Архітектура та образотворче мистецтво Стародавнього Єгипту

Саме релігія визначила особливості давньоєгипетського мистецтва. Мемфіс став головним релігійним та художнім центром країни. На південній околиці цього міста в Саккарі було споруджено перший гігантський архітектурний пам’ятник Давнього Єгипту – піраміду видатного полководця та воєначальника ІІІ династії Джосера (ХХХVІІІ ст. до н.е.). Складена із білих вапняних блоків ступінчаста піраміда висотою 60 метрів споруджена зодчим Імхотепом. Єгиптяни обожнювали архітектора і шанували його як сина бога Птаха – творця Всесвіту, покровителя мистецтва та ремесел.

На південному березі Нілу (зараз у Гізі, поблизу Каїра) височать грандіозні піраміди фараонів ІV династії: Хуфу (греки називали його Хеопсом), Хафра (грецьк. Хефрен), Менкаура (грецьк. Мікерин). Найбільша з них – піраміда Хеопса – побудована у ХХVІІ ст до н.е. ЇЇ зодчий – небіж фараона Хеміун. Піраміда (висотою близько 147 метрів, зі стороною основи 133 метри) складена із блоків золотистого вапняку від двох з половиною до тридцяти тонн. Зазори між ними не переважають півміліметра.

Піраміди в Гізі, як і у Саккарі, складали центр величного похоронного ансамблю – з поминальними храмами фараона і маленькими пірамідами царських родичів та прибічників, які і після смерті володаря повинні були знаходитися поряд з ним. До архітектурного ансамблю входив знаменитий сфінкс, який лежить. Великий сфінкс має довжину 57 метрів і висоту 20 метрів. Це вирублене зі скелі зображення лева із людським обличчям.

В мистецтві Давнього царства велику роль відігравала скульптура. Єгипетські статуї створювалися за єдиним каноном. Це фігури, які стоять із видвинутою вперед ногою або сидять на троні із притиснутими до грудей чи покладеними на коліна руками із стиснутими ногами. Статуї розміщували у поминальних храмах чи гробницях, вони уособлювали в собі душі померлих, тому відрізнялися портретною схожістю. У зображенні фараона також існувало декілька канонів: фараон іде – видвинута вперед нога; фараон спокійно сидить на троні, його руки лежать на колінах; померлий фараон в образі бога Осіріса зі схрещеними на грудях руками, які тримають символи влади – жезл та канчук. Атрибутами фараона також були клафт – смугаста хустка з кінцями, які спадають на плечі; немес – пов’язка на голові; корона –біла, у формі кеглі (символ Верхнього Єгипту), і червона циліндрична, з високим закругленим виступом ззаду (символ Нижнього Єгипту). Інколи одна корона накладалася на поверх другої. На пов’язці по середині лоба прикріплювався урей – зображення священної кобри, охоронниці царської влади на землі і на небі. Непарадний головний убор, хепреш, мав вигляд синього шолому. Прикладом канонічного зображення може бути статуя фараона Хефрена (ХХХVІІ ст. до н.е.), якого охороняє бог-сокіл Гор (в заупокійному храмі в Гізі).

До найбільш відомих творів мистецтва Середнього царства належать розписи сцен рибалки та полювання у нільських хащах (гробниця номарха Хнумхотепа, кінець ХХ ст. до н.е.).

Величними спорудами епохи Нового царства стали заупокійні храми, або „будинки” богів. Один з них – заупокійний храм цариці Хатшепсут (1525 – 1503 рр. до н.е.), присвячений богині Хатор, у Дейр ель-Бахрі у Фівах, на західному березі Нілу (початок ХV ст. до н.е.). Його спорудив царський фаворит Сенмут. Храм стоїть у підніжжі стрімких скель Лівійського плоскогір’я. Аби потрапити до храму, потрібно було пройти алеєю сфінксів, яка тяглася від берега Нілу, і піднятися терасами до святилища, вирізьбленому в товщі скель.    

Найбільш довершеним втіленням культового ансамблю стали знамениті фіванські храми Іпат Рес та Іпат Сут, присвячені богу Амону-Ра. Сьогодні вони відомі як храми у Луксорі та Карнаку. Храми, які належать до найвеличніших споруд давньоєгипетського будівництва, зводилися, починаючи з ХVІ ст. до н.е. і на протязі багатьох століть. Розташований вздовж берега Нілу храм у Луксорі майже повністю споруджений архітектором Аменхотепом Молодшим у ХVІ ст. до н.е. і остаточно завершений у ХV ст. до н.е. Чудові подвір’я Луксора оточені могутніми золотистими колонами у вигляді папірусу.

В давнину Іпат Рес та Іпат Сут були з’єднані трикілометровою алеєю сфінксів, якою проходили святкові релігійні процесії. Перед храмом у Карнаку збереглася частина алеї із 40 кам’яних сфінксів з тілом лева та головою барана (священної тварини бога Амона), розміщених на рівній відстані один від одного. Алея сфінксів підходила до першого входу, який був досить вузьким і невеликим. На високих дерев’яних щоглах, прикріплених до пілонів, майоріли прапори. Вхід вів до відкритого подвір’я, оточеного стінами, колонами та статуями. Через вузький другий прохід можна було потрапити до гіпостильного залу. Гіпостильний зал Карнакського ансамблю, в якому понад 130 колон утворюють 16 рядів, належить до шедеврів світового мистецтва. Висота колони 20 м, діаметр 3,5 м, капітелі мали вигляд розкритих квітів папірусу. Стелі були прикрашені жовтими зірками та ширяючими в повітрі священними коршунами.

Із гіпостильного залу можна було потрапити в маленьке темне святилище, куди дозволялося входити лише фараону та жерцям. Лише під час всенародного багатоденного свята Амона статую бога, встановленому на сонячному човні, виносили із святилища для здійснення ритуального плавання по Нілу до храму в Луксорі.

Збереглася велика кількість прекрасних рельєфів та розписів, виконаних в епоху Нового царства. На стінах храмів, в гробницях вищих чиновників зображені сюжети на найрізноманітніші теми: від роботи у майстернях до похоронних процесій.

В ХІV ст. до н.е. фараон Аменхотеп ІV (1368 – бл. 1351 рр. до н.е.), з метою послаблення впливу жерців, провів релігійну реформу, яка здійснила значний вплив на мистецтво Нового царства. Єдиним богом був проголошений Атон – сонце. На шостому році царювання змінив своє ім’я на Ехнатон (Корисний Атону), залишив ворожі Фіви та заснував на східному березі Нілу нову столицю Ахетатон (Горизонт Атона), в місцевості, яку зараз називають Амарна. (Звідси – Амарнський період, Амарнський стиль у мистецтві.)

 Ахетатон, відкритий археологами в кінці ХІХ ст.. будувався із необпаленої глини в короткий термін. Місто перетинала головна вулиця; в центрі його знаходився Великий палац та храм Атона. В храмі замість традиційних колонад розташовувалися великі, відкриті сонцю подвір’я із жертовниками. Палац прикрашали статуї Ехнатона, багатокольорові розписи, рельєфи із інкрустацією та позолотою.

Було знайдено чудові твори образотворчого мистецтва та художнього ремесла. В них передані ліричні настрої, природні людині почуття. Це нові, неканонічні особливості відрізняють скульптурні зображення самого Ехнатона, його дружини Нефертіті та їх шістьох дочок. На рельєфах цариця та царівни всюди супроводжують Ехнатона: вони присутні під час молитви Атону, під час прийому послів і відпочивають разом з ним. Фараон постає люблячим чоловіком та батьком. Царська сім’я зображена і в момент розпуки: вона оплакує померлу старшу царівну Макетатон. Жест відчаю та підтримки – фараон торкається руки дружини – в традиції давньоєгипетського мистецтва унікальний.

Серед майстерень Ехнатона найбільш відомою була майстерня начальника скульпторів Тутмеса – ймовірно, автора портретних зображень царя та цариці. Під час руйнації столиці багато творів мистецтва загинули. На щастя зберігся бюст Нефертіті. Він зроблений із вапняку, розфарбований, повитий золотою стрічкою, дає уявлення про вишукану красу цариці: гармонійності її витончених суворих рис, досконалому овалі обличчя, стрункій шиї. На шиї у Нефертіті намисто, на голові царський убір синього кольору.

В часи правління фараона ХІХ династії Сеті І, Рамсеса ІІ, Рамсеса ІІІ Єгипет знову став міцною державою. Фараони намагалися затьмарити своїх попередників. Мистецтво цього періоду відзначається святковістю, пам’ятники архітектури вражають своїми колосальними розмірами, насиченістю колон та статуй, величезним багатством.

Будівництво торкнулося Абідоса, одного із найдавніших міст Верхнього Єгипту. Тут, за повір’ям, була похована голова Осіріса, тому місто Абідос вважається центром культу цього бога. В Абідосі був споруджений заупокійний храм фараона Сеті І, закінчений його сином Рамсесом ІІ. Сеті І був похований у ліванській Долині царів, а в Абідосі на захід від храму спорудили його кенотаф („порожня могила”) – фальшиву гробницю у вигляді підземної споруди. Особливе визнання абідоському храму принесли рельєфи, які вкривають стіни і колони храму, а також врізаний в стіну „Абідоський царський список” – перелік фараонів Єгипту.

Заупокійних храм Рамсеса ІІ у Фівах, названий Рамессеум, набагато перевищував за розмірами храм його батька в Абідосі. Особливістю Рамессеума було його поєднання в одному комплексі храму, палацу, житлових приміщень, складів, конюшень. Фасад прикрашали колони та величезні статуї Рамсеса ІІ в образі Осіріса.

Але найбільш гігантським та вражаючим пам’ятником тієї епохи, який став для сучасного Єгипту символом національної гордості, є два з’єднаних один з одним храми в Абу-Симбелі у Нубії, вирублені в скелі на лівому березі Нілу в період правління Рамсеса ІІ.

Фасад Великого храму в Абу-Симбелі (ХІІІ ст.), присвяченому Амону-Ра, прикрашають вирізьблені в скелі чотири двадцятиметрові статуї Рамсеса ІІ, який сидить з традиційно складеними на колінах руками. Біля ніг кожної статуї розміщені фігури цариці Нефертіті. Малий храм, більш простіший та меншого розміру, на фасаді прикрашений у глибоко вирізьблених скельних нішах статуями Рамсеса ІІ та цариці Нефертіті в образі богині Хатор, якій присвячений храм.

Храм розміщений так, що повернені на схід кам’яні колони освітлювалися променями ранкової зорі. Двічі на рік, 22 лютого та 21 жовтня (за іншою версією один раз на рік – в день народження фараона), можна було спостерігати, як перший промінь сонця потравляв через вхідний портал до проходу довжиною у 65 метрів, який вів до святилища, і почергово освітлював статуї Амона-Ра і фараона Рамсеса ІІ. Зараз це диво спостерігати неможливо – будівництво Асуанської греблі в 60-х роках ХХ ст. загрожувало пам’ятнику затопленням. Храм розібрали на блоки і перенесли на безпечну висоту.    

Наукові знання

Розвиток господарства, економічні та культурні зв’язки із сусідніми народами, спостереження над природою спонукали до накопичення знань, що здебільшого носили прикладний характер. Такі, наприклад, знання з математики , які було пов’язані з практичним життям і повинні були полегшити роботу землемірів та будівничих. В гробницях збереглися малюнки, які зображували обмір землі за допомогою спеціальної мотузки. Знання з математики та геометрії використовувалися для визначення площі поля, купи зерна або місткості амбару. Деякі знання з геометрії дозволяли складати схематичні карти місцевості та досить примітивні креслення. Математика була необхідна і в будівництві: численні грандіозні будови, а особливо піраміди, потребували точних обчислень. Одним із важливих досягнень єгиптян був розвиток десятичної системи обчислення. В письмі були прийняті особливі знаки на позначення чисел 1, 10, 100, 1000, 10000, 1000000 і навіть мільйона, який позначався у вигляді фігурки чоловічка, що здивовано підняв догори руки. Показником конкретного мислення єгиптян є використання деяких частин людського тіла в якості одиниць довжини: пальця, долоні, ступні, локтя.

Значного для того часу розвитку набула геометрія, яка також мала практичне значення. Єгиптяни вміли визначати поверхню прямокутника, трикутника, трапеції та кола.

Йшло накопичення знань із астрономії. Спостерігаючи за небесними світилами, вони змогли відрізнити планети від зірок і намагалися в загальних рисах створити зоряну карту неба. Єгиптяни розробили особливий календар. Він мав 12 місяців, які були поділені на 30 днів кожний. До кінця року додавалося 5 святкових днів, що в загальному складало 365 днів у році.

Значного розвитку досягли у Єгипті медицина та ветеринарія. В текстах часів Середнього царства зберігся перелік рецептів для лікування різних хвороб. Використовуючи безліч емпіричних спостережень, єгипетські лікарі все ж таки не змогли остаточно звільнитися від магії. Розтин трупа під час муміфікації давав змогу ознайомитися із будовою людського організму. В деяких медицинських збірниках пропонувалася своєрідна методика лікування, яка вимагала від лікаря огляду хворого, визначення симптомів, встановлення діагнозу та способів лікування. Існувала професійна етика, яка вимагала від лікаря аби він наперед сказав хворому про можливість його одужання, застосувавши одну із можливих формул: 1) „Це хвороба, яку я можу вилікувати”; 2) „Це хвороба, яку я, можливо, зможу вилікувати”; 3) „Це хвороба, яку я не можу вилікувати”.

Саме єгиптянам належить геніальне відкриття, що керівним центром організму є мозок, а не серце.

Великого розвитку досягла хірургія. В хірургічному тексті наведений опис пошкодження різних частин тіла: черепа, носу, підборіддя, вух, вуст, горла, глотки, ключиць, плечей, грудини, хребта.

Практичний характер мала географія, що залишила цікаві описи мандрівок. Один напис у святині в Карнаку подає імена 359 народів Півночі та 269 – Півдня.

  

⇐ Предыдущая234567891011Следующая ⇒

Поделиться: