Основні аспекти розвитку культури в епоху неоліту

Людність епох мезоліту, неоліту – бронзи значною мірою зберег духовні здобутки попередньої епохи і розвинула культуру далі.

Приблизно до 12 тис. років до н. е. палеоліт в Україні переходит епоху мезоліту. Найсуттєвішим здобутком епохи мезоліту було виш дення лука і стріли, що поліпшило якість полювання та дало змс створювати запаси їжі. Мисливство стало провідною галуззю госг дарства. Лук і стріли використовувалися при індивідуальному й обл; ному полюванні. На Волині і Прикарпатті полювали головним чином північних оленів, а в степовій зоні України – на биків-турів, дик коней, свиней та інших тварин. Значно вдосконалилася техніка виго-влення кам яних знарядь праці, що зробило їх більш спеціалізований Крім того, був зроблений крок до скотарства. Людина приручила с баку – першу домашню тварин}’. В різних регіонах Землі було о доме нено свиню, вівцю, козу, корову, як про це свідчать археологічні мате али, знайдені на численних мезолітичних стоянках в Україні та інш країнах світу.

Найцікавіші з них Журавська стоянка на Чернігівщині, Кирилівські у Києві, Гребеники на Одещині, Фатьма-Коба і Мурзак-Коба в Криму У Прикарпатті і Подністров’ї також виділяються кілька культурниз мезолітичних типів, зокрема Кунін, Вороців-Старуня, Камениця-Баранне вивчення яких щойно розпочалося.

У цю епоху формуються деякі особливості різних культур, що елі; розцінювати як прояви палеоетнографічних рис окремих етнічних спіль ностей. У мезоліті палеоетнографічні відмінності між окремими етнічними спільностями визначаються контрастніше. В цей час поряд а подальшим розвитком продуктивних сил відбуваються і значні демографічні зміни, збільшується чисельність населення. Невеликі родові колективи палеолітичної епохи швидко розростаються, сегментуються, розселюючись на нові територій, освоюючи їх і зберігаючи свою мову, звичаї культуру. Процес етногенетичного розвитку в мезоліті охопив усю те-

о

риторію України, як і інші райони Землі, сприятливі для життя людей На думку вітчизняних і зарубіжних істориків, у мезоліті відбуваються суттєві зміни і в суспільній організації людей, яка набула вищої форми цієї організації – племінної. З появою племен завершується трива’ лий процес формування родоплемінного ладу, що грунтувався на общинній власності на засоби виробництва і зрівняльному розподілі про-дуктів серед членів роду племені. Тому його й називають первісним, або докласовим, суспільством.

28

 

Розквіт родоплемінного ладу припадає на добу неоліту, який почався Україні приблизно 7 тис. років тому, оскільки сприятливі екологія, клімат і родючі землі створювали ідеальні умови для розвитку господарства.

Велике значення для розвитку продуктивних сил первісного суспільства мало зародження землеробства і тваринництва, що сприяло виникненню суспільного поділу праці.

Перший великий суспільний поділ праці – виділення пастуших племен – значно підвищив продуктивність праці і створив можливості для виробництва додаткового продукту й розвитку обміну.

Другий великий суспільний поділ праці – виділення ремесла – сприяв подальшому вдосконаленню та підвищенню її продуктивності. Нові знаряддя праці (мотика, плуг) були розраховані не на колективне, а на індивідуальне використання. Почали використовувати індивідуальну працю, на основі якої поступово виникли приватна власність і приватне господарство, що зумовило майнову нерівність і експлуатацію. Першою формою експлуатації була експлуатація рабів, яких брали у полон під час міжплемінних сутичок, війн. Згодом, у зв’язку із зростанням майнової нерівності, на рабів почали перетворювати не лише полонених, а й своїх сородичів, які потрапляли в боргову залежність.

Утвердження родоплемінного ладу сприяло розвиткові не лише ма-, теріальної культури, а й духовного життя первісної людини. Значних успіхів було досягнуто в розвитку мислення, мови, мистецтва, основ прикладних знань та елементів ідеологічних уявлень.

У становленні людини, генезі суспільної організації, розвитку культури важливу роль відіграли мислення і мова. Цілком очевидно, що мислення и мова – дві сторони того самого процесу в становленні людини, процесу походження й розвитку трудової діяльності, виробництва й оволодіння людиною силами природи. Неправильно було б ставити запитання” Що виникло раніше в історії найдавнішого людства – думка чи слово, яке виражає її.

Мислення й мова виникли одночасно, адже цілком зрозуміло, що свідомо виготовлені найпростіші знаряддя праці ознаменували виникнення найпростіших уявлень, а вони, в свою чергу, мали передаватися або від одного члена колективу іншому або як сума набутого досвіду переходити до наступного покоління. Отже, поряд з появою найпрості-ших уявлень виникла й найпростіша форма передавання інформації – звукові сигнали.

Основою для виникнення таких звукових сигналів стали звукові сигнали гоміноїдів – безпосередніх предків людини. У сучасних лю-диноподібних мавп запас їх досить великий і становить, наприклад, у шимпанзе більш як 20 різних звуків, що виражають емоції і стан

29

 

організму. Напевне, ці звукові сигнали та життєві шуми стали тієь базою, на якій розвинулася звукова мова. Зрозуміло, що лєксичниі запас її збільшувався з розвитком і поглибленням трудової діяльною людини.

Мислення і звукова мова зробили.значний внесок у становленні людині в період “неолітичної революції”. Ймовірно саме з цього часу почалі формуватись мовні системи, які мало чим відрізняються від існуючи) нині. Згодом з перетворенням мов племен на мови народностей та розкладом первісного суспільства почали складатися мовні сім’ї, тобт сукупності мов із типовою граматичною будовою й основним словниковій фондом, що походить із спільних коренів.

Уже наприкінці первісного суспільства існували найбільші мовні сім’ї Зокрема в Північній та Східній Африці, у Передній Азії визначилаа семіто-хамітська сім’я. На північ від неї склалась кавказька мовн; сім’я, у Центральній, а згодом і південній Африці – мовна сім’я банту

У Південній Азії склались мовні сім’ї дравідів, муида і мон-кхмір, а в Південно-Східній Азії та Океанії – австро-незійська (малайсько полінезійська) сім’я. У Східній Азії сформувалась китайсько-тібетськг сім’я, Центральній Азїї – алтайська мовна сім’я, Півдеино-Західном) Сибіру – мови уральської (фінно-угро-самодійської) сім’ї. Між Балтійським морем і Середньою Азією виникла найбільша у світі індоєвропейська мовна сім’я, до якої належать сучасні слов’янські, балтійські, германські, кельтські, романські, іранські, індоарійські, а також вірменська, грецька й албанська мови.

Питання про виникнення мистецтва дуже складне. Існують теорії, які зводять мистецтво до побічних результатів релігійної практики, художнього інстинкту, потреби в розвагах тощо. На думку багатьох дослідників, переважає теорія, згідно з якою мистецтво, так само як мислення й мова, прикладні знання, з’явилося в зв’язку з трудовою діяльністю людини. Відображаючи досвід людського колективу, мистецтво в естетично опосередкованій формі сприяло його емоційному узагальненню, процесу передавання нащадкам. Цим пояснюється і реалістичність первісної графіки, фольклору, скульптури, музики, танцю,

Образотворче мистецтво родоплемінної общини, як свідчать археологічні пам’ятки, – це кругла скульптура і рельєф. З’являються графічні зображення тварин, рідше рослин і людей. Наскельні малюнки з великою експресією та реалістичністю зображують тварин і людей, мисливські та військові сцени, релігійні сюжети, танці. Зароджується пісенне, танцювальне й інструментальне мистецтво. Зазначимо, що музичні інструменти виникли рано. Це ударні пристрої з двох кісток, дрючків, натягнутої шкіри, найпростіші щипкові інструменти, прототипом яких, мабуть, були тятива лука, різні сурми, сопілки, гудочки тощо. Одним з найдавніших видів мистецтва були танці. Первісні люди танцювали колективно, дуже образно відтворюючи сцени полювання, рибальства,

ЗО

 

воєнних дій, статевих стосунків, поклоніння силам природи та ін. З розвитком мислення і мови починає зароджуватися усна народна творчість у формі переказів, казок, оповідань про походження людини, світу, про явища природи.

У первісних людей формувалися також деякі практичні знання з медицини, фармакології, токсикології, які давали їм можливість лікувати переломи, вивихи, рани, нариви, отруйні укуси. Крім того, первісні люди закладають елементи знань лічби, вимірювання відстаней, обліку часу. Так, спочатку було три–п’ять позначень числових понять. Великі відстані вимірювали днями шляху, менші – польотом стріли або списа, ще менші – довжиною різних частин людського тіла: ступні, ліктя, пальця. Звідси назви мір довжини, що збереглися в багатьох мовах: українській – лікоть, англійській – фут і дюйм тощо. Час довго обчислювали лише порівняно великими відрізками, пов язаними з положенням небесних тіл або з природно-господарськими сезонами.

Отже, бачимо нерозривність процесу формування матеріальної і духовної культури первісного суспільства. В останній від самого початку існували і розвивалися, хоч й незначні, зародки раціонального світогляду. Цілком зрозуміло, що у людей родової общини інтелект був значно вищим, ніж у людей праобщини, і вони могли пояснити багато з того, за чим спостерігали, але багато було незрозумілого і таємничого, що змушувало їх відчувати своє безсилля. Тому поряд з раціональним світоглядом виникає релігія у таких своїх первісних формах, як тотемізм, фетишизм, магія, анімізм.

Тотемізм – це віра в існування тісного зв’язку між людиною або якоюсь родовою групою та її тотемом – певним видом тварин, інколи рослин. Рід носив ім’я свого тотему, і члени роду вірили, що походять від спільних з ним^предків, мають з ним кровну спорідненість. Тотемові не поклонялися. Його вважали “батьком”, “старшим братом”, який допомагає людям цього роду. Люди повинні свій тотем оберігати. Взагалі тотемізм був своєрідним ідеологічним відображенням зв’язку роду з його природним середовищем. Історія походження тотемізму ще не досліджена. На думку вчених, тотемістичні вірування були започатковані Ранньородовим суспільством з привласнюючим характером господарства. ^жний рід мав свій тотемістичний центр, з яким були пов’язані легенди, ^спогади про предків, їхні вірування, з допомогою яких було можливо продовжити життя.

Фетишизм – це віра в надприродні можливості неживих предме-

тів, які нібито здатні допомагати людині. Фетишем могли бути камінь,

дерево, окремі знаряддя праці, спеціально виготовлений культовий пред-

мет (талісман). Раціональне світосприйняття первісної людини пород-

жувало у неї віру, що ці предмети, як і їхнє зображення, здатні задовольни-

ти всі ц прагнення. Так формувалося фетишистське ставлення людини

до навколишніх предметів і малюнків.

31

 

Магія – віра в здатність людини особливим чином впливати ^ інших людей, тварин, явища природи. Не маючи достатнього інтелекті не розуміючи змісту і взаємозв язку явищ природи, первісні люди вваа^ ли, що за допомогою особливих слів та дій можна вилікувати її, виклі* кати дощ, вітер, провести вдале полювання, рибалку. Зазначимо, ц магію залежно від призначення поділяли на кілька видів: виробничі шкідливу, охоронну, статеву, воєнну, лікувальну.

Анімізм – віра в існування надприродних істот, що містяться будь-яких тілах (душах) або діють самостійно (духи). Анімістичні вір; вання у первісних людей були дуже поширеними. Вони вважали вс природу одухотвореною. Первісні люди були переконані, що вони склад ються з двох частин – тіла і душі, яка перебуває в усіх частинах тіла, також, що душа має здатність покидати тіло, наприклад під час сну. G ме тому був звичай не будити сплячу людину.

Зауважимо, що охарактеризовані види релігійних вірувань були д< ступними для всіх у здійсненні їх ритуалів. Проте з розвитком віруваї й ускладнення релігійних ритуалів, що потребували певних знань і ді свіду, їх виконували винятково старійшини роду або певні люди –чаклуни, шамани, лами.

найбільшого розвитку матеріальна і духовна культура в ули вах первісного ладу досягла в період неоліту. Саме в цей час полії шилась техніка виготовлення знарядь праці з каменю. Усі во? оброблялися способами шліфування і полірування, а також пиляння свердлування, що давало змогу людині з більшим успіхом, ніж раніш надавати каменю необхідної форми. Найефективнішим знаряддям праї для неоліту, що суттєво полегшувало працю людини з вирубувань лісових ділянок для землеробства, заготівель будівельного матеріал; спорудження житла, човнів тощо, була сокира. Однією з найвизначн ших рис неоліту, притаманною всім культурам, було виробництво керг мічного посуду. Кераміка стала новим штучним продуктом для виготс влеиня знарядь праці. А це, в свою чергу, викликало до життя нови комплекс уявлень у духовній культурі. Форма й орнамент посуду різни культур відбили 300 антропоморфних персонажів, рослинних та косміч них символів. Численні приклади доводять: посуд став одним із найваж ливіших символів Сонця, неба, Всесвіту. Кераміку виготовляли спеці ально призначені люди в певні дні року, що супроводжувалося спеціалі ними обрядами. Покровителями господарства часто вважали основнй богів, а гончарі користувалися великою повагою.

Новим видом господарства стало прядіння. Воно спонукало Л винайдення першого колеса (яке, можливо, було прообразом колеса транспорті) – прясла, що слугувало за маховичок і важок для верет* на. Разом із прядінням виникло і ткацтво, внаслідок чого було створеЯ ще один штучний продукт – тканину. З появою ткацтва в Північної Причорномор’ї з’явився й перший ткацький верстат. Виникнення и, ( нових виробництв (прядіння, ткацтва, землеробства, скотарства) зум<

32

 

вило появу уявлень про нитку долі та пов’язаних з нею божественних ткаль-мойр, чи парок, про нитку як основу Всесвіту, про тканину як

Всесвіт.

Значно розвинувся в неоліті водний і наземний транспорт. Човни із стовбурів дерева стали звичайним явищем. Так, на території Украї-

ни – на Південному Бузі та на Осколі – виявлено два човни цього

часу. Як наземний транспорт використовували сані, волокуші, в які, можливо, запрягали биків. Саме з цієї епохи худоба стає не лише джерелом добування м’яса, кісток, рогу, вовни, а й тягловою силою.

Найважливішою рисою неоліту вважають утвердження різних галузей відтворюючого господарства. Йдеться про поширення землеробства й тваринництва. Ці два величезних досягнення первісної економіки часто називають “неолітичною революцією”, В духовній культурі це відбилося в поширенні уявлень, пов’язаних з культом тваринної та людської народжуваності. Такими символами родючості були статуетки жінок і тварин (Трипільська культура, Кам’яна Могила та ін.). Поширення відтворюючого господарства було зумовлене поглибленням кризи привласнюючого господарства. Однак відтворююче господарство існувало лише в південних та частині західних племен України і відігравало допоміжну роль. Пояснюється це нерівномірністю розвитку різних культур та локальною своєрідністю їх на різних територіях (що мало місце ще в палеоліті). Археологічні культури цієї епохи виявлено в Європі, Азії, на Близькому Сході. Найбільш ранні неолітичні культури Європи з’явилися в VI–V тис. до н. е. На Ьал-канах це культури Старчево-Криш-Кереш, Боян, у Подунав*ї, Центральній Європі та Прикарпатті – Дунайська культура з лінійно-стрічковою керамікою,

Прискореними темпами неолітична культура розвивалася на Близькому Сході, Саме там виникли землеробство і скотарство, У V тис. до и. е. (ранній неоліт) на Близькому Сході почали виготовляти знаряддя праці з міді. На початку III тис. до н. е. у Дворіччі із цегли-сирцю будували не лише житло, а й громадські споруди, палаци, храми, зрошувальні системи. Крім того, було винайдено гончарний круг і колісний транспорт,

У V–VI тис. до н. е. землеробські племена розвиненого неоліту населяли також Єгипет. Обробка каменю ретушшю досягає тут непе-ревершеної майстерності. З’являється вишукана кераміка з чудовим кольоровим розписом. Масово виробляються з міді різноманітні зручні у використанні знаряддя праці.

Європа в епоху неоліту розвивалася під впливом Близького Сходу і Єгипту, звідки, певно, до Європи потрапили багато видів культурних рослин, ряд свійських тварин. Розвиток математичних знань зумовив

появу перших лічильних пристроїв – спочатку в’язки соломи або куп-

ки камінців, потім шнурів з вузликами чи нанизаними на них черепаш-ками. Зародження географічних знань привело до створення перших

^{2 9} -154                 ₃₃

 

карт – позначення маршрутів, нанесених на кору дерева або шкіру. неоліті набула розвитку піктографія, за допомогою якої робили phi записи.

В образотворчому мистецтві неолітичних племен поширюється д₍ коративиий напрям, тобто прикрашення вжиткових речей (посуду, од> гу, зброї тощо) художнім розписом, вишивкою, різьбою. Наприклад кераміку, яку в ранньому неоліті нічим не прикрашали, в пізньому нео.м лісової смуги України почали оздоблювати орнаментом.

У V тис. до н. е. на південному сході Європи виникла велика кум турно-історична область землеробсько-скотарських племен, яка прг стяглася до території сучасної України. Тут існувала землеробсм культура із своєрідною керамікою, прикрашеною лінійно-стрічковим q наментом, в силу чого ця культура одержала назву – культура лигійн, стрічкової кераміки. В основі господарства племен цієї культу( лежало вирощування ячменю, пшениці, гороху, бобів, льону на невел” ких ділянках, які обробляли мотикою. Причому ці ділянки оброблю доти, поки вони давали врожай, а як тільки ті переставали родити, : люди переселялися на нове місце. Тварин тримали мало.

Близькою за типом господарства до культури ліиійио-стрічков кераміки була поширена в Україні Трипільська культура (назву даь за першим місцем її виявлення біля с Трипілля поблизу Києва), яі була відкрита ще наприкінці XIX ст. В. Хвойкою. На сьогодні межах України та Молдови відомі сотні трипільських поселень.

Трипільські племена займали величезний простір Східної Європи від Слі бідської України до Словаччини і Румунії, від Чернігівщини до Чорного моря Балканського півострова. Трипільське селище складалося з десятків будинкі розміщених по колу. Свої будинки – одно- або двоповерхові – трипіль споруджували з глини на дерев’яному каркасі. Вони мали прямокутну фор* розміром від 20 до 150 м². Будинки мали округлі вікна, двосхилий дах, піч лежанкою, комору, жертовник і місце для роботи. Фасад у приміщенні фарбували жовтий або червоний колір. Забудову поселень здійснювали по колу, із загоно для худоби в центрі (Володимирівна). На поселенні Майданецьке (Черкащина площею 300–400 га будинки стояли десятьма концентричними колами, розд леними радіальними вулицями; зафіксовано близько 2 тис. жител. Такі са) поселення-гіганти, що їх умовно називають “протомістами”, знайдено й поблиз сіл Доброводи й Талянки (Черкаська обл.). В мистецтві вживали улюблеї червоні й чорні фарби. Трипільці мали культи (бугая, кози, гадюки) і язичниць¹ обряди. У килимарстві, гончарстві, вишиванках, писанках використовували геом* тричні та рослинні орнаменти, які були поширені в неолітичну епоху в Україн Одним з найкращих проявів матеріального та культурного розвитку трипільці було їхнє керамічне виробництво. Посуд поділяли на дві великі групи: кухонний 1 столовий. Кухонний (простий за формами) виготовляли з глини з домішко” товчених черепків або черепашки; орнамент складався з окремих наліпів на шиИ ці. Столовий – більш вишуканий – з відмуленої глини. Типи – найрізної*

34

 

нітніші: горщики, миски, глечики, накривки та ін. Орнамент переважно спірально-андровий. Серед орнаментальних схем трапляються зображення тварин і людей.

Значного розвитку у трипільців набула пластика. Вони виліплювали з глини жіночі статуетки, фігурки тварин, моделі жител тощо. Разом із керамікою ці чудові дороби образотворчого мистецтва є яскравою етнографічною ознакою трипільської спільноти.

Знаряддя праці виготовляли в основному з каменю, кістки, рогу. Металевих виробів було ще мало. Проте вони свідчать, що трипільці займалися куванням ніді, імпортованої з Близького Сходу, а згодом – ливарством її та срібла. Важливо зазначити, що господарство трипільських племен було високорозвине-ним. Його основою були землеробство й скотарство. Трипільці вирощували пшеницю, ячмінь, овес, розводили велику та дрібну рогату худобу, коней, свиней. Крім того, займалися полюванням та рибальством.

Могутня Трипільська культура мала широкі зв’язки з культурами Малої Азії, Східної Європи, Кавказу і особливо з найпоширенішою і найвпливовішою тоді Егейською, або Кріто-Мікенською, культурою, яка постала близько 6000 років до н. е. в басейні Середземного моря. Егейська культура, як перша європейська і разом з тим світова, мала значний вплив на Трипільську, про що свідчить схожість у господарстві, житлобудуванні, побуті, кераміці, віруванні тощо. Отже, територія України ще за часів неоліту була поєднана з могутньою культурою, яка була не відокремленою, а пов’язаною з іншими культурами Європи, Західної Азії і яка входить як ланка до того ланцюга, що пов’язує в єдине ціле тодішній культурний світ.

В антропологічному плані, як свідчать багато дослідників Трипільської культури, серед носіїв її переважав середземноморський тип вузьколицих людей. У північних районах території, зайнятої трипільцями, серед останніх зустрічаються також європеоїди, близькі до місцевого Дніпро-донецького населення Подніпров’я.

Враховуючи зміст, роль і значення Трипільської культури в історії України і світу, вважаємо, що український народ є безпосереднім і зако-номірним спадкоємцем культурного надбання трипільців, оскільки вони є прямими предками українців, як переконливо стверджував В. Хвой-ко. Український народ зберіг свою етнічну спорідненість із старожитню людністю Пра-України, про що яскраво засвідчило урочисте відмічення 100-річчя відкриття Трипільської культури. Цілий ряд елементів Трипільської культури – система господарства, топографія поселень, декоративний розпис будинків, побут, приготування страв, одяг, характер орнаментальних мотивів розмальованої кераміки, весільна й поховальна обрядовість, вірування тощо – стали органічною належні-’" ° культури українського народу.

Саме з часів неоліту бере свій початок міфологія. Яскравим її прикладом є міфи про священний шлюб, репрезентовані, зокрема, широ-

 

35

 

ко знаними міфами про шлюби Зевса з богинями. Він обрав ці шлюбі, у вигляді змія, дракона, бика. В Україні ці сюжети втілені в трипільську жіночих статуетках – або обвитих тілом змія-дракона, або таких, щ₀ сидять на бикоподібних крісельцях. Знайдені такі композиції, що зобра. жують у символічній формі і шлюби, в Малій Азії (Чатал-Гуюк) j Подунав’ї (Вінча). Символіка священного шлюбу була практично все. осяжною. У давніх індоєвропейців і семітів обряд цього шлюбу викону. вався представниками вищої знаті на початку астрономічної весни J символізував відродження Всесвіту та часу в акті єднання неба й Землі, Сонця й Місяця. Ідея такого шлюбу збереглася до наших днів у фоль. клорі слов’ян та інших етнічних груп. Але найкраще її зафіксовано у священному шлюбі (непорочному зачатті) діви Марії на Благовіщення, яке вважається днем весняного рівнодення, та в народженні (відповідно до терміну) Ісуса Христа саме на Різдво в день зимового сонцесто-яння.

Отже, можемо зробити висновок, що матеріальна і духовна культура індоєвропейців, і в тому числі предків українців, на землях України в епоху неоліту розвивалася відповідно до нової соціально-економічноі ситуації, позначеної розвитком землеробства і звідси поступовим пере ходом племен до осідлого способу життя. Підвищення культури землеробства спричинило розвиток ремесел, що, в свою чергу, сприяло розвою ужиткового мистецтва. В цей же час вперше з’явилися зразки усної народної творчості. Таким чином, культура неоліту стала вагомим періодом становлення східноєвропейської культури.

2.3. Культура доби розпаду первісного суспільства

Продовжуючи вивчення змісту і рівня розвитку культури первісної; ¹ суспільства, охарактеризуємо її в добу розпаду первісного ладу. Насамперед підкреслимо, що активні економічні й соціальні процеси епохи роз паду первісного ладу сприяли подальшому розвиткові культури, розши ренню знань.

Розвиток землеробства потребував точного визначення початку польових робіт, а це, в свою чергу, зумовило упорядкування календаря та вдосконалення системи астрономічних знань.

Перші календарі були сидеричними (від лат. sideris, sidus – небесне тіло, зоря), тобто грунтувалися на зміні фаз Місяця. Саме з того часу в багатьох сучасних мовах (наприклад, в українській, англійській) збереглися поняття “місяць” – небесне тіло і назва календарної одиниці. англійської moon – небесне тіло і month – календарна одиниця.

Поряд із сидеричним календарем виникли сонячні. Сонячний календар на 11 діб довший від сидеричного, бо останній складався приблизно з

36

 

29, 5 доби. Потреба узгодження цих календарів стимулювала розвиток математичних знань. Розвиток скотарства потребував обліку поголів’я худоби, обміну – обчислення міри вартості. Потреба оперування великими числами і розвиток абстрактних уявлень привели до встановлення числових розрядів і системи числення, в основу яких було покладено принцип лічби на пальцях. Зародження приватного землеволодіння зумовило диференціацію математичних знань, а саме появу основ геометри. Створення укріплень і таких транспортних засобів, як віз, вітрильний корабль, сприяли розвиткові не лише математики, а й механіки.

З початком виплавки рудних металів зародилися основи хімії і металознавства. Сухопутні і морські походи, пов’язані з грабіжницькими війнами, сприяли розвитку астрономи, географії і картографії.

Полінезійці під час своїх тривалих морських походів користувалися картами з паличок і камінців, які зображали острови, морські шляхи, напрямки течій і вітрів. Певною мірою війна відігравала свою роль у розвитку хірурга, якій під силу були операції, не лише пов’язані з ампутацією кінцівок або трепанацією черепа, а й складніші – пластичні, які відомі давнім індіанцям і народу майя. Цікаво зазначити, що первісна медицина емпірично прийшла до практики примітивних запобіжних щеплень ослабленої форми інфекційних хвороб, які спалахували внаслідок збільшення кількості населення і розвитку скотарства.

Суспільствознавчі знання розвивалися значно повільніше. Тут, як і раніше, панували тісно пов’язані з релігією міфологічні уявлення про природу всіх основних явищ господарського, громадського й ідеологічного життя. Пояснюється це тим, що населення доби розпаду первісного суспільства значною мірою зберегло духовні традиції попередньої епохи. Свідченням цьому є пам’ятники і зображення Кам’яної Могили, зокрема коні, людські ступні, стилізовані гарби (волокуші) із запряженими до них биками.

На цей час припадає зародження правових знань, які також невід ємні від релігійних уявлень. Про це яскраво свідчить первісний суд, в якому вирішальну роль відігравали не обставини справи, а “знамення згори”. Щоб з’явилось знамення, звинуваченим пропонували поєдинок або “божий суд”, ордалії (від лат. ordalia – суд) – випробу-вання клятвою, освяченою їжею, отрутою, зануренням у воду із зав’язаними руками тощо. Вважали, що винний загине, а невинний залишиться Живий і здоровий. Слід зауважити, що поряд з поєдинком та ордаліями Почали практикувати, наприклад, у ряді племен Західної Африки раціональні методи дізнання – огляд місця злочину, пошук і ознайомлення зі свідками і речовими доказами.

В умовах розпаду первісного ладу розвинулися нові форми мистецтва.

Будівництво оборонних споруд і розрахованих на віки, нерідко складних за своєю конструкцією, поховальних споруд поклало по-

зі

 

чаток монументальній кам’яній архітектурі. Найдавнішими катакомбами (оригінальними підземними поховальними камерами) можна вважати галавські катакомби в Північній Месопотамії. Варіантом катакомб були підземні частини багатьох єгипетських мастаб і пірамід, у тому числі й найдавнішої – Джосерової, а також гробниці із спускними шахтами в усатівських курганах. Цікаво, що мастаби стали кам’яною стилізацією земляного могильного насипу, подібного до насипу кургану, а піраміди – багатократним повтором мастабу. Причому всі ці поховальні споруди споріднені між собою. Найдавніші мастаби й кургани з’явилися одночасно – в мідному віці, яким у Єгипті був час Раннього царства, а перші піраміди – у Давньому царстві в епоху бронзи.

Відокремлення ремесла від землеробства супроводилося розквітом ужиткового мистецтва. Для потреб військово-племінної знаті створювали ювелірні вироби, коштовну зброю, посуд, одяг. У зв’язку з цим поширилась торевтика, тобто художнє карбування, вибивання, тиснення металевих виробів, а також застосування емалі, інкрустація коштовним камінням, перламутром тощо. Розквіт художньої обробки металу знайшов своє відображення у відомих скіфських й сарматських виробах, прикрашених реалістичними або умовними зображеннями людей, тварин, рослин.

Досить специфічною формою мистецтва в цю добу був героїчний епос, розквіту якого сприяли грабіжницькі й оборонні війни. Тут доречно згадати давньовавилонське сказання про легендарного Гільга-меша та епічний розділ П’ятикнижжя. Іліада й Одіссея, Ёдда, Ірландські саги, Рамаяна, Калевала, Бедуїнські перекази про Антафу й Нартські сказання – ці та багато інших класичних зразків епосу, що виникли в добу розпаду первісного ладу, донесли до нас згадки про тривалі війни, гароїчні подвиги, багату здобич та її поділ. В усну народну творчість почали проникати класові тенденції: заохочувані військово-племінною знаттю співці та оповідачі прославляли їх благородне походження, воєнні подвиги, заслуги, багатство.

Розпад первісного суспільства зумовив появу нових форм релігії, які відповідали новим умовам життя. З переходом до патріархату утвердився культ чоловічих предків – покровителів. А з поширенням землеробства й скотарства утвердилися сільськогосподарські культи родючості з їхніми еротичними обрядами і людськими жертвами, що символізували передавання землі статевої потенції людини, і широко відомими образами духів, які вмирають і воскресають. Звідси значною мірою ведуть свій початок давньоєгипетський Осіріс вавилонський Думузу, грецький Діоніс, фінікійський Адоніс і, нарешті, Ісус Христос.

Посилення племінної організації й утворення союзів племен утвердили культ племінних покровителів, вождів, героїв, в образах яких перепліталися риси духів, що уособлювали явища природи. Особливі форми релігії становили культи страхітливих духів таємних спілок, культ племінних вождів.

38

 

Цей культ у багатьох народів Океанії, Африки, Південної Азії доходив до прямої сакралізації (від. лат. sacralis – священний) влади й особи вождя. В особі вождя вбачали носія добробуту племені, здатного впливати на явища природи, забезпечувати добрий урожай, військовий успіх. Вожді залишалися об’єктом культу й після смерті: вважалося, що вони стають впливовими духами, які допомагають своїм нащадкам й наступникам. Проте бувало й так, що вождя, який не виправдав сподівань племені, розвінчували й скидали, а в деяких народів Африки навіть існував звичай ритуального умертвіння старого вождя, який нібито втрачав свою священну силу. Усі ці види релігії з’єднувалися й перепліталися між собою, зумовлюючи політеїстичне шанування одночасно сімейно-родових і племінних покровителів, аграрних і космічних духів, страхітливих духів таємних спілок і оточених ореолом святості вождів. Виникла ієрархія об’єктів культу – від звичайних духів до кількох особливо могутніх божеств.

З розвитком релігії виділялася особлива група служителів культу. Якщо раніше здатність впливати на сили природи мали всі або значна кількість членів роду, а старійшини виконували релігійні функції лише як представники роду, то цією здатністю почали наділяти певних осіб, вважаючи, що вони мають сильних предків-покровителів і володіють таємними знаннями тощо. Такі особи ставали професійними служителями культу – жерцями. Звичайно вони монополізували не лише релігійні функції, а й деякі позитивні знання: судочинство, тлумачення звичаїв племені. Переважно їхню ієрархію очолював вождь, який був головним жерцем, в інших жерці створювали власну еліту, що змагалася із світською владою. Проте в усіх випадках жерці використовували своє становище для особистого збагачення, змикалися з суспільною верхівкою і перетворювали релігію в засіб залякування родових общинників.

Значним здобутком духовної культури в добу розпаду первісного ладу був початок виділення професійної розумової праці. Причому цей процес поділу розумової і фізичної праці охопив усю культурну сферу.

Формується верства професіоналів з осіб, зайнятих організаційно-Управлінською діяльністю, вождів, жерців, воєначальників, а згодом – співаків, оповідачів, постановників театралізованих міфологічних вистав, знахарів, знавців звичаїв, майстрів ужиткового мистецтва тощо. Утри-мувались професіонали общиною і правлячою верхівкою. Остання по-чала використовувати різні види духовної творчості для зміцнення своєї влади над общинниками. Слід зазначити, що виділення професійної розумової праці й утворення найдавнішої інтелігенції, як й інші види спеціалізації, значно сприяли розвиткові і збагаченню духовної культури Первісного ладу.

39

 

Одним з найрельєфніших досягнень духовної культури первісного суспільства, що суттєво відокремлювало його від класових цивілізацій, було створення упорядкованої писемності. Це було досягнуто поступово, у міру перетворення піктографії – “передписемності”, що передавала лише загальний зміст повідомлення, на ідеографічне або логографічне письмо, в якому точно фіксовані знаки означали окремі слова або, як у сучасних ребусах, повнозначні склади їх.

Таким було найдавніше письмо шумерів, єгиптян, еламітів, крітян, китайців, майя та інших народів, назване ієрогліфічним. Пізніше з ідеографічного письма виникли розвинені складові й буквено-звукові “алфавітні” системи писемності, які конвергентно поширились по всьому світу, в тому числі й в Україні. Ідеографія збереглася лише в Китаї.

Отже, можна зробити висновки:

I.  Духовна культура в добу розпаду первісного ладу розвивалась

адекватно тим економічним і соціальним процесам, які відбувалися в

світі, в тому числі й в Україні, готуючи фундамент для подальших етапів

розвитку людства і особливо в епоху ранньокласових суспільств;

II. Матеріальна та духовна культура людства, в тому числі українська, зароджувалась і розвивалась із своїх першооснов, які сформувалися в первісному суспільстві і були планетарними;

III.Українська духовна культура з початку свого зародження стала складовою і невід’ємною частиною у світовій духовній культурі. Розвиваючись як своєрідна і неповторна, зазнаючи впливу інших культур (наприклад, культури Стародавнього Сходу і античної культури) і відповідно впливаючи на них, українська культура підійшла до нових часів свого розвитку з великими здобутками.

IV.

розділ 3

КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

 

 

с

тародавній Схід – це сукупність країн, які були розташовані на схід та південний схід від античного світу. Вони обіймали територію прямокутника (з півночі на південь 1800 км, зі сходу на захід – 10 000 км), який можна розділити на дві частини – західну (Єгипет та Передня Азія) та східну (Індія та Китай). Звичайно, все це дуже умовно. Провести чіткий кордон між Стародавнім Сходом та античним світом неможливо. Давньосхідний та античний світи в різні часи частково перекривали один одного (згадайте хоча б про походи Александра Македонського на Схід, до берегів Інду; про еллі-ністичиі держави Азії та Африки та ін.).

Розглянемо розвиток культури Стародавнього Сходу по країнах. Звернемо увагу на спільні риси, місцеві особливості. Головний акцент зробимо на розгляді культурного процесу в типових для Сходу деспотіях (Дворіччя, Єгипту, Індії, Китаю), які сформувалися в долинах річок. Вивчаючи цей період, зробимо наголос на особливостях культури гірських країн (Малої Азії, Сирії, Палестини, Ірану).

Культурний поступ народів цих та деяких інших країн розглядатимемо, по можливості, у хронологічній послідовності.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: