Кожна галактика-це величезне , до 100-150млрд., скупчення зірок, які утворюють різні  за величиною і формою зоряні системи.

Кожна галактика-це величезне , до 100-150млрд., скупчення зірок, які утворюють різні  за величиною і формою зоряні системи.

Наша Галактика - одна з рядових зоряних систем у світі галактик.

Сонце – одна з типових зірок Чумацького шляху .

Планети – небесні тіла , які рухаються навколо Сонця і світяться відбитим промінням.

Астероїд - це невеликі холодні тіла , що мають неправильну форму , обертаються навколо своєї осі і навколо Сонця по еліптичних орбітах.

Комети - це нестійкі тіла Сонечної системи,що мають вигляд світлих рухомих об` єктів з туманними обрисами і перебувають під вплив гравітаційного поля Сонця.

Метеорити -різні за розмірами тверді тіла , що падають на поверхню землі чи інші планети з міжпланетного простору.

Сонячна атмосфера- це зовнішній шар сонця , з якого йде випромінювання в навколишній простір.

Фотосфера - нижня частина атмосфери ,тонких шар газу заввишки 200-300 км. ,що має температуру 5-6 тис.С

Хромосфера - шар газів над фотосферою ,що простягається на висоту 15-20 тис. км.

Корона - (зовнішня частина атмосфери Сонця)-це розріджена плазма , що складається з позитивно заряджених протонів і вільних які рухаються в просторі з швидкістю 300-750 км/с і створюють сонячний вітер.

Сонячний вітер- це не просте рівномірне витікання плазми , а складний вихороподібний потік.

Корпускулярна енергія – це потік електронів і протонів , що створюють сонячний вітер.

Хвильове випромінювання характеризується великою стійкістю у видимому спектрі і значними коливаннями в ультрафіолетовому та інфрачервоному спектрах.

Сонячні плями- це відносно холодні , темні ділянки , що існують упродовж кількох годин , або днів і мають розміри 7-15 тис. км.

Сонячні спалахи – раптові й різкі посилення яскравості окремих ділянок атмосфери Сонця поблизу сонячних плям що розвиваються.

Соняна активність – це сукупність усіх нестаціонарних явищ на Сонці( утворення сонячних плям , спалахів , факелів)

Ноосфера – сфера розуму.

Земна кора – це тонка верхня оболонка Землі.

Мантія - складає з окису кремнію магнію і заліза.

Астеносфера - це верхній шар мантії ( 80-200км.) що знаходиться у майже розплавленому стані і при пониженні тиску перетворюється на магму.

Атмосфера - повітряна оболонка Землі .

Гідросфера – це водяна оболонка планети , сукупність океанів , морів , вод континентів і льодовикових покривів.

Літосфера - зовнішня тверда оболонка Землі , яка включає всю земну кору і верхню частину мантії.

Біосфера – це область існування живих організмів на Землі.

Магматизм- це сукупність явищ , пов ` язаних з утворенням і рухом магми з астеносфери до поверхні Землі.

Гейзери – це джерела , що періодично викидають фонтани гарячої води.

Землетрус - комплекс фізичних процесів , зумовлених руйнуванням, зсувом гірських порід , а також гнерацією й поширенням пружних хвиль.

Цунамі – біжучі хвилі , довжиною більше 500 метрів , що виникають під час землетрусу під водою.

Моретруси –збурення , що виникає під час землетрусу у морі або океані і супроводжується викидом потужних фонтанів води , бурлінням рідини утворення численних повітряних пузирів.

Орієнтування на місцевості- це комплексне поняття , що включає в себе ряд можливих дій, а саме:

- визначення свого положення щодо оточуючих орієнтирів місцевості ( визначення точки стояння) ;

- визначення сторін горизонту;

- визначення потрібного напрямку руху.

Технікою орієнтування на місцевості вважають сукупність застосовуваних технічних прийомів і засобів , що дозволяють ефективно ( з найменшим фізичними та іншими витратами) здійснювати орієнтування на місцевості і вирішувати конкретні завдання орієнтування.

Тактику орієнтування на місцевості можна

Визначити як вибір технічних прийомів , засобів орієнтування, оптимальну послідовність їх застосування , що дозволяють з найбільшою ефективністю виконати конкретні завдання з орієнтування на місцевості.

Орієнтири - це добре помітні об`єкти місцевості і деталі рельєфу , щодо яких туристи визначають своє місце розташування й напрямок руху.

Орієнтири точкові- це об`єкти на місцевості, що зображують на топографічних картах позамаштабними умовними знаками.

Орієнтири лінійні- це об`єкти, які мають суттєву довжину на місцевості зображують на топографічній карті лінійними умовними знаками.

Орієнтири майданні(площинні)- це об`єкти з добре вираженими контурами , що займають на місцевості певну ,порівняно невелику площу.

Затока - частина океану або моря, що далеко заходить в сушу. В деяких випадках назва «затока» історично закріпилася за водоймами, які за їх гідрологічним режимом вірніше було б називати морями (Мексиканська, Гудзонова, Перська затоки).

Протока - відносно вузький водний простір, що розділяє ділянки суші і з'єднує водні басейни або їх частини .

Вітрові хвилі - коливальні рухи водної поверхні. Звичайна висота вітрових хвиль - до 4 м, рідше - до 6-7 м. Відзначено випадки, коли штормові вітри піднімали у відкритому океані хвилі висотою 20-30 м і більше.

Тропосфера. Загальна висота тропосфери складає близько 18 км. Величина вертикальних переміщень повітряних мас у тропосфері і, отже, рівень концентрації шкідливих речовин у повітрі, у значній мірі визначається зміною температури по висоті.

Стратосфера поширюється до висоти близько 60 км. Температура в цій частині атмосфери зберігає зразкову сталість по вертикалі. Особливістю стратосфери є наявність у ній на висоті 20-30 км шару з підвищеною концентрацією озону (т.зв. - "озоновий шар"), що захищає живі організми від ультрафіолетового випромінювання.

Іоносфера має значну вертикальну довжину (1500-2000км). Складається із:

- мезосфери – 80 км.,

- термосфери – 1000 км.,

- екзосфери – 1900 км.,

- геокорони – 2000 км.

Екваторіальне повітря (ЕП) - повітряні маси, що утворюються в смузі зниженого тиску - формується в екваторіальних широтах, характеризується високою температурою та великим вмістом вологи як над сушею, так і над морями.

 Тропічне повітря(ТП ) – повітряні маси, що утворюються в смузі високого тиску Континентальне тропічне повітря (КТП) - формується над материками в тропічних широтах та над тропічними пустелями (пустелі Сахара, Аравії, Тар, Калахарі), а влітку в субтропіках і на півдні помірних широт (південь Європи, Середня Азія і Казахстан, Монголія, Північний Китай); воно сухе, запилене і має високу температуру. Морське тропічне повітря (МТП) - утворюється над тропічними акваторіями океанів і характеризується високими температурами і високою вологістю, хоча відносна вологість знижена.

  Помірне повітря (ПП). - повітряні маси, що утворюються на помірних широтах. Континентальне помірне повітря (КПП) - формується над материками помірних широт, узимку - сильно охолоджене і стійке з ясною морозною погодою, влітку сильно прогрівається. Морське помірне повітря (МПП) - формується в областях низького тиску над океанами в середніх широтах і переноситься західними вітрами та циклонами на материки; відрізняється великою вологістю й помірними температурами; взимку приносить відлигу, а влітку прохолодну похмуру погоду.

Арктичне (антарктичне) повітря (АП) — повітряні маси, що утворюються над Арктикою й Антарктидою в області високого тиску. Це повітря характеризується низькими температурами, малою вологістю, великою прозорістю, стійкістю. Взимку воно приносить в помірні широти сильні морози, а навесні та восени заморозки.

Вид – це сукупність популяцій особин, що подібні між собою за будовою, функціями, положенням в екосистемі, займають певний ареал, вільно скеруються між собою в природі, дають плодючих нащадків і не гібридизуються з іншими видами, всі особини виду утворюють генетичну єдність, оскільки мають подібний набір генетичної інформації.

Ендоплазматична сітка – це система порожнин у вигляді мікроскопічних каналів та їх потовщень, які обмежені мембраною та сполучаються між собою. Розрізняють два різновиди ендоплазматичної сітки: гранулярну (зернисту) та агранулярну (незернисту).

Будова ґрунту - це співвідношення об’ємів твердої фази грунту і проміжками різних розмірів (пористістю). Вона значною мірою залежить від гранулометричного складу, вмісту гумусу, структури і складання (взаємного розташування ґрунтових частинок) грунту. Характеризується будова грунту об’ємною масою і пористістю.

Кожна галактика-це величезне , до 100-150млрд., скупчення зірок, які утворюють різні  за величиною і формою зоряні системи.

12345Следующая ⇒

Поделиться: