Розвиток публічного права (Jus honorarium) в імперський період: основні риси та структура.

Посада претора була дуже почесною (honor). Йому як за­ступнику консула були підвідомчі ті самі справи, що й консу­лу. Проте, мабуть, головним було його право проголошувати едикти по судових справах (jus dicere), що відіграло значну роль у розвитку римського права.

Склалась досить парадоксальна ситуація. З одного боку, претор не міг творити право (jus facere non potest). Він не мав повноважень скасовувати застарілі норми jus civile і створюва­ти свої власні - це виходило за межі його влади (imperium). З іншого боку, створені претором правила через те, що вони відповідали інтересам рабовласників і вимогам часу, почали застосовувати в едиктах наступних преторів, вони перехо­дили з покоління в покоління, поступово перетворюючись у правові норми - преторське право. Керуючись принципом справедливості (aequitas), претор мав право відмовити в за­хисті там, де відповідно до норм jus civile її належало нада­вати, і захистити нові відносини у випадках, якщо за нормами jus civile це не передбачалося.

Фактично така «незаконна» діяльність претора не лише дістала визнання суспільства, а й стала досить прогресивною формою оновлення, оздоровлення та вдосконалення право­вого регулювання відносин у республіканському Римі. Однак не все, що пропонував претор в його едикті, сприймалось йо­го наступниками і знаходило визнання. Правовою нормою ставали тільки запропоновані претором правила, що повніс­тю відповідали інтересам суспільства й держави.

За jus civile при відчуженні особливо важливих, цінних ре­чей вимагалось виконання певного формального ритуалу - манципації. Вона полягала в тому, що при відчуженні зазна­чених речей мали бути присутніми не менше п'яти свідків і вагар з терезами. Додержання цієї форми вимагалося для засвідчення в пам'яті свідків факту відчуження даної речі на випадок, якщо в майбутньому виникне сумнів у цьому, тобто спір про право на річ.

Оперативність у розв'язанні назрілих правових проблем, можливість швидко і ретельно перевірити відповідність знай­деного рішення потребам практики і в разі непридатності за­мінити іншим зробили правотворчу діяльність преторів най­досконалішим засобом правотворення республіканського Ри­му. Саме завдяки преторській діяльності римлянам вдалося досягти

неперевершеного удосконалення правової культури, преторів же називали живим голосом приватного права (viva vox juris civilis).

Едикти магістратів отримали особливого значення, коли lex Aebutia (ІІ ст. до н.е.) затвердив новий вид процесів – per formulas. З цього моменту претор міг захищати відносини, що не передбачалися ius civile, звичайними цивільно-правовими засобами. Пізніше претор почав заповнювати прогалини в цивільному праві. Нарешті, едикти претора стали включати такі пункти, що були спрямовані на зміну або виправлення норм цивільного права, але претор не міг відміняти норми ius civile. В результаті правотворчої діяльності магістратів (преторів, курульних едилів, правителів провінцій) поряд з ius civile створилася нова система норм, що отримала назву ius honorarium (посадове право) або ius praetorium (преторське право), оскільки в основному воно ґрунтувалося на преторських едиктах. Преторські едикти досить часто запозичувалися і правителями провінцій для видання власних.

Едикти магістратів, насамперед преторів, були джерелом утворення особливої системи правових норм, що дістала наз­ву преторського права.

За часів принципату правотворча діяльність преторів по­мітно занепадає, оскільки не узгоджується з новими форма­ми державного ладу. За Адріана юрист Сальвій Юліан (близько 125-126 pp.) здійснює остаточну редакцію постій­ного преторського едикту, проводить кодифікацію претор­ського права. На пропозицію Адріана спеціальним сенатус-консультом едикт був затверджений і визнаний незмінюва­ним. Тільки імператор мав право доповнювати едикт. Коди­фікація преторського едикту - перша велика кодифікація після створення Законів XII таблиць.

 

⇐ Предыдущая15161718192021222324Следующая ⇒

Поделиться: