі. З ініціативи галицьких митрополитів і єпископів, та духовних діячів при церквах Галичини були відкриті парафіяльні школи. Вони поширювали серед народу освіту, пропагували досягнення української культури. Лише на терені Перемиської єпархії налічувалося понад 380 таких шкіл. Навчання в школах велося польською мовою. Це ви­кликало протест греко-католицького духовенства, яке вимагало запровадити навчання українською мовою.

Другий етап українського національного відродження в Галичині розпочався після революційних подій 1848 р. у Відні, які мали великий вплив на всю Австрійську імперію. Під їх тиском австрійський уряд зму­шений був піти на певні поступки. У 1848 р. він прийняв нову Конституцію, згідно з якою українці мали право обиратися до національного парламенту; була скасована панщина, внаслідок чого українські селяни звільнялись від кріпацтва, а також проголошена загальна рівноправність громадян.

З метою захисту національних і політичних прав українського населення при активному сприянні Греко-католицької церкви у Львові 1848 р. була створена перша політична організація -Головна Руська Рада. У діяльності вона обмежувалася вимогами культурно-національної реформи для українського населення Галачини.

Визвольний рух народних мас Східної Галичини в середині 19 ст. багато в чому пов'язаний з діяльністю «народовців». У 1868 р. вони заснували у Львові Товариство «Просвіта», яке мало на меті поширення освіти серед народу. За активної допомоги вчителів та парафіяльних священників товариство створило ши­року мережу читалень, бібліотек, театральні трупи, спортивні секції, кооперативи.

Третій політичний етап українського національного відродження в Галичині охоплює період останньої чверті 19-початку 20 ст. В умовах демократичного парламентаризму, дозволеного австрійським урядом, виникли політичні групи, які висували й обстоювали українські інтереси. Спочатку це були громадське -політичні організації «Руська Рада» (1870 р.), «Народна Рада» (1885 р.), а згодом і політичні партії.

В цей період у діяльності передових діячів української культури спостерігалося поєднання культурно -просвітницьких та політичних ідей. З-поміж них провідне місце належало українській національній ідеї. Вона все глибше проникала у народні маси, руйнувала стіну, яка раніше розділяла інтелігентів-патріотів і народ. У сфері духовної культури цей час позначений плідним розвитком науки, літератури, публіцистики, на нього припадає діяльність таких корифеїв української культури, як І. Франко та М. Грушевський.

Підсумовуючи процес національно-культурного відродження в Україні у другій половині 19 -на поча­ток 20 ст., зазначимо, що незважаючи на певну суперечливість, а в окремих випадках і непослідовність, український національний рух стимулював і загальний соціально-економічний, політичний, культурний та науковий прогрес усього українського суспільства, і зростання громадянської свідомості широких народних мас. Тогочасна демократична інтелігенція в Україні виявилася гідною бути провідником прогресивних сил нації.

 

⇐ Предыдущая13141516171819202122Следующая ⇒

Поделиться: