Основні способи і засоби вираження граматичних значень слова в українській мові

 

В українській мові є три способи вираження граматичних

значень, а отже, і творення граматичної форми слова: синтетич-

ний, аналітичний та аналітично-синтетичний.

За с и н т е т и ч н и м способом граматичні значення ви-

ражаються в єдності з лексичним значенням у межах того са-

мого слова афіксальними засобами, наприклад, в іменнику хат-

ою значення роду, числа і відмінка виражається флексією. Крім

афіксів, граматичні значення можуть виражатися також у межах

того самого слова чергуванням звуків і перенесенням наголо-

су. Порівняйте, наприклад: забрати — забирати, весни. — весни.

73Граматична форма, утворена синтетичним способом, називаєть-

с я с и н т е т и ч н о ю .

А н а л і т и ч н и й спосіб вираження граматичних значень

виступає тоді, коли формальним показником є службове слово,

наприклад: співав би, співала б, співало б, співали б; вдалий —

більш вдалий, найбільш вдалий.

Граматична форма, в якій граматичне значення знаходить

своє вираження поза основним словом у формалізованому служ-

бовому слові, називається а н а л і т и ч н о ю .

Аналітичні форми майбутнього часу (буду читати, будеш

читати …) так само, як і наказового способу (хай пише, хай

пишуть), виступають поряд із синтетичними в єдиній, послідов-

но витриманій системі дієслівних форм. Хоча формальні по-

казники винесені поза основне слово, граматичне значення в

аналітичній формі сприймається невід’ємно від лексичного, як і

в синтетичній формі слова (пор.: завзятіший і більш завзя-

тий; найуважніший і найбільш уважний).

Службове слово в аналітичній формі настільки формалізуєть-

ся, що прирівнюється за своїм призначенням до стандартизова-

ного (формалізованого) афікса (пор.: частки хай, нехай та

інші службові слова в аналітичних формах з формотворчими

суфіксами -їй-, -іш- у формах ступенів порівняння прикмет-

ників і прислівників).

Граматичні значення можуть також виражатися а н а л і -

т и ч н о — с и н т е т и ч н и м способом. Наприклад, у сучасній

українській літературній мові значення місцевого відмінка ви-

ражається флексією і прийменником. Без прийменника форма

місцевого відмінка не вживається, а формальний показник його

збігається з показником давального відмінка (у класі, при до-

розі, по полю).

 

Аглютинація (лат. agglutinatio — склеювання) — у мовознавстві — творення в мовах граматичних форм і похідних слів приєднанням до кореня або основи слова афіксів, що мають одне граматичне значення. Наприклад, в узбецькій мові множина іменників, займенників і дієслів завжди позначається афіксом «лар»/ «lar»(урток/urtok—«товариш», уртоклар/urtoklar— «товариші»; у йозади/u yozadi—«він напише», улар йозадилар/ular yozadilar —«вони напишуть»).

 

У слов'янських мовах аглютинація — дуже рідкісне явище, на противагу якій поширена фузія. Аглютинація властива тюркським, фінно-угорським та ін. мовам.

Застосування в літературі [ред.]

 

В літературі цей процес стосується утворення нових семантичних сполук, асоційованих із способом формування похідних слів і граматичних форм за допомогою приєднання до кореня афіксів із певним значенням.

 

Фу́зія (від лат. fusio «злиття») — лінгвістичний термін, який означає тісне з'єднання змінюваного кореня з багатозначними нестандартними афіксами, що приводить до стирання меж між морфемами.

 

Термін було запроваджено Е. Сепіром у книзі «Мова» (1921).

 

Явище фузії можна показати на такому прикладі:

українське слово нога з різними афіксами демонструє змінюваність кореня:

нож-н-ий — ніж-к-а — ноз-і тощо.

 

Так само фузія є наочною при відмінюванні частин мови:

іспанське дієслово querer «хотіти, любити» має такі особові і часові форми зі зміною кореня:

quiero «хочу» — quise ([я] хотів) — quería ([я] хотів, [вона] хотіла) тощо.

 

Фузія — явище, протилежне аглютинації.

 

За принципом фузії-аглютинації відповідно мови поділяють на фузійні та аглютинаційні.

 

Індоєвропейські мови історично за походженням є фузійними, хоча зараз багато з них тяжіють до аналітизму, так фузія слабше виражена у сучасних романських на відміну від латини, у сучасній англійській у порівнянні з німецькою і в них обох в порівнянні до давньогерманської і т.п.

 

Класичними зразками фузійних мов є слов'янські, зокрема українська, та балтійські мови.

Афіксація - Спосіб творення слів за допомогою афіксів.

А́фікс також Формант[1] (лат. affixus — прикріплений, причеплений) — частина слова, що вносить зміну у значення кореня. Словотворчі афікси утворюють нові слова (напр., пись-м-ен-ник), словозмінні — виражають відношення слова до інших слів (напр., вогн-і гор-ять, музик-а гра-є).

 

Афікс є засобом вираження лексичних значень і відношень між словами у словосполученні та реченні

52. Синтетичні способи вираження граматичних значень:

 

1. Чергування (внутрішня флексія)
2. Наголос
3. Повтори
4. словоскладання
5. суплетивізм

2.1 Чергування (внутрішня флексія)

 

Чергування звуків як спосіб вираження граматичного значення слова фонетичними засобами ми спостерігаємо в сучасних германських мовах, в російській мові, в індоіранських мовах.

 

Не всяке зміна звукового складу морфем має визнаватися чергуванням. Чергуванням будемо називати тільки таке розходження у звуковому складі морфеми, що служить для певних відмінностей у граматичному значенні і не залежить від фонетичних умов. Чергування як граматичний спосіб названий тому «значущим чергуванням», або внутрішньої флексією. Наприклад: a. Foot «нога» - feet «ноги», sing «співати» (наст, вр.) - Sang «співати» (прош. вр.); Ньому. Mutter «мати» Mutter «матері» (мн. год .), fahren «їхати» - iuhr «їхати» (прош. вр.); р. нарвати наривати, зібрати - збирати; х. кхул'на «відриватися» - кхол'на «відкривати», нікал'на «з'являтися» - лікал'на «витягувати», «виганяти».

 

Значуще чергування нерідко виступає у слові у поєднанні з аффіксаціей, наприклад, р. запитати - питати, ходити - походжали, англ, child «дитина» - children «діти»; ньому. Hand «рука» - H ä nde «руки», gebe «(я) даю» - gibt «(він) дає»; т. са «вмирати» - cemman «(він) помер», Кан «око» - канн «бачити» - канд «бачив»; п. при образова-дії основ теперішнього часу деяких дієслів: сахт ä н («будувати») - саз; ф ä рмуд ä н («наказувати») - ф ä РМА; ä фзуд ä н («додавати») - ä ФЗА і т. п.

 

Значуще чергування широко використовувалося як спосіб вираження лексико-граматичних і граматичних значень у древніх індоєвропейських мовах (зі східних - в древньоіранських і давньоіндійських). Перше наукове опис значущого чергування дано в роботах давньоіндійських мовознавців.

 

2.2 Наголос

 

Наголос, як і значуще чергування, є способом вираження граматичного значення слова фонетичними засобами.

 

Динамічне монотоніческое наголос може стати граматичним способом, тільки якщо воно рухливе й нефіксоване. Таким є, наприклад, наголос російської мови. Зміна місця наголосу в парадигмі слова є способом розрізнення форм цього слова. Наприклад, руки (р. п. од. Год) - руки (ім. п. мн. Год), вирізати (несов. ст.)-Вирізати (суч. ст.). Наголос як граматичний спосіб може поєднуватися з аффіксаціей: руки-руках (дат. п.), будинок - будинки і з чергуванням: стукати - стукнути, кричати - крикнути.

 

Малорухливе, фіксоване динамічне наголос не Може стати способом вираження граматичних значень. Так, дуже обмежено використовується наголос як граматичний спосіб в німецьких, індійських, тюркських мовах.

 

Музичне политонического наголос стає способом вираження граматичного значення, якщо воно відрізняється за характером тону в межах граматично пов'язаних слів. На приклад, к. shefighuo «життя» - shenghuo «жити», laodoni «працю» - laodon «працювати».

 

Тональний наголос в китайській мові іноді може визначати приналежність слова до тієї чи іншої частини мови, а редукція (нейтральний тон) може бути також додатковим засобом вираження граматичних значень.

 

Динамічне наголос виступає як спосіб вираження переважно граматичного (реляційного), рідше - лексико-граматичного (дериваційного) значення.

 

Тональний наголос є способом вираження лексико-граматичного дериваційного значення. 1

 

2.3 Повтори

 

Граматичний спосіб повтору (подвоєння або редуплікації є повне чи часткове повторення кореня, з нови або цілого слова, без зміни їх звукового складу і з частковим його зміною. 1

 

Цей граматичний спосіб мав широке поширений: у системі словозмінних форм давніх індоєвропейських: мов. Так, в давньоіндійському мовою неповні повтори кор були (поряд з аффіксаціей) способом вираження значен минулого часу (удвоітельний перфект і удвоітельний аорист), способом утворення основ теперішнього часу дієслів III класу, способом освіти дезідіратівних та інтенсивних дієслів.

 

У сучасних мовах нерідко вживаються звуконаслідувальні (ономатопоетичних) повтори: рос. Зозуля, хрю-xp ю, перс. хор-хор «хрюкати», таг-таг «дробовий стук»; япон. горогоро «pa скати грому», пікапіка «блиск блискавки»; там. (тамільська) кубу-кубу «булькання», сала-сала «шльопання» і т. п.

 

У російській мові чітко вираженим граматичним способом повтори виступають (нечасто) для вираження видових відтінків дієслова (тривалість дії): працюєш-працюєш, говориш-говориш і т. п.

 

Повтори прикметників є способом вираження найвищому ступені: білий-білий, чистий-чистий, великий-великий (з префіксації).

 

Повтори прикметників з метою посилення значення характерні і для інших мов: х. (Хінді) ламбо-Ламбе «дуже довгі»; п. (перська) тондо-тондо «дуже швидкий»; там. веввери «різноманітні» (віри - «інший», «відмінний»), перпала або впала-пала «дуже багато» (впала - «багато»).

 

Своєрідним способом вираження дериваційного значення є повтори в турецькому мовою. Шляхом повторів утворюються іменники з збірним значенням: yigm yigm kar «купи снігу». Нерідко вони носять зневажливий відтінок: kitap mitap «книги, книжки, книжечки».

 

Повтори широко представлені в мовах Далекого Сходу і Південно-Східної Азії. Тому зупинимося на повторах у системі індонезійського, в'єтнамського і китайської мов трохи докладніше.

 

Повтори як спосіб вираження лексико-граматичних і граматичних значень характерні для імен і дієслів індонезійського мови. У індонезійському мовою, як і в китайському, всяке іменник може позначати окремий предмет і сукупність предметів.

 

Для вираження одиничності застосовується поєднання префікса se - (висхідного до числить, «sotu» - «один») з лічильними словами. Наприклад: seorang gadis (se + рах. їв. для людей «orang»), seekor kuda (se + рах. їв. для тварин «ekor») і т. д. Наприклад: mobil «автомобіль» - mobil - mobil (або mobil 2) - «автомобілі», orang «людина» - orang - orang (або orang 2) «люди» і т. д.

 

Аналогічний спосіб вираження множинності є і в японській мові: хіто «людина» - хітобіто «люди», яма «гора» - ямаяма «гори», куні «країна» - кунігуні «країни».

 

У індонезійському мовою повтор часто поєднується з аффіксаціей для вираження множинності в різноманітті: bunga «квітка» - bunga «квіти» - bungaan «різні, всякі квіти». У дієслів повтори є способом вираження більш інтенсивної дії або дії, перемежованого з іншими діями (melihat «дивитися», me - lihat 2 «переглядати, розглядати»). У прикметників повтор - це спосіб позначення посилення або ослаблення якості. Наприклад: putih «білий», putih 2 «білуватий». Повтор у поєднанні з аффіксаціей висловлює у прикметників і прислівників значення найвищому ступені. Наприклад: keras «сильний»; sekerasnja «Найсильніша; з усіх сил».

 

Широко поширені повтори прикметників у в'єтнамському мовою ton «великий» - Itfn ton «досить великий», ∂ o «червоний» - do da «червонуватий» та ін

 

Більшість повторів підпорядковане правилу гармонії високих і низьких тонів і правилом чергування проривних носових приголосних. Як показують приклади, повтором прикметників пер дається значення ослабленого якості.

 

У китайській мові існують два види повторів як засобів вираження дериваційних лексико-граматичних значень: 1) повтор кореневих морфем, тобто складів, який супроводжується іноді зміною тону другий морфеми; 2) повтор слів.

 

У результаті повтору складів утворюється одне ціле слово: подвоєні склади іменників, в основному назви спорідненості. Подвоєння морфем вживається і як спосіб вираження образу дії. При повторі слова (навіть односкладової) утворюються два окремих слова. Цим повтор слів відрізняється від подвоєння складів.

 

Повтори у іменників надають їм значення «кожен або« все ».

 

Повтори дієслова можуть надавати дії значення тривалості і деякі інші відтінки.

 

2.4 словоскладання

 

Якщо розглянуті нами чотири граматичних способу передають як реляційні, так і дериваційні граматичні значення, то словоскладання - спосіб передачі тільки дериваційного граматичного значення. За допомогою словоскладання утворюються нові слова. Словоскладання схоже з аффіксаціей, тому що поєднуються морфеми, але при словосложении поєднуються тільки кореневі (лексичні) морфеми. Наприклад, пароплав, самоскид (з інтерфіксом о), каналстрой, колгосп і інші типи; ньому. Lichtbild ньому. «Фотографія, знімок», англ. Headway «просування, успіх»; Хінд. пуштнама «родовід»; в'є. may bay «літак»; Індонезії. lalu lintas «транспорт»; япон. ямадзакура «гірська вершина», сакурабана «квітка вишні».

 

Словоскладання кореневих морфем грає не тільки морфологічну, а й синтаксичну роль. Нерідко утворення складних слів - один із способів вираження атрибутивних відношень або спосіб вираження сочінітельной зв'язку між словами. При наявності сочінітельной зв'язку може бути утворено складне слово з збірним значенням: Хінд. МА - БАП «батьки» («мати і батько»), нон Тел «їжа, прожиток» («сіль і масло»), уд'ег-в'я-Башан «промисловість і торгівля»; В'єтнам. Quan ao «одяг» («штани і куртка»), trau bo «худоба» («буйвіл і корова»).

 

Словотворчі та синтаксичні функції складних слів розмежувати важко. 1

 

Складне слово - це таке поєднання кореневих морфем, при якому кожна коренева морфема може зустрічатися в мовах також і в самостійному вживанні. Те, що є складним словом для певного історичного періоду розвитку мови, може не сприйматися як складне слово в інший історичний період. Це походить від того, що складні слова у своєму історичному розвитку нерідко призводять до виникнення граматичних морфем: один із складових елементів складного слова втрачає самостійне лексичне значення і поступово, в процесі історичного розвитку мови, формується в суфікс чи префікс (наприклад, в гінді суфікс - артха <с. artha м. «справа», «мета», префікси су-, дух-(душ) <с, su «хороший», duh «поганий» і т. п.). У ряді мов є складні слова більш пізнього походження, в яких перший елемент може бути граматично оформлений, наприклад в англійській, німецькій мовах (пор. ньому. Kindergarten «дитячий садок», Vergifimeinnicht «незабудка», Taschenbuch «записна книжка» та ін) .

 

Складне слово виражає значення, прямо чи метафорично пов'язані з тими значеннями, які виражаються складовими дане складне слово кореневими морфемами. Для складного слова характерна єдність сенсу, єдність значення.

 

Відносини за значенням між кореневими морфемами, що входять до складу складного слова, дуже різноманітні і індивідуальні в різних мовах, тому питання про типи складного слова, а також питання про своєрідність структури складного слова - це такі питання, які треба розглядати в рамках конкретних мов. 1

 

Словоскладання дуже розвинене в ряді індоєвропейських мов: із західноєвропейських мов у таких, як англійська, німецька, зі східних в таких, як індійські (особливо давньоіндійські) і іранські мови.

 

Вперше складні слова були описані давньоіндійськими мовознавцями, які встановлювали на основі бінарного членування будь-якого складного слова шість основних типів словоскладання, представлених у санскриті:

 

1. Tatpurusa («його людина»)-перший елемент - іменник або займенник: vedavid «знавець Вед», rajaputra «царський син»;

 

2. Karmadharaya (значення терміна неясно)-перший елемент-прикметник або прислівник: maharaja «великий раджа», sukrta «добре зроблений» і т. п.; |

 

3. Dvigu («дві корови»)-перший елемент - числівник saptarsi «сім мудреців», trivarga «три (вищих) Варги» і т. п.;

 

4. Bahuvrihi («має багато рису»)-складне посессівная визначення (зазвичай одушевленого предмета), утворене на основі попередніх типів слів, особливо часто karmadharaya: mahatma «великодушний», tricaksus «триокий» та ін, 2

 

5. Dvandva («два і два»)-словоскладання, адекватне синтаксичної конструкції з сурядним зв'язком: panipada с. «Руки і ноги», mitravarunau м. «Мітра і Варуна» та ін (в епічному санскриті - багатоскладові);

 

6. Avyaylbhava («що було незмінним»)-складне наріччя типу anugangam «уздовж Гангу» або yathavidhi «за правилами, як слід».

 

У сучасних індійських мовах зустрічаються ті ж типи складних слів, причому давньоіндійські словотворчі моделі широко використовуються для утворення нових слів суспільно-політичної та наукової лексики гінді: Шанті-премн м. «прихильник світу», Шанті-саммелан м. «конференція прихильників миру", які анвешан-санстха ж. «Науково-дослідна установа», аят-нір'ят м. «експорт і імпорт» і т. п. 1

 

Стародавні індоіранські типи складних слів рідше простежуються в сучасному перською мовою, де виділяють складання:

 

1) двох іменників: шоторморг «страус» (шотор «верблюд», морг «птах», тобто «птах-верблюд»), 2) іменника і прикметника: хубсурат «гарний» (Хуб «хороший», Сурат «обличчя », тобто« хороший обличчям »), 3) іменника і числівника в посессівная визначенні: ча h арчешм« Чотириокий »(ча h ар« чотири », чешме« око »), 4) прикметника з дієслівної основою: хошамад« лестощі »(хош« приємний », Амаду - основа минулого часу дієслова амадан« приходити »); 5) складання двох дієслівних основ: рафтоамад« ходіння взад і вперед, рух туди й сюди »(рафт <рафтан« йти », о - інтерфіск , Амаду <амадан «приходити»).

 

В основу розуміння природи складних слів у німецьких і індоіранських мовах покладено принцип системності мови, принцип взаємозв'язку і взаємозумовленості мовних явищ.

 

Складні слова як спосіб вираження дериваційних граматичних значень широко використовуються в дравідськіх мовах, в малайсько-полінезійських мовами (наприклад, у сучасному індонезійському).

 

Особливу картину являє складання слів у китайсько-тибетських, у в'єтнамському і в японській мовах.

 

Роль кореневої морфеми (складу) в китайською та в'єтнамською мовами дуже велика, і тому поєднання кореневих морфем грає в граматиці цих мов велику роль.

 

Складні слова утворюються на базі сполучень односкладових (одноморфемних) слів. Наприклад, складання двох антонімів (du про shao «скільки», з du про «багато» і shao «мало»), «агглютинирующие» складання при утворенні результативних дієслів (nachu «виносити», з n а «взяти» і chu «виходити »),« фузионной »складання для утворення нових термінів (huoche« поїзд », з huo« вогонь »і che« віз ») і ін

 

Складні слова японської мови включають в себе як слова японського, так і китайського типу.

 

Складні слова японського типу складаються з основ, і значення слова в цілому розкривається із значення основ: simaguni «острів-_ ва країна» (sima «острів», kuni «країна»); midoriiro «зелений» (midori «зелень», iro « колір »). 1

 

Складні слова китайського типу називаються корнесложнимі і складаються з фонетично перетворених, іноді переосмислених японцями китайських коренів, які, як правило, самостійно в японській мові не вживаються: daigaku «університет» - (dai «великий», gaku «наука»), benkyo «займатися »(ben« намагатися, бути старанним », kyo« сильний »). 2

 

Нерідко складні слова поєднують в собі і японський і китайський словотворчі типи. Наприклад: bunkakalkan «будинок культури»: 1) bimka «культура», kaikan «будинок» - японський тип складання, 2) bunka <bun «література», «писемність»; ka "перетворюватися»; kalkan <kal «засідання»; « суспільство »; kan« будівля, будинок »- китайський тип складання.

 

Супплетивизмом

 

До способів вираження граматичного значення, поширеним лише в обмеженій кількості мов, відноситься супллетівізм (від лат. Supplere «сплітати», «поповнювати»).

 

Супплетивизмом - це утворення граматичних форм одного й того ж слова від різних коренів або від різних основ. Наприклад, брати (несов. ст.)-Взяти (сов.в.) утворені від різних коренів, сідати (несов. ст.)-Сісти (суч. ст.) Утворені від різних основ.

 

Супплетивизмом як спосіб вираження видових відмінностей дієслова існує в російській мові поряд з аффіксаціей.

 

Супплетивизмом як єдиний спосіб вираження граматичних значень характерний для парадигм відмінювання особових займенників у індоєвропейських мовах:

 

я - мене, вона-їй, ми - нас

 

санскрит. aham - mam, sa - tasyai, vayam - asman, nas.

 

ньому. ich-mich, sie - ihr, wir-tins

 

англ. I - me, she - her, we - us

 

фр. je - me, moi, і т. д.

 

В індоєвропейських мовах спосіб супплетивизмом використовується також при утворенні ступенів порівняння прикметників зі значенням «добрий» і «поганий»: рос. Добре - краще; ньому. Gut - besser, англ. Good better; фр. bon - meilleur. 1

 

Супплетивизмом є випадок утворення форм однини і множини іменників від різних коренів або основ: людина - люди, дитина - діти та ін

 

Вивчення історії мов дозволяє розкрити кілька шляхів утворення Супплетівние форм. Так, іноді синонімічні лари коренів, втрачаючи протиставлення деяких форм, утворюють нову парадигму. Наприклад, в давньоіндійському мовою було два дієслова зі значенням «дивитися» - dare і рас; надалі форми системи теперішнього часу стали утворюватися від основи теперішнього часу дієслова рас, а інші форми - від дієслова dare. У результаті в системі форм словозміни дієслова зі значенням «дивитися» утворилися Супплетівние форми dare - расу.

53. Службові слова, неповнозначні (систематичні слова — вільні морфеми, що інтонаційно об'єднуються зі словом, словосполученням чи реченням і виражають, подібно до словотвірних і словозмінних (флексійних) зв'язаних морфем, різні стосунки між повнозначними словами й реченнями, об'єднуючи їх або надаючи їм різних значеннєвих відтінків. До С. с. в українській мові належать прийменники, сполучники й частки

службові, до яких належать сполучники, прийменики, частки, зв'язки, слова ступеня, артиклі. За своїми функціями вони близькі до морфем: не мають номінативної функції, а лише виражають відношення. Це слова-організатори, гвинтики для побудови речень. Службові слова несуть інформацію не стільки про світ, скільки про саму мову службові, до яких належать сполучники, прийменники, частки, зв'язки, слова ступеня, артиклі. За своїми функціями вони близькі до морфем: не мають номінативної функції, а лише виражають відношення. Це слова- організатори, гвинтики для побудови речень. Службові слова несуть інформацію не стільки про світ, скільки про саму мову

 

СПОСІБ СЛУЖБОВИХ СЛІВ. Службовими словами, які виражають граматичні значення, є артиклі, прийменники, післяйменники, допоміжні дієслова, слова ступеня, "пусті слова", сполучники та частки. І Артиклі вживаються в арабській, романських та repманських мовах. Вони виконують такі функції: а) виступають засобом частиномовного позначення.

Приєднання артикля до неіменних слів і форм переводять неіменні слова в іменники (явище конверсії): нім. Schreiben "писати" — das Schreiben "письмо", англ. to play "грати" —the play "гра", фр. diner "обідати" — le diner "обід"; б) розрізняють граматичні категорії означеності/ неозначеності: нім. der Knabe "визначений, певний хлопець" — ein Knabe "якийсь хлопець", англ. the man "певна людина" — о man "якась людина", фр. le table "певний стіл" — ип table "якийсь стіл"; в) виражають категорію роду: нім. der Deutsche

"німець" — die Deutsche "німкеня"; der Frieden "мир, спокій", die Lampe "лампа", das Fenster "вікно"; г) виражають категорію числа: das Fenster "вікно" —die Fenster "вікна", das Buch "книга" — die Biicher "книги";ґ) служать способом вираження відношень між слова-ми в реченні, тобто мають функцію вираження категорії відмінка: нім. наз. відм. der Tisch, род. des Tisches, дав. dem Tisch, знах. den Tisch. Крім препозитивних, у деяких мовах (болгарській, шведській, румунській) є постпозитивні артиклі. Див. болг.: езикьт, земята, небото. Прийменники виражають відношення між словами в мовленнєвому ланцюжку, тобто вказують на відмінок іменника. Пор. їду в метро (місцевий відмінок), піду до метро (родовий відмінок). Таку ж функцію виконують післяйменники. Відмінність між прийменниками й післяйменниками в тому, що післяйменники знаходяться не перед іменником, а після нього. Післяйменники — один з найважливіших граматичних показників у тюркських, фінноугорських, монгольських і японській мовах.

У російській мові як післяйменник вживається слово ради в деяких сполученнях: шутки ради, потехи ради тощо. Службові слова, за морфологічним критерієм, загалом не вважаються частинами мови.

 

СПОСІБ ІНТОНАЦІЇ. Інтонація є засобом вираження граматичних значень на рівні синтаксису. За допомогою інтонації виражаються: а) модальність речення (впевненість, запитання, сумнів, наказ або особисте ставлення мовця до того, що він говорить тощо). Пор.: Він прийшов. Він прийшов? Він прийшов! Він ... прийшов;

б) групування членів речення. Пор.: Читати довго/не міг. Читати/довго не міг. Казнить, /нельзя помиловать. Казнить нельзя, /помиловать; в) розрізнення простого й складного речення. Пор.:

Бачу матір в садочку. Бачу: /матір — в садочку; г) розрізнення сурядності й підрядності. Пор.: Хмариться, дощ буде і Хмариться — дощ буде (у першому випадку сурядність, у другому — безсполучникове речення з різнотипними частинами); ґ) актуальне членування речення (див. про це в темі "Словосполучення і речення"); д) виділення вставних слів і речень. Пор. Він безперечно має рацію і Він, безперечно, має рацію; Он может быть здесь і Он, может быть, здесь.

СПОСІБ ПОРЯДКУ СЛІВ. Цей спосіб у деяких мовах у певних випадках розрізняє:

а) підмет і додаток. Пор.: Буття визначає свідомість і Свідомість визначає буття; Якір зачіпає ланцюг і Ланцюг зачіпає якір; рос. Мать любит дочь і Дочь любит мать; Дом загораживает флигель і Флигель загораживает дом; б) означення й означуване. Пор.: глухі вчені і вчені глухі. Див. ще англ. stone wall "кам'яна стіна", wall stone "стінний камінь", table tennis "настільний теніс", tennis table "тенісний стіл".

 

Граматичні категорії

t!J Граматична категорія - система протиставлених одна одній однорідних граматичних величин (граматичних форм із однорідним значенням).Для того щоб констатувати, що в якійсь мові є певна граматична категорія, потрібно, щоб був ряд форм, об'єднаних якимсь спільним значенням, щоб усередині цього об'єднання було протиставлення і щоб ті протиставлені значення мали формальне вираження. Так, граматичною категорією є категорія числа, бо вона об'єднує мовні одиниці на основі спільного значення "число". Всередині цього об'єднання протиставляються одиничність і множинність,і граматичні значення однини й множини формально виражаються за допомогою спеціальних закінчень. Пор.:

ліс — ліси, весна — весни, озеро — озера, де граматичне значення однини виражене нульовим закінченням і закінченнями -а та -о, а граматичне значення множини —закінченнями -и та -а. Формальне вираження — дуже важлива ознака граматичної категорії, бо саме її наявність чи відсутність є основним критерієм виділення граматичної категорії. Річ у тім, що певне значення в одній мові може існувати як граматичне, а в іншій мові як лексичне. Звідси розрізняють граматичні й поняттєві категорії. Наприклад, існує поняттєва категорія статі й граматична категорія роду. Поняттєва категорія статі є універсальною, тобто всі люди незалежно від використовуваної ними мови розрізняють чоловічу і жіночу стать. Однак категорія роду притаманна далеко не всім мовам. Скажімо, її немає в англійській, китайській, тюркських і фінно-угорських мовах, бо там немає спеціальних формальних засобів її вираження. В українській мові, як і в інших слов'янських, а також романських та німецькій мовах, є така категорія, бо тут є формальні засоби її вираження: закінчення (учитель, стіна, вікно.

Для германських і романських мов характерна граматична категорія значеності/неозначеності, яка формально виражена означеними і неозначеними артиклями.

Так, зокрема, нім. der Tag "день", die Війте "квітка", das Fenster "вікно" означають конкретні поняття, предмети, уже відомі мовцеві й слухачеві, тоді як ті ж іменники з

неозначеним артиклем — ein Tag, eine Blume, ein Fenster — означають якийсь день, якусь квітку, якесь вікно. Аналогічно в англійській, французькій, італійській мовах: означеність виражається артиклями — англ. the, неозначеність — артиклями —англ. а, У слов'янських

мовах, за винятком болгарської і македонської, граматичної категорії означеності/неозначеності немає, бо немає її формального вираження, але поняттєва категорія означеності/неозначеності є і виражається вона лексично (ця книжка, якась книжка). Мови світу різняться за кількістю і складом граматичних категорій. Так, в іберо-кавказьких мовах є категорія граматичного класу "людини" і "речі", в японській і корейській мовах — категорія ввічливості. Різняться мови й за кількістю протиставлених членів усередині категорій. Наприклад, в англійській мові є два відмінки, в німецькій — чотири, в російській — шість, в українській — сім, у фінській — чотирнадцять, у табасаранській — сорок шість.

Граматичні категорії поділяють на морфологічні й синтаксичні. До морфологічних належать категорія роду, числа, відмінка, виду, часу, способу, особи; до синтаксич-

них — категорія активності/пасивності, комунікативної спрямованості (розповідність, питальність, спонукальність), стверджуваності/заперечуваності, синтаксичного часу й синтаксичного способу.

Морфологічні категорії, в свою чергу, поділяють на класифікаційні й словозмінні.

Класифікаційні (словотворчі, дериваційні) категорії — це такі, члени яких виступають як рубрики класифікації слів. Так, зокрема, класифікаційною є категорія роду іменників і категорія виду дієслова, бо іменники не відмінюються, а класифікуються за родами (кожен іменник належить до одного певного роду), а дієслова розподіляються між трьома видовими групами — дієсловами доконаного чи недоконаного виду або двовидовими.

Словозмінні (релятивні) категорії — граматичні категорії, яких слово може набувати залежно від іншого слова, з яким воно поєднується в реченні. До словозмінних належить категорія роду прикметників, бо прикметники не класифікуються, а відмінюються за родами і родова форма прикметника залежить від поєднуваного з ним іменника (великий успіх, велика справа, велике враження). Суто реляційною є також категорія відмінка: кожна іменна частина мови змінюється за відмінками. У мовах світу найчастіше трапляються граматичні категорії роду, відмінка, числа, означеності/неозначеності, ступеня якості, часу, виду, стану, способу й особи.

Категорія роду — граматична категорія, яка полягає в розподілі слів або форм за двома чи трьома класами, традиційно співвідносними з ознаками статі або їх відсутністю.

Вона є в більшості сучасних індоєвропейських мов. Немає її в англійській, фінно-угорських, тюркських, японській та деяких інших мовах. В українській мові категорію роду (чоловічого, жіночого або середнього) має кожен іменник. У прикметниках, порядкових числівниках, присвійних, вказівних, питальних займенниках, дієприкмет-

никах і дієсловах у формі минулого часу ця категорія є залежною від іменника, з яким названі класи слів поєднуються. В італійській, французькій, іспанській і датській мовах іменники мають два роди — чоловічий і жіночий. Категорія роду має формальне вираження. В слов'янських мовах — це закінчення, в романських і німецькій —артиклі (нім. der, ein для чоловічого роду, die, eine для жіночого, das, ein для середнього,

Категорія відмінка — граматична категорія імені, яка виражає його синтаксичні відношення до інших слів висловлювання. Кількість відмінків у різних мовах неоднакова. Є мови, в яких відмінків зовсім немає: болгарська, італійська, французька, таджицька, абхазька та ін.

Категорія числа — граматична категорія, яка виражає кількісні характеристики предметів думки.

У мовах світу категорія числа не збігається. Є мови, в яких, крім однини і множини, є двоїна і троїна. Двоїна була в давньоукраїнській мові (дъва стола). Троїна є в деяких папуаських мовах на острові Нова Гвінея. У давніх індоєвропейських мовах — санскриті, давньогрецькій, давньогерманських було три числа: однина, двоїна і множина.

Категорія означеності/неозначеності (детермінації) - граматична категорія, яка вказує на те, чи мислиться ім'я предмета як єдине в описуваній ситуації (означеність) чи як таке, що належить до класу подібних йому феноменів (неозначеність).

Як уже зазначалося, ця категорія характерна для германських, романських, болгарської, македонської та інших мов і виражається за допомогою артиклів. Означеними є англійський артикль the, німецькі der, die, das, францу-

зькі іе, la, les (останній для множини), а неозначеними

відповідно a; ein, eine, ein; un, une. У болгарській, македонській, румунській і скандинавських мовах існують постпозитивні артиклі, тобто артиклі, які стоять після слова, приєднуючись до нього як постфікси. Пор.: болг. Стол "якийсь стілець" — столът "певний стілець", маса "якийсь стіл" — тасата "певний стіл"; село "якесь се-

ло" — селото "певне село".

У тих мовах, де немає артиклів, значення означеності/неозначеності виражається лексично і контекстуально. Наприклад, в українській мові для цього використовують вказівні займенники цей, ця, це, ці, топ, та, те, ті, частки тільки, ще (Тільки учитель цього не знав. Ще чашку!),неозначені займенники якийсь, якась, якесь, якісь, прикметники певний, цілий, невідомий, незнайомий, числівник один, порядок слів (перед присудком — означеність, після — неозначеність: Хлопчик вийшов на вулицю; На вулицю вийшов хлопчик), фразовий наголос (Ось зошит; Ось зошит). Найсильнішим засобом вираження значення означеності/неозначеності є контекст. Як бачимо, в українській мові категорія означеності/неозначеності є не граматичною, а поняттєвою, оскільки тут немає морфологічних засобів ЇЇ вираження.

Категорія ступеня якості (порівняння) - граматична категорія, яка виражає ступінь якості, що характеризує предмет чи дію.

Розрізняють звичайний, вищий і найвищий ступінь. У деяких мовах є тільки два ступені порівняння — звичайний і елатив, який поєднує значення вищого і найвищого ступенів. Вищий ступінь указує на наявність в об'єкті якоїсь якості більше, ніж в іншому, найвищий — більше, ніж у всіх інших. Звичайний ступінь означає якість безвідносно до ступеня.

Ступені порівняння мають прикметники і прислівники (важкий, важчий, найважчий; темно, темніше, найтемніше). У деяких мовах ступені порівняння мають також іменники й дієслова. Наприклад, у мові комі кужд "вміє", кужоджик "більше вміє".

Ступені порівняння виражаються афіксами (цікавий —цікавіший — найцікавіший; англ. large "великий" — larger "більший" — largest "найбільший", нім. Interessant "цікавий" — interesanter "цікавіший" — interesantest "найцікавіший") і аналітично (відомий — більш відомий —найбільш відомий, англ. difficult "важкий" — more difficult "важкіший", (the) most difficult "найважчий"). У слов'янських, германських і романських мовах є декілька співвідносних за значенням прикметників та прислівників, які творять ступені порівняння від інших основ: укр. добрий — кращий — найкращий; рос. хороший —лучше — наилучший; англ. good — better — best, нім. gut —besser — best (am besten).

Категорія часу - граматична категорія дієслова, яка є специфічним мовним відображенням об'єктивного часу і служить для темпоральної локалізації події або стану, про які йдеться в реченні.

Ця категорія вказує на одночасовість, передування чи наступність події щодо моменту мовлення. У більшості мов є три часи: теперішній, минулий і майбутній. Це абсолютні часи. Крім них, у деяких мовах є спеціальні "відносні" часи, які позначають події відносно якоїсь точки відліку, яка, в свою чергу, визначається відносно моменту мовлення (передминулий час, передмайбутній час,майбутній у минулому тощо).

Категорія виду (аспектуальності) - граматична категорія дієслова, яка узагальнено вказує на протікання дії в часі.

У слов'янських мовах граматично протиставлені доконаний і недоконаний вид. Доконаний вид вказує на досягнення межі, тобто показує обмежену дію або її результат (зашумів, написав). Недоконаний вид не вказує на граничність дії (шумів, писав). У германських і романських мовах, на думку більшості мовознавців, граматичної категорії виду немає, бо там немає формальних морфологічних засобів (спеціальних суфіксів, префіксів) її вираження.

Категорія стану - граматична категорія дієслова, що виражає суб'єктно-об'єктні відношення.

У мовознавстві поки що немає загальноприйнятої класифікації станів, однак у всіх класифікаціях згадується активний, коли носій дієслівної ознаки відповідає суб'єкту

(Учні виконують пісню), і пасивний, коли носій дієслівної ознаки відповідає об'єкту (Пісня виконується учнями)

Категорія способу - граматична категорія, яка виражає відношення названої дієсловом дії до дійсності з погляду мовця. Це оцінка мовцем дії як бажаної, можливої, передбачуваної (припущення) тощо.

Різні мови мають різний набір форм способу. В усіх мовах є дійсний (представляє дію як реальний факт), умовний (представляє дію як можливу, бажану, передбачувану, обумовлену) і наказовий (служить для передачі наказу, спонукання або прохання) способи. Західноєвропейські мови, крім того, витворили особливі форми кондиціонала для позначення обумовлених дій і для вираження допущення, можливості, бажаності і некатегоричного твердження (нім. Ich wiirde es gerne tun "Я охоче зробив би це"). У балканських мовах є ще переповідний спосіб (коментатив), що виражає дію, яку мовець безпосередньо не спостерігав, а переказує її з уст інших. Цим способом передають відтінок недовір'я, сумніву. В аглютинативних мовах (наприклад, тюркських) налічують від чотирьох до дванадцяти способів, які виражають повинність, підтвердження, намір, згоду тощо.

Категорія особи - граматична категорія дієслова, яка позначає відношення суб'єкта дії до мовця.

Виконавцем дії може бути мовець, його співрозмовник або особа, яка не бере участі в розмові. Відповідно розрізняють першу, другу і третю особу (пишу, пишеш, пише). Категорія особи належить до узгоджувальних, словозмінних. Вона виражається особовими закінченнями (я про цюю, він працює; англ. / work, he works). У деяких мовах

(самодійських, палеоазіатських) категорія особи характерна не тільки для дієслів, а й для імен у позиції присудка.

Є й такі мови, в яких категорія особи загалом не виражена. До них належать японська, китайська, індонезійська та деякі інші

Лексико-граматичні розряди (категорії)

Від граматичних категорій треба відрізняти лексикограматичні розряди, які нерідко називають лексико-граматичними категоріями.

ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНІ РОЗРЯДИ (категорії) — це граматично важливі групи слів у межах певної частини мови, які мають такі властивості:

1) об'єднуються за спільною семантичною ознакою. Наприклад, лексико-граматичні розряди становлять збірні іменники, речовинні іменники, іменники — назви істот, іменники — назви неістот, власні назви, загальні назви, зворотні дієслова, бо кожна така група має спільну семантичну ознаку — збірність, речовинність тощо.

2) можуть мати і можуть не мати формальне морфологічне вираження. Якщо, скажімо, деякі збірні іменники мають формальне вираження — суфікси -ств(о), -j(a) (студентство, ганчір'я), зворотні дієслова — постфікс –ся (умиватися, листуватися, обніматися), то власні та загальні назви, речовинні назви, назви істот/неістот формальних показників не мають (місто Орел і летить орел, масло і вікно, ворона і корона);

3) взаємодіють із пов'язаними з ними граматичними категоріями. Так, від зворотності дієслів залежить категорія стану (зворотні дієслова не належать до активного стану); від істоти/неістоти — категорія відмінка (у назвах істот форма знахідного відмінка збігається з формою родового, у назвах неістот форма знахідного відмінка збігається з формою називного); від особи/неособи — категорія роду (назви осіб мають, як правило, категорію чоловічого або жіночого роду, назви неосіб — усі три роди); від власних і загальних назв — категорія числа (власні назви мають форму лише однини або лише множини (Київ, Суми), загальні назви мають форми однини і множини (стіл — столи, книжка — книжки);

4) можуть мати і можуть не мати протиставлені всередині розряду ряди форм. Якщо, наприклад, власні назви протиставляються загальним, назви істот — назвам неістот, перехідні дієслова — неперехідним дієсловам, то всередині речовинних і збірних іменників подібного протиставлення немає.

                        

Частини мови

Поняття частин мови.

Критерії виділення частин мови

Частини мови - великі за обсягом класи слів, об'єднаних спільністю загального граматичного значення і його формальних показників. Частини мови — одне з найважливіших понять у граматиці. Без нього неможливо вивчати граматичну будову будь-якої мови. Крім того, частини мови є важливим джерелом пізнавальної діяльності людини. За допомогою частин мови людина диференціює речі, їх якості, процеси, дії і стани та їх ознаки, виявляє відмінності в реальному світі й здійснює його категоризацію. Частини мови, таким чином, є важливим способом розуміння й інтерпретації дійсності.

Однак на питання, що таке частини мови, до цього часу немає однозначної відповіді. Одні вважають, що це лексичні розряди слів, другі — граматичні класи слів, а треті — лексико-граматичні групи слів, тобто змішані: лексичні й граматичні одночасно. Відповідно дискусійним залишається питання основних критеріїв наукової класифікації частин мови. На сучасному етапі використовують такі три основні критерії: семантичний, морфологічний і синтаксичний.

СЕМАНТИЧНИЙ КРИТЕРІЙ — критерій, який передбачає віднесення до однієї частини мови слів із спільним загальним граматичним значенням, як, наприклад, предметність, дія, якість тощо. Так, зокрема, слова зі значенням предметності утворюють клас іменників, хоча до такого класу, як іменники, в українській мові належать слова, які позначають предмет (стіл, книжка), якість (краса, сила), дію (ходіння, крик), кількість (сотня, тисяча) та ін.,але більшість непохідних іменників позначає саме предмети. Ця закономірність дає змогу говорити про загальне значення предметності в іменнику як частині мови, поширюючи цю семантичну характеристику й на іменники, які позначають якість, дію, стан тощо. Отже, граматичні значення частин мови не рівнозначні поняттям, що виражаються словами, не рівнозначні й логічним узагальненням цих понять. Олівець, білизна, чорнота, біг, п'ятірка, сотня, тисяча, краса, розум, крик, шум — це не предмети чи речі, а предметність, важливою ознакою якої є незалежність. Ці поняття є самостійними, а не ознаками якихось інших. Пор.: білий як ознака чогось, ходити як дія, яка кимсь здійснюється. Тут передбачається наявність якогось предмета, носія ознаки чи дії, тоді як білизна, краса, розум, крик тощо не залежні від якихось предметів, виражені в абстрагуванні від їх носіїв, самі є опредмеченими. Щоб пояснити це явище, потрібно виходити із того, що мова не тільки відображає дійсність, а й інтерпретує її. Предметно, логічно радість, радісний, радіти, радісно — це одне й те саме. Розрізняються ці слова "не логічно, а виключно як акти розуміння одного й того самого явища" (О.Ф. Лосев). У першому випадку факт дійсності розуміється як субстанція, в другому — як якість, у третьому — як дія, в четвертому — як спосіб дії. З цього погляду іменник є розуміння будь-чого в дійсності як субстанції: будинок, дерево, квіти, вода — субстанція, сприйнята як субстанція; п'ятірка, сотня, тисяча — кількість, сприйнята як субстанція; ходіння, говоріння, читання —дія, інтерпретована як субстанція; хвороба, одужання, кволість — стан, інтерпретований як субстанція; любов, ненависть — стосунки, інтерпретовані як субстанція; синь, голубінь, білизна, жовтизна — ознака, інтерпретована як

субстанція.

Дієслово також є розуміння чого завгодно в дійсності як дії: працювати — дія, сприйнята як дія; порозумніти — якість, інтерпретована як дія; подвоїти, подесятерити — кількість, інтерпретована як дія; хворіти, одужувати — стан, сприйнятий як дія; любити, ненавидіти — відношення, інтерпретоване як дія тощо.

Як уже зазначалося, значення і форма існують у єдності, тому при класифікації слів на частини мови потрібно враховувати й форму, тобто формально-граматичний (морфологічний) критерій виділення частин мови.

ФОРМАЛЬНО-ГРАМАТИЧНИЙ (МОРФОЛОГІЧНИЙ) КРИТЕРІЙ — критерій, за яким до уваги береться своєрідність змінювання слів, тобто інвентар їх форм і парадигм, які є виразниками певних морфологічних категорій. Так, наприклад, іменники змінюються за відмінками і числами, дієслова — за особами і часами, прислівники не змінюються. Форми слова репрезентують морфологічні категорії частин мови. Кожна частина мови характеризується особливою системою граматичних категорій. Так, в українській мові іменнику властиві категорії роду, числа й відмінка, прикметнику —категорії ступеня порівняння (для якісних прикметників) роду, числа та відмінка, дієслову — категорії способу, часу, особи, стану, виду тощо. Щоправда, бувають випадки, коли деякі класи слів поєднують у собі ознаки різних частин мови. Так, скажімо, дієприкметник має морфологічні ознаки дієслова та прикметника.

СИНТАКСИЧНИЙ КРИТЕРІЙ — критерій, за яким до однієї частини мови відносять слова, здатні стояти в реченні в однакових синтаксичних позиціях і виконувати однакові синтаксичні функції (йдеться головним чином про первинні синтаксичні функції). Наприклад, однією з ознак, за якою розрізняють іменник і дієслово в українській мові, є здатність бути головним компонентом атрибутивної конструкції (пор.: тихий спів, але не тихий співати). При цьому важливий не тільки набір синтаксичних функцій, а й ступінь характерності кожної з функцій для даної частини мови. Так, в українській мові і іменник, і дієслово можуть виконувати функцію підмета {Хлопчик читає. Лиш. боротись — значить жить) і функцію присудка {Батько — лікар. Сонце світить). Однак для іменника функція підмета є первинною, а присудка — вторинною, тоді як для дієслова функція присудка є первинною, а підмета — вторинною. Вторинні синтаксичні функції мають деякі обмеження. Так, зокрема, іменник може бути підметом незалежно від типу присудка, тоді як дієслово не може бути підметом, якщо присудок виражений особовою

формою. Пор.: Боротьба його загартувала і *Боротися його загартувало.

Саме виходячи з синтаксичного критерію, деякі мовознавці ставлять під сумнів виділення в окремі частини мови займенника і числівника. Слова цих частин мови за синтаксичними функціями належать до різних класів, тому їх нерідко розглядають у межах інших частин мови (іменник-числівник п'ять, прикметник-числівник п'ятий). Синтаксичним за своєю суттю є критерій сполучуваності, який як додатковий стали активно використовувати при класифікації слів на частини мови в останні десятиліття. Не всі слова можуть поєднуватися одне з одним. Так, прислівники поєднуються з дієсловами (читає добре), з іншими прислівниками (дуже добре), прикметниками (значно кращий, дуже вдалий), але не із займенниками та числівниками; прикметники поєднуються з іменниками, але не з дієсловами і т.д.

Останнім (допоміжним) критерієм виділення частини

мови є словотвірний.

СЛОВОТВІРНИЙ КРИТЕРІЙ — критерій, за яким для кожної частини мови виділяють властивий тільки їй набір словотвірних моделей та інвентар словотвірних засобів. В українській мові можна назвати ряд словотвірних афіксів, наявність яких засвідчує належність слова до групи іменників: -тель, -ник, -щик, -ар тощо. В англійській мові іменниковими є суфікси -ship (friendship "дружба", kinship, relationship "споріднений"), -ment (movement "pyx", nourishment "харчування", statement "висловлювання, твердження") та ін.

Який із названих критеріїв слід вважати провідним? На це запитання мовознавці давали різні відповіді. О.О. Шахматов таким критерієм вважав семантичний, П.Ф. Фортунатов — морфологічний, 0.0. Потебня — синтаксичний. Л.В. Щерба висунув ідею врахування трьох критеріїв: семантичного, морфологічного і синтаксичного. Саме на щербівській концепції й ґрунтується сучасна класифікація частин мови.Деякі вчені вважають, що, використовуючи всі три основні критерії, потрібно встановити їх ієрархію. Так, на думку українського мовознавця І.Р. Вихованця, базовим критерієм є семантичний, на другому плані — синтаксичний, а на третьому — морфологічний. Додатковими ("для спірних випадків") є логічний і словотвірний. Зрозуміло, що в разі застосування різних критеріїв поділ слів на частини мови буде різним. Зазначимо, що визначення іменника, прикметника, дієслова і прислівника не становить великих труднощів, однак існують спірні питання щодо виділення займенника й числівника. Виокремлення займенників і числівників із погляду семантичного критерію є доречним, а з погляду синтактичного критерію — зайвим. Службові слова, за морфологічним критерієм, загалом не вважаються частинами мови.

Слід також пам'ятати, що й не всі частини мови виділяють за одним принципом. Зокрема, займенник і числівник виокремлюють на основі виключно семантичного критерію, тоді як інші частини мови в українській мові — за морфологічним критерієм.

 

⇐ Предыдущая10111213141516171819Следующая ⇒

Поделиться: