Криміналістика як наука, наукові криміналістичні школи, етапи розвитку криміналістичної теорії
Криміналістика як наука, наукові криміналістичні школи, етапи розвитку криміналістичної теорії
Криміналістика - це наука про закономірності злочинної діяльності та її відображення в джерелах інформації, які є основою для розробки засобів, прийомів і методів збирання, дослідження, оцінки та використання доказів з метою розкриття, розслідування, судового розгляду та попередження злочинів.
Існує чотири типи наукових шкіл криміналістики:
1. Наукові школи зі структурою, орієнтованою на центр, та контактною комунікацією. Цей тип безпосередньо відповідає «класичній» науковій школі з індивідуальним авторством щодо основоположної ідеї та групою учнів, які концентруються навколо лідера.
2. Наукові школи зі структурою, орієнтованою на центр, та з опосередкованою комунікацією. В «чистому вигляді» в таких школах присутнє індивідуальне авторство.
3. Наукові школи, у яких відсутній центр, але такі, в яких наявна контактна комунікація. Тут наукові школи реалізуються у кооперації вчених, які рівні за рангом.
4. Наукові школи, у яких відсутній центр, та в яких наявна опосередкована комунікація. В даному випадку основоположна ідея формується й реалізується в різноманітних місцях, незалежно та відносно одночасно; спільність ідей наукової школи пізнається за допомогою літератури
Криміналістична теорія — це завжди вища ланка пізнання в криміналістиці, що вирішує фундаментальні криміналістичні проблеми.
Загальна теорія криміналістики — це її методологічна основа, яка являє собою систему принципів, концепцій, категорій, понять, методів, що відображають предмет криміналістики як ціле. Основні елементи: а) вступ до загальної теорії криміналістики; б) окремі криміналістичні теорії; в) вчення про методи криміналістики; г) вчення про мову криміналістики; ґ) криміналістична систематика.
Предмет криміналістики, його зміст і сучасні підходи до конструювання його визначень
Предмет криміналістики є багатогранним і складним. У юридичній літературі мають місце різні, визначення предмета криміналістики: як науки про розслідування злочинів, або науки про розкриття злочинів, або науки про сукупність технічних засобів, тактичних прийомів і методичних рекомендацій. Останнім часом криміналістику визначають як науку про технології та засоби практичного слідознавства у кримінальному судочинстві. Однак усі ці визначення звужують реальний предмет криміналістики та закономірності, що вивчає ця наука.
Предметом науки криміналістики є сукупність об'єктивних закономірностей, пізнання яких необхідне для успішного розслідування і запобігання злочинів.
Предметом криміналістики охоплюються три групи закономірностей:
- закономірності виникнення і розвитку зв'язків і відношень усередині механізму злочину: зв'язок між дією і результатом, повторюваність дій у подібних ситуаціях, стереотипи дій суб'єкта злочину тощо;
- закономірності злочину, формування і реалізації способу вчинення і приховання злочину, зв'язок способу з особою злочинця, залежність способу від конкретних обставин вчинення злочину тощо;
- закономірності виникнення і перебігу явищ, пов'язаних зі злочином, що мають значення для розслідування: скритність підготовки до вчинення злочину, вибір засобів, рекогносцировка обстановки, вивчення предмета злочинного посягання тощо.
Система криміналістики
Система криміналістики - це складові її розділи (частини), які мають поміж собою стійкі, взаємопов'язані зв'язки та мають тісне сплетіння. Сучасні уявлення про зміст криміналістики дозволяють вирізнити в її системі чотири розділи:
1. Загальна теорія криміналістики - це її методологічна основа, яка являє собою систему принципів, концепцій, категорій, понять, методів, що відбивають предмет криміналістики як ціле. Основні елементи:
- вступ до загальної теорії криміналістики;
- окремі криміналістичні теорії;
- вчення про методи криміналістики;
- вчення про мову криміналістики;
- криміналістична систематика.
2. Криміналістична техніка - розділ криміналістики, що є системою наукових положень і розроблюваних на їх основі технічних засобів, прийомів і методів, призначених для збирання, дослідження і використання доказів. Криміналістична техніка виникла внаслідок впровадження досягнень природничих і технічних наук у практику боротьби зі злочинністю. Система криміналістичної техніки охоплює такі основні галузі: судова фотографія; судовий кіно- і відеозапис; трасологія; судова балістика; криміналістичне дослідження письма; техніко-криміналістичне дослідження документів; криміналістичне ототожнення особи за ознаками зовнішності; кримінальна реєстрація.
3. Криміналістична тактика є інтелектуальним ядром криміналістики. Це розділ криміналістики, який являє собою систему наукових положень і розроблюваних на їх основі рекомендацій щодо організації і планування досудового і судового слідства, визначення лінії поведінки осіб, які здійснюють судове дослідження, щодо прийомів проведення слідчих та судових дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів, на встановлення обставин, що сприяють вчиненню і прихованню злочинів. До складу криміналістичної тактики входять: вчення про криміналістичну версію і планування розслідування, концепція слідчої ситуації, тактичного рішення і тактичного ризику, системи тактичних прийомів проведення слідчих і судових дій (тактичні комбінації) та ін.
Криміналістична тактика пропонує доцільні прийоми проведення огляду, обшуку, пред'явлення для впізнання, допиту та інших слідчих (судових) дій, вибір моменту їх проведення, послідовність виконання, творчий підхід в конкретній ситуації, обрання напряму розслідування та лінії поведінки.
4. Криміналістична методика (методика розслідування злочинів) - розділ криміналістики, який являє собою систему наукових положень і розроблюваних на їх основі рекомендацій щодо організації і здійснення розслідування і запобігання окремим видам злочинів. Зміст криміналістичної методики становлять загальні положення і окремі криміналістичні методики (методики розслідування крадіжок, грабежів, розбоїв, убивств, зґвалтувань тощо).
Класифікація ідентифікації
За об'єктом дослідженнявиділяють ідентифікацію людини, предметів, речей, речовин, тварин, процесів, станів, явищ.
За сферою криміналістичної техніки криміналістичну ідентифікацію поділяють на дактилоскопічну, судово-балістичну, трасологічну, почеркознавчу, техніко-криміналістичну, за ознаками зовнішності тощо.
За процесуальною формою ідентифікація поділяється на процесуальну та непроцесуальну. Процесуальна здійснюється під час слідчих і судових дій, а непроцесуальна - під час оперативно-розшукової діяльності.
За рівнем індивідуалізації ідентифікацію поділяють на родову (групову) та індивідуальну, тобто криміналістичну.
За природою ідентифікуючих об'єктів - на сигнальну та знакову. За способом відображення ідентифікуючої інформації - на ідентифікацію цілих структур, розділення цілого та ідентифікацію джерела походження.
Зустрічаються змішані класифікації:
- за матеріально фіксованим відображенням;
- за ознаками загального походження;
- за уявним образом;
- за описом ознак.
Стадії ідентифікації
Стадії ідентифікації:
- попереднє дослідження, або огляд об'єктів - підготовча робота: визначається наявність необхідних матеріалів, придатність об'єктів для дослідження тощо;
- роздільне дослідження - підлягають вивченню ознаки ототожнюваного і ототожнюючих об'єктів, для чого використовують як власне об'єкти, так і їх відображення або фрагменти, зразки виявлені ознаки окремо фіксують, установлюється специфічна для кожного об'єкта сукупність загальних і окремих ознак;
- експериментальне дослідження (необов'язкова стадія) - спрямоване на одержання в умовах, максимально наближених до тих, за яких сталася подія, порівняльних зразків, що містять достатню сукупність ознак ототожнюваного об'єкта;
- порівняльне дослідження - порівняння різними способами (зіставлення, суміщення, накладення) виявлених ідентифікаційних ознак, якими наділений кожен із досліджуваних об'єктів; визначається, які ознаки збігаються, а які відрізняються;
- аналіз результатів дослідження і формулювання висновків - виявлені ідентифікаційні ознаки, що збігаються і відрізняються, підлягають аналізу й оцінюванню з точки зору їх закономірностей та значущості, суттєвості відмінностей, наявності необхідної та достатньої сукупності загальних та окремих ознак для відповідного висновку. Висновок може бути позитивним або негативним, категоричним або ймовірним.
Боєприпаси та їх будова.
Боєприпаси - це боєзаряди, призначені для ураження цілі, дія яких заснована на використанні енергії вибухових речовин. Патрон — це сполучення необхідних для пострілу компонентів (порох, куля або дріб) в оболонці. Патрони поділяються на унітарні та патрони окремого запалювання. Стрільба з сучасної зброї здійснюється унітарним патроном, який складається з гільзи з зарядом пороху, кулею або дробом і капсулем, а мисливський патрон має пиж і прокладки. Унітарний патрон характерний для вогнепальної казнозарядної зброї. За принципом устрою капсуля унітарні патрони поділяються на патрони лефорше, голчасті, бічного вогню і центрального бою.
Гільза — це тонкостінна стаканоподібна ємкість для порохового заряду, капсуля, кулі або снаряда, у дробовому патроні — дробу і пижів. Складається з денця, корпусу і дульця, в якому закріплюється куля. У гільзі дробового патрона дульце відсутнє. Гільза виготовляється з металу або картону (рідше з пластмаси).
Стрільба з нарізної зброї провадиться кулями, а з гладкоствольної — дробом, спеціальними кулями, картеччю. Куля — це металеве (найчастіше свинцеве) тіло, різне за формою, для стрільби з вогнепальної зброї. Кулі в нарізній зброї бувають оболончасті, напівоболончасті і безоболончасті. У бойовій зброї використовуються кулі спеціального призначення: важкі, бронебійні, трасуючі, запалювальні, розривні та ін. Розрізняють також кулю зі зміщеним центром ваги — куля, осереддя якої розташоване таким чином, що в момент удару об перешкоду вона змінює траєкторію польоту.
Кулі до гладкоствольних мисливських рушниць за формою бувають: круглі (кулясті), стрілочні, турбінні й комбіновані.
Дріб — це свинцеві кульки, рідше шматочки свинцю, призначені для пострілу з дробової зброї. Дріб має діаметр 1,5—5 мм (табл. 1). Дріб, що має діаметр більш ніж 5 мм, називається картеччю
Порох — це вибухова речовина, яка застосовується у зарядах вогнепальної зброї. Поділяється на димний (при його згорянні виділяється певна кількість диму) і бездимний (згоряє без виділення диму). Компонентами димного пороху є калієва селітра (60—70 %), сірка (10—12 %) і деревне вугілля (2—8 %). Основу бездимного пороху складає піроксилін (наприклад, порох Лишева — це бездимний порох колоїдного типу, створений із нітроклітковини). За формою димний порох має вид маленьких порошинок різноманітної конфігурації, бездимний порох — платівок або циліндриків однакових розмірів.
Пижі та прокладки використовуються у патронах для гладкоствольних мисливських рушниць. Пиж — шматок войлоку або іншого щільного матеріалу, який відокремлює у заряді порох від кулі чи дробу. Пижі бувають основні й додаткові. За матеріалом пижі поділяються на войлочні, картонні, деревноволокнисті та ін. Прокладки призначені для пом’якшення поштовху порохових газів і запобігання деформації заряду.
Поняття холодної зброї.
Холодна зброя - предмети та пристрої, конструктивно призначені та за своїми властивостями придатні для неодноразового завдання тяжких і смертельних тілесних ушкоджень, дія яких заснована на використанні м'язової сили людини.
За конструкцією та способом нанесення тілесних ушкоджень холодна зброя розподіляється на:
- зброю безпосередньої дії (клинкову, неклинкову, комбіновану);
- зброю опосередкованої дії (метальну).
Не є холодною зброєю вироби господарсько-побутового,виробничого, спортивного та іншого призначення, які схожі з холодною зброєю за зовнішнім виглядом та/або конструктивно, проте не мають всього комплексу суттєвих ознак, притаманних холодній зброї
Зокрема, не відносяться до холодної зброї вироби спортивного, бутафорського та сувенірного характеру, які суттєво відрізняються за своєю здатністю до ураження цілі у порівнянні з їх найближчими бойовими чи мисливськими аналогами.
Види холодної зброї: - бойова; - мисливська; - кримінальна. Належність до холодної зброї визначається за наявністю у предмета (пристрою), який знаходиться на випробуванні, сукупності таких загальних криміналістичних ознак:- призначеності для ураження цілі; - придатності для неодноразового ураження цілі.
Всі інші предмети (пристрої), у яких повністю або частково відсутня хоча б одна з цих загальних ознак, до холодної зброї не відносяться. Призначеність предмета (пристрою) для ураження цілі
визначається за наявністю сукупності конструктивних ознак, які дозволяють віднести його до певного різновиду холодної зброї.До такої сукупності конструктивних ознак входять:- наявність елементів певного виду, форм та розмірів;- спосіб з'єднання елементів.
Часткові ознаки почерку
Окрема ознака почерку — це характеристика рухів, що виявляється при виконані окремих літер чи їх окремих елементів. Виокремлюють певні групи рухів, які використовуються для вивчення окремих ознак почерку: 1) форма траєкторії рухів при виконанні письмових знаків та їх елементів (дуго-, круго-, петлеподібна); 2) напрямок рухів (зліва направо, зправа наліво, право- чи лівоокружний тощо); 3) протяжність рухів; 4) спосіб початку (з крапки, завитка, петлі) та закінчення руху; 5) вид з'єднання елементів у літері (примикаючий, ін-тервальний тощо); 6) кількість рухів; 7) послідовність рухів; 8) розміщення точки перетину рухів відносно лінії рядка або інших елементів знака; 9) складність рухів тощо. Окремі ознаки почерку мають важливе ідентифікаційне значення, оскільки вирізняються своєрідністю та стійкістю. Такі ознаки зберігаються навіть при навмисному зміненні особою свого почерку.
Поняття тактичного рішення
Для вирішення слідчої ситуації слідчий приймає тактичне рішення: обирає засоби й методи виявлення, фіксації, дослідження та використання джерел доказової інформації у розслідуванні. На початку - це уявна діяльність з оцінки ситуації, яка склалася, а у подальшому - це формування уявної інформаційної моделі, побудова слідчих версій, планування, вирішення слідчої ситуації і, врешті-решт, практична діяльність, тобто реалізація тактичного рішення.
Тобто коли слідчим приймає тактичне рішення - це діяльність, яка включає: а) оцінку ситуації; б) створення уявної інформаційної моделі; в) вичленення проблеми та побудову версій; г) планування діяльності щодо вирішення ситуації; д) практичну діяльність щодо реалізації тактичного рішення.
Тактичні рішення поділяються на процесуальні і непроцесуальні. До процесуальних належать рішення про порушення кримінальної справи, відмову у порушенні кримінальної справи, вибору виду необхідних слідчих дій, обрання заходу процесуального примусу, як-то запобіжного заходу тощо. Непроцесуальні тактичні рішення - це прийоми й засоби реалізації процесуальних рішень, і вони повинні відповідати принципам кримінально-процесуального законодавства. тактичне рішення - це вольовий акт слідчого, який полягає у визначенні мети, а також засобів і способів її досягнення. Будь-яке тактичне рішення повинно відповідати ряду вимог: законності, етичності, обґрунтованості, своєчасності, реальності виконання.
Тактичне рішення складається з трьох частин:
- інформаційної;
- організаційної;
- операційної.
Поняття та види розшуку.
Розшук — це пошук людей внутрішніми правоохоронними органами країни. Людина може потрапити в розшук з різних причин Розрізняють два види розшуку:
1. Регіональний розшук — розшукові заходи, що здійснюються в місцях можливого зна-ходження, виявлення розшукуваного, а також заходи блокування з використанням центра-лізованих обліків на рівні району, міста, області.
2. Державний (міждержавний) розшук — розшукові заходи, що здійснюються в місцях можливого знаходження ідентифікаційних відомостей про особу розшукуваного, а також заходи блокування з використанням централізованих інформаційно-розшукових обліків на державному (міждержавному) рівні
При провадженні розшуку використовуються також спеціальні заходи, здійснення яких законодавство покладає на органи міліції: — перевірка у громадян паспортів чи інших документів, що підтверджують особу при пі-дозрі у вчиненні злочину;
— вхід у жилі приміщення громадян, у приміщення підприємств, організацій при переслідуванні злочинців;
— доставка в органи міліції і затримання на строк до З годин для встановлення особи правопорушника (а, можливо, і злочинця);
— фотографування та дактилоскопірування осіб, що тримаються під вартою та затримані за підозрою у вчиненні злочину.
Слідчий після оголошення розшуку повинен і далі вживати всіх необхідних заходів для встановлення місця перебування обвинуваченого Після оголошення особи в розшук орган дізнання і слідчий продовжують вживати необхідні заходи зі встановлення місця перебування обвинуваченого підозрюваного .
Після затримання в таких випадках обвинуваченого, орган розшуку негайно повідомляє про це прокурора за місцем затримання. Прокурор протягом 24 годин зобов'язаний особисто допитати затриманого для з'ясування його особи, обставин ухилення від слідства, а також вчиненого злочину і наявності законних підстав для арешту. При цьому прокурор зобов'язаний перевірити, чи дійсно затриманий є тією особою, яку розшукують, і, впевнившись у наявності законних підстав для арешту, дає санкцію на відправлення заарештованого етапом до місця провадження слідства
Поняття і види огляду.
Огляд – це процесуальна дія органу дізнання, слідчого, суду, в ході якої за участю вказаних у законі осіб виявляються безпосередньо сприймаються, оцінюються і фіксуються стан, властивості та ознаки матеріальних об’єктів, пов’язаних з подією, яка розслідується або щодо якої проводиться судовий розгляд з метою отримання фактичних даних і з’ясування обставин, що мають значення для встановлення істини в кримінальній справі. При розслідуванні злочинів проводяться огляди різних видів: огляд місця події, огляд трупа, огляд предметів і документів, огляд тварин і їхніх трупів, огляд ділянок місцевості й приміщень, які не є місцем події, огляд транспортних засобів. Різновидом огляду є огляд живих осіб. Для всіх видів огляду характерним є те, що слідчий при їхньому проведенні особисто вивчає об'єкт, що оглядається, з метою встановлення обставин здійснення розслідуваної події, виявлення, фіксації й вилучення слідів і інших об'єктів, що мають значення для справи. Якщо огляд проводиться вперше, його прийняте називати первинним. А необхідних випадках доводиться проводити додатковий і повторний огляди. Додатковий оглядпроводиться тоді, коли при первинному огляді було щось упущене, недостатньо вивчені або виявлено якісь обставини, що вимагають додаткового огляду об'єкта. Повторний огляд проводиться у випадку, коли первинний огляд проводився некваліфіковано, без використання техніко-криміналістичних коштів, при несприятливих умовах (при поганому висвітленні, у погану погоду). ДО моменту проведення повторного огляду обстановка найчастіше буває порушена й це не може не позначитися на його результатах. Однак якщо в ньому є необхідність, ніколи не слід відмовлятися від його проведення. Зрозуміло, він проводиться після усунення причин, що негативно позначилися на результатах первинного огляду. Якщо, наприклад, первинний огляд проводив недостатньо кваліфікований слідчий, його заміняють або до огляду залучають фахівця-криміналіста, а якщо первинний огляд проводився в нічний час і без використання необхідних джерел світла, те повторний огляд проводять удень або із застосуванням належного висвітлення. Якщо ж первинний огляд проводився в несприятливу погоду, те повторний огляд проводять, коли вона покращиться
Поняття обшуку.
Обшук - це слідча дія, що полягає в примусовому, установленому кримінально-процесуальним законом порядку, обстеженні приміщень, житла, певного місця, місцевості, особи з метою виявлення розшукуваних осіб і трупів, а також виявлення і вилучення знарядь, речей і цінностей, здобутих злочинним шляхом, інших предметів і документів, які мають значення для встановлення істини в кримінальній справі про злочин.
Обшук можна класифікувати за такими видами:
об'єктом проведення (житло, приміщення, певне місце, ділянка місцевості, транспортний засіб, особа);
послідовністю проведення (первинний, повторний, дода ковий);
часом проведення (одночасний, різночасний);
поєднанням часу і певної кількості об'єктів проведення (груповий).
Завданням обшуку є такий основний, визначений для виконання обсяг діяльності:
виявлення вищевказаних об'єктів;
фіксування зовнішнього вигляду виявлених предметів, зокрема ознак, які дозволяють індивідуалізувати їх і встановлювати відповідність у ході подальшого провадження у справі стосовно виявлених осіб;
вилучення предметів, що мають значення для справи чи заборонених в обігу, а також забезпечення процесуального затримання розшукуваних осіб;
фіксація місць приховання розшукуваних предметів чи осіб, схованок, зміни обстановки, спеціально вжитих для приховання і маскування предметів, що розшукуються.
Коло предметів, які можуть розшукуватися при обшуку, дуже широке. їх можна поділити на три групи:
предмети, документи і цінності, що можуть мати доказове значення;
предмети і цінності, що взагалі вилучені з цивільного обігу і не можуть перебувати в особи, що обшукується;цінності, на які під час обшуку чи після нього може бути накладено арешт з метою відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином, а також предмети і документи, які вказують на місце знаходження цих цінностей.
Стадії проведення обшуку.
Тактика проведення обшуку складається з чотирьох стадій: підготовчої, оглядової, детальної, заключної.
Підготовча стадія включає заходи, по-перше, що проводяться з моменту прийняття рішення про проведення обшуку до прибуття на місце, а по-друге, що проводяться на місці обшуку до початку пошукових дій. У комплекс планових заходів на етапі підготовки до обшуку входять: а) збір і аналіз інформації орієнтованого характеру (особливості особистості обшукуваного, місця проведення обшуку, шуканих предметів); б) винесення постанови про проведення обшуку або отримання судового рішення; в) визначення часу проведення обшуку; г) підготовка необхідних техніко-криміналістичних засобів, упаковки для предметів пошуку; д) розробка заходів з охорони місця обшуку; е ) розробка заходів щодо недопущення контактів обшукуваного з іншими особами; ж) продумування способів проникнення в обшукуваного приміщення і протидії можливому опору в цьому; з) визначення кола учасників обшуку; і) підготовка транспортних засобів, визначення способів зв'язку; к) складання плану проведення обшуку.
Оглядова стадія полягає в попередньому обстеженні приміщення або ділянки місцевості. На оглядовій стадії обшуку встановлюються кореляційні зв'язки між характером шуканих предметів і можливістю їх приховування в даних конкретних умовах. Тактичні прийоми обшуку на оглядовій стадії: встановлення психологічного контакту з обшукували, відхід від конфліктних ситуацій; облік професійних навичок обшукуваного, а також можливості приховування предметів пошуку з розрахунком на гидливість слідчого і його помічників; співчуття, неуважність, трудомісткість виявлення і т.д.
Детальна стадія обшуку полягає в послідовному і ретельному вивченні всіх елементів обшукуваного об'єкта. Головний зміст даної стадії складають активні пошукові дії. До тактичних прийомів обшуку на детальної стадії відносяться: спостереження за реакцією обшукуваного, членів його сім'ї за ходом обшуку; облік можливості маскування шуканих предметів; неквапливість, акуратність, послідовність, методичність виробництва пошукових дій; використання прийомів, що забезпечують ретельність і повноту обшуку; забезпечення заходів щодо зниження стомлюваності в ході обшуку та ін
На заключній стадії проводиться фіксація ходу результатів проведення обшуку. Від повноти і об'єктивності фіксації залежить його доказове значення. Протокол обшуку складають після його закінчення незалежно від досягнутих результатів.
Стадії проведення допиту.
Перший етап - підготовчий Його завданням є організаційно-технічне забезпечення допиту та визначення тактики наступних етапів допиту, для чого здійснюється. За будь-яких умов слід визначити предмет допиту, перелік питань, обрати, хоча б в основних рисах, тактику, виходячи із якостей допитуваної особи та інших обставин, які вдалося встановити до слідчої дії. Другий етап - формування психологічного контакту. Психологічний контакт - це найбільш сприятлива психологічна "атмосфера" допиту, яка допомагає взаємодії та взаємовідносинам між його учасниками, це певний "настрій" на спілкування Третій етап - вільна розповідь, тобто виклад допитуваною особою всього того, що їй відомо у справі чи з окремих обставин. Під час вільної розповіді особа, яка провадить допит, має уважно вислухати показання, без великої потреби не перебивати допитуваного. Вільна розповідь може бути стислою або розгорнутою. Із її змісту остаточно стає зрозумілою позиція допитуваної особи. Четвертим є етап запитань та відповідей, оскільки як правило вільна розповідь не вирішує всіх завдань допиту. Виникає необхідність задати уточнюючі запитання щоб усунути суперечності в показаннях, а іноді, викрити допитувану особу в нещирості. На цьому етапі (стадії) шляхом постановки певних видів запитань, розроблених криміналістикою, від допитуваної особи отримуються додаткові, уточнені відомості про розслідувану подію та її обставини, відбувається подолання її небажання давати свідчення, викриття свідомої неправди. Заключний п'ятий етап допиту характеризується завершенням спілкування осіб, які брали участь у допиті, фіксацією показань. Вихід із спілкування має сприяти підтриманню і розвитку встановленого психологічного контакту з допитуваною особою на майбутнє.Важливо для забезпечення доказового значення показань, відповідних процесуальних документів правильно, з дотриманням вимог КПК України зафіксувати перебіг і результати допиту.
Класифікація впізнання.
Види пред'явлення для впізнання виділяють за такими підставами:1) за об'єктом, що підлягає впізнанню, виділяють: пред'явлення для впізнання людей, предметів, тварин, трупів людей і тварин, приміщень та ділянок місцевостей; 2) за суб'єктом упізнання: впізнання свідком, потерпілим, підозрюваним, звинувачуваним, підсудним;3) залежно від того, в якому вигляді пред'являють об'єкти: в натурі чи за копією; 4) залежно від ознак, за якими впізнають людей: за анатомічними чи функціональними ознаками (мова, хода, міміка, жести тощо);5) залежно від контакту між особою, яка впізнає, і особою, яку впізнають: з безпосереднім контактом чи без такого між ними (поза візуальним спостереженням особи, яку впізнають, що здійснюється з метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає);6) залежно від черговості впізнання: початкове та повторне; 7) залежно від спрямованості процесу при впізнанні живої людини: одностороннє та зустрічне.
Види слідчого експерименту.
Залежно від мети слідчого експерименту розрізняють його види:
1. Слідчий експеримент для перевірки можливості бачити у даних умовах. Завдання такого експерименту іноді полягає у встановленні можливості не тільки бачити, а й можливості розрізняти деталі та особливості об'єктів у певних умовах.
2. Слідчий експеримент для перевірки можливості чути в конкретних умовах. У деяких випадках при проведенні слідчого експерименту на відкритій місцевості важливо встановити силу та напрямок вітру в момент події злочину, а також наскільки суттєво ці чинники впливають на можливість почути.
3. Слідчий експеримент для перевірки можливості проникнути крізь певний отвір та вийняти через нього ті чи інші предмети. Таким експериментом повинна бути встановлена як об'єктивна можливість вчинення дій, так і суб'єктивна здатність на це певної особи або осіб. Важливо з'ясувати, чи може предмет певної конфігурації та об'єму пройти крізь даний отвір, а також чи може вказана особа проникнути через виявлений пролом.
4. Слідчий експеримент для перевірки можливості вчинення якоїсь дії за певний проміжок часу. При проведенні такого експерименту головним чинником є час, оскільки викликає сумнів не сам факт можливості вчинення певних дій, а час, протягом якого вони були вчинені.
5. Слідчий експеримент для перевірки можливості настання певних наслідків даних дій. Такі експерименти слід проводити у випадках, коли ці питання не вимагають експертного дослідження І застосування спеціальних знань.
6. Слідчий експеримент для встановлення спеціальних та професійних навичок особи. Такі експерименти рекомендують проводити тоді, коли обвинувачений або свідок стверджує, що він володіє можливістю виконати ту чи іншу роботу. У разі заперечення ним цього проводити слідчий експеримент не рекомендується.
Поняття торгівлі людьми
Торгівля людьми або здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи .
Основним об'єктом цього злочину є честь і гідність особи.цей злочин може виражатися у таких формах:1) торгівля людьми2) здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина;3) вербування людини;4) переміщення людини;5) переховування людини;6) передача людини;7) одержання людини.
Під торгівлею людьми розуміється:
1) продаж чи інша оплатна передача людини. Продаж – це договір (угода), відповідно до якої одна особа (продавець) передає обумовлену річ ( а в даному випадку – людину) у фактичну незаконну власність іншої особи (покупця), а остання зобов’язується сплатити за неї певну грошову суму, передбачену угодою сторін. Під іншою оплатною передачею слід розуміти фактичне незаконне передання права власності на людину іншій особі внаслідок договору міни, застави чи інших договорів, за якими людина надається для експлуатації за матеріальну винагороду у вигляді цінностей чи послуг матеріального характеру;
2) здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі. До таких угод можна віднести ті угоди, внаслідок яких людина передається іншій особі безплатно (дарування, безоплатна експлуатація), а також дій, що виникають з боку особи, яка отримує “живийтовар”, – купівля, одержання людини внаслідок міни, найму, застави чи іншої угоди. Для цієї форми торгівлі людини обов’язковою є мета: подальший продаж чи інша передача іншій особі. Причому винний повинен усвідомлювати, що людина передається ним іншій особі саме з такою метою.
Окрім цього, кінцевою метою даної форми торгівлі людьми є сексуальна експлуатація людини, використання її в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатація її праці.
Криміналістика як наука, наукові криміналістичні школи, етапи розвитку криміналістичної теорії
Криміналістика - це наука про закономірності злочинної діяльності та її відображення в джерелах інформації, які є основою для розробки засобів, прийомів і методів збирання, дослідження, оцінки та використання доказів з метою розкриття, розслідування, судового розгляду та попередження злочинів.
Існує чотири типи наукових шкіл криміналістики:
1. Наукові школи зі структурою, орієнтованою на центр, та контактною комунікацією. Цей тип безпосередньо відповідає «класичній» науковій школі з індивідуальним авторством щодо основоположної ідеї та групою учнів, які концентруються навколо лідера.
2. Наукові школи зі структурою, орієнтованою на центр, та з опосередкованою комунікацією. В «чистому вигляді» в таких школах присутнє індивідуальне авторство.
3. Наукові школи, у яких відсутній центр, але такі, в яких наявна контактна комунікація. Тут наукові школи реалізуються у кооперації вчених, які рівні за рангом.
4. Наукові школи, у яких відсутній центр, та в яких наявна опосередкована комунікація. В даному випадку основоположна ідея формується й реалізується в різноманітних місцях, незалежно та відносно одночасно; спільність ідей наукової школи пізнається за допомогою літератури
Криміналістична теорія — це завжди вища ланка пізнання в криміналістиці, що вирішує фундаментальні криміналістичні проблеми.
Загальна теорія криміналістики — це її методологічна основа, яка являє собою систему принципів, концепцій, категорій, понять, методів, що відображають предмет криміналістики як ціле. Основні елементи: а) вступ до загальної теорії криміналістики; б) окремі криміналістичні теорії; в) вчення про методи криміналістики; г) вчення про мову криміналістики; ґ) криміналістична систематика.
