Суспільний вибір в умовах демократії.

Сутність суспільного вибору - механізм узгодження інтересів всіх зацікавлених членів суспільства, що має на меті максимізацію їх добробуту. 

Гіпотеза раціонального виборця – теорія, що пояснює участь у виборах з точки зору раціонального індивіда.  Концепція етичного виборця – для альтруїстичної людини вигода від голосування складається із суми власної корисності та зваженої корисності інших членів суспільства.

Теорія Суспільного Вибору (ТСВ) ґрунтується на трьох основних методологічних засадах. По-перше, ТСВ вивчає методи і способи, за допомогою яких люди використовують державні установи у своїх власних інтересах. Люди, які діють у політичній сфері, передусім дбають про свої власні інтереси, йдеться про прагнення максимізувати свою владу і голоси виборців.

У цій ситуації не кожне рішення, прийняте, наприклад, законодавцями, буде оптимальним для економіки. Адже у процесі прийняття політичних рішень неминуче враховуються особисті інтереси законодавців.

(По-друге, ТСВ базується на концепції "економічної людини ", яка передбачає, що поведінка індивіда є раціональною. Це означає, що всі — від простого виборця до президента — керуються під час прийняття рішень правилом порівняння граничної вигоди та граничних витрат. По-третє, ТСВ розглядає політику як процес обміну голосами і передвиборними обіцянками. Політика — це складний інституційний процес, на основі якого люди обирають різні альтернативи, зіставляючи їх зі своїми цінностями,— так само, як вони на ринку вибирають товар, керуючись лише власними уподобаннями. Це положення передає суть "методологічного індивідуалізму" Дж. Б'юкенена і школи суспільного вибору.

На політичному ринку існує конкуренція між людьми за вплив на прийняття рішень, за доступ до розподілу ресурсів, за місце в ієрархії управління. Тут діють три основні фігури: виборці, депутати і чиновники. Відтак, по-четверте, сферами аналізу ТСВ є виборчий процес, діяльність депутатів і бюрократів, політичне регулювання та конституційна економіка. В політичному процесі (обміні) всі його учасники мають різну мету, оскільки в них різні політичні погляди та переконання. Це і приводить до формування численних політичних партій.За ТСВ, на "формулу згоди" може претендувати конституція, тобто основний закон громадянського суспільства, в якому зафіксовано загальні "правила гри", перед якими всі рівні.

По-п'яте, американський вчений Парсонс стверджує, що влада — це засіб обміну, торгівлі, символ вартості, який використовується задля досягнення окреслених завдань. Звідси випливає, що не тільки влада є товаром, а й політичні відносини загалом є ринком влади. Ринок влади, як і будь-який інший ринок, не вільний від розгулу пристрастей, демагогії тощо.

Пряма демократія — це така політична система, за якої кожний громадянин має право особисто висловлювати свою думку і голосувати за будь-яке конкретне питання. Пряма демократія характерна для роботи клубів, творчих спілок, партійних з'їздів, зборів трудових колективів тощо).

У масштабах, наприклад, нашої країни пряма демократія проявляється у виборах депутатів Верховної Ради або Президента, у проведенні референдумів. При цьому першочергова увага приділяється регламенту роботи. Адже від принципу голосування (одностайність, проста більшість, кваліфікаційна більшість тощо) залежить результат. Тому представників ТСВ цікавить основа — конституційний вибір, тобто правила вибору регламенту. Саме від них залежить розвиток демократії.

Модель медіанного виборця характеризує властиву прямій демократії тенденцію, згідно з якою прийняття рішень здійснюється відповідно до інтересів виборця-центриста (людини, яка займає місце в середині шкали інтересів певного суспільства). Вирішення питань на користь виборця-центриста має свої плюси й мінуси. З одного боку, воно утримує суспільство від прийняття однобічних рішень, від крайнощів. Із іншого - воно далеко не завжди гарантує прийняття оптимального рішення.

Навіть в умовах прямої демократії, коли рішення приймаються простою більшістю голосів, можливим є вибір на користь економічно неефективного результату (наприклад, недовиробництво або надвиробництво матеріальних благ).

У рамках прямої демократії всі рішення співтовариства мають тенденцію відповідати інтересам медіанного виборця, що часто не завжди економічно доцільно

Представницька демократія має перевагу: використовує вигоди суспільного поділу праці, і обрані депутати спеціалізуються на прийнятті рішень з окремих питань. Разом із тим така демократія має недолік: прийняте рішення може не відповідати інтересам більшості населення.

Представницька демократія створює умови для появи лобізму. Способи впливу на представників влади з метою прийняття вигідного для обмеженої групи виборців політичного рішення називають лобізмом.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: