Переваги та недоліки матричної організаційної структури

Виконавець у матричній структурі підпорядковується двом керівникам: безпосередньому керівнику свого структурного підрозділу і керівнику проекту. У цьому разі в керівника проекту відсутня необхідність у контролі над розроблювачами. Свої зусилля він концентрує на координації і методичній частині проекту, тобто слідкує, що і коли повинно бути зроблено. У функціонального керівника підрозділу, навпаки, необхідності в координації окремих частин проекту. Його головне завдання – визначити, хто буде виконувати частину проекту, закріплену за його підрозділом.

Через названі особливості матрична ОСУ забезпечує високу якість роботи, малі терміни розробки, низькі витрати і високу оперативність роботи.

Тимчасові наукові (творчі) колективи (ТНК) можуть також створюватися поза формальною структурою організації. У цьому разі вони являють собою групу науковців і (чи) фахівців, що добровільно об'єдналися для спільної наукової й інноваційної діяльності на термін, необхідний для вирішення поставленого завдання й одержання бажаного результату, без утворення юридичної особи.

Ініціаторами створення тимчасових наукових колективів можуть виступати юридичні особи, що фінансують дослідження, а також працівники, що одержали фінансові ресурси. Чисельний і персональний склад такого колективу визначається залежно від характеру, обсягу і термінів виконання проекту.

Такі тимчасові колективи створюються на основі договору підряду між керівником підприємства (організації), при якому створюється тимчасовий науковий колектив, і керівником цього колективу.

До функцій керівника проекту (КП) належать такі:

· надання консультаційної допомоги замовнику в розробленні і реалізації проекту;

· вибір проектувальників і підрядників;

· складання планів робіт із проекту;

· оформлення і підписання актів, що підтверджують виконання робіт (етапів, підетапів, здавання об'єктів у дослідну і промислову експлуатації);

· складання матеріалів для укладення контрактів із замовниками і виконавцями (контрагентами) на проведення робіт із проекту;

· координація роботи всіх учасників проекту;

· постійний контроль за дотриманням термінів виконання робіт по проекту; науково-технічним рівнем і якістю розробок; витратами;

· приймання від виконавців і контрагентів робіт з виконання проекту;

· оформлення звітної документації на виконані роботи.

Керівник проекту зобов'язаний:

· домагатися від відділів, що беруть участь у проекті, виконання їхніх завдань по проекту;

· стежити за тим, щоб робота відділів велася відповідно до плану-графіка, кошторису витрат і специфікацій;

· вчасно виявляти труднощі, помилки, нестачу ресурсів, низьку якість робіт;

· вчасно вносити корективи в проект, якщо в цьому виникає необхідність;

· інформувати всіх зацікавлених осіб про хід роботи над проектом.

Однією з проблем матричних організаційних структур є перевантаження функціональних підрозділів. У разі дисбалансу між обсягом робіт, що потрібно виконати для різних проектів, і можливостями у відповідних функціональних підрозділах виникають конфлікти між керівником проекту і керівниками підрозділів. Інколи цю проблему можна вирішити за допомогою більш якісного планування робіт і ресурсів. Однак це можливо, як правило, при реалізації малих і середніх проектів. При реалізації великих проектів ці заходи часто виявляються неефективними, тому що в цих випадках різко зростає складність комунікаційних мереж, що, у свою чергу, приводить до уповільнення процесів прийняття й узгодження рішень. Матрична організаційна схема не може ефективно працювати без стратегічного матричного плану з встановленням пріоритетів щодо завдань та матричного бюджету. Матричний бюджет – це ресурси, що виділяються керівнику проекту з виконання послуг, що надаються функціональними підрозділами при виконанні проекту. Складання такого бюджету вимагає кропіткої роботи при довгостроковому та річному плануванні.

Як уже відмічалось, існують такі види матричної структури:

1. Функціональна матриця. Цей вид є прийнятним для невеликих проектів, тому що він характеризується слабкою владою та слабким контролем з боку проектного менеджера. Проектний менеджер з обмеженою владою координує виконання проекту, до якого залучені різні функціональні підрозділи. Функціональні менеджери мають владу і несуть відповідальність за більш вузькі специфічні сегменти. Більші влада і відповідальність за проект зосереджуються в руках функціонального менеджера. Проектний менеджер тільки спостерігає за процесами, він не може впливати на події, змінювати їх, безпосередньо давати розпорядження членам проектної команди. Скоріше всього, він виступає координатором проекту, підпорядковується функціональному керівникові, але перебуває на вищому рівні, ніж підлеглі.

2. Балансова матриця. Проектний менеджер поділяє владу і відповідальність за виконання проекту однаково з функціональним менеджером. Менеджер проекту контролює виконання графіка і бюджету, спирається на підтримку і послуги функціонального менеджера. Він визначає, що потрібно і на коли, а функціональний менеджер уже контролює, як це виконується та ким. Функціональний менеджер здійснює підбір і закріплення свого персоналу за проектами, несе відповідальність за технічні рішення у межах своєї спеціалізації. У цій структурі створюється відділ управління проектами, керівник якого перебуває на одному ієрархічному рівні з функціональними керівниками, а до складу входять менеджери проектів. Керівник проектного відділу звітує перед генеральним менеджером. Балансова матриця, з одного боку, об’єднує виконавців, спрямовує їхні зусилля на досягнення мети, а з іншого — функціональні підрозділи залишаються у своєму складі. Використовується як для внутрішньофірмових, так і для міжкорпоративних проектів, де взаємодіють багато компаній.

3. Проектна матриця. Ця форма близька до проектної команди. Саме їй надають перевагу проектні менеджери. Проектний менеджер управляє проектом, має владу і несе першочергову відповідальність за завершення проекту відповідно до його завдання. Функціональні менеджери добирають персонал і провадять технічну експертизу. Проектний менеджер є лінійним керівником, звітує перед генеральним менеджером, перебуває на одному рівні або вище функціональних менеджерів.

4. Контрактна матриця. Використовується у великих проектах, коли об’єднуються різні компанії в одну організацію. Влада проектного менеджера залежить від форми контрактів. Тому цю форму організаційної структури називають контрактною матрицею. Вона залежить від повноважень проектного менеджера, може існувати в будь-якій базовій матричній формі, є складною структурою. Усі компанії з’єднуються лінійною владою, що базується на контрактах і постачальницьких угодах. На сьогодні їй немає альтернатив при здійсненні складних проектів.

Отже, при всіх своїх перевагах для матричної структури в цілому притаманне: подвійне підпорядкування, розподіл влади й відповідальності, що спричиняє складність і виникнення конфліктних ситуацій; ця структура може бути складною і невизначеною. Тому, якщо такі ситуації виникають, для подолання цих проблем застосовують так званий контрактний принцип подолання конфліктів, або ж матрицю відповідальності. Матриця (графічне визначення того, хто що робить) дозволяє показати, хто відповідає за конкретну частину або аспект проекту і якою є міра цієї відповідальності. Суть контрактного принципу у підписанні внутрішньої угоди між проектним і функціональним менеджером; якщо існують зовнішні фірми, які беруть участь у проектах і з якими виникають конфліктні ситуації, це також укладання контрактів і угод, що врегульовують проблеми.

⇐ Предыдущая6789101112131415Следующая ⇒

Поделиться: