Економічний і політичний розвиток Сербії наприкінці ХІХ ст

 Одним із рішень Берлінського конгресу було затвердження незалежності Сербського князівства від Османської імперії, що остаточно завершило процес відродження сербської національної державності. В структурі економіки Сербії переважало сільське господарство. В кінці ХІХ ст. у нього проникають капіталістичні відносини, посилюється диференціація селянства, відбувається розпад великих патріархальних сімей – задруг. Інтенсивно розвивається кооперативний рух (станом на 1912 р. кожне четверте сербське село мало кооператив). В сфері аграрних відносин влада намагалася загальмувати розорення селян. У 1873 р. виданий закон, який забороняв вилучення у селян за борги приватним особам ділянок землі менше 3 га та необхідних с/г знарядь. Разом з тим землероб не міг розпоряджатися даним мінімумом наділу на свій розсуд (наприклад продати).

На кінець ХІХ ст. в країні створилися умови для інтенсивного розвитку капіталістичного способу виробництва. В кінці ХІХ ст. зростало населення сербських міст (особливо Бєлграда, Крагуєваца, Ніша). У 1881-1884 рр. з допомогою французького капіталу збудована перша залізниця Бєлград –Врани. У 1883 р. заснований емісійний народний банк, а в 1910 р. в Бєлграді відкрилися філіали Франко-Сербського та Празького кредитного банків. Держава дотримувалася протекціонізму щодо вітчизняній промисловості, заохочувала створення великих підприємств зі значним капіталом та великою кількістю робітників. Закон 1873 р. надавав окремим підприємцям монопольні права на виробництво деяких товарів терміном на 15 років. Закон 1898 р. звільняв підприємців від податків і платежів на 10 років, зменшував для них залізничні тарифи на 25%. Ці заходи були доповнені введенням у 1904 р. високого митного тарифу на імпортні товари. Активним був зовнішньо-торгівельний баланс країни (у 80-х роках експорт на 10-15% переважав імпорт). Негативною рисою була економічна залежність від Австрії на яку припадала левова частка сербської торгівлі. У 1881 р., 1892 р. були укладені сербо-австрійські угоди, вигідні насамперед Відню. У 1906-1911 рр. відбувалась австро-сербська митна війна, яку назвали «свинячою» (основним предметом сербського експорту були свині).

Політичний устрій Сербського князівства мав деякі формальні ознаки демократії. У 1878 р. відбулися вибори до Народної Скупщини. До 1881 р. склалася партійна система країни. Ліберальна партія (Ристич) виражала інтереси великих торгівців, висувала вимоги, що мали переважно зовнішньополітичний характер, але не відзначалася масовою підтримкою населення. Консервативна (напредняцька) партія (Пірочанац) мала більший авторитет, підтримувала інститут монархії і упродовж 80-х років знаходилась при владі. Радикальна партія (Пашич) вимагала введення широкого місцевого самоврядування громад, спиралася на підтримку дрібних та середніх власників, селянства і була найвпливовішою політичною силою в Сербії в кінці ХІХ ст.

Нестабільність та непередбачуваність у політичне життя Сербії вносили особисті владні амбіції її правителів. Князь Мілан Обренович пішов на зближення з Австрією, підписавши з нею у 1881 р. торгівельну угоду і політичну конвенцію. За це Відень підтримав проголошення у 1882 р. Сербії королівством, а князя Мілана – королем. Жорсткість його методів правління проявилася в ході антирежимного збройного виступу селян у східних сербських областях (Тимоцьке повстання). Він був придушений військовою силою, в організації повстання король звинуватив радикалів: їх партію заборонили, а лідерів заарештували. Наступною помилкою короля було ведення війни проти Болгарії (1885 р.), в ході якої Сербія зазнала поразки. Вона послабила позиції монархії і щоб зберегти владу Мілан пішов на примирення з радикалами та ініціював прийняття у 1888 р. нової конституції. Вона розширювала права і свободи громадян, вводила принцип підконтрольності уряду та армії Народній Скупщині. Наступного року було розширено права органів місцевого самоврядування. У 1889 р. Мілан зрікся престолу на користь свого неповнолітнього сина Олександра хоча аж до своєї смерті у 1901 р. продовжував впливати на політичні рішення нового короля. Король Олександр продовжив курс на зміцнення монархічної влади. У 1893 р. він достроково оголошує себе повнолітнім, а наступного року скасовує конституцію 1888 р. Наступних 8 років в історії Сербії позначені постійними урядовими кризами, внутрішньополітичними конфліктами, спровокованими монаршою діяльністю Олександра та його батька-радника. Зокрема, після замаху 1899 р. на Мілана було інспіровано введення надзвичайного стану та судові процеси над радикалами. В квітні 1901 р. Олександр ініціює розробку ще однієї конституції. Згідно неї запроваджувався двопалатний парламент, а новостворюваний сенат (верхня палата) мав відігравати роль інструмента королівського впливу. Трагічним і безславним є завершення правління останнього Обреновича. Після серії масових демонстрацій протесту в ніч з 28 на 29 травня 1903 р. група молодих офіцерів здійснила державний переворот, убивши короля Олександра. Новим монархом було проголошено Петра Карагеоргієвича.

⇐ Предыдущая9101112131415161718Следующая ⇒

Поделиться: