Прийняття спадщиниТрансмісія і представництво

У момент відкриття спадщини спадкоємці ще не стають її власниками. Для цього слід здійснити такі юридичні дії:

а) вжити заходів щодо повного виявлення спадкового майна та його охорони. З цією метою провадився інвентаризаційний опис виявленого спадкового майна, що слугувало правовою підставою визначення його складу (активу й пасиву);

б) виявити і визначити кредиторів і боржників, місце їх знаходження, розміри вимог і боргів тощо;

в) виявити потенційних спадкоємців. Вони могли перебувати як у місці відкриття спадщини, так і далеко від нього —

в провінціях, походах тощо. Для прийняття спадщини вимагалися такі умови: а) здатність закликаних спадкоємців до прийняття спадщини; б) висловлена певним чином воля на прийняття спадщини. Воля на прийняття спадщини могла бути висловлена одним із двох способів: а) заявою про намір прийняти спадщину; б) фактичним вступом в управління спадковим майном. Юстиніан встановив нове правило, відповідно до якого спадкодавець був зобов'язаний здійснити за участю нотаріуса, оцінювача, кредиторів спадкодавця та інших зацікавлених осіб опис і оцінку спадкового майна. Поступово преторська практика виробила загальне правило: якщо спадкоємець помирав після відкриття спадщини, але до її прийняття, право прийняти належну йому частку переходило до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Спадкову трансмісію слід відрізняти від спадкування за правом представлення. Якщо спадкування за правом представлення має місце лише в разі спадкуванні за законом, то спадкова трансмісія могла мати місце як при спадкуванні за законом, так і при спадкуванні за заповітом. Крім того, спадкування за правом представлення настає, якщо спадкоємець помер до відкриття спадщини, а спадкова трансмісія буде тоді, коли закликаний спадкоємець помирає після відкриття спадщини, але до її прийняття. Спадкова частка померлого спадкоємця при спадкуванні за правом представлення передається конкретно зазначеним у законі особам — онукам, дідусям, бабусям тощо. При спадковій трансмісії право на прийняття частки, що мав одержати померлий, переходить до будь-яких його спадкоємців.

 

Передумови виникнення міжнародного права Риму. Співвідношення народного права та міжнародного права Риму.

Національна замкнутість римського цивільного права передбачала особливий статус негромадян - перегринів, припустимість угод з якими спеціально установлювалась законом. Вже закони ХП Таблиць передбачали допустимість урочистих юридичних актів для певних категорій іноземців, що були пов'язані з римським народом договорами про дружбу, а також можливість судового провадження за участю іноземця. Поступово було розроблено загальну диференціацію іноземців за категоріями відповідно до їхнього статусу. В умовах розвитку торговельних відносин з іншими народами збереження погляду на іноземця як на ворога стало недоцільним. У стосунках між римлянами і перегринами, а також у взаєминах між самими перегринами починає застосовуватись jus gentium (право народів, перегринське право), право, що компілювалося переважно з торговельних звичаїв різних провінцій, на які поширювалась влада Риму, і втілювалося в едиктах римських преторів.

На відміну від jus civile, jus gentium було досить добре адаптованим до потреб торговельного обігу, оскільки мало універсальний характер, тобто застосовувалось до всіх учасників торгівлі, незалежно від громадянства. Разом із тим, право народів застосовувалось преторами і згодом фактично стало частиною римського права. При єдиному jus gentium не було умов для розвиту колізійних норм, міжнародний комерційний обіг обслуговувався матеріальними нормами.

⇐ Предыдущая13141516171819202122Следующая ⇒

Поделиться: