Етапи розвитку давньогрецької культури

Вже у ІІІ тис. до н.е. на Балканському півострові та островах Егейського моря зароджуються перші осередки державності у народів, етнічна приналежність яких не встановлена. Але розвиток державотворення на материковій Греції був перерваний грецькими племенами, які прийшли з півночі близько ХХІІ ст. і називали себе ахейцями або данайцями.

На межі ІІ–ІІ ст. до н.е. державність виникає на острові Крит. Острівну цивілізацію прийнято називати критською, або „палацовою”, бо найбільш вражаючими пам’ятками цивілізації є палаци. Розрізняють епоху „старих палаців” – починаючи приблизно з ХХ і до ХVІІ ст. до н.е., коли старі палаци було зруйновано (мабуть, в результаті природних катаклізмів), та епоху „нових палаців” – ХVІ–ХV ст. до н.е. В кінці ХV ст. до н.е. неподалік від острова Крит проходить грандіозне виверження вулкану на острові Тір, в результаті більшість населення на Криті загинуло. Скориставшись цим, острів захопили ахейці.

Розквіт ахейської цивілізації припадає на ХV–ХІІІ ст. до н.е., її найважливішими центрами були Мікени, Тірінф, Пілос, Афіни, Фіви. Загалом цю культуру часто називають крито-мікенською або егейською. У другій половині ІІ тис до н.е. ахейські племена активно займалися колонізацією: заселяли острова Родос та Кіпр, створювали поселення на Сицилії, в Північній Італії, Малій Азії. В цей час (ХІІІ ст. до н.е.) відбувається знаменита облога Трої, увіковічена Гомером в „Іліаді”.

В кінці ХІІІ ст. до н.е. ахейська цивілізація гине, мабуть, в результаті нової навали з півночі в тому числі і греків-дорійців, які пізніше розселилися на території материкової Греції.

ХІ–ІХ ст. до н.е. вчені часто називають „темними століттями” в історії Греції, бо події, які відбувалися в цей період, не зовсім зрозумілі. Тому цей період більш відомий в основному з поем Гомера (хоч сам Гомер жив швидше за все у VІІІ ст. до н.е.), його ще називають „гомерівським”. Але загалом весь період з ХІІ до VІ ст. до н.е. прийнято називати докласичним.

Основна форма державності – це місто-держава (поліс). В давнину Греція ніколи не була самостійною державою, як, скажімо, Єгипет; те, що мається на увазі, коли йдеться про Давню Грецію, – це безліч окремих держав-полісів.

VІ–V ст. до н.е. – класичний період, час розквіту давньогрецької культури та мистецтва. Це той період, який в першу чергу мають на увазі, коли йде мова про культуру Стародавньої Греції. Саме в цей час в Греції з’являються філософія, живопис, виникає класична грецька культура, театри, стадіони, споруджуються величні храми. Важливими політичними подіями були греко-перські війни, в яких греки отримали перемогу, і Пелопоннеська війна між двома союзами грецьких міст: на чолі одного союзу стояли Афіни, на чолі іншого – Спарта, загальна перевага опинилася на боці Афін і її союзників.

Період з ІV ст. до н.е. по V ст. н.е. носить узагальнену назву „епоха еллінізму”. Він починається із завоювань Олександра Македонського і закінчується, як і весь період Античності, після захоплення Рима варварами. Імперія Олександра Македонського займала весь Балканський півострів, острова Егейського моря, Малу Азію, Єгипет, всю Передню Азію, південні райони Середньої Азії і частину Центральної Азії. Хоча імперія проіснувала недовго і розпалася після смерті Олександра Македонського, але сам факт її існування мав великий вплив на подальший розвиток культури.

В ІІ ст. до н.е. Греція була захоплена римлянами і з цього часу входить до складу римської імперії, а після розпаду імперії на Західну і Східну (Візантію) входить до складу останньої – аж до падіння Візантії у ХV ст. н.е.

Таким чином, періодизація культури Стародавньої Греції має такий вигляд:

1. Крито-Мікенська або Егейська культура.

2. Докласична культура, або гомерівська, або архаїка.

3. Класичний період.

4. Епоха еллінізму.

Релігія і міфологія

 Для релігії Стародавньої Греції характерним є політеїзм, з широко розвинутою міфологією і олімпійською ієрархією богів. Вони не були творцями світу, а захопили його в готовому вигляді, під час боротьби з титанами. Стародавня грецька міфологія вважала, що світ сам по собі вічний і не потребує творця. Відповідно до цього історія поділяється на до олімпійську і класичну олімпійську.

Пантеон давньогрецьких класичних богів очолює Зевс. В результаті боротьби з різного роду чудовиськами, перемоги над титанами, циклопами, гігантами і ув’язненням їх до Тартару Зевс стає головним, верховним богом. Він народився на острові Крит, де його мати, богиня Рея, рятувалася від власного чоловіка Кроноса. Здобувши Олімп, Зевс формує власне оточення. До нього входять богиня перемоги Ніка, богиня правди і справедливості Феміда, символ вічної юності – Геба, Ганімед, мойри та інші.

Родина Зевса складалася з його дружини Гери, покровительки шлюбів, сім’ї і дітей: Аполлона – бога сонця і музики, Артеміди – богині кохання, Афіни – богині мудрості, Гермеса – бога торгівлі. Крім них, до родини Зевса входили його брати: Посейдон – бог моря і Аїд – бог підземного царства.

Ієрархія олімпійців доповнюється богами, які не перебувають на Олімпі – це покровитель ковалів – Гефест, богиня землеробства Деметра, бог виноробства та рослинності Діоніс, бог пастухів Пан тощо. Важливе місце в старогрецькому пантеоні богів займають боги-герої – Прометей і Геракл.

Перший є двоюрідним братом Зевса, за волею якого він створив людей з землі і води. Оскільки під час творіння люди вийшли беззахисними і менш пристосованими до життя, ніж тварини, Прометей дав людям знання, навчив користуватися вогнем, використовувати ремесла, за що Зевс покарав його, прикувавши ланцюгом до скель Кавказу.

Подвиги Геракла відомі як перемоги смертної людини над природою. Син Зевса і земної жінки, переможець над різними чудовиськами (немейським левом, лернейською гідрою, керінейською ланню, еріманфським вепром, стимфалійськими птахами, марафонським биком, кіньми Діомеда і стадами Геріона). Йому також притаманні надлюдські якості, завдяки яким він вичистив Авгієві конюшні, здобув пояс амазонок, яблука, що дарують молодість, і вивів Кернера на поверхню.

Міфологічне тлумачення природи і людини, діяльність олімпійських богів у релігійних уявленнях стародавніх греків свідчили про практичний і тверезий характер обожнювання оточуючого світу. Давньогрецька релігія не приділяє особливої уваги моральним проблемам, потойбічної винагороди для неї не існує. Перебування у царстві Аїда жалюгідне.

Для давньогрецького релігійного культу є характерним полісний культ. Оскільки всі громадські акти супроводжувалися релігійними церемоніями, він був обов’язковим для всіх громадян. Виконавцями культу були як жерці, так і офіційні державні особи. Великого значення набули оракули. Храми вважалися житлом богів у буквальному розумінні і тому їх статуї визнавалися сповненими життя.

В елліністичну епоху полісна релігія спочатку витіснялася різними релігійно-містичними течіями і філософськими вченнями, а з появою християнства релігія стародавніх греків остаточно відкидається.

 

⇐ Предыдущая9101112131415161718Следующая ⇒

Поделиться: