Розроблення концепції проекту

Розроблення проекту починається з формування його концепції. Концепція проекту — це попередній план впровадження бізнес-ідеї проекту, який надається керівнику підприємства або потенційному інвестору з метою оцінки перспективності цієї бізнес-пропозиції. Метою оцінки є відбір з кількох альтернативних проектів найбільш перспективних.

Розробка концепції проекту передбачає виконання таких основних пунктів:

· обґрунтування мети проекту на основі вивчення ринку і аналізу виробничих резервів;

· попередня оцінка капітальних затрат на проект і прогноз збільшення оборотного капіталу;

· оцінка тривалості інвестиційного процесу і власне будівництва, строку початку експлуатації;

· прогноз збільшення капіталу від реалізації проекту;

· визначення джерел (інвесторів, вкладників капіталу) і розмірів фінансування;

· визначення основних характеристик проекту.

Процес розроблення концепції проекту можна поділити на такі стадії:

v Формування потреб і можливостей, які визначають інтерес до роботи над проектом.

v Формування попередніх альтернативних варіантів (сценарії розвитку проекту), які задовольняють вихідні вимоги.

v Вибір варіантів розвитку проектів, оптимальних з огляду на строки та інші умови.

Модель розроблення концепції проекту може бути представлена у вигляді логічної схеми:

Подання концепції (декларації)

Написання концепції (декларації)

Збір необхідних даних

Вибір джерел фінансування

Визначення альтернативних підходів

Визначення потреби в такій ідеї

Пошук та формування підтримки

Початкова ідея проекту

Цілі організації

Визначення здатності до виконання

Рис. 2.1. Базова модель побудови концепції проекту

 

Цілі та завдання проекту повинні бути чітко сформульовані, тому що тільки за таких умов можливий наступний крок – формування основних характеристик проекту.

До таких характеристик можна віднести:

1) наявність альтернативних технічних рішень;

2) попит на продукцію проекту;

3) тривалість проекту;

4) оцінка рівня базових, поточних та прогнозних цін на продукцію (послугу) проекту;

5) перспективи експорту продукції проекту;

6) складність проекту;

7) початково-дозвільна документація;

8) інвестиційний клімат у районі реалізації проекту;

9) співвідношення витрат та результатів проекту.

На підставі цих характеристик проводиться попередній аналіз здійснимості проекту. Якщо проект визнається придатним для реалізації, визначають наступні дані, необхідні для його подальшого розроблення:

- детальний маркетинг;

- інженерно-геологічні дослідження;

- оцінку навколишнього середовища та місцевих джерел сировини;

- політичне становище в регіоні;

- соціокультурну характеристику населення.

Інвестори повинні бути впевнені, що на продукцію, яка буде результатом функціонування проекту, протягом всього строку інвестицій існуватиме стабільний попит, достатній для встановлення такої ціни, яка б забезпечувала покриття витрат на експлуатацію і обслуговування виробничих об'єктів проекту, виплату заборгованостей і задовільну окупність капіталовкладень.

Для вирішення зазначених питань замовник на першій стадії розроблення концепції проекту доручає, як правило, незалежній консультаційній фірмі підготовку економічного обґрунтування, в якому аналізується попит на продукцію з оцінкою поточних і потенційних джерел отримання аналогічного продукту, а також прогнозуються ціни з огляду на наведені вище вимоги.

Основна мета техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) проекту полягає у визначенні того, чи виконуються такі вимоги:

1. Всі можливі альтернативи проекту розглянуто.

2. Концепція проекту свідчить про потребу проведення детального аналізу в ТЕО.

3. Всі аспекти проекту мають важливе значення та потребують вивчення шляхом функціональних досліджень.

4. Екологічна ситуація та можливий вплив на неї відповідають національним стандартам.

Подальший процес розроблення концепції проекту передбачає аналіз кожного варіанту його розвитку з точки зору здійснення, а також розроблення критеріїв, які дозволяли б провести вибір найбільш оптимальних альтернатив.

Всі варіанти, як правило, розрізняються стратегією розширеного виробництва, яка передбачає:

ü значні капітальні витрати, спрямовані на швидке збільшення капіталу фірми;

ü використання обмежених резервів фірми і незначні капітальні витрати у майбутньому при появі додаткових можливостей;

ü основними критеріями розгляду проекту і зіставлення з іншими варіантами є його вартість, строки виконання і ріст капіталу від реалізації.

Учасники проекту повинні взяти на себе відповідальність стосовно того, що в процесі його використання будуть виконуватись всі вимоги і положення. Необхідно також забезпечити страхування основних видів ризику, пов'язаних з викидом шкідливих відходів, витоку нафти чи забрудненням повітряного басейну, у зв'язку з експлуатацією проекту.

Для міжнародних проектів у кожному окремому випадку повинні бути обговорені принципи перерозподілу між учасниками, третіми сторонами і інвесторами таких ризиків, як експропріація, право уряду на участь у прибутковому проекті, неконвертованості валюти. У разі, коли існує значне занепокоєння відносно політичного клімату, в якому створюється проект, деякі уряди і урядові агентства можуть надавати гарантії захисту від ризику політичного характеру.

Дослідження часто проводиться багато разів, повторюється з уведенням додаткових змінних параметрів. Якщо отримані результати свідчать про недостатню ефективність проекту, доцільно здійснити подальше коригування окремих параметрів, особливо у виробничій частині програми, а також матеріальних чинників виробництва, внести зміни до проекту з метою підвищення його ефективності. Якщо при повторному аналізі проект залишається нерентабельним, робиться остаточний висновок щодо недоцільності його реалізації.

Дослідницьке забезпечення проекту часто називають функціональним дослідженням. Особливого значення цей крок набуває для широкомасштабних проектів.

Ступінь упевненості учасників проекту, в першу чергу його інвесторів, в успішному проведенні і закінченні робіт з його реалізації визначаються «життєздатністю проекту».

Динаміка потоку інвестицій, необхідних для безперервного фінансування проекту, здійснює вирішальний вплив на можливість його подальшої реалізації. Адже якщо виникає дефіцит інвестицій, то це може стати основною причиною порушення календарного плану виконання проекту та призвести до появи великих збитків і в кінцевому результаті — відмови від проекту.

Обов’язковою умовою життєздатності проекту є виконання обов’язків перед інвесторами. Тому життєздатність проекту характеризується:

1) можливістю забезпечити потрібну динаміку інвестицій;

2) здатністю проекту генерувати потоки доходів, достатніх для компенсації інвестору вкладених ним ресурсів і взятого на себе ризику.

Аналіз життєздатності проекту проводиться в два етапи:

o З альтернативних варіантів вибирається найбільш життєздатний.

o Для вибраного варіанту проекту підбираються методи фінансування і структура інвестицій, які забезпечують максимальну життєздатність проекту.

Як правило, концепція проекту містить альтернативні варіанти розширення виробництва, які відрізняються територіальним розташуванням потужностей, технологією виробництва і стратегією маркетингу. Попередні оцінки економічної ефективності альтернативних варіантів не можуть бути основою вибору життєздатного проекту. Тільки на основі порівняльних економічних оцінок потоків доходів від реалізації кожного альтернативного варіанту можна вибрати стратегію, яка зможе забезпечити в сумі всім потенційним інвесторам реальний приріст вартості капіталу за рахунок максимальних потоків доходів від реалізації проекту, розподілених з найменшим ризиком.

В якості бази порівняння потоків доходів як за наявності багатьох альтернативних варіантів, так і одного варіанту розширення виробництва приймається прогнозний потік доходів функціонуючого підприємства, при якому не передбачаються значні капітальні затрати і розширення виробництва.

При аналізі життєздатності проекту необхідно оцінити можливість боргового фінансування проекту (на додаток до акціонерного) й оптимізувати потоки інвестицій так, щоб збільшити доходи і зменшити ризик для одного чи кількох учасників проекту (як правило, акціонерів).

Оцінка можливостей проекту з погашення заборгованості проводиться на основі двох показників:

ü коефіцієнта покриття боргу;

ü коефіцієнта покриття процентної ставки.

Коефіцієнт покриття боргу характеризує здатність проекту генерувати в поточний період достатню кількість грошових коштів для виконання боргових зобов'язань. Грошові кошти можуть включати резерви і інші надлишкові фонди, нагромаджені за попередні роки.

Коефіцієнт покриття боргу розраховується як відношення суми грошових коштів, вільних для покриття заборгованості, до суми грошових коштів, спрямованих на це покриття. Значення коефіцієнта, менше або рівне одиниці, означає, що потік прибутків є недостатній для покриття заборгованості. Чим більше значення коефіцієнта, тим спокійніше почувають себе кредитори і гаранти проекту.

Коефіцієнт покриття процентної ставки відображає здатність проекту генерувати потоки доходів для виплати процентних ставок (не основних боргових сум), тому всі коментарі відносно коефіцієнта покриття боргу однаково стосуються і коефіцієнта покриття процентної ставки.

Після визначення загальної здатності проекту до погашення заборгованості розраховуються оптимальні інвестиційні потоки і потоки доходів для всіх учасників проекту, які достатні для компенсації вкладених ними ресурсів і взятого на себе ризику.

Всі основні рішення, набуті в процесі аналізу життєздатності проекту, використовуються при розробленні плану фінансування проекту і підготовці контракту.

⇐ Предыдущая234567891011Следующая ⇒

Поделиться: