Чорногорія наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

За Сан-Стефанським мирним договором та рішеннями Берлінського конгресу Чорногорія стала суверенною державою. Вона отримала вихід до моря а площа її території збільшилася майже вдвоє і становила 9,5 тис. км. кв. Основу економіки країни становило патріархальне сільське господарство. На початку ХХ ст. близько50% земельних угідь знаходилось в общинному володінні. Великі земельні наділи (180-300 га) належали правителю Чорногорії князю Николі Петровичу-Негошу (1860-1918 рр.), його родичам та придворним, вищому чиновництву та племінним старійшинам. Високі податки та велика орендна плата зумовили масове зубожіння та еміграцію селян. Тому уряд у 1882 р. прийняв закон про мінімум земельного наділу та нерухомого майна, які не підлягали вилученню за борги. Чорногорська промисловість перебувала у зародковому стані та розвивалася завдяки інвестиціям іноземного капіталу (англійського, італійського, австрійського). Переважна більшість промислової продукції вироблялася кустарним способом у ремісничих майстернях. В Чорногорії налічувалося лише 10 містечок в яких станом на 1909 р. проживало 15,6% загальної кількості населення. Фактично була відсутня транспортна інфраструктура: в 1910 р. в країні існувало лише близько 500 км шосейних шляхів та 9 км залізниць. Слабкий розвиток економіки зумовив постійний дефіцит бюджету країни, який покривався тільки за рахунок субсидій Росії (у 1878-1902 рр. вони склали суму в 37 млн. рублів).

Політична влада в Чорногорії зосереджувалась у руках князя,який був абсолютним державцем, суддею, законодавцем. У 1879 р. він розпустив парламент, а новостворені Державна Рада, Рада Міністрів і Верховний Суд повністю підлягали князю. У 1888 р. було запроваджено «Майновий законник Чорногорії», який кодифікував звичаєве право та доповнив його деякими нормами буржуазного майнового права. В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. загострилася соціальна ситуація в країні, посилилися опозиційні настрої ліберальної буржуазії. Невдоволені були і ряд впливових племінних старійшин. В цих умовах Никола вдався до політичних маневрів і в 1905 р. скликав Народну Скупщину і дарував народу Чорногорії конституцію. Князівство оголошувалося спадковою конституційною монархією проте князь продовжував користуватися вельми широкими повноваженнями: він призначав частину депутатів, членів уряду, мав право законодавчої ініціативи та затверджував закони. Характерно, що уряд не був відповідальний перед Скупщиною. Відновлення парламентаризму зумовило пожвавлення діяльності політичної опозиції. Опозиційні депутати скупщини утворили «Народний клуб» на чолі з Ш.Петровичем, на його основі було створено ліберально-буржуазну народну партію членів якої називали «клубашами». Політичною метою даної партії було: відповідальність уряду перед парламентом, надання політичних свобод, демократизація національного апарату, введення самоуправління общин, контроль за державними витратами, стимулювання розвитку вітчизняного с/г та промисловості. Було утворено також політичне об’єднання консервативних сил, прихильних князю Николі, яке отримало назву Істинно-народна партія («праваші»). Великий громадський резонанс мали репресії влади проти таємних молодіжних організацій, які були створені чорногорськими студентами у Сербії і готували збройний переворот на батьківщині. У 1907 р. над членами цих організацій (їх називали «бомбашами») були проведені гучні політичні протести. В січні 1909 р. прихильники Народної партії також створили конспіративну організацію, з метою скинення князя Николи. Змова була викрита, її керівників засуджено до страти, а членів – до тривалих термінів ув’язнення. Задля підняття престижу монархії Никола у 1910 р. проголосив себе королем, а країну королівством. В цьому ж році у Петербурзі підписана російсько-чорногорська військова конвенція, згідно з якою російський уряд зобов’язався сприяти реорганізації навчанню і оснащенню сучасною зброєю чорногорської армії та збільшити щорічні субсидії Чорногорії. У зовнішньополітичній сфері Чорногорія домоглася значних успіхів. Вона брала участь у двох Балканських війнах і за підсумковими мирними договорами до Чорногорії відходили території в районі Скадарського озера та велику частину Ново-Пазарського санджаку, що зумовило встановлення спільного сербо-чорногорського кордону.

⇐ Предыдущая9101112131415161718Следующая ⇒

Поделиться: