Взаємовплив міжнародного (Jus gentium) та приватного права (Jus civile).

Юридичні підвалини римського приватного права, тобто той вихідний юридичний матеріал, на підґрунті якого формувалося класичне римське право, спробуємо визначити, звертаючись до першоджерел.

Ульпіан поділяв приватне право на три частини: jus naturale (природне право), jus gentium (право народів), jus civile (право цивільне) (Д. 1.1.2). Отже, насамперед, слід з'ясувати, що означав цей поділ.

На думку Ульпіана, jus naturale (природне право) — це те, якому природа навчила все живе, оскільки це право належить не лише людям, а и усім тваринам, що народжуються на землі й у морі, та птахам; до нього ж належить і спілка чоловіка та жінки, котру ми звемо шлюбом, й народження дітей, їх виховання; ми бачимо, що тварини, навіть хижі, володіють знанням цього права (Д. 1.1.1.3).

Jus gentium (право народів) — це те, чим користуються народи людства; можна легко зрозуміти його відмінність від природного права: останнє є спільним для всього живого, а перше — лише для людей (у їхніх відносинах між собою) (Д. 1.1.1.4).

Отже, знов-таки розмежування проводиться не за об'єктом (предметом) правового регулювання, а залежно від кола суб'єктів і, таким чином, цивільне право може однаково стосуватися приватноправових і публічно-правових відносин, так само, як може стосуватися і тих й інших право народів, і як їх стосується природне право.

Взаємодія і взаємовплив між згаданими сукупностями правових норм виглядають таким чином.

Jus civile (цивільне право) мало такі яскраво виражені риси. По-перше, воно було суворо національним за своїм характером, його норми стосувались тільки римських громадян. По-друге, в найдавнішу епоху воно тісно пов'язане з релігією. Причому і право, і релігія мали виражений прагматичний характер. Етичних елементів давньоримська релігія містила небагато, а пожертви дарів мали характер угоди з богами на предмет надання сприяння або усунення перешкод у справах. Тому характерним було те, що відправлення релігійного культу і тлумачення юридичних норм були в руках одних і тих самих осіб — понтифіків, що були водночас і юристами, і жерцями. І хоча вже у період ранньої республіки норми світського права — «jus» — і релігійного — «fas» — чітко розмежовувались, передусім залежно від характеру санкцій, що застосовуються, але ще тривалий час релігійний відтінок мають багато норм, а жерці, навіть втративши монополію тлумачення права, залишаються провідними правознавцями. По-третє, для давньоримського права періоду республіки була характерна сувора формальність, обов'язковість додержання процедури, що слугувало запорукою захисту інтересів учасників правовідносин. По-четверте, воно вирізнялося порівняною простотою і нерозвиненістю, оскільки іншого від нього не вимагав невибагливий давньоримський побут і торговий обіг. У найдавніший період римляни обходилися всього трьома договорами: nexum, mantipatio, legata.

Нарешті, найважливішою особливістю римського права вже у ті часи було те, що воно за своїм характером становило систему позовів, формуючись за принципом: є позов — є матеріальне право, немає позову — права немає.

Слід звернути увагу на те, що також за допомогою діяльності претора, але вже претора міського, долалися інші вади jus civile — надмірний консерватизм, формалізм, слабка пристосованість до потреб динамічного товарного обігу. Praetor urbanus, розглядаючи спори між громадянами Риму і не знаходячи опори в jus civile, надавав судовий захист, виходячи зі своїх (а точніше, суспільних, загальноприйнятих) уявлень про справедливість, добросовісність, чесність, порядність, здоровий глузд та ін., тобто всього того, що можна об'єднати (і пізніше було об'єднано) поняттям «природне право».

Своєрідним узагальненням преторської практики та орієнтиром для потенційних учасників спорів були преторські едикти, що їх видавали та оголошували як міський, так і претор перегрінів перед вступом на посаду.

Власне кажучи, саме сукупність цієї діяльності преторів обох видів та виданих преторами едиктів і складали jus praetorium, або преторське право.

Сформоване таким чином єдине римське право з часом, насамперед у дидактичних цілях, було поділено на право приватне і право публічне, кожне з яких має в своєму складі норми, що належать до тих чи інших з названих джерел.

⇐ Предыдущая14151617181920212223Следующая ⇒

Поделиться: