Захист цивіільнх прав. Позовна давність.
Захист цивільних прав
Право на захист являє собою суб'єктивне цивільне Право певної особи, тобто вид і міру її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно виходить із конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України).
У разі порушення цивільних прав конкретної особи їх захист здійснюється в порядку цивільного судочинства. Так, згідно з цивільно-процесуальним законодавством будь-яка заінтересована особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом порушеного або оскарженого права чи охоронюваного законом інтересу.
Чинним законодавством передбачено такі способи захисту цивільних прав особи:
визнання права (скажімо, права власності на певну річ);
відновлення становища, яке існувало до моменту порушення права, та припинення дій, що порушували права (наприклад, винна особа, яка внаслідок протиправних дій пошкодила майно іншої особи, повинна відновити це майно та припинити протиправну поведінку);
присудження до виконання обов'язку в натурі (приміром, автотранспортне підприємство відповідно до договору не надало автомобіля під завантаження товару вантажовідправникові, тому останній має право через арбітраж вимагати надання відповідних транспортних засобів);
припинення або зміну правовідношення (наприклад, із закінченням строку договору останній припиняє свою дію);
компенсацію моральної шкоди;
стягнення з правопорушника збитків, а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойки (штрафу, пені);
інші способи.
Зазначені способи захисту цивільних прав реалізуються з допомогою спеціальних засобів. Серед них передусім слід відзначити позовні, оскільки захист прав особи здійснюється через подання позову до суду (в разі, коли однією зі спірних сторін є громадянин, колгосп, міжколгоспне об'єднання, державно-колгоспне підприємство) або арбітражного суду (коли спірними сторонами є юридичні особи, крім колгоспів). Іноді є можливим адміністративний порядок захисту прав через звернення до відповідних адміністративних органів. Захист цивільних прав у випадках та в порядку, передбачених законодавством України, здійснюється також товариськими і третейськими судами, профспілковими та іншими громадськими організаціями.
Крім спеціальних засобів захисту прав особи, цивільне право допускає виняткові засоби, до яких належать необхідна оборона і крайня необхідність.
Необхідна оборона є вчиненням певних дій з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільне небезпечного посягання способом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання.
Перевищення меж необхідної оборони, тобто завдання тому, хто посягає, шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання чи обставинам захисту, тягне за собою відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених кримінальним законодавством України. Шкода, завдана нападникові внаслідок таких дій, не підлягає відшкодуванню.
Крайня необхідність - це збіг обставин, що змушує особу вчинити одне правопорушення з метою запобігання більшому правопорушенню. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, за загальним правилом, підлягає відшкодуванню тим, хто її заподіяв. Але за певних обставин суд може зобов'язати третю особу, в інтересах якої було вчинено шкоду, відшкодувати її чи звільнити від відповідальності повністю або частково як заподіювача шкоди, так і третю особу.
Позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або триваліша порівняно із загальною позовною давністю.
Згідно з законодавством України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:
1. про стягнення неустойки (штрафу, пені);
2. про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації;
3. про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності;
4. у зв'язку з недоліками проданого товару;
5. про розірвання договору дарування;
6. у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти;
7. про оскарження дій виконавця заповіту.
