Характеристика вищої освіти України початку третього тисячоліття

Завдання освіти в кожній країні визнач-ся особливостя­ми й перспективами її соц-економічного розв. та за­гальносвітовими процесами й тенденціями. Народ Укр. будує суверенну, демократич, правову державу. Система освіти є в ній провідним соц. інститутом, від діяльності якого бага­то в чому залежать успіхи цього будівництва. "Освіта — основа інтел-го, культурного, дух, соц, еконо­міч розвитку сусп-ва і держави. Метою освіти є всебічн розвиток людини як особистості та найвищої цінності сусп-ва, розвиток її талантів, розумових і фізич здібностей, ви­хов високих моральн якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільн вибору, збагачення на цій ос­нові інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народно­го господарства кваліфікованими фахівцями".Вища професійна школа займає особливе місце в системі осві­ти Укр. Вона є акумулятором інтелектуального багатства суспільства й рушієм соц.-економіч прогресу.Передумовою утвердження розвинутого громадянського су­спільства, наголошується в Національній доктрині розвитку осві­ти, є підготовка освічених, моральних, мобільних, конструктив­них і практичних людей, які мають глибоке почуття відповідаль­ності за долю країни, її соц.-економіч процвітання.Протягом XX ст. в Україні сформувалася певна стр-ра вищої професійної школи. Вона задовольняла вимоги свого часу. Зокрема, вища школа набула значного досвіду підготовки фа­хівців для різн. галузей народн. господарства. Тогочасні об´єктивні соц-економіч чинники, ідеологія впливали на визнач стр-ри, змісту, форм, методів навчально-вихов­ної роботи у професійній школі. Ідеологічний диктат, тоталітар­ний тиск придушували, гальмували розвиток творчості й ініціа­тиви. В умовах становлення демокр суспільства, нових соц-економіч реалій і перспектив розвитку необхідний ін. підхід до організації діяльності вищої школи. Але до ре­формування цієї освітньої галузі треба ставитися виважено, не­обхідно зберегти позитивні надбання в організації діяльності вищої школи. І ні в якому разі не ставати на шлях заперечення, нехтування продуктивним досвідом минулого. Треба дотримува­тись істини: майбутні покоління досягатимуть успіхів лише тоді, коли впевнено стоятимуть на плечах своїх попередників. Не слід займатися "копіюванням", сліпим запозиченням освітніх систем, форм, методів навчально-виховної роботи інших країн. А такі тенденції спостерігалися в минулому, коли відкидаючи, ігнору­ючи своє, механічно копіювалися освітні технології німецької, американської, японської освітніх систем.Нашій постколоніальній науці про виховання й навчання слід уважніше осягати власну спадщину, а не відшукувати десь там — у далеких світах — те, що давно вже відоме і чомусь забуте тут. Урешті-решт, без критичного переосмислення власних інтел-них ресурсів ніяке поквапливе намагання наздогнати сучасну пед. науку країн Європи й Америки не може сприяти роз­витку своєї — і духом, і буквою — новітньої системи освіти.Як уже зазначалося, вищі навчальні заклади є головними "ви­робниками" інтелектуального багатства суспільства, творцями новітніх технологій як основних складників інтелектуальної власності. І тут наш народ має покладатися лише на себе. Жодна країна добровільно не стане ділитися своїм інтелектуальним спад­ком. Кожна держава ревно оберігає цей воістину безцінний на­ціонал. скарб. Інтелектуальні вартості можна розвинути, новітні технології розробити, відтворити, але лише власними силами. Годі сподіватися на прибульців з інших країн, на пода­рунки від них. Перекупити, заманити до себе носіїв інтелектуаль­ного багатства, розробників передових технологій — теж безна­дійна справа. І коштів немає, і сусіди не дозволять цього робити.Інтел. потенціал укр. народу справді ве­личезний. Але не варто тішити себе тим, що здібності, талант, геніальність — це вроджені якості. Людина народж-ся з пев­ними потенціями для їх розвитку, і лише в результаті цілеспря­мованого виховного впливу, наполегливої самостійної діяльності на базі добрих генетичних задатків розвиваються й формуються такі якості, як здібності, талант, геніальність. Звідси завдання вищих професійних шкіл, науково-дослідних установ — розробляти такі освітні технології, які б давали мож­ливість сформувати особистість активно-діяльною. Педагог має бути не стільки транслятором знань, скільки організатором са­мостійної пізнавальної діяльності тих, хто навчається. Виходя­чи з цього, для особистості мають бути створені оптимальні умо­ви інтел. розвитку, оволодіння методами самост. пізн. діяльності й формув пізнавальн. мотивів на­вчання.Базуючись на пояснювально-репродуктивному типові навчан­ня людина, що сту­діює впродовж п´яти років у ВНЗ, у кінцевому підсумку оволоді­ває порівняно незначною сумою знань у неї не сформовані методи сам. навч. діяльності. Лише організація фун­кціонування вищої школи на нових засадах зможе забезпеч виконан завдань, які зумовлені соц-екон по­требами суспільства.Державна політика в галузі вищої освіти, крім опори на за­гальноосвітні принципи, ґрунтується на власних специфічних положеннях:

• • доступності та конкурсності здобуття вищої освіти кожним громадянином України;
• • незалежності здобуття вищої освіти від впливу політичних партій, громадських і релігійних організацій;
• • інтеграції системи вищої освіти України у світову освітню систему при збереженні та розвитку досягнень і традицій україн­ської вищої школи;
• • наступності процесу здобуття вищої освіти;
• • державної підтримки підготовки фахівців для пріоритетних напрямів фундаментальних і прикладних наукових досліджень;
• • гласності при формуванні структури та обсягів освітньої і професійної підготовки фахівців.

Вищі навчальні заклади здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: молодший спеці­аліст, бакалавр, спеціаліст, магістр.

1.Молодший спеціаліст — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної заг серед осві­ти здобула неповну вищу освіту, спец вміння та знання, достатні для здійсн виробнич функцій певного рівня про­фесі діяльності, що передбачені для первинних посад у пев­ному виді економіч діяльності.

2.Бакалавр — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої осві­ти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобу­ла базову вищу освіту, фундаментальні й спец знання та вміння, щодо узагальненого об´єкта праці (діяльності), достатні для виконан завдань та обов´язків (робіт) певного рівня про­фесійної діяльності, що передбачені для первинних посад у пев­ному виді економіч діяльності.

3.Спеціаліст — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої осві­ти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні вміння та знання, достатні для виконан завдань та обов´язків (робіт) певного рівня профе­сійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певно­му виді економіч діяльності.

Магістр — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні вміння та знання, достатні для виконан професійних завдань та обов´язків (робіт) іннова­ційного хар-ру певного рівня професійної діяльності, що перед­бачені для первинних посад у певному виді екон. діяльності.Вищі навчальні заклади України здійснюють свою діяльність відповідно до державних стандартів, які є основою оцінювання якості вищої освіти та професійної підготовки, а також якості освітньої діяльності вищих навч-их закладів незалежно від їх типів, рівнів акредитації та форм навчання.Складовими державних стандартів вищої освіти є:1)перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфіка­ційними рівнями;2)перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюєть­ся підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповід­ними освітньо-кваліфікаційними рівнями;3)вимоги до освітніх рівнів вищої освіти;4)вимоги до освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти.Галузеві стандарти вищої освіти містять такі складові:1)освітньо-кваліфікаційні характеристики випускників ви­щих навчальних закладів;2)освітньо-професійні програми підготовки;3)засоби діагностики якості вищої освіти.Стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів містять такі складові:—перелік спеціалізацій за спеціальностями;—варіативні частини освітньо-кваліфікаційних характерис­тик випускників вищих навчальних закладів; варіативні частини освітньо-професійних програм підготовки;—варіативні частини засобів діагностики якості вищої освіти;—навчальні плани;—програми навчальних дисциплін.Осн. метою діяльності вищого навч закладу є за­безпечення умов, необхідних для здобуття особою вищої освіти, підготовка фахівців для потреб України.Головними завданнями вищого навчального закладу є:• здійснення освітньої діяльності певного напряму, яка забез­печ підготовку фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів і відповідає стандартам вищої освіти; здійснення наукової і науково-технічної (для вищих на­вчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації), твор­чої, мистецької, культурно-виховної, спортивної та оздоровчої діяльності;забезпеч виконання державного замовлення та угод на підготовку фахівців з вищою освітою;здійснення підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів та їх атестація в акредитованих вищих навч закла­дах третього та четвертого рівнів акредитації; вивч попиту на окремі спеціальності на ринку праці та сприяння працевлаштуванню випускників; забезпеч культурного й дух розвитку особистості, виховання осіб, які навч у вищих навчальних закладах, у дусі укр патріотизму й поваги до Конституції України; підвищ освітньо-культурного рівня громадян.Традиційно вищі навчальні заклади 3 та 4 рівнів акредитації мають свої підрозділи — інститути, факуль­тети, кафедри, бібліотеки, наукові лабораторії, філії тощо.Факультет — основний організаційний і навчально-науко­вий структурний підрозділ вищого навчального закладу третьо­го та четвертого рівнів акредитації, що об´єднує відповідні кафед­ри й лабораторії. Факультет створюється рішенням вченої ради вищого навчального закладу за умови, якщо до його складу вхо­дять не менше ніж три кафедри і на ньому навчається не менш ніж 200 студентів денної (очної) форми навчання. Керівництво факультетом здійснює декан, якого обирає вчена рада факульте­ту і рекомендує керівникові вищого навчального закладу з числа науково-педагогічних працівників факультету, які мають вчене звання доцента, професора і науковий ступінь. Керівник вищого навчального закладу призначає керівника факультету строком на п´ять років (для національного вищого навчального закладу — строком на сім років). Декан факультету залежно від кількості студентів може мати заступників.Кафедра — це базовий структурний підрозділ вищого на­вчального закладу, що проводить навчально-виховну й методич­ну діяльність з однієї або кількох споріднених спеціальностей, спеціалізацій чи навчальних дисциплін і здійснює наукову, нау­ково-дослідну та науково-технічну діяльність за певним напря­мом. Кафедра створ-ся рішенням вченої ради вищого навч закладу за умови, якщо до її складу входить не менше ніж п´ять науково-педагогічних працівників, для яких кафедра є ос­новним місцем роботи, і не менше ніж три з яких мають науко­вий ступінь або вчене звання. Керівництво кафедрою здійснює завідувач, який обирається на цю посаду за конкурсом вченою радою вищого навчального закладу строком на 5 років (для національного вищого навчального закладу — строком на 7 років). Із завідувачем кафедри укладається контракт.У вищих навчальних закладах І та II рівнів акредитації струк­турними підрозділами є відділення й предметні (циклові) комісії.Важл підрозділом вищого навч закладу є бібліо­тека, яку очолює директор (завідувач). Директор бібліотеки оби­рається вченою радою строком на п´ять років (для нац вищого навч закладу — на сім років).Структурними підрозділами вищого навч закладу мо­жуть бути наукові, навчально-наукові, науково-дослідні та нау­ково-виробничі інститути, навчально-наукові центри, наукові лабораторії, підготовчі відділення, спортивно-оздоровчі комплек­си і т. ін.Керівництво вищим навчальним закладом здійснюється від­повідно до Закону України "Про вищу освіту". Безпосереднє управ­ління діяльністю вищого навчального закладу здійснює його ке­рівник — ректор (президент), директор, начальник та ін. Функції, обов´язки і права ректора визначені Законом Укр."Про вищу освіту". Помічниками ректора є проректори з певних напрямів діяльності (навч, наук, вихов, соц-економіч­ної).Навч у вищих навч закладах здійс-ся за та­кими формами: денною (очною), вечірньою, заочною, дистанцій­ною, екстернатною. Навч процес відбувається в таких фор­мах: аудиторні навчальні заняття; самостійна робота; практич­на підготовка; контрольні заходи. Осн. видами навч занять є: лекція, лабораторне, практичне, семінарське, інди­відуальне заняття; консультація.Учасниками навчально-виховного процесу у вищих навчаль­них закладах є: педагогічні й науково-педагогічні працівники;  особи, які навчаються у вищих навч закладах;працівники вищих навч закладів (категорійні спеці­алісти, старші лаборанти, завідувачі навч лабораторій, методисти та ін.). їхні права і облов´язки визначені в Законі Укр. "Про вищу освіту".До осн.посад науково-педагогічних працівників вищих навча закладів 3 та 4 рівнів акредитації
належать: асистент, викладач, ст. викладач, директор бі­бліотеки, наук. працівник бібліотеки, доцент, професор, заві­дувач кафедри, декан, проректор, ректор. Система освіти Укр, зокрема вища школа, є невід´ємною складовою і важл чинником соц-екон й куль­турного розвою української держави. Вона зорієнтована на задо­волення інтересів і потреб людини й покликана пыдвищувати — інтелект, культуру, моральність і духов­ність.

⇐ Предыдущая123456789Следующая ⇒

Поделиться: