Преторські пакти. Пакти, що отримали правовий захист в імператорську епоху.

Преторські пакті – це пакти, які отримували захист безпосередньо на підставі преторської влади.

Виділяють два їх різновиди:

1) contitutum debiti – підтвердження боргу;

2) receptum:

a) receptum arbitri – угода з третейським суддею;

 в) receptum argentarii - угода з банкіром про сплату обумовленої суми третій особі.

Підтвердження боргу (constitutum debiti). У деяких випадках виникала необхідність підтвердити вже існуючий борг або борг третьої особи, для чого укладали вказаний пакт. Наприклад, боржник урочисто приймав на себе зобов’язання сплатити борг кредитору, стосовно якого вже сплнув строк позовної давності, або сплатити борг за третю особу. Угода з третейським суддею про розгляд ним справи, який виник між певними особами (receptum arbitri). Особи, між якими виник майновий спір, могли домовитися, що не будуть вирішувати спір у суді, а передадуть його обраній ними третій особі – арбітру. Для того, що арбітр розглядав спір, треба було з ним укласти пакт. За цим пактом третейський суддя повинен був розглянути спір і винести своє рішення. За словами Ульпіана, претор нікого не примушує прийняти на себе обов’язки третейського судді, оскільки це вільна справа, однак, якщо хто-небудь вже прийняв на себе обов’язки третейського судді, то зобов’язаний довести справу до кінця. За ухилення від виконання прийнятого на себе зобов’язання третейський суддя відповідав штрафом. Лише поважні причини звільняли його від відповідальності (хвороба, покладення на нього публічних обов’язків, які перешкоджали розглянути спір тощо). Угода з угода з хазяїном корабля, готелю або заїжджого двора про збереження переданих речей пасажирів та жильців - receptum nautarum, cauponum, stabulariorum. Мандрівники, торговці та інші пасажири та жильці, які залишалися на ночівлю у готелі або заїжджому дворі, а пасажири на кораблі були вимушені залишати свої речі їх господарям. Про факт прийняття цих речей на зберігання укладався вказаний пакт, за яким хазяїн відповідав не лише за винне, але й за випадкове завдання шкоди або загибель речей. Речі жильця поступали на зберігання хазяїну готеля, заїжджого двора або корабля в силу самого акта здійснення ними цієї діяльності. Хазяїн не міг відмовитися прийняти речі на зберігання. Це входило в коло його функцій.

Підвищена відповідальність вказаних осіб пояснюється тим, що вони часто були у змові з грабіжниками. Для захисту від цього був передбачений спеціальний позов. Угода з банкіром про сплату за рахунок клієнта певної суми третій особі - receptum argentarii – це угода, за якою банкір приймав на себе обов’язок сплатити борг третій особі за свого клієнта і за його рахунок. Своєрідна форма поруки, якою боржник третьої особи у разі відсутності вільних грошей звертався до свого банкіра і просив за його рахунок його грошей, які знаходились у банкіра на зберіганні, прозвести оплату боргу. Банкір, який виступав у якості поручителя, був гарантований грошима боржника, які знаходились у нього на зберіганні. Але можливим було, коли банкір приймав на себе таке зобов’язання навіть, якщо грошей боржника в нього не було. Банкір не ставав за цим пактом боржником третьої особи, яка залишалась кредитором лише клієнта банкіра. Праовові відносини виникали лише між клієнтом банкіра і його кредитором – третьою особою. Однак, якщо банкір відмовлявся платити, клієнту належав спеціальний позов.

65.Поняття сім'ї. Шлюб: поняття, види, порядок укладення та припинення.

Сім 'я — це засноване на шлюбі чи кровному спорідненні об'єд­нання осіб, пов'язаних спільністю побуту, взаємною допомо­гою й моральною відповідальністю.

Законний римський шлюб укладався відповідно до норм цивільного права, допускався тільки між римськими грома­дянами. Шлюби між римськими грома­дянами, з одного боку, і перегрінами, з другого, категорично забороня­лися. Деякі станові обмеження щодо вступу до шлюбу збе­рігалися навіть після того, як усі вільні Римської імперії були проголошені римськими громадянами. Так, особи се­наторського звання не могли брати шлюб з вільновідпуще­ницями, провінціальний магістр не міг брати за дружину громадянку цієї провінції, мали місце й деякі інші обме­ження. .Перегріни брали шлюб між собою відповідно до норм права народів, тобто до свого національного права. Фактичні шлюбні відносини людей, які не могли вступи­ти в законний римський шлюб (різне громадянство чи стан), дістали назву конкубінат.

Умови вступу до шлюбу:

а) вільне волевиявлення жениха і нареченої В раннереспуб-ліканській період така згода могли д, п' домовладики жениха і нареченої. Проте, якщо з каксй-лібо причини вони такої згоди не давали, то брачую дієся могли добитися дозволу на вступ до браку (ерез магістрат;

б) досягнення шлюбного віку - 14 років для чоловіків, 12 років для жінок;

в) наявність права одружуватися. Це необхідний елемент цивільної правоспос )бности, без ко-торого одружитися було неможливо. Цим правом були наділені тільки римські громадяни. Тому до 212 р. в законний римський брак могли вступати тільки володарі юс конубії. Після 212 р. це обмеження відпало;

г) належність іншому нерозірваному браку. Строгий моногамний характер римської сім'ї не допускав багатоженця. Ніяких перешкод для вступу до другого браку після припинення першого римське право не містило. Проте вимагалося вдові дотримати траурний рік, тобто проміжок після смерті чоловіка в 10 місяців. Метою цього обмеження було, з одного боку, прояв певної пошани (пієтету) до пам'яті покійного, а з іншою - усунення того, що може виникнути сумніви у визначенні батьківства, що народилося в цей період дитини. Проте цей звичай майже не мав правового значення. Якщо вдова в цей період все ж таки виходила заміж, то її брак не визнавався нікчемним, проте вона сама піддавалася ганьбі;

д) відсутність близької спорідненості. Спорідненість по прямій лінії у всіх випадках була перешкодою для вступу до браку. По бічній лінії в якнайдавніший час шлюби між родичами до шостого ступеня включно не допускалися. У республіканський і імператорський періоди ці обмеження були пом'якшені. Крім того, не допускалися браки між опікуном і підопічної, між заміжньою жінкою, що допустила перелюбство, і її спільником. Провінційний магістрат не міг одружуватися з громадянкою даної провінції. Дана заборона переслідувала двояку мету: виключити можливий тиск на волю нареченої і перешкодити виникненню сімейного впливу через магістрату. Не допускався вступ до браку осіб, що полягають в близькій властивості, якою визнавалося відношення між одним з подружжя і родичами іншого чоловіка. Наприклад, молодший брат не міг брати за дружин вдову померлого старшого брата.

Припинення шлюбу. Шлюб як постійний зв'язок між чоловіком і жінкою міг припинитися лише під дією юридичних фактів — при­родних та людських подій.

Шлюб припинявся внаслідок смерті одного з членів подружжя, або втрати свободи (громадянська смерть), втрати громадянства, розлучення (юридична формула розлучення — а тепса et torn — від стола і ложа відлучити).

Втрата свободи мала місце внаслідок взяття у полон або обер­нення в рабство. Жінка не мала права вступати у новий шлюб про­тягом п'яти років. Якщо чоловік повертався з полону в Рим, то правильний шлюб продовжувався.

При втраті громадянства шлюб вважався дійсним тільки згідно з правом народів (jus gentium).

 

66 . Правове стан гл сім*ї Відносматер і дітей

Особисті й майнові відносини подружжя при шлюбі cummanu відрізнялися патріархальною суворістю. Дружина не мала юридичної самостійності. Більш того, влада чоловіка над нею була практично необмеженою. Чоловік міг піддавати її будь-яким покаранням, витребувати її (як річ) назад, якщо вона самовільно залишала його дім, продати в рабство. Так само як раби, діти і дружина були повністю позбавлені правоздатності. Широта правового свавілля чоловіка якоюсь мірою обмежувалася громадською думкою. Захід покарання за провинність дружини визначала рада, що складалась з родичів дружини.Так само складалися й майнові відносини подружжя. Все майно, яке дружина мала до шлюбу або набувала за час шлюбу (наприклад одержувала спадщину), автоматично ставало власністю чоловіка. Практично дружина не могла бути власницею майна, а отже не могла й укладати правочини. Шлюб sinemanu інакше визначав особисті й майнові відносини подружжя. Чоловічої влади над дружиною як такої вже не було. Дружина зберігала правовий статус, який мала до шлюбу. Якщо вона була під владою свого paterfamilias, тобто особою чужого права (personaalienijuris), це її становище зберігалось і після шлюбу, а якщо не була під владою свого paterfamilias, залишалася незалежною. Так само регулювалися майнові відносини подружжя, в основу яких було покладено принцип роздільності майна чоловіка і дружини. Все, що було власністю дружини до вступу в шлюб або набуто нею за час шлюбу, залишалося її власністю, якщо вона юридично була самостійною. Дружина мала право самостійно володіти, користуватися і розпоряджатися цим майном.

 

Усиновлення і Узаконення

Узаконення — встановлення батьківської влади над власними дітьми, але народженими поза шлюбом. Наприклад, батько міг визнати своїми дітей, народжених в конкубінаті. Узаконення проводилось за встановленою формою.

Усиновлення — встановлення батьківської влади над чужими дітьми, з якими батько кровними узами не пов'язаний. Усиновлення провадилось у формі arrogatio чи adoptio. Арогація застосовувалася для усиновлення осіб свого права, тобто повнолітніх і самостійних в правовому плані, адопція — для осіб чужого права, тобто тих, що перебували під владою paterfamilias. Внаслідок цього існували різні формальні акти усиновлення. З часом формалізм усиновлення був значною мірою спрощений, і його здійснювали на основі заяви перед судом чи перед імператором.

Узаконення й усиновлення дітей прирівнювалися до народження їх у шлюбі, тобто вони мали правовий статус дітей, народжених у шлюбі. Вони отримували правовий статус та ім'я свого усиновителя (батька, що їх узаконив), право взаємного спадкування з ним, поділу його соціального й громадського становища, на них поширювалася батьківська влада тощо.

 

⇐ Предыдущая11121314151617181920Следующая ⇒

Поделиться: