Культура Стародавнього Риму

1. Етапи розвитку давньоримської культури.

2. Релігія і міфологія.

3. Мистецтво Стародавнього Риму.

4. Вплив християнства на подальший розвиток культури.

 

Етапи розвитку давньоримської культури

За переказами Рим був заснований 21 квітня 753 року до н.е. братами Ромулом та Ремом, їх предком був Еней, який залишив Трою після її падіння. Довгий час це вважалося легендою, але археологічні розкопки підтвердили зв’язок давнього Риму з троянською культурою і той факт, що перші поселення на території Риму з’явилися у VІІІ ст. до н.е.

На становлення римської культури великий вплив здійснили сусідні народи, перш за все етруски, а також греки, з якими римляни підтримували зв’язки, починаючи з мікенської епохи, карфагенці, італіки та інші.

 Спочатку в Римі встановилася влада царя, який виконував функції законодавця, верховного жерця, воєначальника та судді, але найважливіші питання в тому числі і вибори царя, вирішували народні збори.

В 510 р. до н.е. останнього царя – Тарквінія Гордого – вигнали повстанці і була встановлена аристократична республіка, в якій двома основними громадами були патриції та плебеї. Вищим органом влади був сенат, в який входили лише патриції. В ході жорстокої боротьби між патриціями та плебеями (V ст. до н.е.) останні домоглися права вибиратися в консули – правителів держави. З перемоги плебсу Рим перетворився в республіку, де всі громадяни мали рівні політичні і громадянські права, а найважливіші рішення приймалися народними зборами.

У 390 р. до н.е. галльські племена напали на Італію, захопили і пограбували Рим. В ІV ст. до н.е. римляни ведуть успішні війни на території Італії, вони захопили всю Етрурію, підкорюють всі міста Великої Греції на півдні Італії. Внаслідок Пунічних війн (середина ІІІ – середина ІІ ст. до н.е.) Рим переміг Карфаген, вийшов за межі Італії, захопив Сицилію, Сардинію, Корсику, Іспанію, території у Північній Африці. У ІІ ст. до н.е. римляни захопили Грецію, з неї вивезли колосальну кількість творів мистецтва. В Римі виникає зацікавлення грецькою культурою, вивчається грецька мова, література, філософія, за грецькими зразками влаштовуються театральні вистави та ігри. Багаті римляни віддавали своїх синів вчитися до Афін.

В ІІ ст. до н.е. загострюється боротьба між різними суспільними прошарками, проходять повстання рабів. В І ст. до н.е. римляни захоплюють Єгипет, Іудею, Галлію, частину Британії. Але між самими римлянами йде довготривала громадянська війна. В решті-решт перемагає Гай Юлій Цезар (100 – 44 рр. до н.е.), який стає одноосібним володарем. Після вбивства Цезаря прихильниками республіки після чергової громадянської війни до влади приходить небіж Цезаря Октавіан Август (27 р. до н.е. – 14 р. н.е.). На зміну республіки приходить імперія. На престолі змінюється декілька династій. В 212 р. імператор Каракалла видає едикт, за яким всьому населенню римської імперії надається римське громадянство. Імператор Константин переносить столицю імперії на схід в місто на березі Босфору – Візант, якому дає назву Константинополь. Освячення міста відбувається у 330 році. Імператор Феодосій Великий (378–395 рр.) заповідає західну частину імперії своєму сину Гонорію, а східну – Аркадію. З цього часу Західна і Східна Римська (Візантійська) імперії існують як самостійні держави.

З ІV ст. розпочинається натиск варварів на Римську імперію. Це стає початком кінця колись могутньої імперії. Рим поступово втрачає свої території. На імперію здійснюють напади готи, вандали, гунни на чолі з „бичем божим” Аттилою. В 476 р. Рим захопили германці, і саме цей рік вважається падінням Західної римської імперії і кінцем античного світу; здійснилося передбачення, дане Ромулу про 12 століть слави Риму.

Таким чином, періодизація римської культури має такий вигляд:

1. Культура Республіки.

2. Культура Імперії.

 

Релігія і міфологія

Для найдавнішого періоду римської історії особливо характерний культ сімейно-родових духів-покровителів. До них належать мани – душі померлих предків; давні римляни вірили в існування потойбічного світу, куди відходять душі померлих, – це Орк (подібний Аїду) та Елізіум (поля блаженних). Також шанувалися пенати – духи-оберігачі будинків і лари – духи-покровителі з більшими функціями: відомі лари доріг, перехресть, мореплавства тощо. Важливе місце займав і культ вогню домашнього вогнища, втілений в богині Весті. В найдавніших віруваннях прослідковуються і сліди тотемізму (наприклад, легенда про вовчицю, яка вигодувала Ромула та Рема), мали місце і аграрні культи.

Пізніше деякі родові боги перетворилися в об’єкти державного культу, ставши богами-захисниками міст-держав. До них можна віднести Юпітера, Марса і Квіріна (Ромула). Міфологія практично відсутня (відомий лише міф про Ромула – засновника Рима), не існують і зображення богів – поклонялися символам богів (символом Вести був вогонь, Марса – спис і т.д.). Важливе місце в житті римлян займають гадання. Після завоювання Греції проходить трансформація римських богів і їх з’єднання з грецькими: Юпітер – Зевс, Юнона – Гера, Мінерва – Афіна, Венера – Афродіта, Марс – Арес, Нептун – Посейдон, Меркурій – Гермес і т.д.

Практицизм римлян проявився в їх ставленні до богів. Так, замість того, щоб приносити в жертву певну кількість голів худоби, римляни жертвували богу стільки ж головок часнику. Перед початком війни римляни намагалися переманити на свій бік богів народу, проти якого збиралися воювати, обіцяючи чужим богам багаті жертвоприношення. Жерці вважалися посадовими особами, в республіканський період їх обирали. Особливо великою повагою користувалися жриці Вести – весталки. Весталками були дівчата із знатних сімей, їх було всього шість, ставали весталками у дівочому віці і залишалися на цій службі 30 років.

В імператорський період поступово утверджується культ геніїв імператорів – спочатку посмерлих, а потім і прижиттєвий. Першим був обожнений (посмертно) Юлій Цезар. Каллігула вже при житті оголосив себе богом.

В І ст. н.е. в одній із провінцій Римської імперії – Палестині – зароджується християнство, яке відіграло величезну роль в історії світової культури. В часи Нерона (друга половина І ст.) в Римі вже існує християнська община. На протязі І–ІІ ст. християнство розповсюджується по в всій Римській імперії та за її межами. Імператорська влада із підозрою ставилися до християн, приписуючи їй ненависть до людей, бо християни того часу не тільки чекали, а і закликали кінець світу та Страшний Суд, а також у нелояльності, бо християни відмовлялися офіційно проводити жертвоприношення перед вівтарями державних богів (в тому числі – імператорів). Це призвело до численних гонінь на християн, початок яким поклав Нерон, з особливою жорстокістю вони проходили при імператорах Доміціані, Трояні, Марку Аврелію, Деції, Діоклетіані.

Але, не дивлячись на всі переслідування, християнство продовжувало жити і поширюватися, і до ІV ст. стає силою, з якою змушені рахуватися навіть імператори. В 313 р. імператори Костянтин та Ліцій видають Міланський едикт, за яким проголошувалася рівність всіх релігій – в тому числі і християнства, а у 325 р. імператор Костянтин оголосив християнство державною релігією. Після указу Феодосія Великого у 395 р. були закриті всі язичницькі храми, з того часу християнство стає єдиною офіційною релігією римської імперії.

 

⇐ Предыдущая14151617181920212223Следующая ⇒

Поделиться: