Особливості культурного процесу скіфського періоду

Скіфи –один з найвідоміших народів Стародавнього Світу. Власне скіфи, північно-східні давньоіранські племена, з’явилися на території України в першій половині VІІ ст. до н.е., прийшовши зі сходу, із степів між Каспієм, Уралом та Кавказом. Переслідуючи кіммерійців, котрі без опору покинули Північне Надчорномор’я, скіфи на чолі з царем Мадієм через Кавказ вдерлися до Мідії і оволоділи на 28 років великою частиною Малої Азії. Скіфські загони і раніше, на початку VІІ ст. до н.е., разом із кіммерійцями грабували країни Передньої Азії, доходячи до Єгипту. Отже, ранні скіфи були войовничими народом, який, постійно кочуючи, жив головним чином війною, і спочатку їхні увага була спрямована на південний схід.

Повернувшись з Азії на свою нову батьківщину – у над чорноморські степи, скіфи остаточно підкорили більшість місцевих племен і наприкінці VІІ ст. до н.е. завершили політичне формування Скіфії. Життя племен, що потрапили до складу Скіфії, змінилося; змінилися і самі скіфи. Вони поступово змішувалися з місцевими переважно землеробськими племенами, інколи переймали їх спосіб життя і звичаї. Великий вплив на розвиток культури і соціального ладу Скіфії наклала грецька колонізація Надчорномор’я. У ІV ст. до н.е. склалася Скіфська держава – Велика Скіфія, якою правив цар Атей. Наприкінці ІІІ ст. до н.е. держава припинили своє існування. Про події, побут, звичаї, релігію, суспільний лад, зовнішній вигляд скіфів докладно інформують античні письмові джерело, передусім „Історія” грецького історика і географа Геродота, який побував у Надчорномор’ї, в Ольвії і Скіфії близько 450 р. до н.е.

До складу Скіфії входило багато різних племен. Власне скіфами, азійськими номадами, були племена царських скіфів і скіфів-кочовиків, які жили в над чорноморських та азовських степах (Кубань). Вони становили ядро Скіфії і панували над усіма іншими племенами. Частина скіфів змішалася з греками і осіла на чорноморському узбережжі між Дніпром і Дністром, їх називали кал ліпідами. Поблизу жили алазони, теж осіле, очевидно скіфо-фракійське плем’я. Дніпровське лісостепове Лівобережжя заселяли скіфи-землероби, а на захід від Дніпра – скіфи-орачі, або сколоти. Останні два народи не були етнічними скіфами. Це осілі праслов’янські племена з віддавна традиційною для цих країв хліборобською культурою, які потрапили під скіфський вплив.

Життя скіфів проходило в постійному русі з короткими зупинками на тимчасових кочовищах. Житлом їм служили криті повстю і запряжені парами волів вози, основним харчем було м’ясо, сир і молоко, привізне грецьке вино, можливо, хліб, здобутий як данина від підвладних їм землеробів. Звичаї скіфів були суворими. Скіфи пили кров першого вбитого ними ворога, робили чаші з ворожих черепів та сагайдаки зі шкіри правих рук убитих ворогів, прикрашали кінську збрую скальпами ворогів. Кожний дорослий скіф був кінним воїном. Основною скіфською зброєю були лук і стріли. На правому боці у скіфського воїна висів довгий залізний меч у піхвах, зліва – кинджал. Скіфи також були озброєні дротиками, списами, бойовими сокирами. Голову захищав бронзовий шолом, тіло - пластичний панцир і округлий щит. Скіфи застосовували тактику блискавичних нападів і не любили довгих облог і оборон. Частину зброї скіфи робили самі, частину замовляли і купували у греків.

Скіфські поховальні пам’ятники були і є найважливішим джерелом пізнання скіфської культури. Дослідження в Україні таких грандіозних царських курганів, як Чортом лик, Солоха, Огуз, Куль-Коба, Шайтанова Могила, Товста Могила, відкрили всьому світу чудові зразки скіфського озброєння, посуду, одягу і, звичайно, скіфського мистецтва, особливо торевтики. „Скіфське золото”, „скіфський звіриний стиль” стали синонімами високої художньої культури і технічної досконалості. Вчені вважають, що більшість цих речей виготовила на замовлення скіфів грецькими майстрами, які жили в античних містах Надчорномор’я. Скіфськими були сюжети і сам стиль. Завдяки збереженням на золотому і срібному посуді, пластинах, гребенях, пекторалях, гривнах, бляхах ми знаємо про життя скіфів, їх зовнішній вигляд: вони мали правильні риси обличчя, чоловіки носили пряме довге волосся, бороду і вуса. Одягнені бкли в короткі підперезані вишиті каптани, вузькі шкіряні штани або короткі підперезані шаровари і м’які чобітки. Голову накривали гостроверхими або повстяними башликами. Жіноче вбрання складалося з довгих широких суконь і плащів-накидок, кін частих або плескатих шапок – тіар, часто прикрашених безліччю золочених бляшок.

Вплив скіфів на розвиток культури та на історичну долю багатьох племен і народів Європи та Азії беззаперечний. Вирішального значення в етнічному та культурному розвитку праслов’ян скіфи не мали, хоч скіфськи1 стиль в озброєнні, прикрасах, кінському спорядженні, а також частина скіфських звичаїв та релігійних уявлень поширилися серед багатьох нескіфських племен у самій Скіфії та далеко за її межами.

 

Черняхівська культура

Особливим явищем у давньоукраїнськй історії називають вчені черняхівську культуру, яка, як свідчать пам’ятники, а їх на Україні виявлено понад 3000, займала усю лісостепову і частково степову частину України, Молдову та Румунію. Час її існування вкладається в рамки ІІІ – V ст.

Черняхівська культура була культурою синкретичною, вона сформувалась на основі місцевих культур: ранньослов’янської, гето-дакійської та скіфо-сарматської в цей складний процес були втягнуті й готи. Вплив провінційно-сарматської культури тут був настільки сильним, що племена, які входили до складу черняхівської культури, втратили свої етнографічні особливості.

Для черняхівської культури характерні великі неукріплені поселення, розташовані на пагорбах вздовж рік і потоків, близько до родючих чорноземних ґрунтів, великі могильники з біритуальним обрядом (інгумацією та кремацією), особлива, виготовлена на гончарному крузі кераміка – продукт масового виробництва. Виготовляти такий вишуканий, якісний, високохудожній посуд могли лише майстри-професіонали з глибокими традиціями. Правда, в черняхівській культурі зустрічається і простий ліпний посуд, саме він відбиває етнографічні особливості пам’яток, і разом з певним типом житла та поховального обряду є джерелом для визначення етнічних груп . широкими були зв’язки „черняхівців” з провінціями римської імперії – Дакією та Мезією, що полягали, насамперед, в інтенсивній і регулярній торгівлі, яка набирає характеру грошової. Яскравою пам’яткою того часу є досліджене над Дністром на Буковині поселення – майстерня склоробів – гута, де майстри виготовляли різноманітні скляні вироби. Можливо, це був римський ремісничо-торговий центр – факторія на „варварських землях”.

Велика частина населення черняхівської культури була слов’янами, яких вчені часто ототожнюють з історичними антами та склавинами.   

 

⇐ Предыдущая39404142434445464748Следующая ⇒

Поделиться: