Культура повоєнного зарубіжжя

Характерна особливість повоєнного розвитку культури України я; однієї з фундаторів і членів ООН, що набула статусу суб’єкта міжна родного права, полягала в тому, що перед нею відкривався шанс для інте грації у світовий культурний простір. Проте залізна завіса, атмосфер. “холодної” війни, культурно-ідеологічне протистояння звели цей шан< до мінімуму. Інтеграційні процеси під девізом “інтернаціоналізації” об межились здебільшого рамками Союзу РСР і країн “народної демок ратїї”. Однак декади і дні української літератури і мистецтва в Москві столицях союзних республік, обмін культурно-мистецькими колективами, науковою і художньою книгою з Чехословаччиною, Польщею, Утор щиною, Румунією, Болгарією та іншими країнами, приїзд діячів культури з цих держав у республіку, обмін у підготовці кадрів інтелігенції – усе це сприяло взаємозбагаченню духовними цінностями.

У сусідніх з Україною країнах “народної демократії” подальшого розвитку набули середня і вища освіта, відкривались нові заклади культури, театри, музеї, але все це відбувалося в умовах великого громадянського напруження, зумовленого експортом сталінської моделі соціалізму в ці країни, встановленням там прорадянсь-ких режимів, нав’язуванням “культурної революції” за більшовицьким зразком. Отже, сусідні народи наштовхнулись на ідеологізацію культури, збіднення їх змісту і форм, гальмування творчих потенцій письменників, художників, митців. І все-таки на відміну від радянських республік, де нівелювання національних культур мало запрограмований характер, у цих країнах повніше зберігались національні особливості, народні традиції, самобутність культури, більша терпимість виявлялась у ставленні до релігії, культових споруд і пам’яток історії.

Ситуація почала змінюватися з 1948–1949 рр., коли в Албанії, Болгарії, Польщі, Румунії, Угорщині, Чехословаччині, в Східній Німеччині,

 

; а згодом у Китаї, Кореї, В’єтнамі посилились репресії проти старої і інтелігенції, почались судові процеси над діячами науки і культури, руйнувались духовні святині, викреслювались з пам’яті цілі пласти національних і цінностей, штучно нав’язувались метод так званого соцреалізму, класо-; вість і партійність літератури та мистецтва. За таких умов частина і творчої інтелігенції шукала порятунку на Заході, а частина була відчужена від культурно-мистецького життя, від наукової та педагогічної роботи за політичними мотивами.

Незважаючи на партійно-державний нагляд, у повоєнний час болгарська, польська, чеська, словацька, угорська, румунська, сербська, хорватська та інші культури збагатились новими творами письменників, художників, музикантів, архітекторів. Особливість їх розвитку в тому, що вони виявили більшу живучість романтичної традиції, підтримувану вищою національною свідомістю, рухом опору комуністичним режимам, благотворним впливом західноєвропейської культури, наявністю національної еліти.

У Польщі, наприклад, плідно працювали письменники Л. Кручков-ський, Я,. Івашкевич, К. Галчинський, Т. Бреза, живописці Ф. Ковар-ський, И. Краєвський, графік Т. Трепковськии, скульптор С. Горио-Поплавський та ін. З середини 50-х років у польському мистецтві набули поширення модерністські впливи, зокрема абстрактне мистецтво, сюрреалізм, поп-арт тощо.

У чеській і словацькій літературах провідними темами повоєнного періоду була боротьба з фашизмом, утвердження миру, збереження духовних цінностей, морально-етичні проблеми. Твори 3. Плугаржа, Я. Матейка, А. Запотоцького, Р. Яшика, поезія А. Плавки, Я. Костри та інших набули популярності і за межами Чехословаччини. В чехословацькому кінематографі важливе місце зайняла історична тема, про що свідчили високохудожні фільми “Як Гус”, “Ян Жижка” та ін.

Повоєнні роки стикаються ще з однією примітною рисою культурного процесу, пов’язаною з українським і зарубіжним аспектом. Вона зумовлена третьою хвилею еміграції. Українська діаспора суттєво збільшилась як у республіках СРСР, так і в західних країнах. Проте якщо в Російській Федерації, республіках Середньої Азії і Закавказзя українці були позбавлені будь-яких можливостей для задоволення своїх культурно-національних потреб, а окремі діячі культури українського походження (М. Зощенко, Г. Ахматова та іи.) зазнали острокізму, то українська діаспора в західних країнах дістала змогу подбати про збереження рідної мовн, розвиток національної школи, примноження культури своїх предків.

Завдяки підтримці західних демократій, меценатству, доброчинним пожертвуванням українська діаспора на Заході продовжувала, з одного боку, репрезентувати кращі здобутки своєї національної культури, літератури і мистецтва, українського побуту в світі, а з іншого – сприяла засвоєнню модерних напрямів зарубіж-

263

 

ної культури, взаємозбагаченню духовності. Вже восени 1945 р. було створено Центральне представництво української еміграції, яке легалізувало українську політичну генерацію, сприяло відновленню Українського вільного університету, шкіл, гімназій. В американській зоні Німеччини в 1947 р. налічувалось 24 українські школи-гімназії, в яких працювали 432 учителі і навчалось 2880 учнів, в англійській зоні – відповідно 4 гімназії, 96 учителів, 720 учнів. Було відновлено діяльність Наукового товариства імені Т. Шевченка, а в Авгзбурзі Д. Дорошенко відновив Українську вільну академію наук. В. Кубінович виступив організатором створення унікальної “Енциклопедії Українознавства” в 10 томах.

З 1963 р. став виходити журнал “Український історик”, в 1965 р. заявило про себе Українське історичне товариство. Б. Крупницький опублікував книгу “Основні проблеми історії України” (1955), а П. Полонська-Василенко виступила з працею “Дві концепції історії України і Росії” (1964). У 1963 р. кардинал Иосиф Сліпий створив у Римі Український католицький університет, а згодом і Музей українського мистецтва і книгодрукування.

З осені 1945 р. в еміграції стало діяти об’єднання Мистецького українського руху (МУР), до якого увійшла група талановитих письменників: У. Самчук, В. Петров, І. Костецький, Ю. Косач, І. Багряний, В. Барка, Т. Осьмачка, Ю. Клен, Є. Маланюк, Ю. Шевельов, Б. Кравців, І. Кошелівець. Вони започаткували серію “Мала бібліотека МУРу”, часописи “Рідне слово”, “Українська трибуна”, “Заграва”, “Литаври”, “Київ”. Засновуються десятки літературних, драматичних, музичних колективів: капела бандуристів, хор “Україна”, налагоджується видавнича справа. Об’єднуючою ідеєю для української діаспори була оборона України, ідея її усамостійнення і державності. У збірці “Прав-доносці” (Мюнхен, 1948) Яр Славутич наголошував, що ідеалом змагань за незалежність України має стати:

Не поля клин, не пасіка ласкава, І не балки, де чайка проквиля, А суверенна, кована держава, Бо в ній – і труд, і воля, і земля.

Українські художники в діаспорі продовжували традиції М. Бой-чука – школи монументалістів з елементами раннього Ренесансу, освоювали стиль імпресіонізму, характерного для західного мистецтва. Звичайно слід зазначити, що після другої світової війни в еміграції зійшлися творчі сили різних шкіл і напрямів, які представляли рані регіони України: Наддніпрянщину, Галичину, Слобожанщину, Донбас, Південь, Закарпаття, що дало змогу за умови збереження місцевої специфіки збагатити загальноукраїнські традиції. До того ж багато української інтелігенції, учених, професорів, лікарів, інженерів після переселення до

264

 

США, Канади, Аргентини та інших країн світу почали працювати у провідних державних і приватних інституціях, в університетах, вносячи помітний вклад у скарбницю світової цивілізації і створюючи відповідний імідж Україні.

Власне тут ми і підходимо до з’ясування деяких особливостей культури західного зарубіжжя у повоєнний період, яка відчула значний приплив іннонаціональних елементів і розширення комерціоналізації. Значно збільшилась кількість приватних шкіл, коледжів, університетів, кіностудій, театрів тощо при одночасному збільшенні бюджетних витрат на розвиток освіти, науки, масових засобів інформації. Зокрема, в США в 1964 р. було створено окрему Національну академію техніки, фінансувались найважливіші програми Національної академії наук США, Каліфорнійської та Чиказької академій. З 1965 р. почала функціонувати Національна академія освіти.

Помітним явищем у західній культурі був техніцизм (технократизм) – своєрідний культ техніки як один із спадкоємців класичного позитивізму, що, на думку англійського письменника Ч. Сноу, призвело до розколу єдиної культури на “дві культури”: культуру наукову (вчені-природознавці і техніки) і культуру “гуманістичну” (художня інтелігенція). Внаслідок пріоритетів, які віддавались розвитку природничо-технічних наук, відбувалася певна абсолютизація матеріально-речових потреб і цінностей на шкоду духовно-творчим і моральним.

Найхарактернішим для зарубіжної культури був подальший розвиток так званої “масової культури”, яку традиційна радянська культурологія оцінювала як кризу культури. Більшість західних культурологів схильні трактувати “масову культуру” як народну, культуру мас, доступну для найширших верств населення. У літературі останніх років дедалі частіше замість терміна “масова культура” вживається поняття “популярна культура” як синонім народної. Тут треба мати на увазі, що науково-технічний прогрес привів до своєрідної революції в сфері засобів інформації, телетрансляції, тиражування художніх творів. Сформувалась комерційна індустрія культури на грунті використання телебачення, радіо, звукозапису, кіно, інших засобів комунікації, що дало змогу модернізувати старі види мистецтва і дати поштовх новим, у тому числі авангардизму: поп-арт, ретро-стиль тощо.

Масова культура дістала широке поле дії саме у сфері мистецтва, яке має порівняно легший доступ до масової свідомості та націлене здебільшого на дозвілля і розваги. На Заході продовжувала формуватись ціла індустрія розваг, що тиражувала культуру “серійного” виробництва. Разом з тим завдяки цій індустрії розширились можливості для прилучення дедалі ширших верств населення до художніх цінностей високої культури. Масова культура насаджувала комформізм, вона мала протидіяти поширенню комуністичної ідеології, захищати західне

265

 

суспільство. А вже в рамках масової культури народилась поп-культура як своєрідний протест, бунт або контркультура. Кіно, телебачення, звукозапис, а згодом і відео почали витісняти традиційні форми залучення людей до культури: сімейне читання, домашню музику. Тому частина політологів, зокрема американський вчений Д. Макдональд, схильні вбачати в масовій культурі пародію на високу культуру.

Щодо високої культури, то в повоєнні роки вона набула на Заході потужного розвитку, що зумовлювалось подальшою демократизацією західних держав, піднесенням життєвого рівня, освіти і загальної культури, виробництва та побуту. Висока культура проростала на грунті народної, зокрема фольклору, на національних традиціях. У Франції, наприклад, в образотворчому мистецтві набув поширення неореалізм (А. Фужерон, Ж. Люрса), великої популярності набули малюнки Ж. Еффеля. Однак, як і в США, Великобританії, Західній Німеччині, Італії, переважали модерністські напрями – абстрактний експресіонізм, абстрактний сюрреалізм, неоконструктивізм тощо, а звідси поширювались на інші континенти – в Азію, Африку, Латинську Америку.

На грунті модернізму проростають “інтелектуальний роман”, “інтелектуальна драма”, концептуальне мистецтво. Літературу психоаналізу в США представляли У. Фолкнер, Дж. Стейнбек, Е. Колдуелл, Дж. Селінджер, Дж. Чівер, поети Р. Фрост, К. Сендберг, Т. Ретке. Значне поширення набула “масова белетристика” (пригодницькі, кримінальні, еротичні романи і повісті). В модерністській літературі Франції популярність здобули прибічники екзистенціалізму Ж. П. Сартр, А. Камю, С де Бовуар.

Якщо спробувати внчленити деякі спільні риси повоєнного авангардизму на Заході, то головним героєм у літературі найчастіше виступає не особа, а сам словесний текст, в образотворчому мистецтві, в скульптурі – пластична чи акварельна конструкція, у музиці акцент робиться на оригінальність звуку, голос окремих інструментів. Часом форма почала затіняти зміст твору.

Своєрідність культурного життя західного зарубіжжя в другій половині 40-х – першій половині 60-х років полягала в тому, що на відміну від довоєнних років дещо спадає інтенсивність процесу сприйняття США культурних цінностей з Європи, хоча вивезення умів тривало. Водночас США разом з планом Маршалла нав’язують Європі свої стандарти культури, причому найчастіше засобами масової інформації, маскультури. Деякі культурологи розглядають цей процес як “американізацію” національних культур Європи, який в наступні роки набув характеру культурної агресії і про який на весь голос заговорили французи, італійці, греки, німці та інші, оскільки він почав загрожувати їхній культурній самобутності.

266

 

Створене ще в роки війни “Інформаційне агентство США” (USIA), потужні радіопередавачі “Голос Америки”, американські центри культури, бібліотеки перетворили європейські країни на своє культурно-інформаційне поле. Особливо популярними стають американські гангстерські фільми “Малюк і Нельсон”, “Біла спека”, “Вони живуть вночі”, фільми-жахи. У 1946 р. на італійські кіноекрани, наприклад, було випущено 60 американських фільмів, у 1948 р. – 688. У них пропагувались роль США у визволенні Європи від фашизму, винахід атомної бомби, страх перед світовою катастрофою, рекламувались американський спосіб життя, високий рівень споживання, матеріального забезпечення, а водночас й американські товари. Більш як 2 тис. коледжів та університетів США, в яких навчались понад 6 млн чол., широко відкрили свої двері й для європейців, вихідців з країн Азії, Африки, Латинської Америки, оскільки американська освіта ставала дедалі престижнішою в світі.

Американізація торкнулася і світу музики, в якому найпопулярнішим стає джаз, а він, у свою чергу, народжує рок-н-рол – своєрідне поєднання джазу, пісні і танцю. Його підхопили відомі ансамблі “Бітлз” і “Роллінг стоунз” у Великобританії, звідти він знову повертається до США, а далі стає популярним у всьому світі.

Осмислюючи тенденції розвитку зарубіжної культури в повоєнний період, нові явища, течії, творчі методи, стилі, що зміцнювались або започатковувались у літературі, образотворчому мистецтві, музиці, театрі, архітектурі, включаючи модерні, не можна випускати з поля зору те, що цей процес відбувався з урахуванням національних особливостей і традицій кожної країни, не стримуючи прн цьому інтеграційні тенденції.

Важливим інструментом міжнародного співробітництва в сфері освіти, науки і культури стало ЮНЕСКО – спеціалізована установа ООН, статут якої вступив у дію в листопаді 1946р. Україна стала членом ЮНЕСКО з 1954 р. і включалася в реалізацію основних u програм, спрямованих на боротьбу з неписьменністю, розвиток освіти, підготовку кадрів, вивчення і поширення національних культур, охорону довкілля, пам’ятників культури. Благотворний вплив місій ЮНЕСКО особливо відчули народи країн Азії, Африки, Латинської Америки, багато з яких у повоєнний період здобули державну незалежність. Значне місце відводилось міжнародній інформації в сфері культури, видавничій діяльності. “Кур’єр ЮНЕСКО”, часописи “Культура”, “Перспективи освіти”, “Му-зеум” та інші відіграють важливу роль у культурному обміні народів планети. Гальмом цих процесів були політика “холодної війни”, ідеологічне протистояння.

Отже, повоєнний період розвитку української та зарубіжної культури суперечливий і неоднозначний. З одного боку, було піднято з руїн матеріальну культуру, подальшого розвитку набули освіта, наука, збагати-

267

 

лись літературно-художня скарбниця національних культур народів, більш динамічними стали інтеграційні процеси. Ь завершенням збирання основних етнічних земель у межах УРСР відбулося своєрідне “возз’єднання” української культури, її соборність, що було додатковим стимулом до культурно-духовного відродження і консолідації української нації. В літературі і мистецтві по-новому осмислювався сенс людського життя як найвищої цінності, утверджувались модерні форми, дух гуманізму. З іншого боку, поглиблення розколу світу, “холодна” війна, ідеологічна боротьба, агонія сталінізму негативно позначились на культурі та духовності в обох частинах світу: як у країнах радянської системи, так і в західному світі. В СРСР, у тому числі в Україні, а також певною мірою в країнах “народної демократії” тривали репресії та культурно-національний геноцид, провадилась розгнуздана антирелігійна пропаганда, ідеологізовувалась і одержавлювалась духовність. У західних державах поряд з примноженням кращих здобутків літератури і мистецтва під гаслом “масової культури” нерідко тиражувались низькопробні твори, насаджувались культ насилля, бездуховність.

Смерть Сталіна, критика культу його особи, хрущовська “відлига” та спроби лібералізації суспільства дали поштовх культурно-національному пробудженню, культурному обміну з західними країнами. Провідниками цих процесів виступили “шестидесятники” та дисиденти.

Осмислення трагічних наслідків “холодної війни”, воєнного та ідеологічного протиборства для світової культури, врахування уроків минулого переконливо свідчать, що тільки шлях утвердження цілісності світу, об’єднання демократичних інтелектуальних сил усіх націй може служити інтересам цивілізації всього людства.

 

розділ

/1

 

о

ЗАРУБІЖНА Й УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 60– 80-х РОКІВ

< х.И ____

 

А А еріод 60–80-х років – один із суперечливих в історії зарубіжної культури, адже в цей час її розвиток відбувався у надзвичайно складних умовах подальшого поглиблення протистояння двох непримиренних між собою соціально-економічних систем, загострення їх протиборства, що створювало значні перешкоди на шляху соціально-економічного і культурного процесу.

Проте, долаючи ці та інші труднощі, широко використовуючи новітні досягнення науково-технічної революції (НТР), передові країни зарубіжжя в зазначений період зробили вагомий внесок у створення загальнолюдських духовних цінностей, розвиток світової цивілізації та культури.

На другу половину 60–80-х років припадає далеко не кращий період і в розвитку української культури. Не маючи своєї державності, перебуваючи в міцних лещатах тоталітарного режиму, їй довелося долати шалений опір комуністичної диктатури, будь-які заборони, а нерідко і репресії. Це притупляло творчий потенціал українського народу, гасило ініціативу, змагання різних ідей і напрямів у культурі, виснажувало духовні сили народу, що не могло негативно не позначитися на рівні, якості і темпах розвитку культури в цілому та кожної з її складових зокрема. Однак і в цих важких умовах український народ не втратив свій духовний, моральний і багато у чому зберіг свій культурний потенціал, особливо його фундаментальні засади.

⇐ Предыдущая30313233343536373839Следующая ⇒

Поделиться: