Причини історичних змін у лексиці

Лексична система, як і мова в цілому, постійно змінюється, причому порівняно з фонологічною і граматичною системами - найшвидше. Одні слова зникають із мови, інші -- з'являються. Змінюються й значення слів.

Зміни в лексиці зумовлені як позамовними, так і внутрішньомовними причинами.

Позамовні (позалінгвальні) причини - це зміни в навколишньому світі. Будь-яке нововведення в техніці, побуті, суспільному житті, у сфері культури та ідеології супроводжується появою нових слів, а зникнення тих чи інших знарядь, форм побуту, суспільних явищ спричинює зникнення відповідних слів. Таким чином, мова в своєму словнику віддзеркалює всі суспільні зміни.Внутрішньомовні (інтрамовні, внутрішньолінгвальні) причини зміни словникового складу представлені тенденціями до економії, уніфікації, системності мовних засобів, варіювання номінацій із різними мотивацією, походженням, завданнями експресивно-емоційної та стилістичної виразності.Є чотири типи змін у лексико-семантичній системі: 1) зникнення слів; 2) зникнення значень слів; 3) поява нових слів; 4) поява нових значень. Ці лексико-семантичні зміни відображені в таких поняттях, як архаїзми, історизми, неологізми і запозичення.

Архаїзми

 

Архаїзми (від гр. "стародавній") - застарілі слова, які вийшли з активного вжитку, але збереглися в пасивному словнику.

Розрізняють власне архаїзми й історизми.

Власне архаїзми - слова, які називають предмети та явища, що існують і тепер, але витіснені з активного вжитку іншими синонімічними словами.

Наприклад: чадо "дитина", лицедій "артист", зегзиця "зозуля", десниця "рука", самокат "велосипед", аероплан "літак", перст "палець", дзиґар "годинник", атрамент "чорнило", марець "березень", паздерник "жовтень", пря "спір"; рос. глагол "слово", одесную "праворуч", ланиты "щоки", выя "шия", вежды "повіки"; англ. behold "бачити" (загальновживане see), slay "убивати" (kill), steed "кінь" (horse), foe "ворог" (enemy); нім. Muhme "тітка" (Tante), Base "двоюрідна сестра (Kusine); фр. nef "судно" (navire), pâtre "пастух" (berger), vespree "вечір" (soir) .

 

 

Власне архаїзми поділяють на лексичні та семантичні.

Серед лексичних архаїзмів виділяють: 1) власне лексичні архаїзми (див. усі вищенаведені приклади); 2) лексико-словотвірні (рос пастырь при сучасному пастух, рыбарь при сучасному рыбак); 3) лексико-фонетичні (піїт "поет", рос ирой "герой").Семантичні архаїзми - застарілі значення наявних в активному словнику слів. Так, скажімо, слово язик втратило значення "народ, етнос": "Встане правда! встане воля! І тобі одному помоляться всі язики Вовіки і віки" (Т. Шевченко). Слово живот перестало вживатися в російській мові у значенні "життя": "Не в честном бою положил свой живот, а сгинул от беглого каторжника" (О. Пушкін). Слово обиватель не вживається тепер у значенні "постійний мешканець якої-небудь місцевості", а лише в значенні "людина, позбавлена широких суспільних поглядів, яка живе дрібними, міщанськими інтересами", хоча в XIX ст. воно було активним: "Я, Галочка, дочка обивателя, Олексія Таранця, нагадую Семенові Івановичу, що він є благородний, панп (Г. Квітка-Основ'яненко). Рос слово позор колись мало значення "видовище"; подлый до ХУЛІ ст. вживалося в значенні "простонародний, неродовитий", а нині має значення, "який викликає осуд, морально низький"; міщанин колись означало "особа, що належить до соціального стану міщанства", а тепер має значення "обиватель".Історизми - слова, які вийшли з ужитку в зв'язку зі зникненням позначуваних ними понять.Наприклад: війт "сільський староста", осавула "прикажчик у панському будинку", волосний "посадова особа, яка працювала у волосній управі", десяцький "поліцейський служитель на селі", сотник "особа, що очолювала сотню - складову частину полку", січовик "січовий стрілець", кожум'яка "майстер, що виробляв сирицю; "мнець", чумак "візник і торговець, який перевозив на волах хліб, сіль, рибу та інші товари для продажу", досвітки "зібрання сільської молоді, організовані для спільної праці та розваг в осінній та зимовий час"; рос боярин, кадет, шкраб (складноскорочене слово зі словосполучення школьный работник), колесовать і укр. колесувати "піддавати дуже жорстокій смертній карі, ламаючи кістки на спеціально обладнаному колесі, що крутиться"; англ. halberd "алебарда", musket "мушкет", visor "забрало", whippinboy "хлопчик, який виховувався разом із принцом і якого карали биттям за провини принца", manbote "штраф, який виплачувався сеньйору за вбивство селянина"; фр. bailli "бальї - королівський чиновник".Історизми не мають синонімів у сучасній мові, однак вони можуть повертатися в мову, якщо відновлюються відповідні чи подібні реалії. Так, зокрема, в останні роки отримали друге життя колишні історизми гривня, віче, пластун; рос. дума, губерния, губернатор тощо. Водночас нерідко до історизмів переходять слова, які виникли зовсім недавно, як, наприклад, лікнеп, раднаргосп, перебудова.

Історизми використовують у художній літературі для відтворення історичного колориту, а архаїзми - для створення піднесеного і зниженого стилів.

Неологізми (від rp. neos "новий" і logos 'слово") - нові слова, що виникли з пам'яті людей, які їх використовують.Наприклад: беркутівець "член спецпідрозділу "Беркут", унсовець "член організації УНСО", посадовець "посадова особа", білобратчик "член релігійної секти "Біле братство", тіньовик "той, хто приховано займається бізнесом", грошопровід "кредитна лінія", роздержавлення "приватизація державних підприємств", змопівець "член загону міліції особливого призначення", українськість "усвідомлення себе причетним до української нації та держави", бомж "людина без постійного місця проживання", кравчучка "ручний візок". Див. ще: помаранчева революція, піар, ендепівець, фанклуб, факс, дистрибютер, брокер, дилер, менеджер, пейджер, електорат, ваучер, кіднепінг тощо.Поняття "неологізм" є історичним і відносним, бо всі слова колись були неологізмами. Так, скажімо, нещодавно неологізмами були космонавт,

універсам, синтетика, ЕОМ, дизайнер, лазер, склопластик, сінаж, пилососити, безрозмірний, джинси, глобальний, бадмінтон, технар, відеотелефон, стрес, юніор, акселерат, перфокарта, перебудова, несун, а тепер вони втратили новизну, і деякі з них уже вийшли з активного вжитку, хоча жодне з цих слів ще не було зафіксоване в одинадцятитомному Словнику української мови, останній том якого вийшов у 1980 р.

Розрізняють неологізми лексичні й семантичні.Лексичні неологізми - абсолютно нові слова як за значенням, так і за звучанням. Усі вищенаведені неологізми є лексичними.

Семантичні неологізми - нові значення в уже наявних словах. Спершу хтось ужив якесь слово в незвичайному для нього контексті, згодом це контекстуальне значення за суспільної необхідності стає загальновживаним, тобто переходить із мовлення до мови. Так, скажімо, слово берегиня мало значення "русалка", тепер воно стало вживатися у значенні "жінка"; слово більшовики з часу свого виникнення вживалося у значенні "члени більшовицької партії; комуністи", а з січня 2000 р. воно стало вживатися у значенні "демократична (права) більшість у Верховній Раді України". Такими семантичними неологізмами свого часу були супутник у значенні "запущений у космос об'єкт, який рухається за інерцією навколо небесного тіла" (раніше це слово мало лише значення "той, хто йде, іде, подорожує разом із ким-небудь"), п'ятикутник у значенні "знак якості" (раніше мало значення "геометрична фігура, що має п'ять кутів), коробейник (колись уживалося в значенні "мандрівний крамар, що розносив по селах у коробі дрібний крам"); англ. egg "авіабомба" (основне значення "яйце"), caravan "однокімнатна квартира на колесах" (основне значення "караван"). Семантичними неологізмами колись були значення "мерзотник" у слові негідник (спочатку воно означало "не годен до армії"), "дуже здивувати" в рос. ошеломить (первинне значення "вдарити по шолому"), "розгубитися, сторопіти" в рос. опешить (спочатку означало "збити з коня, зробити пішим").

Авторські неологізми, які називають оказіоналізмами (від лат. occasionalis "випадковий"), становлять окрему групу. Так, зокрема, в поезії І. Драча є такі його новотвори, як журбота, засмути, білогруддя, чорнобров'я, у Д. Павличка - ластівочість, у М. Вінграновського - зненавидь, у Ліни Костенко - орліший, у І. Світличного - трояндиться, у В. Стуса - наверх, паниз, нажиття і паскін. Наведемо деякі авторські неологізми в контекстах: Ой летіли лебеді та над Україною, Зорянопісенною, росянокалинною (І. СвітличниЙ); Всі бджолята забджолили й сонячно між ними (І. Драч); Ляпотить, хлюпотить у ночвеньках Дівулиня, дівчина, дівогоренько (І. Драч); У шовковиці - шовковенятко. В гаю у стежки - стеженятко, У хмари в небі - хмаренятко, В зорі над садом - зоренятко Вже народилося (М. Вінграновський); Я влюблен, я очарован, словом, я огончарован (О. Пушкін); Разулыбьте сочувственные лица (В. Маяковський).

Деякі авторські неологізми увійшли до літературної мови. Так, зокрема, створені М. Старицьким лексеми байдужість, мрія, майбутнє, незагойний, нестяма, І. Франком чинник, І. Верхратським звіт міцно прижилися в нашій мові, навіть увійшли до активного словника.

Загалом неологізми виникають декількома шляхами: вони творяться з наявного в мові матеріалу властивими для даної мови словотвірними способами, інколи штучно (газ, нейлон, кодак), часто запозичуються літературною мовою з діалектів і з інших мов. Іншомовні запозичення становлять найчисельнішу групу серед неологізмів.

Історична лексикологія - розділ мовознавства, який вивчає історію лексичного складу мови - його формування й розвиток, історію слів та їх значень, зміни в різних групах слів.З історичною лексикологією тісно пов'язана етимологія.

Пит.

Мова збагачується не лише завдяки розвиткові багатозначності слів і постійному творенню нових лексем, а й за рахунок запозичень.Запозичення полягає в засвоєнні слів однієї мови іншою.

Відносно того, якими шляхами запозичуються слова, запозичення бувають:

прямі — з мови в мову: стьожка, хвороба, повидло, ковадло запозичені безпосередньо з польської; башлик, сарай, карий — із татарської;

опосередковані — через інші мови: індійське sakkhara — арабське sukkar — італійське zuchero — німецьке Zucker — українське цукор; тюркське ходжа — російське хозяин — українське хазяїн.

Відносно того, яким способом запозичуються слова, запозичення бувають:

усні: левада, лиман, корабель, квасоля, огірок — із грецької; базар, гарбуз, казан, тютюн — із татарської;

книжні: аудиторія, олімпіада, пюпітр, бюро. Усні запозичення завжди краще пристосовані до законів мови, ніж книжні.

За ступенем адаптації розрізняють:

засвоєння — слова, що вже повністю фонетично й граматично пристосувалися до української мови; наприклад, у запозичених колись словах дріт, колір, папір, як і в неза-позичених, відбувається чергування голосних; колишнє французьке слово пальто відмінюється, як і будь-яке українське: пальта, у пальті і т. д.; не відчуваємо іншо­мовного походження в запозичених словах левада, лиман, базар, кавун;

власне запозичення — слова, у яких процес фонетичного й граматичного пристосування ше не завершився; наприклад: бюро, журі, ательє, тротуар — із французької мови; джентльмен, траулер — з англійської; бухгалтер, ландшафт — із німецької; такі слова мають невластиві українській мові сполучення звуків, форми;

 

кальки — поморфемні переклади слів; наприклад, україн-. ське свідомість — це переклад морфем латинського соп-scientia, де соп- за значенням дорівнює українському префіксові з-, a scientia означає «знання, відомість»; за -. англійським зразком half-back утворено українське півзахисник;

запозичення значень — українське слово набуває значення, . яке має його іншомовний відповідник; наприклад, політичні поняття правий, лівий запозичено з французької мови — droit, gauche: у часи французької буржуазної революції в Конвенті помірковані жирондисти сиділи праворуч, а прихильники радикальних дій монтаньяри — ліворуч;

словотвірні запозичення — використання іншомовних морфем; наприклад, грецький елемент теле- «далеко» увійшов до таких українських слів, як телебачення, телезв 'язок, телепередача, телеприймач, телеустановка, телеуправління;

варваризми — слова з особливо виразними ознаками іншо-мовності; наприклад: олрайт, о'кей — з англійської; мерсі, тет-а-тет — із французької;

екзотизми — слова для позначення екзотичних, незвичайних реалій, для яких у мові немає назв: кімоно, чалма, сакля, аул, меджліс, хурал.

Коло значень запозиченого слова різко звужується. Наприклад, англійське слово jazz, крім «джаз», означає ше й «грубий», «гротескний», «кричущий»; французьке слово ргіх, від якого походить приз, означає «ціна», «вартість», «цінність», «нагорода», «премія»; німецьке слово Flanke, крім «фланг», означає «бік у тварини», «сторона», «схил», «край поля», «бічна поверхня».

Іноді значення запозичених слів може змінюватися. Наприклад, у давніх греків слово епіграф означало «напис на пам'ятнику», в українській мові — «цитата перед твором»; англійське слово wagon, яке через німецьке чи французьке посередництво потрапило в українську мову зі значенням «вагон», в англійській мові означає «фургон», «віз», «дитяча коляска», «товарний вагон», «вагон-платформа», «вагонетка», але не «вагон» у нашому розумінні (поняття «вагон» в англійській мові позначається словом carriage).

Іншомовні слова в мові, яка запозичує їх, втрачають внутрішню форму, тобто стають немотивовані. Наприклад, англійське слово marketing, що дослівно означає «торгівля» і вживається в нашій мові як маркетинг, складається з кореня mark-(одне зі значень — «тавро», «фабрична марка»), суфікса -et-(market означає «ринок», «збут», «купувати») та суфікса з уза-гальнювальним значенням -ing. Значення цього слова в англійській мові випливає з його складових частин. В українській мові воно немотивоване, стоїть поза зв'язком з іншими словами й поняттями і є незрозумілим. Тому запозичення іншомовних слів без крайньої потреби — явище небажане.

Слова, запозичені з інших мов, не завжди пристосовані до фонетичних законів української мови. Вони навіть пи­шуться за іншими правилами, ніж українські. Тому для правопису важливо вміти розрізняти запозичені й незапозичені слова:

а) майже всі слова, які починаються на а, є, і більшість на і — іншомовного походження: абітурієнт, абстракція,автомобіль, адміністрація, аеродром, аукціон; евакуація, економіка, експеримент, електрика, ефективний; ідеологія, інтеграція, інфраструктура, історія;

б) ншомовного походження є слова, що мають звук ф: фабрика, факультет, фарфор, феєрверк, фешенебельний,форма, фунікулер, футбол, графік, сифон, торф (винятки: Фастіві форкати);

в) в іншомовних словах бувають збіги голосних: біографія, ваучер, віртуозний, гіацинт, океан, поезія, радіо, сеанс; в

українських — вони можливі лише на межі значущих частин слова, найчастіше префікса й кореня: виорати, заозерний, наодинці, наосліп, зауважити, самоочисний, кароокий;

г) іншомовним словам властиві важкі для вимови збіги приголосних: бургомістр, демонстрант, комплект, матч, пункт, сандвіч, тембр, тюбінг, умбра, циліндр;

 г) в іншомовних словах не чергуються о, є з і та немає випадних о, є, як в українських: бетон — бетону (пор. українське дзвін — дзвону), ваніль — ванілі (пор. сіль — солі), бюлетень — бюлетеня (пор. день — дня), катер —катера (пор. вітер — вітру), тон — тону (пор. сон — сну); але є чимало й українських слів, у яких голосні не чергуються й не випадають: тінь — тіні, ліс — лісу, мороз — морозу, берег — берега, приятель — приятеля;

д) в іншомовних словах рідко виділяються префікси й суфікси, а корінь може мати три та більше складів (на відміну від українських слів, у яких корені одно-, рідше двоскладові): вітамін, гіпотеза, дисципліна, температура, характер; якшо ж і виділяються префікси й суфікси, то вони відмінні від споконвічних українських: асоціація, дисоціація; експорт, імпорт, тран-порт; дез-організація, реорганізація; демонст-ант, демонстр-ація, арбітраж;

 є) частина іншомовних слів із кінцевим голосним не відмінюється: амплуа, комюніке, шосе, журі, таксі, ескімо, ,    рагу, кенгуру, інтерв'ю.

Надмірне, бездумне вживання іншомовних слів робить мову малозрозумілою, перетворює її на жаргон і, крім того, руйнує її систему, розхитує усталені закони. Тому мова поступово очишає себе від непотрібних запозичень (в українській мові тепер майже не вживаються слова аероплан, голкіпер, хавбек тощо). Свідоме прагнення не допускати запозичень у мову й позбуватися їх називається пуризмом (від лат. purus «чистий»). Свого часу пуризм сильно виявився в німецькій, чеській, ісландській мовах, тепер у Франції на державному рівні ставляться перепони засміченню французької мови іншомовними словами. В Україні у 20-х pp. XX ст. була зроблена спроба на­близити книжну мову до народної, але тодішнє державне керівництво перешкодило цьому.

Якщо є дві назви — українська й іншомовна, то перевагу слід надавати українській. Вона завжди зрозуміліша, милозвучніша, легше запам'ятовується. Наприклад, краще сказати вихідний, ніж уїкенд; образ, ніж імідж; нестача, ніж дефіцит;чинник, ніж фактор; відшкодування, ніж компенсація; торгівля, ніж маркетинг; відповідник, ніж еквівалент; вада, ніж дефект; оплески, ніж аплодисменти; обрій, ніж горизонт; велетенський, ніж. гігантський; поважний, ніж. респектабельний; продовжений, ніж пролонгований і т. д.

Щоправда, іноді іншомовне слово і його український відповідник можуть різнитися відтінками чи обсягом значення. Наприклад, коли йдеться про офіційне відвідання, вживають слово візит, а не відвідини. Різні відтінки значення мають слова повідомлення, звіт {рапорт; ухвала і резолюція (останнє означає ще й напис службової особи на заяві, доповідній записці тощо); вигідний, зручний і комфортабельний (останнє має ще й значення «затишний»).

Є чимало іншомовних слів, які не мають точних українських відповідників: абстрактний, аварія, валюта, варіант, жетон, економіка, інститут, конкурс, копія, ліміт, ломбард, медаль, організація, практика, приватний, регулярний, стандарт, суб'єкт, транспорт, факт, фонд, центр, штабта ін.

Українська мова в різні часи більшою чи меншою мірою запозичувала слова із слов'янських мов — давньоболгарської, польської й російської; з античних мов — грецької й латинської, з тюркських мов та із західноєвропейських — французької, німецької, англійської, італійської тощо.

 

 

45. Фразеологія. Види фразеологізмів.

Фразеологія (від гр. phrasis "вираз" і logos "наука") - 1) сукупність фразеологізмів даної мови; 2) розділ мовознавства, який вивчає фразеологічний склад мови.

Фразеологізми — стійкі словосполучення. Це готові сполучення слів, які не створюються в мовленні подібно до вільних словосполучень (новий костюм, великий будинок, читати газети, йти до школи), а відтворюються: якщо мовцеві необхідно вжити фразеологізм, то він його вилучає, як і слово, в готовому вигляді зі свого фразеологічного запасу, а не будує його заново.

Таким чином, фразеологізми характеризуються відтворюваністю, цілісністю значення, стійкістю, непроникністю. Достатньо навіть однієї з перелічених ознак, щоб вважати словосполучення фразеологізмом. Усі ці ознаки зближують фразеологізм зі словом. Переважна більшість фразеологізмів еквівалентна окремому слову, і, як окремі слова, фразеологізми виступають у ролі єдиного складеного знака: нуль без палички = ніщо; кирпу гнути = гордувати; без року тиждень = недавно; ні кола ні двора = нічого; пекти раків = червоніти; кіт наплакав = мало; лізти в вічі = набридати; рос. спустя рукава = небрежно; одержать победу = победить; точить лясы = бездельничать; англ. to skate on thin ice ('буквально "кататися на тонкому льоді") = to risk "ризикувати", a mare's nest (буквально: "кобиляче гніздо") = fable "небилиця";

На відміну від вільного словосполучення, де кожне повнозначне слово є окремим членом речення, фразеологізм у цілому виступає єдиним членом речення.

Фразеологізм — відтворювана ОДИНИЦЯ МОВИ з двох або більше слів, цілісна за своїм значенням і стійка за складом та структурою.

Класифікація фразеологізмів (Ш. Баллі, В.В. Виноградов)

1. Фразеологічні зрощення - семантично неподільні фразеологічні одиниці, значення яких не випливає зі значень їх компонентів. Наприклад: собаку з'їсти "бути майстром у якійсь справі". Тут власні значення слів собака і їсти не відіграють жодної ролі, бо неможливо пояснити, чому знання й досвід передбачають поїдання собак. До фразеологічних зрощень належать такі фразеологізми, як: укр. точити ляси (баляндраси) "вести пусті розмови", пекти раків "червоніти від сорому", дати кучми "побити", підсунути свиню "підступно завдати прикрощів комусь", збити з пантелику "викликати розгубленість у кого-небудь, дезорієнтувати". Фразеологічні зрощення називають ще ідіомами (від гр. idioma "самобутній зворот"), під якими розуміють фразеологізми з повною втратою внутрішньої форми. Пояснити, як склалося значення ідіом, — складна етимологічна проблема. Так, наприклад, англ. tit to tat має значення "око за око", але пояснити, що означають слова tit і tat, ніхто не може. Ідіоми неможливо дослівно перекласти на іншу мову. До ідіоми в іншій мові можна лише відшукати ідіому- відповідник, якщо така є, або перекласти її одним словом чи вільним словосполученням. Скажімо, англ. skeleton in the cupboard перекладається як "сімейна таємниця", хоч дослівний переклад — "скелет у буфеті", англ. to wear one's heart on one's sleeve перекладається як "бути відкритим, відвертим", хоча дослівний переклад — "носити серце на рукаві".
2. Фразеологічні ЄДНОСТІ - семантично неподільні фразеологічні одиниці, цілісне значення яких умотивоване значенням їх компонентів. Значення фразеологічної єдності виникає внаслідок узагальненого переносного значення вільного словосполучення. Це результат образного метафоричного переосмислення словосполучення. Як приклади можна навести такі фразеологічні єдності: зробити з мухи слона "перебільшити щось", пальцем не ворухнути "нічого не зробити", мілко плавати "не мати достатніх здібностей, сил, знань для певної справи; погано розумітися на чомусь", прикусити язика "замовчати", тримати камінь за пазухою "приховувати ненависть до кого-небудь; готувати помсту", гнути спину "важко працювати", плисти за течією "пасивно підкорятися обставинам"; рос. брать быка за рога "починати з найважчого", сесть в лужу "оскандалитися", положить зубы на полку "голодувати, відчувати нестаток". Як бачимо, для фразеологічних єдностей характерна семантична двоплановість.
3. Фразеологічні сполучення — звороти, в яких самостійне значення кожного слова є абсолютно чітким, але один із компонентів має зв'язане значення. Наприклад: брати участь, досада бере,розквасити ніс; рос. закадычный друг, уклончивый ответ, щекотливый вопрос, потупить глаза, одержать победу, нанести поражение; англ. to break silence "порушити мовчання", to make friends "подружитися".У кожному наведеному звороті всі слова мають своє значення, але одне зі слів реалізує таке значення, як правило, тільки в цьому звороті. Так, скажімо, слово розквасити реалізує значення "розбити до крові" лише зі словами ніс, обличчя та їх синонімами.
4. Фразеологічні вирази — стійкі за складом і вживанням семантично подільні звороти, які складаються повністю зі слів із вільним значенням. Фразеологічні вирази — це прислів'я, приказки, афоризми відомих політиків, письменників, діячів науки й культури: Не все золото, що блищить; Крапля камінь точить; Сім раз відмір, один відріж; І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь (Т. Шевченко); Караюсь, мучусь, але не каюсь (Т. Шевченко); Борітеся — поборете (Т. Шевченко); Лиш боротись — значить жить (І. Франко).

 

Фразеологізми — це майже завжди яскраві, образні вирази. Вони є важливим експресивним засобом мови. Кожна культурна людина повинна володіти цим скарбом літературної мови.

 

46. Лексикографія. Основні типи словників

Лексикографія (від гр. lexikos "словниковий" або lexicon "словниковий запас і grapho "пишу") — розділ мовознавства, який займається теорією і практикою укладання словників.

Це наука, яка має практичне застосування. Словники необхідні для вивчення рідної та іноземної мов, для піднесення культури усної та писемної мови і загалом інтелекту людини. Культурний рівень нації та рівень розвитку мови часто оцінюють за кількістю виданих словників.

Розрізняють теоретичну і практичну лексикографію.

ТЕОРЕТИЧНА ЛЕКСИКОГРАФІЯ опрацьовує загальну теорію словників: розробляє принципи відбору лексики, розташування слів і словникових статей, структуру словникової статті (граматичний і фонетичний коментар до слова, виділення і класифікація значень, типи словникових визначень, система ремарок, типи ілюстрацій, подача фразеологізмів, співвідношення лінгвістичної і нелінгвістичної, тобто енциклопедичної, країнознавчої інформації).

ПРАКТИЧНА ЛЕКСИКОГРАФІЯ забезпечує навчання мови — як рідної, так і іноземної, описує й нормалізує рідну мову, дає матеріал для наукового вивчення лексики. Для сучасної лексикографії характерні: розуміння лексики як системи; діалектичний погляд на значення (його змінність, відсутність чітких меж між значеннями полісемантичного слова тощо); визнання тісного зв'язку лексики з граматикою. Опрацьовуються різні типи словників залежно від того, кому вони адресовані. Є словники академічні, в яких інформація про слово найповніша, і навчальні, які мають на меті навчити людину, що вивчає мову, правильно використовувати слово. Є також словники для широкого використання і словники-довідники, адресовані представникам певної професії.

Типи словників

Усі словники поділяють на енциклопедичні й лінгвістичні.

ЕНЦИКЛОПЕДИЧНІ СЛОВНИКИ описують світ, пояснюють явища, поняття, дають бібліографічні довідки про знаменитих (інколи й одіозних) людей, відомості про країни й міста, про видатні події тощо. Відомими є "Українська радянська енциклопедія" в 17 томах (К., 1960—1966; друге видання в 12 томах вийшло в 1977—1985), "Енциклопедія українознавства" за ред. В. Кубійовича, що вийшла в 1949 р. за кордоном і зараз перевидається у Львові і Києві (т. 1—7, Львів, 1993—1998; т. 1—4, Київ, 1994—1996).

ЛІНГВІСТИЧНІ СЛОВНИКИ — це словники слів. Вони дають інформацію не про речі, явища, поняття, а про слова. Якщо енциклопедичні словники подають лише назви предметів та явищ, які в мові представлені іменниками та іменними словосполученнями, то лінгвістичні словники пояснюють усі типи слів, їх граматичні та стилістичні ознаки, особливості їх функціонування.

Лінгвістичні словники поділяють на одномовні й багатомовні.

ОДНОМОВНІ СЛОВНИКИ

1.ТЛУМАЧНІ СЛОВНИКИ. У цих словниках розкривається (тлумачиться) значення слів. У слові позначається наголос, вказується на його граматичні й стилістичні властивості.

2.Словники НЕОЛОГІЗМІВ. Це словники тлумачного типу, в яких зібрані слова, що недавно з'явилися в мові.

3.Словники іншомовних слів. Ці словники охоплюють запозичену лексику, вказують на джерело запозичення слова, наводять іншомовну форму в оригіналі і тлумачення слова рідною мовою.

4. ДІАЛЕКТНІ СЛОВНИКИ. У діалектних словниках зібрано й розтлумачено лексику одного діалекту або декількох діалектів однієї мови. Як правило, такі словники охоплюють лише ті слова, яких немає в літературній мові або які мають семантичні відмінності порівняно з такими самими словами літературної мови.

5. Словники мови ПИСЬМЕННИКІВ. У цих словниках зареєстровано всі слова, які використав письменник у своїх творах, наводяться значення, в яких ці слова вжиті, фіксуються всі форми кожного слова, скільки разів яка форма вжита і де. Такі словники називають конкордансами (від лат. concordans "той, що узгоджується"). Уже створені словники мови Еврипіда, Платона, Цицерона, Шекспіра, Шеллі, Пушкіна, Міцкевича. В Україні вийшов "Словник мови Шевченка" в 2-х томах і "Словник мови творів Г. Квітки-Основ'яненка" у 3-х томах.

6. ІСТОРИЧНІ словники. В історичних словниках подано лексику певного історичного періоду.

7. ЕТИМОЛОГІЧНІ СЛОВНИКИ. ЕТИМОЛОГІЧНІ СЛОВНИКИ розкривають походження слова, зокрема в них вказується, власне чи запозичене слово; якщо запозичене, то коли і з якої мови. Для корінних (власних, питомих) слів установлює- ться корінь, із яким ці слова пов'язані, наводяться паралелі з інших мов, простежуються зміни в значенні і формах слова.

8. СИНОНІМІЧНІ СЛОВНИКИ. У синонімічних словниках наводяться синонімічні ряди, які складаються зі слів і словосполучень тотожних або близьких за значенням. У межах кожного синонімічного ряду подається семантична (вказується на відмінні відтінки значень) і стилістична характеристика слів, окреслюється їх сполучуваність, наводяться приклади їх уживання в контексті.

9. Словники АНТОНІМІВ. У цих словниках наводяться і тлумачаться слова з протилежними значеннями, характеризується їх сполучуваність, наводяться приклади їх вживання в суцільному тексті.

10. Словники ОМОНІМІВ. До словників омонімів включено слова, які збіглися за звучанням. У словниковій статті вказують на тип утворення омонімів, а також на граматичні, стилістичні та інші ознаки цих омонімів, які підкреслюють їх протиставленість.

11. ФРАЗЕОЛОГІЧНІ СЛОВНИКИ. У фразеологічних словниках зібрано усталені звороти, яким дається тлумачення і стилістична характеристика.

12. ОРФОГРАФІЧНІ СЛОВНИКИ. В орфографічних словниках слова наводяться в алфавітному порядку в їх нормативному написанні.

13. ОРФОЕПІЧНІ СЛОВНИКИ. В орфоепічних словниках подано перелік слів літературної мови з позначенням нормативного наголосу і з вказівкою на вимову.

14. Словники ПРАВИЛЬНОСТІ МОВЛЕННЯ. Такі словники містять найскладніші в уживанні слова. В них пояснюється написання й вимова слів, словотворення, даються граматична і стилістична характеристики слів, наводяться приклади можливої сполучуваності слів і керування.

15. ЧАСТОТНІ СЛОВНИКИ. У цих словниках подаються слова не за алфавітом, а за спадом частот, тобто розташовуються в порядку від найбільш частотного до найменш частотного.

16. ЗВОРОТНІ СЛОВНИКИ. У зворотних (інверсійних) словниках слова розташовані за алфавітом із їх кінця: а, ба, баба, жаба, раба і так далі. Такі словники групують слова за морфемами — закінченнями, суфіксами, коренями, префіксами, а це дуже корисно для дослідників мови: з такого словника легко вилучити однокореневі (споріднені) слова, визначити продуктивність того чи іншого суфікса тощо.

17. СЛОВОТВІРНІ ТА МОРФЕМНІ СЛОВНИКИ. У цих словниках членуються слова на морфеми, визначається твірна основа слова і морфема, за допомогою якої утворене від твірної основи слово.

18. ІДЕОГРАФІЧНІ словники. В ідеографічних словниках слова розташовано не за алфавітом, а за групами, які виділяють на основі спільних значень, тем.

19. Словники АСОЦІАТИВНИХ НОРМ. У словниках цього типу до кожного реєстрового слова наведено асоціації, які це слово викликало у людей, що брали участь у психолінгвістичних експериментах.

БАГАТОМОВНІ СЛОВНИКИ

У багатомовних (перекладних) словниках дається не пояснення (тлумачення) значень слів, а переклад, тобто підбирається слово-відповідник іншої мови. Найчастіше це дво- мовні словники. їх створюють для цілей перекладу й активно використовують при вивченні іноземної мови.

Значно рідше за двомовні створюються словники, що охоплюють три і більше мов, як, наприклад, "Німецько- українсько-російський словник" за редакцією

Е.І. Лисенко.Унікальним є укладений А. та В. Поповими "Словарь на семи языках (французско-немецко-английско- итальянско-испанско-португальско-голландско-русский)".

 

Як бачимо, сучасна лексикографія задовольняє потреби в найрізноманітніших типах інформації про слова. Вона розвивається за двома основними напрямками: 1) ство- рення спеціалізованих словників, у яких була б інформація тільки одного характеру (лише написання, лише походження тощо); 2) створення комплексних словників, які включали по можливості всі відомості про слово: тлума- чення, граматичну характеристику, вимову, написання, смислові зв'язки з іншими словами (синонімічні, антонімічні), особливості вживання в різних стилях. Інколи такі комплексні словники включають й енциклопедичну інформацію про річ, яку називає слово. Складання словників завжди вважали важливим загальнокультурним завданням. Кожна людина, яка дбає про свій загальнокультурний розвиток, повинна читати словники. Як мудро порадив Максим Рильський, "Не бійтесь заглядати у словник: Це пишний яр, а не сумне провалля; Збирайте, як розумний садівник, Достиглий овоч у Грінченка й Даля".

 

47. Граматика, її розділи та предмет вивчення. Основні одиниці граматичної будови мови.

Граматика (від лат. grammatike techne "письмове мистецтво") - 1) будова мови (система морфологічних категорій і форм, синтаксичних категорій і конструкцій); 2) наука, яка вивчає будову мови.

Що стосується граматики як науки, то розрізняють: 1) формальну, яка вивчає граматичні форми та їх структуру, і контенсивну (семантичну), яка вивчає значення цих форм і структур; 2) синхронічну, що вивчає будову мови на певному умовно виділеному часовому етапі, і діахронічну, яка вивчає мовну будову в її історичному роз- витку. Із синхронічної граматики виокремлюють функціональну, яка вивчає функції граматичних одиниць.

Граматика складається з двох розділів: морфології й синтаксису.

Морфологія (від гр. morphe "форма" і logos "слово, вчення, наука") - розділ граматики, що вивчає граматичні властивості слова, зміну форм слів і пов'язаних із ними граматичних значень. До морфології належить і вчення про частини мови. Можна сказати, що морфологія — це граматика слова.

Синтаксис (від гр. syntaxis "побудова, порядок") - розділ грама-тики, який вивчає засоби і правила побудови висловлювань, тобто його предметом є речення.

Словотвір, або дериватологія (від лат. derivatio "відведення води з ріки", а згодом "утворення нових слів від наявного кореня"), займає проміжне місце між лекси- кологією і граматикою.

Однією з особливостей граматики є її абстрактність. Щоправда, абстрактною є й лексика. Слово будинок позначає будь-який будинок незалежно від його форми, розміру, матеріалу, з якого він побудований тощо, а слово людина позначає будь-якого homo sapiens (кожну окрему людину і всіх). Однак граматична абстракція є значно вищою від лексичної, так що факти лексичної абстракції здаються конкретними порівняно з граматичною абстракцією. Наприклад, слова будинок, стіл, віз, віл, лікар для лексики — різні одиниці, а для граматики — одне й те ж: іменники чоловічого роду в називному відмінку однини.

Основні одиниці граматики — морфема для морфології і конструкція (речення) для синтаксису. Правда, є й інші погляди щодо цього. Дехто вважає, що їх значно більше й серед них називає слово, словоформу, словосполучення, просте речення, складне речення, надфразну єдність ц навіть текст. Однак таке розуміння основних одиниць морфології та синтаксису не є коректним хоча б тому, що кожен мовний рівень повинен мати тільки одну основну одиницю. Хоч у граматиці певною мірою використовують суто формальний, технічний опис будови мови, проте головною її метою є виявлення значень, що стоять за мовними структурами. Таким чином, основними для граматики є проблеми граматичної семантики (граматичних значень).

 

48. Лексичне і граматичне значення. Відмінності між ними

Граматичне значення - узагальнене (абстрактне) мовне значення, яке властиве рядам слів, словоформ, синтаксичних конструкцій і яке має в мові регулярне (стандартне) вираження.

Лексичне значення — історично закріплена в свідомості людей співвіднесеність слова з певним явищем дійсності, зв'язок певного звучання з певним поняттям, волевиявленням.

 

Так, слова весна, літо, парк, робітник, праця, голубінь мають значення предметності; добрий, теплий, зелений, дзвінкий, золотий, дерев'яний — значення ознаки; йти, летіти, співати, їсти — значення процесуальності; дороги, книжки, стола, вікна, олії, бензину — значення родового відмінка; читав, думала, кричало, любили —- значення минулого часу і т.д. Крім тут згаданих, можна ще назвати граматичні значення роду, числа, особи, предикативності, суб'єкта, об'єкта та ін. Як бачимо, граматичне значення відрізняється від лексичного масовістю, груповим характером свого виявлення, тобто воно властиве великим групам слів.

Крім цього, граматичне значення відрізняється від лексичного:

1. Відношенням до слова і будови мови. Воно є обов'язковим (не можна вжити слово, не використавши притаманні йому граматичні значення роду, числа, відмінка тощо). Оскільки граматичне значення характерне для багатьох слів, конструкцій тощо, то воно є значно частотнішим від лексичного. Якщо підрахувати, скільки разів трапляються слова людина чи робити на 100 сторінках якогось тексту і скільки там словоформ у родовому відмінку, то виявиться, що названих слів там може і не бути, а форма родового відмінка буде чи не в кожному реченні, а то й декілька в одному реченні.
2. Характером узагальнення. Якщо лексичне значення пов'язане з узагальненням властивостей предметів і явищ дійсності, то граматичне значення — з узагальнен- ням властивостей слів, з абстрагуванням від їх лексичного значення. Саме тому на відміну від лексичних значень, кількість яких є неосяжною, граматичні значення кількісно обмежені й строго фіксовані.
3. Відношенням до мислення й об'єктивної дійсності. Якщо лексичне значення співвідноситься з об'єктивною дійсністю, то граматичне значення може не співвідноситися з позамовним референтом. Чому, наприклад, ліс чоловічого роду, а діброва, яка є тим же лісом, жіночого роду, обґрунтувати позамовними фактами неможливо. Якби граматичне значення завжди співвідносилось із позамовною дійсністю, то слова-відповідники в різних мовах мали б одні й ті самі граматичні значення, однак цього немає навіть у близькоспоріднених мовах. Наприклад, укр. степ, мозіль, біль, Сибір є іменниками чоловічого роду, а рос. степь, мозоль, боль, Сибирь — жіночого роду; укр. артист, дантист, оркестр — чоловічого роду, а драма — жіночого роду, тоді як польськ. artysta, dentysta, orkestra — жіночого роду, a dramat чоловічого роду; укр. дівча середнього роду, а рос. девочка жіночого роду.
4. Способом вираження. Граматичне значення має регулярне (стандартне) вираження. Про наявність граматичного значення в мові можна говорити лише в тому випадку, коли воно формально виражене в мові. Так, значення багатократно повторюваної дії в дієсловах виражається за допомогою префікса по- і суфікса -ува- (пописувати, по- свистувати), а значення давального відмінка іменників — закінченнями -у (-ові), -і (сину, батькові, доньці). І хоч одне граматичне значення може виражатися різними формальними показниками і, навпаки, різні граматичні значення — одним граматичним показником (сестра — називний відмінок однини, брата — родовий відмінок однини, жнива — називний відмінок множини), однак список морфем для вираження певного граматичного значення є строго фіксованим. Ця ознака граматичного значення настільки важлива, що дехто з мовознавців бере її за основу його визначення: граматичне значення — значення, яке в даній мові регулярно виражається граматичними засобами.

Граматичні значення бувають трьох типів: дериваційні, реляційні й модальні. ДЕРИВАЦІЙНІ ЗНАЧЕННЯ — це незмінні, постійні показники слова, що дають йому певну граматичну класифікацію. Так, значення роду іменників, виду дієслів, перехідності, зворотності є дериваційними.

РЕЛЯЦІЙНІ ЗНАЧЕННЯ (ВІД лат. relatio "відношення") є змінними. Вони видозмінюються від однієї словоформи до іншої. Реляційні значення використовуються мовою для266 Граматика зв'язку слів у реченні. До них належать значення роду прикметників, значення відмінків, значення особи та ін.

МОДАЛЬНІ ЗНАЧЕННЯ виражають відношення людини до висловленої думки і до об'єктивного світу — ствердження, заперечення, умовність, бажаність, запитання, волевиявлення тощо.

Морфема. Види морфем

Морфема — найменша частина слова, що має певне значення (за визначенням американського лінгвіста Леонарда Блумфілда, 1933). Членування морфем на частини призводить лише до виділення елементів, що не мають значення — фонем.

 

Вивченням морфем займається наука морфеміка.

Морфи й аломорфи

 

Морфема є абстрактною одиницею мови, і тому є не знаком, а класом знаків.

 

Морф — найкоротший мінімальний відрізок словоформи, або інакше — текстового слова, що наділений самостійним значенням і певною формою. Через те, що морфи реалізуються в конкретних мовленнєвих ланцюжках, вони доступні спостереженню. Родовим поняттям для морфів є морфема. Морф — конкретний лінійний представник морфеми, узагальненої абстрактної одиниці мови, один із формальних її різновидів, що встановлюється при поділі текстового слова.

 

Аломорф — морф певної морфеми, зовнішня несхожість якого порівняно з іншими морфами тієї самої морфеми зумовлена фонемним складом сусідніх морфів, отже, тільки його позицією в слові. Морфема виступає як клас позиційно зумовлених аломорфів. Ця абстрактна одиниця маніфестується (реалізується) в текстах як сукупність аломорфів.

 

Аломорфи морфеми характеризують три ознаки. Вони:

мають те саме значення

наділені формальною (фонемою) близькістю, тобто частково подібним складом фонем і порядком їх слідування,

замінюють один одного лише в певних позиціях, перебуваючи в контексті взаємовиключення.

 

Так, морф -ін- у наведених прикладах з'являється лише після коренів, що закінчуються йотованим. У цій позиції неможливий морф -ин-. Морф -юват- зі значенням неповного вияву ознаки приєднується лише до коренів з кінцевим приголосним н.

 

Співвідношення між морфою, аломорфом та морфемою приблизно таке саме, як між фоном (звуком мови), алофоном та фонемою. Важливо розуміти, що аби дві морфи відносилися до одного аломорфу, вони не обов’язково повинні мати абсолютно однакове звучання: вони повинні мати лише однаковий фонемний склад та наголос.

Класифікація морфем

Корені та афікси

 

Морфеми поділяються на два основних типи — кореневі (корені, або основи), та афіксальні (афікси).

 

Корінь — основна значуща частина слова. Корінь є обов’язковою частиною будь-якого слова — не існує слів без кореня. Кореневі морфеми можуть утворювати слово як разом з афіксами, так і без них.

 

Афікс — допоміжна частина слова, що приєднується до кореня, та служить для словотвору та вираженню граматичних значень. Афікси не можуть самостійно утворювати слово, а лише з коренями. На відміну від коренів, афікси не бувають одиничними (тобто, зустрічаються в багатьох словах, а не якомусь одному).

Класифікація афіксів [ред.]

 

Афікси поділяються на типи в залежності від їхнього положення в слові. Найпоширеніші в мовах світу два типи афіксів — префікси, що стоять перед коренем, та постфікси, що стоять після кореня.

 

Префікс уточнює смисл кореня, передає лексичне значення, інколи виражає і граматичне значення (наприклад, вид у дієслів).

 

В залежності від значення, що виражається постфіксами, вони розділяються на суфікси (що мають дериваційне, або словотвірне значення) і флексії або закінчення (що мають реляційне значення, тобто вказують на зв’язок з іншими членами речення). Суфікс передає лексичне та (частіше) граматичне значення.

 

Є мови, в яких не вживаються префікси (тюркські, угро-фінські), а всю граматику виражають постфіксами. В деяких інших мовах, наприклад, суахілі (родина банту, Центральна Африка), використовуються префікси і майже не використовуються постфікси. Індоєвропейські мови, до яких належить і українська мова, використовують і префікси і постфікси, але з перевагою останніх.

 

Окрім префіксів та постфіксів зустрічаються й інші типи афіксів. Інтерфікси — службові морфеми, що не мають власного значення, і слугують для зв’язування коренів у складних словах (наприклад, вод-о-спад). Конфікси — комбінації префікса з постфіксом, які завжди вживаються спільно, оточуючи корінь (як, наприклад, в німецькій мові ge-lob-t — «хвалений»). Інфікси — афікси, що вставляються в середину кореня, і служать для вираження нового граматичного значення; зустрічаються в індонезійських мовах (наприклад, ta-n-go) . Трансфікси — афікси, які, розривають корінь, що складається лише з приголосних, і визначають граматичне значення слова (характерні для семітських мов, наприклад, для арабської).

⇐ Предыдущая9101112131415161718Следующая ⇒

Поделиться: