Витоки й основні віхи становлення освіти й вищої школи у світі і в Україні

Пр. діяльності освітніх закладів

Діяльність освітніх закладів Укр. ґрунтується на відповід­них принципах. Принципи (лат. — основа, начало) — вихідні положення певної теорії, діяльності. Пр. освіти — це базові положення, які лежать в основі функціонування за­кладів системи освіти Укр.. Обґрунтування принципів зумов­люється передусім закономірностями розвитку суспільства та політикою держави в галузі освіти. Осн. принципи освіти ви­значено Законом України "Про освіту":

• доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

• рівність умов для повної реалізації кожною людиною її здібностей, таланту, всебічного розвитку;
• гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських дух. цінностей;
• органічн. зв´язок зі світовою та нац. історією, культурою, традиціями;
• незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій;
• науковий, світський характер освіти;
• інтеграція з наукою і виробництвом;
• взаємозв´язок з освітою інших країн;
• гнучкість і прогностичність системи освіти;
• єдність і наступність системи освіти;
• неперервність і різноманітність освіти;
• поєднання державного управління й громадського самовря­дування в освіті.

Кожн пр. окреслює певні вимоги до функціонування тих чи тих закладів освіти. Плануючи й організовуючи діяльність освітніх закладів, необхідно ретельно продумувати, якою мірою вони відповідають вимогам принципів освіти.

Мотиви навчання

Успішність і ефективність навчальної діяльності залежать ще від одного соціально-психологічного чинника — мотиву навчан­ня. Мотив (фр. motif, від лат. moveo — рухаю) — внутрішня спо­нукальна сила, що забезпечує інтерес особистості до пізнаваль­ної діяльності, активізує розумові зусилля. У ролі мотивів мо­жуть виступати передусім різноманітні потреби — фізичні, психічні, соціальні, а також інтереси, захоплення, схильності, емоції, установки, ідеали. Як підкреслює С.Л. Рубінштейн, "мо­тив як спонукач — це джерело дій". Але щоб стати таким, він має сформуватися. Виокремлюють кілька груп мотивів:—соціальні, які мають широкий спектр прояву. Передусім це прагнення особистості через учіння утвердити свій соціальний статус у суспільстві та в конкретному соціальному колективі (сім´ї, навчальному закладі, виробничому підрозділі) зокрема;—спонукальні, які пов´язані з упливом на свідомість тих, хто навчається, певних чинників — вимог батьків, порад, прикладів викладачів, членів первинного колективу;—пізнавальні, що виявляються у пробудженні пізнавальних інтересів і реалізуються через отримання задоволення від самого процесу пізнання і його результатів. Пізнавальна діяльність лю­дини є провідною сферою її життєдіяльності. Звідси формування пізнавальних мотивів — основоположний чинник успішності пізнавальної діяльності, тому що через неї реалізується природ­на потреба людини;—професійно-ціннісні, які відображають прагнення сту­дентів отримати ґрунтовну професійну підготовку для ефектив­ної діяльності в різних сферах життя. Вони особливо важливі у процесі навчання у вищих навчальних закладах;--меркантильні, що зумовлені безпосередньою матеріаль­ною вигодою особистості. Не будучи вирішальними, діють лише вибірково стосовно індивідуальних психологічних особливостей конкретної людини. Хоча в умовах дії ринкових відносин моти­ви цієї групи посилюють свій вплив на окремі страти людей, по­роджують асоціальні прояви поведінки У педагогічній науці вироблено й інші підходи до класифікації мотивів навчання. Та це не змінює сутності значення цього чин­ника в пізнавальній діяльності людини. Педагоги (батьки, учи­телі, викладачі ВНЗ) мають цілеспрямовано працювати над фор­муванням дієвих мотивів навчання.

Витоки й основні віхи становлення освіти й вищої школи у світі і в Україні

У 1991 р. український народ отримав історич. можливість свого нац. відродж. й утвердж у світовому співтоваристві. Це дало поштовх зростанню уваги до спадщини минулого, до набутого століттями дух. багатства.У XII—XIV ст. у Зах. Європі поступово виникають так звані універсал. школи, що збирали молодих людей, які праг­нули здобути знання з багатьох дисциплін, а не лише з вузького ремесла. Для захисту своїх прав учителі й студенти об´єд­нувалися у своєрідні корпорації.Подібні об´єднанняї поступово переростали в університети. Назва походить від лат. слова universitas, що означає об´єднання, сукупність, корпорація, "середньовічна гільдія", яка об´єднує за прикладом цеху і студентів, і викладачів. Ще одна назва — Alma mater (мати-годувальниця). Керівник уні­верситету "ректор" — начальник цеху.Дати заснування європ універ-в у різн. авторів різні, але найбільш вірогідними є такі: в Італії (Болонья,Неа­поль. у Франції (Монпельє Сорбонна.); у Німеччині ( Лейпциг).До кінця XVI ст. в Європі було 63 університети. Більшість із них мали інтернац. хар-р. Університети* які при­ймали студ із будь-яких держав, назив. studium generate, а ті, в яких навчалися лише місцеві мешканці, — studiumparticulare. Останні давали не універсальні, а вузькоспеціалізовані знання, не мали права присуджувати вчені ступені й не забезпечували привілеїв.У середині XV ст. в Німечч виник книгодрукування, за­початковане німецьки винахідн Йоганном Гутенбергом. Цей факт мав колосальний вплив на розвиток шкільництва й освіти.Діяльність навчальних закладів Західної Європи була відомою в українських землях. Ці відомості поширювалися через студ-мандрівників, піснярів та ін. У західноєвроп-х унывер-х того часу навч. чимало укр-ців.. Нерідко українці — вихованці західноєвропейських університетів, ставали засновни­ками вищих шкіл в Україні. Усе це мало позитивне знач. для зародження й становлення вищої освіти в Україні.Український народ завжди прагнув до розвитку й піднесення освіти й культури. Поступово, починаючи з XV ст., освіченість Заходу проникає в Укр. і набирає сили в братських школах XVI—XVII ст., а потім розквітає у стінах Києво-Могилянської академії. Кінець XVI й початок XVII ст. позначилися пробуджен­ням "сплячого генія" українського народу. При братствах засно­вувалися школи, друкарні, які ставали осн. осередками розвою нац. культури. Особливо активну роботу прово­д. Віденське Берестейське, Мінське, Більське, Могилівське, Луцьке, Київське братства.у 1576 р. засну­вана вищу школу — Острозьку греко-слов´яно-латинську колегію, що в історію шкільництва України увійшла як Острозька акаде­мія.. Острозька академія була не лише навчальним і науковим закладом, а й літературним та книговидавничим центром. В Острозькій академії навч. учнів усіх предметів "тривіуму" (граматика, риторика, діалектика) і "квадривіуму" (арифме­тика, геометрія, музика, астрономія). Тут вивчали дисципліни, пов´язані з мед, філософ, богослов´ям та ін. Для ви­кладацької роботи в академії запрошували вчених із західноєвро­пейських університетів. в 1624 р. вона припинила існу­вання.З відродж. незалежн. Укр.держави Острозька академія як вищ навчал заклад розпоч нову сторінку в істор. вищої школи нашої держави.Україна за географ.положенням належить до європеп країн, тому розвиток культури в Європі XV—XVI ст., коли відбувалося повернення до кращих традицій античного мистец­тва і літератури, що згодом дістав назву Ренесанс, або Відроджен­ня, справив благодатний вплив на культуру українського наро­ду. У межах загальнокультурного процесу європейських країн розвивалися письменство, шкільництво, почала складатися сис­тема освіти: монастирські школи, школи при соборах та універ­ситети.У 1760 р. була завершена робота над проектом Батуринського університету.. У вересні 1820 р. у Чернігівській губернії було відкрито Ніжинську гімназію вищих наук. Важл етапом у розвитку освіти і культури в Укр було становл універ-в. Найстарішим в Україні є Львівський універ. Львівський універ відіграв і продовжує відігравати ве­личезну роль у становл незалеж Укр утвердженні нац ідентичності укр народу. Це визнаний науковий центр у захід регіоні нашої держави.Вихованцями Львівського університету були відомі вчені, громадські діячі, письменники і літературознавці.У 1805 р. розпоч-ся істор Харків універу. Це перший універ, який створ на тер-рії Укр, що вхо­д до складу Росії. Учені — педагоги й випускники універу зробили значн внесок у розв освіти і науки в Слобо­жанській Україні, у справу нац-го відродж країни. У Харків універі працювали Олександр Потебня — укр-й філолог, філософ, етнограф; Петро Гулак-Артемовський— поет, історик, ректор цьо­го ж універу; фольклорист, етнограф, літературознавець М. Сумцов; біолог, фізіолог, ембріолог, імуно­лог І. Мечніков З Харківським універ пов´язані імена його відомих у майбут вихованців, зокре ма історика і етнографа М. Костомарова, псих-га Д. Узнадзе та ін.Відкриття Київського університету відбулося 15 липня 1834 р. Спочатку в університеті функціонував лише філософський фа­культет з історико-філологічним і фізико-математичним від­діленнями. Діяльність Київського університету в центрі Украї­ни стала визначальним етапом у розвитку освіти, науки і куль­тури країни. Першим ректором університету був видатний вчений-природознавець, письменник, фольклорист, історик М. Максимович (1804—1873). З Київським університетом пов´я­зана діяльність багато відомих вчених, письменників, поетів, громадських діячів, які принесли славу Україні. Це історик, ар­хеолог, етнограф В. Антонович (1834—1908); історик Д. Багалій (1857—1932); літературознавець, фольклорист, історик, філософ, публіцист, громадський і культурний діяч М. Драгоманов (1841—1895); історик, фольклорист, етнограф М. Довнар-Запольський (1867—1934); український пи­сьменник, театральний і громадський діяч М. Старицький (1840—1904); історик І.Лучицький (1845—1918) та багато інших.Нині Київський нац універ ім. Т. Шев­ченка є провідн центром розв науки і культури в Укр.У травні 1865 р. на базі Рішельєвського ліцею засновано Одесь­кий універ, який наз-ся Новоросійським універ. Ініціатором відкриття Одеського універ були МЛ. Пирогов та Строганов. Функціонування цього навч. закладу давало можливість молоді Півд. Укр. здобувати вищу освіту. Та й взагалі він став центром науки і культури півдня Укр. Багато вихованців і педагогів Одеського універ стали його окрасою, зробили знач внесок у розв вітчиз­нян науки. Передусім це видатний біолог І. Мечніков, мікро­біолог Д. Заболотний; патофізіолог О. Богомолець; хімік Л.Писаржевський та ін. З Одеським універом пов´яз наукова діяльність видатн постатей у вітчизн науці: біологів І. Сеченова і О. Ковалевського, хіміка М.Чеботарьова, істориків Щепкіна, Успенського, психолога М.Ланге, терапевта М. Стражеска, офтальмолога В. Філатова. І на поч. XXI ст. Одеський універ ім. Мечнікова залиш-ся центром розв. освіти і науки у півден. регіоні Укр.У 1875 р. засновано Чернівецький уніве-т. Який був і залишається цент­ром розвитку освіти і науки на Буковині.Короткий екскурс в історію розвитку освіти і культури в Украї­ні свідчить, що кінець XVIII і все XIX ст. познач-ся активн становленням і розв наук. і освітніх закладів вищого рівня, які стали центром розвою культури і науки в різн. регіо­нах держави. Ними були створ. надійні підвалини для нов. поступів у царині освіти, науки та культури у XX ст.

123456789Следующая ⇒

Поделиться: