Лекція 5. Механізм держави

 1. Поняття та елементи механізму держави.

 2. Державний апарат.

 3. Органи держави: поняття і види.

 1. Поняття та елементи механізму держави

Для реалізації своїх функцій держава повинна створювати й забезпечувати функціонування різноманітних організацій, які у сукупності утворюють механізм держави.

Механізм держави — це система державних організацій, які забезпечують реалізацію функцій держави.

Механізм держави як система державних організацій має такі ознаки:

1) призначенням системи є забезпечення реального виконан­ня функцій держави;

2) відносини між елементами системи будуються на ієрархіч­ний основі, тобто на безумовній обов'язковості виконання ниж-честоящими елементами рішень вищестоящих;

3) елементи системи об'єднуються єдиними принципами по­будови та єдиними цілями функціонування;

4) кожен з елементів системи має певну сферу діяльності, відповідну компетенцію і в той же час має чітко визначені зв'язки з іншими елементами системи;

5) базується на державній формі власності.

Державні організації у відповідності з наданими їм повноважен­нями й сферами діяльності поділяються на кілька видів, а саме:

а) державні підприємства — державні організації, які забез­печують здійснення функції держави у виробничій сфері і безпо­середньо забезпечують виробництво матеріальних благ. До них належать державні заводи, фабрики, ремонтні майстерні тощо;

6) державні установи — державні організації, які забезпечують здійснення функції держави у невиробничій сфері, тобто їх діяль­ність не пов'язана зі створенням матеріальних благ. Сюди входять державні наукові та навчальні заклади всіх рівнів, заклади культури, охорони здоров'я та ін.;

в) державні органи — державні організації, які наділені державно-владними повноваженнями й покликані здійснювати від імені держави управлінські функції в суспільстві, а тому в межах механізму держави мають повноваження координувати й контролювати діяльність підприємств та установ.

Орган держави уповноважений приймати рішення, котрі в межах території, на яку поширюється компетенція органу, або у сфері суспільних відносин, якими цей орган здійснює держав­не керівництво, мають загальнообов'язковий характер. Для за­безпечення реалізації таких рішень органи держави наділяються правом у передбачених законом випадках застосовувати заходи державного примусу.

Державні підприємства та установи як складові частини сис­теми державних організацій являють собою організовані державою трудові колективи робітників і службовців на чолі з призначеним і діючим на основі єдиноначальності відповідальним керівни­ком. На відміну від діяльності органів держави, діяльність підприємств полягає у створенні матеріальних цінностей, задо­воленні суспільних інтересів, здійсненні інших економічних функцій. Для державних установ типовою є невиробнича діяльність у сфері охорони здоров'я, наукових досліджень, проектування, навчально-виховної, духовно-освітньої роботи тощо.

Державні підприємства та установи відрізняються від дер­жавних органів тим, що перші не є носіями державної влади. Тому адміністрація підприємств і установ здійснює управлінські функції виключно у сфері своєї діяльності, в рамках даного підприємства чи установи і виступає від їх імені, а не від імені держави (як державні органи).

 2. Державний апарат

Система органів держави як державних організацій, які на­ділені правом застосування засобів державного примусу і які контролюють та координують діяльність державних підприємств і державних установ, утворюють державний апарат.

Державний апарат покликаний здійснювати в суспільстві управлінську діяльність від імені держави і саме для цього органи держави, що його утворюють, наділяються державно-владними повноваженнями.

Державний апарат має ряд ознак, які відрізняють його від інших державних організацій, що входять до складу механізму держави, а саме:

1) органи держави утворюють чітко структуровану систему, елементи якої взаємодіють між собою з метою забезпечення ефективної реалізації функцій держави;

2) кожен орган держави наділений компетенцією (повнова­женнями, предметом відання, юридичною відповідальністю), що визначається в нормах права;

3) форми діяльності державного апарату в цілому і кожного з його елементів детально регламентуються приписами норма­тивно-правових актів;

• 4) згідно з конституційним принципом поділу влади органи держави поділяються на законодавчі, виконавчі та судові.

Організація та функціонування апарату сучасної демократичної правової держави повинні будуватися на основі ряду принципів, зокрема:

• народовладдя;

• суверенності державної влади;

• законності;

• гуманізму;

• орієнтації всієї діяльності на задоволення інтересів і потреб людини, на забезпечення реальності й охорони прав людини і громадянина;

• соціальної справедливості, тобто на забезпеченні балансу інтересів різних соціальних прошарків, націй, етнічних груп, захисту злагоди і консенсусу в суспільстві;

• організації та здійснення державної влади згідно з принци­пом поділу влади, тобто її диференціювання на законодавчу, ви­конавчу, судову гілки влади;

• систематичного залучення до виконання державних функ­цій різноманітних громадських об'єднань, співпраці з ними;

• забезпечення пріоритету в механізмі реалізації влади мето­дів переконання та виховання.

У державному апараті працюють державні службовці. Відпо­відно до Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року державна служба — це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та в їх апараті щодо прак­тичного виконання завдань і функцій держави та одержують за­робітну плату за рахунок державних коштів. При цьому під посадою розуміється визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апара­ту, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень. А посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апа­рату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-роз­порядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Державна служба ґрунтується на таких основних принципах:

• служіння народу України;

• демократизму й законності;

• гуманізму й соціальної справедливості;

• пріоритету прав людини и громадянина;

• професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі;

• персональної відповідальності за виконання службових обо­в'язків і дисципліни;

• дотримання прав та законних інтересів органів місцевого самоврядування;

• дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єд­нань громадян.

Право на державну службу мають громадяни України неза­лежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, ре­лігійних переконань, місця проживання, які одержали відповід­ну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір або за іншою процедурою, передбаче­ною Кабінетом Міністрів України.

Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в дер­жавному органі та його апараті особи, які:

• визнані у встановленому порядку недієздатними;

• мають судимість, що є несумісною із заняттям посади;

• у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпо­рядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками;

• в інших випадках, встановлених законами України.

Органом управління державною службою в державних орга­нах та їх апараті є Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів України. Головне управління:

• прогнозує і планує потребу державних органів та їх апарату в кадрах;

• забезпечує разом з іншими державними органами реалізацію загальних напрямів політики у сфері державної служби в держав­них органах та їх апараті;

• розробляє і вносить на розгляд Кабінету Міністрів України проекти нормативних актів з питань державної служби в дер­жавних органах та їх апараті;

• розробляє, контролює і координує здійснення заходів щодо підвищення ефективності державної служби в державних орга­нах та їх апараті;

• здійснює методичне керівництво проведенням конкурсного відбору державних службовців у державних органах та їх апараті;

• організує навчання і професійну підготовку державних службовців державних органів та їх апарату тощо.

 3. Органи держави: поняття і види

Наведене вище визначення державних органів як державних організацій, які наділені державно-владними повноваженнями й покликані здійснювати від імені держави управлінські функції в суспільстві, а тому в межах механізму держави мають повнова­ження координувати й контролювати діяльність підприємств і установ, характеризує місце і роль органів держави в системі державних організацій, які в сукупності утворюють державний апарат. Однак існує основне визначення органу держави, яке роз­криває його найважливіші характеристики. Відповідно до нього орган держави — це особа чи структурована група осіб, які виступають від імені держави й наділені владно-державними повноваженнями, в тому числі правом застосовувати засоби державного примусу і здійснювати державно-організаторські, розпорядчі, судові та інші функції.

Наявність у державного органу державно-владних повнова­жень означає, що він здатний встановлювати обов'язкові правила поведінки й домагатися за допомогою встановлених нормами права засобів їх здійснення. Від кожного державного органу — окремого чи в групі з іншими — значною мірою залежить рівень розвитку та ефективність діяльності державного апарату в цілому.

Органи держави мають загальні та специфічні ознаки. До основ­них ознак можна віднести те, що органи держави:

• створюються в порядку і за процедурою, встановленою нор­мами права, безпосередньо народом шляхом виборів або держав­ними органами, що сформовані народом;

• наділені повноваженнями державно-владного характеру;

• здійснюють свої функції від імені держави;

• виконують свої повноваження в установлених нормами пра­ва процесуальних формах;

• мають юридичне закріплену організаційну структуру, тери­торіальні межі діяльності, спеціальний юридичний акт (закон, положення тощо), що визначає їх місце і роль у державному апа­раті, а також порядок їх взаємовідносин з іншими державними органами та організаціями.

Наявність повноважень державно-владного характеру є най­більш важливою ознакою державного органу, що забезпечує можливість досить чіткого відмежування державних органів від інших державних організацій (підприємств, установ) та від не­державних органів і організацій.

Державно-владні повноваження органів держави знаходять свій вираз у наступному:

• виданні від імені держави юридичне обов'язкових норма­тивних та індивідуальних актів;

• здійсненні нагляду за точним і неухильним виконанням приписів, передбачених цими актами;

• забезпеченні й захисті цих приписів від порушень шляхом застосування засобів виховання, переконання, стимулювання, а в необхідних випадках — державного примусу.

На основі тих чи інших критеріїв органи держави поділяють­ся на ряд груп.

1. За змістом діяльності органи держави поділяються на:

• законодавчі, до яких належать парламенти держав (у нашій країні це Верховна Рада України);

• виконавчі (Кабінет Міністрів України, міністерства, місцеві державні адміністрації);

• органи правосуддя (від Верховного Суду України до місце­вих судів).

2. За місцем у системі державного апарату органи держави бувають:

• первинні, які обираються безпосередньо громадянами країни (Верховна Рада України, Президент України);

• похідні, які створюються первинними органами, а тому їм підконтрольні та підзвітні (Кабінет Міністрів України, Мініс­терство оборони України тощо).

3. За способами створення:

• виборні — обираються громадянами або іншими суб'єктами (Верховна Рада України);

• призначувані — призначаються іншими органами держави (місцеві державні адміністрації).

4. За персональним складом:

• одноособові. Цей орган держави складається з однієї особи, яка здійснює повноваження органу й одноособове приймає рішен­ня від його імені (Президент України, прокурор та ін.);

• колегіальні. Такий державний орган складається з певної групи осіб, які спільно здійснюють його повноваження. Для прийняття рішення від імені колегіального державного органу необхідно, щоб його підтримала певна кількість (як правило, більше половини) осіб, що входять до його складу (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України).

5. За територією, на яку поширюються повноваження органів держави, вони поділяються на такі:

• загальнодержавні (вищі або центральні), компетенція яких поширюється на всю територію держави (Президент України, Верховний Суд України тощо);

• місцеві (локальні), компетенція яких поширюється на пев­ну частину території держави (прокурор певної області, районна державна адміністрація та ін.).

6. За часом функціонування:

• постійні, межі функціонування яких у часі законом не ви­значаються (Верховна Рада України, Президент України, мініс­терства). Слід мати на увазі, що Конституція України передбачає періодичне оновлення персонального складу цих органів, але не визначає моменту припинення їхньої діяльності як частини дер­жавного апарату України. Так, Верховна Рада України функціо­нує постійно, хоча склад народних депутатів, які її утворюють, переобирається кожні п'ять років;

• тимчасові, строки функціонування яких визначаються в законі (дільничні виборчі комісії, тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України). Ці строки можуть визначатись по-різ­ному. В одних випадках вказуються календарні строки (день, місяць, рік) початку і закінчення функціонування такого органу, в інших — вони створюються на строк, необхідний для здійснення певної діяльності.

⇐ Предыдущая1234567Следующая ⇒

Поделиться: