Сутність кольорової пластики

Кольорова пластика — це ілюзія зорового сприйняття по-різному зафарбованих ділянок на площині, які глядачу здаються розташованими на різному від нього віддаленні, тобто виступаючими (наближеними) або відступаючими (віддаленими). Уявлення про просторове розташування кольорових ділянок на площині обумовлено відмінністю їх фарбування за кольоровим тоном, насиченістю, світлоті або відмінністю їх фарбування за двома або трьома характеристиками кольору.

Прийоми оформлення, що зорово створюють сприйняття об’ємності, тривимірності й глибини простору, відносяться до пластичних способів зображення. Спочатку поняття пластичності відносилося до мистецтва, відтворюючого тривимірні образи (скульптури), пізніше воно стало більш широким, охоплюючи зображення об’ємів на площині.

Кольорова пластика використовує для досягнення ефекту об’ємності зображення певні кольорові поєднання, вибір яких заснований на законах кольорового зору, на особливостях сприйняття кольору.

Вживання цього художнього прийому особливо ефективне при оформленні рельєфу на географічних картах. Своєрідність пластичних образотворчих засобів полягає в створенні на карті (плоскому зображенні) зорового сприйняття об’ємності позитивних і від’ємних форм рельєфу.

Завдання оформлення рельєфу — отримання на карті виразного уявлення про форми й типи рельєфу, розчленованість поверхні, вертикальної зональності тощо.

Науково-методичною основою оформлення рельєфу є:

- відображення графічними засобами географічної правдоподібності рельєфу;

- збереження правильності характерних рис окремих форм і типів рельєфу, пов’язаних з особливістю їх будови і походження.

Передумовами підходу до графічного відображення рельєфу є географічні знання загальних законів будови рельєфу і вивчення конкретної зображуваної території.

Залежно від призначення карти, ступінь виділення головних об’єктів і нанесення подробиць буде різним. Так, на настінних учбових географічних картах потрібно максимальне виділення на першому плані головних об’єктів, з метою забезпечення їх найкращої читаності з відстані до 7 – 10 метрів.

Питання виділення головних об’єктів і нанесення подробиць завжди слід вирішувати не окремо для кожного елементу, а комплексно.

Зображення рельєфу на дрібномасштабних і великомасштабних картах є істотно різним. На великомасштабних картах зображення рельєфу повинне, в першу чергу, задовольняти цілям вимірювання, дозволяти легко й швидко орієнтуватися на місцевості. На дрібномасштабних повинні бути чітко виділені райони сильного розчленівання (в першу чергу гірські) на відміну від слабо розчленованих, рівнинних і низовинних, з незначними абсолютними висотами або малими коливаннями відносних висот.

Наочно повинні бути підкреслені найважливіші особливості орографії районів, горизонтального та вертикального розчленування. Так, при першому погляді на карту повинна бути помітна різниця в напрямках гірських схилів (увігнуті, опуклі або прямі), характер гребенів (гострі, округлі або плоскі). Чітко й наочно повинні бути виділені перевали, гірські проходи та висоти.

У рівнинних районах дуже важливе значення має чітке виділення вододілів між системами найголовніших річок.

При відображенні яружно-балкового рельєфу слід, в першу чергу, виділяти райони з щільно розташованими, крутими і глибокими ярами й балками, що є важкопрохідними.

При зображенні особливостей горбисто-моренного рельєфу слід виділяти райони найбільшого скупчення пагорбів і гряд, звертаючи особливу увагу на правильне відображення їх напрямку, густини розташування та форми.

Пластичне й наочне зображення рельєфу на картах може бути одержано за допомогою штрихування, відмивання (тушування) і гипсометричного фарбування.

Процеси складання й оформлення рельєфу нерозривно зв’язані між собою. Географічні принципи і методи укладання рельєфу розроблені картографами, що представляють наукову г іпсометрич ну шкалу.

При створенні гіпсометричної карти певного масштабу й призначення розробляють шкалу ступенів висот і глибин з постійними або змінними інтервалами перетину рельєфу — гіпсометричну шкалу. Її наочність, пластичний ефект забезпечується вживанням кольорової пластики, на основі якої будують кольорову шкалу пошарового фарбування за ступенями висот і глибин. Для оволодіння технікою пластичних фарбувань необхідно знати сутність кольорової пластики.

Пластика кольорів пояснюється багатьма причинами, одна з яких полягає у відмінності коефіцієнтів заломлення кольорового проміння в кришталику ока. Короткохвильове проміння заломлюється під більшим кутом, ніж довгохвильове. Внаслідок цього створюється зорове враження, що джерело синього (короткохвильового) проміння розташовано далі, а червоного (довгохвильового) — ближче до спостерігача. Крім причин фізичної природи кольору й особливостей будови ока велике значення мають і психологічні причини, зокрема, досвід спостереження природних забарвлень. Життєва звичка бачити в природі зміну кольору з мірою віддалення предметів — освітлення й зниження насиченості кольорів, заволікання голубуватим серпанком (повітряна перспектива), а також звичка спостерігати бірюзову і синю фарбу неба виробляють уявлення про віддаленість холодних фарб в порівнянні з теплими і в зображенні на площині. Відчуття наближення або віддалення кольорів може виникнути тільки при їх порівнянні, тобто за наявності на площині зображення кольорових плям і фону, з різною силою впливаючих на зір.

Таким чином, пластику кольору можна пояснити трьома основними причинами: фізичною природою світла, життєвою звичкою спостерігати природні забарвлення — умовний рефлекс, відмінністю у фізіологічних роздратуваннях— безумовний рефлекс.

Залежно від характеру забарвлення умовний рефлекс за своєю дією може посилювати, стабілізувати або послабляти безумовний рефлекс.

 

⇐ Предыдущая9101112131415161718Следующая ⇒

Поделиться: