Західноукраїнська народна республік.

Проголошення ЗУНР

Восени 1918 р. поразка країн Четверного блоку стала очевидною. 18 жовтня 1918 р. депутати-українці в авст­рійському парламенті, об’єднані в Українську пар­ламентарну репрезентацію, скликали у Львові збори полі­тичних і громадських діячів Галичини і Буковини (конституанту), на яких було обрано Українську Національну раду. Українська Національна рада (УНР) заявила, що усі західноукраїнські землі мають створити Українську Дер­жаву і закликала населення інших національностей послати до УНР і своїх представників.

Проголошення в Києві утворення Української Народної Республіки інтенсифікувало потяг пробуджуваного населення Західної України до об'єднання з Східною Україною. В Західній Україні почалися виступи за створення незалежної Української держави. Особливо активними були виступи українських студентів, які вимагали приєднання усіх українських земель Австро-Угорщини до Української Народної Республіки.

Створення ЗУНР

Українські депутати Австрійського (віденського) парламенту		Українські депутати Галицького і Буковинського крайових сеймів			Представники від усіх українських політичних партій (по три особи)
Українська Національна Рада (утворена 18 жовтня 1918 p., очолив Є. Петрушевич)					Військовий комітет (утворений у вересні 1918 р.)

 

Керівництво Української військової організації, яка виник­ла у Відні в жовтні 1917 р., та Українських Січових стрільців почало підготовку до реалізації вимог західноукраїнського населення. На конспіративних зборах представників різних партій обговорювалися питання створення власних держав­них структур.

Розпад Австро–Угорщини дав можливість Українській На­ціональній раді добитися від австрійського уряду згоди пе­редати владу українцям, але проти цього рішення виступили польські націоналістично налаштовані кола. 1 листопада 1918 р. внаслідок збройного виступу легіону Українських січових стрільців усі державні установи у Львові були поставлені під контроль українців, але почалися сутички з польськими військами. Делегати Української Національної ради О. Назарук та М. Шухевич звернулися до гетьмана П. Скоропадського з проханням нада­ти військову допомогу. Той дозволив окремому загонові Січових стрільців «самовільно» перейти на галицьку територію, але січові стрільці, вважаючи за важливіше взяти участь у поваленні влади гетьмана, не скористалися зазначеною про­позицією. Коли ж владу гетьмана було повалено, уряд УНР почав надавати допомогу галицьким військам. 9 листопада 1918 р. Українська Національна рада проголо­сила Західну Україну незалежною державою – Західноукраїнською Народною Республікою. В екстремальних умовах був вироблений Тимчасовий основний закон ЗУНР. Він містив лише необхідні атрибути державності: кордони, назву, принцип народного суверенітету, символіку. На відміну від “другої” УНР, керівництво ЗУНР стояло на демократичних позиціях і відкидало класове представництво.

 

ВІДОЗВА УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ РАДИ (1 листопада 1918 р.)

Український Народе! Голосимо тобі вість про твоє визволення з віковічної неволі. Віднині Ти господар своєї землі, вільний громадянин Української Держави. Дня 19 жовтня твоєю волею утворилася на українських землях бувшої Австро-угорської монархії Українська Держава і її найвища влада. Українська Національна Рада. 3 нинішнім днем Українська Національна Рада обняла влада в столичнім місті Львові й на цілій території Української Держави. Доля Української Держави в Твоїх руках. Ти станеш як непереможний мур Українській Національній Раді й відіпреш усі ворожі замахи на Українську Державу. Доки будуть установлені органи державної влади в законнім порядку, українські організації по містах, повітах і селах мають обняти всі державні краєві й громадські уряди і в імені Української Національної Ради виконувати владу. Де сього ще не зроблено, дотеперішні неприхильні Українській Державі уряди мають бути усунені. Всі жовніри української народності підлягають віднині виключно Українській Національній Раді й приказам установлених нею військових властей Української Держави. Всі вони мають стати на її оборону. Українських жовнірів з фронтів відкликається отсим до рідного краю на оборону Української Держави. Все здібне до оружжя українське населення має утворити боєві відділи, які або ввійдуть в склад української армії або на місцях оберігатимуть спокій і порядок. Особливо мають бути збережені залізниці, пошта й телеграф. Всім громадянам української держави без різниці народності і віросповідання поручається громадську, національну і релігійну рівноправність. Національні меншості Української Держави — поляки, жиди, німці — мають вислати своїх від-поручників до Української Національної Ради. Аж до видання законів Української Держави обов'язують дотеперішні закони, на скільки вони не стоять у противенстві до основ Української Держави. Як тільки буде забезпечене й укріплене існування Української Держави, Українська Національна Рада скличе на основі загального, рівного, безпосереднього і тайного виборчого права Установчі Збори, які рішать про дальшу будучність Української Держави. Склад утвореного Українською Національною Радою кабінету і його програму буде оголошено. Всі свої сили, все посвяти, щоб укріпити Українську Державу! Львів, 1 падолиста 1918 р.

Закарпатські та буковинські українці орієнтувались на ЗУНР, проте в листопаді 1918 р. Буковина була окупована румунськими військами, а Закарпаття було приєднано до Чехо­словацької Республіки. Отже, ЗУНР фактично включала тільки східну частину Галичини.

З моменту проголошення самостійності ЗУНР було очевидним, що дві українські держави рано чи пізно об’єднаються. 22 січня 1919 р. відбулась історична подія Злуки УНР та ЗУНР.

Уряд Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) змушений був під натиском польських військ переїхати вже в листопаді 1918 р. зі Львова до Тернополя, а потім до Станіслава, де перебував з січня по травень 1919 р.. У Станіславі було створено колегіальний орган з десяти осіб, який вико­нував функції глави держави. Голова цього комітету Є. Петрушевич став йменуватися президентом. 8 листопада 1918 р. було сформовано новий Державний секретаріат на чолі з К. Левицьким.

Фото К. Левицького

На відміну від УНР, у Західноукраїнський Народній республіці було створено досить ефективну систему державного управління. 22-26 листопада 1918 р. відбулися вибори депутатів Народної Ради, більшість на яких отримали ліберали.

Фото Є. Петрушевич

Національна Рада гарантувала правомочність законодавства Австро-Угорщини і була проти соціальних змін. Трудящі були розчаровані внутрішньою політикою Національної Ради. Взимку 1918 — 1919 pp. у Дрогобичі, Калуші, Косові, Стебнику утворилися ради робітничих депутатів. У Коломиї, Станіславі (тепер — Івано-Франківськ) і Стрию, де розміщувалися частини УГА, виникли ради солдатських депутатів. Відчувався вплив соціалістів УНР і більшовиків УСРР. З'явилися також комуністичні партійні групи, які стояли на вкрай лівих позиціях і під гаслами ліквідації приватної власності дедалі більше розпалювали класову ворожнечу. У суспільстві, вже розколотому за національними ознаками, загострення класової боротьби створювало додаткові перепони для завоювання державної незалежності.

Перші комуністичні групи або гуртки сформувалися у Львові, Дрогобичі, Станіславі, Стрию і Тернополі. У лютому 1919 р. на конференції в Станіславі на їх основі було створено Комуністичну партію Східної Галичини (КПСГ). Сама назва партії свідчила про те, що її члени не визнали утворення ЗУHP.

Уряд ЗУНР поспішив зі створенням жандармерії та збройних сил — Української Галицької армії (УГА). Але це не допомогло: після жорстоких боїв польські війська 22 листопада 1918 р. зайняли Львів; уряд ЗУНР змушений був переїхати до Тернополя. Національна влада намагалась вирішити аграрне питання за рахунок польських землевласників.

Наприкінці червня — на початку липня 1919 р. добре оснащені Антантою польські війська окупували всю територію Східної Галичини і Західної Волині. Було ліквідовано структуру української державності, включаючи органи місцевого самоврядування. Будь-який опір окупантам нещадно придушувався.

Як зазначалося, буковинські українці, виступаючи за Соборну Україну, створили в Чернівцях Український Крайо­вий комітет, який послав підрозділ Січових стрільців до Га­лицької армії для боротьби з польською армією. Проте в листопаді 1918 р. Буковина була окупована румунськими військами, а на Сен-Жерменській конференції в Парижі 1918 р. її було визнано частиною Румунії. Закарпаття у листопаді 1918 р. було приєднано до Чехо­словацької Республіки. Отже, Західноукраїнська Народна республіка фактично включала тільки частину Галичини.

4 січня 1919 р. на засіданні Української Національної Ради було ухвалено проект договору про з'єднання (злуку) Західноукраїнської Народної Республіки з Українською Народ­ною Республікою, а 22 січня 1919 р. у Києві урочисто було проголошено злуку Наддніпрянської України, Галичини, Буковини і Закарпаття в Українську Народну Республіку. ЗУНР було перейменовано в Західну область УНР (ЗОУНР), але організація державної влади не змінилася, фактично продовжували діяти дві українські держави. Причина цього криється в тому, що на Паризькій мирній конференції справи чотирьох частин України розглядали окремо, і у Галичини, після розпаду Австро-Угорської держави, була можливість дістати визнання з боку колишньої Антанти. До Галичини було послано спеціальну місію, яка наполягала на припи­ненні військових дій між Польщею та ЗУНР. Проте в травні 1919 р. польські війська, одержавши допомогу від колишніх країн Антанти, розпочали новий наступ проти військ ЗУНР. Одночасно почався наступ і румунських військ, які окупу­вали частину галицького Підкарпаття.

На початку червня 1919 р. президентові Є.Петрушевичу було надано повноваження диктатора, що дало можливість реорганізувати армію і ліквідувати в ній анархію. Чисельно невелика Українська Галицька армія (25 тис.) на початку червня 1919 р. розпочала наступ проти польських військ, який був надзвичайно успішним. Проте брак озброєння не дав продовжити цей наступ і польська армія, одержавши все необхідне вад Франції, витіснила у липні 1919 р. Українську Галицьку Армію з Галичини. Армія і уряд ЗУНР, перейшов­ши Збруч, почали діяти спільно з армією УНР проти більшо­вицьких військ.

Північна Буковина і Хотинщина. Австро-Угорську провінцію Буковину з центром у Чернівцях населяли головним чином українці і румуни. Тут виникли паралельні органи влади, утворені українськими та румунськими політичними партіями. Український крайовий комітет орієнтувався на ЗУНР, а румунська Національна Рада тяжіла до Румунії. У цю боротьбу за владу істотні корективи вносили неорганізовані трудящі маси. З листопада 1918 р. у Чернівцях відбулося 40-тисячне Буковинське народне віче, на якому пролунав заклик: «Хочемо до України!» У цей самий день утворилася Комуністична партія Буковини як крайова організація КП(б)У. Тимчасовий центральний комітет очолив С. Канюк. Замість австрійської адміністрації в деяких районах Північної Буковини стали виникати ради. Королівський уряд Румунії негайно послав війська і захопив територію всієї Буковини. Національна Рада проголосила себе єдиною владою в краї.

Трудящі не припинили боротьби за возз'єднання з Україною. Найвищого напруження вона досягла під час Хотинського повстання. У ніч на 28 січня 1919 р. місцеві підпільники і бессарабські партизани захопили міст через Дністер, розгромили полк румунських прикордонних військ і зайняли Хотин. Утворена ними Хотинська директорія видала розпорядження про мобілізацію в повстанську армію. За короткий час було сформовано кілька полків і загонів загальною чисельністю майже ЗО тис. чоловік. Повстанці зайняли близько ста населених пунктів у Хотинському і Сорокському повітах Бессарабії. Однак сили були нерівними, а уряд радянської України допомогти не зміг. Наприкінці січня 1919 р. повстанські загони чисельністю понад 4 тис. і близько 50 тис. біженців перейшли через Дністер на територію України.

Закарпатська Україна. Закарпаття перебувало в підпорядкуванні угорської адміністрації. Після проголошення незалежності Угорщини цей населений переважно українцями край увійшов до її складу.

Як і в Угорщині, в містах краю у листопаді — грудні 1918 р. почали виникати ради робітничих депутатів. Посилювалася боротьба селян за землю.

Через багатонаціональний склад населення низинних районів Закарпаття було об'єктом суперечок сусідніх держав. Чехословаччина з дозволу країн Антанти на початку 1919 р. захопила західну частину краю, а Румунія — південно-східну. Однак корінне населення прагнуло до злуки з Україною.

У березні 1919 р. в Угорщині було встановлено радянську владу. За прикладом угорського пролетаріату ради робітничих і солдатських депутатів на неокуповані території Закарпаття взяли владу в свої руки. Почалося формування Русинської (русини — самоназва закарпатських українців) Червоної гвардії. На основі червоногвардійських загонів, загальна кількість яких перевищила 6 тис. бійців, було сформовано Русинську Червону дивізію, яка у складі угорської Червоної армії воювала з чеськими і румунськими інтервентами.

Радянський уряд Угорщини надав краю територіальну автономію й визнав за українським населенням право на національне самовизначення і возз'єднання з Україною. Було видано декрет про націоналізацію поміщицьких маєтків і передачу землі у всенародну власність. Усі великі й середні підприємства промисловості та торгівлі підлягали націоналізації.

Такі перетворення заможні кола на Закарпатті зустріли вороже. Контрольовані національними партіями, «руські народні ради» в Ужгороді, Хусті і Пряшеві 8 травня прийняли постанови про приєднання до Чехословацької держави. Ще раніше таке саме рішення щодо всієї території Закарпаття винесла Паризька мирна конференція. Директорія та уряд ЗУНР не заперечували проти цього.

Радянська влада протрималася у Закарпатті 40 днів. Наприкінці липня 1919 р. чеські і румунські війська окупували всю територію Закарпаття та Угорщини. За Сен-Жерменським мирним договором 1919 р. Закарпаття перейшло до Чехословаччини.

Декларація про об'єднання українських земель в єдину державу. Незабаром після проголошення ЗУНР відбулася зустріч діячів Національної Ради з представниками Українського національного союзу. Обговорювали проблему, яка звучала так: «Чи треба новій державі прагнути до злуки з Українською Державою над Дніпром негайно?» Після дебатів вирішили не проголошувати єдності з гетьманською Україною. У декларації американського президента Вудро Вільсона, підтриманій країнами Антанти, всім народам Австро-Угорщини гарантувалося право на самовизначення, а Росія розглядалася як унітарна держава. За таких обставин возз'єднання могло б призвести до механічного включення українських земель колишньої Австро-Угорщини у межі Росії.

Під час повстання проти гетьманського режиму уряд ЗУНР вислав своїх повноважних представників до УНР, щоб знову порушити справу про возз'єднання. 1 грудня 1918 p., тобто за два тижні до втечі П. Скоропадського, у Фастові було укладено попередній «Договір про злуку» між ЗУНР та УНР.

З січня 1919 р. Українська Національна Рада на засіданні в Станіславі затвердила попередній договір, опублікувала його і доручила урядові вжити заходів з метою реалізації великої ідеї соборності української нації. Остаточно акт про злуку мав бути проголошений у Києві. Для цього в столицю України направлялася делегація, яка складалася з представників Галичини, Буковини й Закарпаття.

 

УНІВЕРСАЛ ДИРЕКТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ 22 січня 1919 р. ,

Іменем Української Народної Республіки Директорія оповіщає народ український про велику подію в історії землі нашої української. 3-го січня 1919 року в м. Станіславові Українська Національна Рада Західної Української Народної Республіки, як виразник волі всіх українців Австрійської* імперії і як найвищий їхній законодавчий чинник, урочисто проголосила злуку Західної Української Народної Республіки з Наддніпрянською Українською Республікою в одноцільну суверенну Народну Республіку. Вітаючи з великою радістю цей історичний крок західних братів наших, Директорія Української Народної Республіки ухвалила тую злуку прийняти і здійсняти на умовах, які зазначені в Постанові Західної Української Народної Республіки від 3-го січня 1919 року. Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України — Західноукраїнська Народна Республіка (і Угорська Україна) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка. Однині народ українській, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднаними зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду. 22 січня 1919 року у м. Києві

Урочиста церемонія злуки відбулася 22 січня 1919 р. у присутності десятків тисяч киян. В. Винниченко оголосив Декларацію про об'єднання УНР і ЗУНР, яка мала бути затверджена Установчими зборами, скликаними з території всієї України. До того часу Західна область УНР, як стала називатися ЗУНР, залишалася зі своїми власними законодавчими і адміністративно-виконавчими органами влади.

Фото Акт злуки

Спроба возз'єднання українських держав була приречена залишитися декларацією. Польські війська методично витісняли адміністрацію ЗУНР з території західноукраїнських земель. Існування УНР також ставало дедалі більше проблематичним. діерез два тижні після церемонії злуки уряд Директорії змушений був залишити Київ.

⇐ Предыдущая78910111213141516Следующая ⇒

Поделиться: