Охорона праці та її призначення

Охорона праці та її призначення

Охорона праці – це система правових, соціально- економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров’я та працездатності людини у процесі праці.

На жаль, абсолютно безпечних і нешкідливих виробництв не існує. Завдання охорони праці - звести до мінімуму імовірність ураження або захворювання робітника з одночасним забезпеченням комфорту для досягнення максимальної продуктивності праці. Реальні виробничі умови характеризуються, як правило, наявністю певних небезпечних і шкідливих виробничих факторів.

Питання збереження людиною здоров’я, працездатності, а іноді і самого життя під час її трудової діяльності зростало у міру розвитку науково-технічного прогресу. Зараз це питання стало настільки актуальним, що воно вже давно перетнуло кордони окремих держав і вийшло на міжнародний рівень. Ще у 1919 році була створена Міжнародна організація праці (МОП), яка зараз організаційно входить до ООН.

До основних напрямків діяльності МОП належать: участь у міжнародно-правовому регулюванні праці шляхом розроблення та ухвалення нормативних актів з питань умов праці та життя працівників; розроблення та впровадження міжнародних цільових програм, спрямованих на вирішення важливих соціально-трудових проблем; надання допомоги державам-членам МОП в удосконаленні національного трудового законодавства, професійно- технічної підготовки працівників, поліпшення умов праці тощо, шляхом здійснення міжнародних програм технічного співробітництва, проведення дослідницьких робіт та видавничої діяльності.

МОП прийняла більше 180 конвенцій і понад 190 рекомендацій з різних соціально-трудових проблем. Україна також є членом МОП і ратифікувала 50 конвенцій цієї організації, серед яких – найважливіші нормативні акти, що стосуються основоположних прав людини та охорони праці.

За статистикою МОП, рівень виробничого травматизму у світі зростає. Щорічно відбувається близько 125 млн нещасних випадків на виробництві. У країнах Євросоюзу від них та від професійних захворювань потерпають щорічно близько 10 млн осіб, з яких майже 8000 гине. Порівняно з ЄС в Україні нещасні випадки на виробництві трапляються у 5-8 разів частіше. Щоденно у нашій країні на виробництві травмуються 80-85 осіб, з них до 10% стають інвалідами, а до 2% взагалі гинуть. У Сумській області щороку гинуть 70-80 осіб, 90-100 стають інвалідами.

У зв’язку з цим в Україні проводиться державна політика з охорони праці, яка виходить з конституційного права кожного громадянина на відповідні безпечні та здорові умови праці (ст.43), а також пріоритету життя та здоров’я робітника по відношенню до результатів його виробничої діяльності (ст. 4 Закону України «Про охорону праці»). Про значну увагу щодо охорони праці свідчить той факт, що в Україні Указом Президента запроваджений Всесвітній день охорони праці, який щорічно відзначається 28 квітня.

Лекція 2 ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ ПРАЦІ. КОНТРОЛЬ ЗА ОХОРОНОЮ ПРАЦІ

Контроль за охороною праці

Контроль і нагляд за охороною праці проводяться за п’ятьма напрямами:

- державний контроль;

- відомчий контроль;

- регіональний контроль;

- громадський контроль;

- внутрішньовиробничий контроль.

Державний контроль здійснюють спеціальні уповноважені державні органи:

- Державна служба з питань праці України як центральний орган виконавчої влади;

- Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки;

- Управління пожежної охорони МНС України;

Вищий нагляд за дотриманням та правильним застосуванням законів про охорону праці здійснює Генеральний прокурор України через органи прокуратури.

Державні інспектори з охорони праці мають право:

- безперешкодно в будь-який час відвідувати підконтрольні підприємства для перевірки дотримання законодавства про охорону праці, отримувати від власника необхідні пояснення, матеріали та інформацію з даних питань;

- надсилати керівникам підприємств, а також посадовим особам місцевих рад, міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади обов’язкові для виконання приписи про усунення порушень з питань охорони праці;

- призупиняти експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць та обладнання до усунення порушень вимог охорони праці, які створюють загрозу життю або здоров’ю працюючих;

- притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавчих актів про охорону праці;

- надсилати власникам, керівникам підприємств подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати у необхідних випадках матеріали органам прокуратури для притягнення їх до кримінальної відповідальності.

Відомчий контроль здійснюють вищі органи керівництва підприємствами (міністерства, Державні комітети, об’єднання підприємств та ін.) та посадові особи держадміністрацій, що відповідають за охорону праці в регіоні. Ці організації та посадові особи мають адміністративну владу, якою можуть скористатися у разі виявлення порушень законодавства, правил та норм з охорони праці.

Регіональний контроль здійснюють місцеві державні адміністрації та місцеві ради через посадових осіб, відповідальних за охорону праці у регіоні.

Громадський контроль здійснюють професійні спілки та їх об’єднання через свої виборні органи та представників (контролерів), а в разі відсутності профспілки – через громадських контролерів, які уповноважені трудовим колективом (найманими працівниками). Громадські контролери мають право безперешкодно перевіряти стан робочих місць, дільниць, цехів, відділів та інших структурних підрозділів свого підприємства, інформувати роботодавця про виявлені порушення, недоліки і вносити пропозиції щодо усунення виявлених порушень. Громадські контролери повинні пройти навчання з питань охорони праці і трудового законодавства за рахунок роботодавця.

Внутрішньовиробничий контроль (адміністративно- громадський) проводять: директор, його заступники, головний інженер, інженер з охорони праці, головні спеціалісти, начальники цехів, ділянок, змін, майстри, бригадири і робітники тобто майже всі працівники підприємства. Цей контроль проводиться повсякденно, не зовні, а зсередини виробництва, тому він є найбільш дієвим.

Адміністративно-громадський контроль має три ступені: 1-й ступінь – проводиться кожну робочу зміну майстром, бригадиром, начальником зміни, черговим інженером та громадським інспектором з охорони праці. Усі виявлені порушення усуваються, а ті, що неможливо виправити, заносяться в журнал першого ступеня контролю і доповідаються керівництву.

2-й ступінь – здійснюється не рідше одного разу на тиждень начальником структурного підрозділу в межах цього підрозділу. Недоліки або порушення вимог охорони праці, виявлені при першому та другому ступенях контролю, ліквідуються, а за неможливості – записуються в журнал другого ступеня і доповідаються вищому керівництву підприємства.

3-й ступінь – здійснюється один раз на місяць в обсязі кожного робочого місця всього підприємства керівництвом підприємства і відділом охорони праці підприємства. До контролю залучаються громадські інспектори. Аналізуються журнали 1-го та 2-го ступенів контролю, приймаються рішення щодо усунення недоліків та порушень, у разі неможливості вирішення заносяться до журналу 3-го ступеня контролю. Результати перевірки обговорюються на технічній нараді при першому керівнику підприємства.

Вступ

Для гігієнічної оцінки існуючих умов праці розроблена «Гігієнічна класифікація умов праці за показниками шкідливості та небезпечності чинників виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», яка затверджена Наказом МОЗ України від 31.12.1997 року за № 382. Відповідно до цієї Класифікації умови праці поділяються на чотири класи:

1-й клас – оптимальні умови. За таких умов зберігається здоров’я, підтримується високий рівень працездатності.

2-й клас – допустимі умови. Допускаються незначне зниження працездатності й дискомфорт, але ці умови не призводять до виникнення захворювання працівника.

3-й клас – шкідливі умови. Шкідливі чинники перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив.

4-й клас – небезпечні (екстремальні) умови. Вплив чинників протягом зміни або її частини створюють високий ризик виникнення тяжких форм гострих отруєнь, уражень, каліцтв або загрозу для життя працівника.

Самопочуття і працездатність людини значно залежать від метеорологічних умов виробничого середовища.

Склад повітря робочої зони

Оточуюче повітря є найважливішим фактором нашого життя. Природно, що склад повітря дуже сильно впливає й на працездатність людини, на її здоров’я, а іноді – і на життя. Чисте повітря має склад: азот – 78%, кисень – 21%, аргон – 0, 9%, діоксид карбону – 0, 03%, решта – інертні гази.

Зростання промисловості і сільськогосподарського виробництва, енергетичних потужностей, широка хімізація, збільшення кількості автотранспорту, збільшення міст сприяють швидкому збільшенню забруднення атмосферного повітря, водоймищ, ґрунтів, що є загрозою для здоров'я, а в деяких ситуаціях, які повторюються частіше, - для життя населення.

Проблема боротьби із забрудненням атмосферного повітря в економічно розвинених країнах на сьогодні є дуже актуальною.

Забруднення повітряного середовища пилом, газом, аерозолем у виробничих умовах відбувається з багатьох причин. Основними з них є:

1. Недосконалість технологічних процесів.

2. Переривчастість технологічних операцій (перевантаження, пересипання).

3. Недостатня герметичність устаткування.

4. Рух транспорту.

Шкідливі речовини проникають в організм людини через дихальні шляхи, травний тракт і через шкіру. Вони можуть порушити нормальну життєдіяльність організму і призвести до стійких або патологічних змін.

Отруєння, що виникають на виробництві, називаються професійними.

Вони можуть бути гострими (раптово у великих дозах), і тоді їх відносять до нещасних випадків, або хронічними (малі дози шкідливої речовини діють тривалий час і неодноразово), і тоді їх відносять до категорії професійних захворювань.

За характером дії отруйні речовини поділяють на дев’ять основних груп:

1. Подразнюювальні - діють на поверхневі тканини дихального тракту і слизових оболонок (хлор, сірчистий газ, аміак, акролеїн);

2. Задушливі - діють як речовини, що порушують процес засвоєння кисню тканинами (окисел вуглецю, сірководень);

3. Наркотичні - діють як наркотики (азот під тиском, дихлоретан, чотирихлористий вуглець);

4. Соматичні отрути - викликають порушення діяльності

всього організму або його окремих органів і систем (свинець, ртуть, бензол, миш'як).

5. Загальнотоксичні – діють на кров, кровотворні органи та ЦНС (оксид вуглецю, ароматичні смоли, толуол, бензин).

6. Сенсибілізаційні отрути (алергени) – змінюють реактивну спроможність організму.

7. Канцерогени – речовини, що здатні викликати появу злоякісних пухлин (бензопірен, сажа).

8. Пропалюючі речовини – пошкоджують шкіру та слизові

оболонки (кислоти, луги, ангідриди).

9. Мутагени – здатні впливати на генетичний апарат клітини (окис етилену, свинець, ртуть).

За ступенем небезпеки усі шкідливі речовини поділяють на чотири класи небезпеки. Ця класифікація ґрунтується на показнику, який має назву ГДК – гранично допустима концентрація шкідливої речовини в повітрі робочої зони.

ГДК – це така концентрація шкідливої речовини в повітрі робочої зони, вплив якої на людину в разі її щоденної регламентованої тривалості не призводить до зниження працездатності чи виникнення захворювання в період трудової діяльності та у наступний період життя, а також не справляє негативного впливу на здоров’я нащадків. Вимірюється ГДК як правило у мг/м³.

Існують такі класи небезпеки шкідливих речовин:

1) речовини надзвичайно небезпечні: ГДК < 0, 1 мг/м³(ртуть металева, свинець, гексахлоран, жовтий фосфор);

2) речовини високо небезпечні: ГДК від 0, 1 мг/м³ до 1, 0 мг/м³ (хлорофос, сірковуглець, сурма);

3) речовини помірно небезпечні: ГДК від 1, 1 мг/м³ до 10 мг/м³ (тютюн, спирт метиловий);

4) речовини малонебезпечні: ГДК вище 10 мг/м³(спирт етиловий, ацетон).

Шкідлива дія отруйних речовин на організм людини залежить від таких факторів:

- концентрація речовини;

- час дії;

- шлях потрапляння в організм;

- стан отруйної речовини;

- розчинність отруйних речовин у біологічних середовищах.

Концентрація і час дії - це вирішальні чинники. Для багатьох речовин встановлена залежність між концентрацією, часом дії і характером дії.

Ступінь подрібнення діє так, що чим вища дисперсність, тим глибше проникають отрути в організм (найнебезпечніші паро- і газоподібні речовини).

Розчинність у біологічних середовищах (вода, кров, лімфа) підсилює ураження.

Неотруйні виробничі пари, гази і пил в основному подразнюють організм і, проникаючи всередину організму через органи дихання, можуть викликати хронічні захворювання легень і дихальних шляхів (сюди відносять пил різного походження).

До подразливого пилу відносять:

- мінеральний (азбестовий, кварцовий, вугільний, наждачний та ін.);

- металевий (залізний, чавунний, цинковий та ін.);

- деревний.

Подразливий (неотруйний) пил подразнює слизові оболонки дихальних шляхів, шкіру, очі і практично не потрапляє в кровообіг унаслідок поганої розчинності в біологічних середовищах. Проте тривала робота в умовах запорошеного повітря може призвести до хронічних захворювань легенів. Ці захворювання призводять до обмеження дихальної поверхні легенів і змін у всьому організмі людини. Вважається, що неотруйний пил має ГДК 10 мг/м³, тобто належить до помірно небезпечних речовин.

Характер дії на організм людини виробничого пилу залежить:

1) від його походження (органічний пил або неорганічний);

2) розміру частинок.

Великі частинки пилу (розміром більше 5-10 мкм) осідають на слизових оболонках носоглотки і можуть викликати їх подразнення, проте глибоко в легені не проникають.

Більш дрібні (0, 05-5 мкм) проникають у легені і викликають " пневмоконіози".

Застосування засобів індивідуального захисту органів дихання (ЗІЗОД)

За принципом дії усі ЗІЗОД поділяють на фільтрувальні та ізолювальні.

Фільтрувальні ЗІЗОД застосовують у тих випадках, коли вміст кисню у повітрі становить не менше 18% та при обмеженій кількості шкідливих речовин у повітрі робочої зони. До таких ЗІЗОД належать протиаерозольні (респіратори) та протигазові (протигази та респіратори) засоби.

Ізолювальні ЗІЗОД застосовують у випадках, коли вміст кисню у повітрі недостатній для дихання (менше 18%) та при необмеженій кількості шкідливих речовин у повітрі. До таких ЗІЗОД належать шлангові протигази, пневмошоломи та апарати автономного дихання.

Лекція 5. ШУМ ТА ВІБРАЦІЯ

Характеристика шуму

Існує два визначення шуму:

1. Шум - це неритмічне звукоутворення, безладне змішування звуків.

2. Шум - це будь-який звук, що заважає людині.

Статистика стверджує, що останніми роками шум як у побуті, так і на робочих місцях постійно збільшується десь на 1-3 дБ на рік. Шум – шкідливий подразнювальний чинник, який діє на органи слуху і весь організм людини. Якщо шум – це сукупність звуків, доцільно спочатку згадати основні параметри, за допомогою яких можна охарактеризувати звук.

Основними параметрами, які характеризують звук, є:

1. Звуковий тиск «р» - це різниця між миттєвим значенням тиску у даній точці середовища при проходженні через цю точку звукової хвилі і середнім тиском, який спостерігається в цій точці за відсутності звукових хвиль. Вимірюється в Па.

2. Швидкість звуку «с» - це відстань, на яку за одну секунду може поширитися хвильовий процес. У повітрі при температурі 20°С і нормальному атмосферному тиску вона дорівнює 344 м/с, при підвищенні температури швидкість звуку збільшується приблизно на 0, 71 м/с на кожний градус. Для порівняння: у сталі - 5000 м/с, у гумі - 40-60 м/с.

3. Інтенсивність «І» - це кількість енергії, що проходить у результаті поширення звуку через площу 1м², розташовану перпендикулярно до напряму поширення звукової хвилі за одиницю часу.

4. Частота звуку «f» - це кількість коливань за одну секунду, Гц. За частотою весь звуковий діапазон поділено на три частини:

Інфразвук – це нечутний для людини звук із низькою частотою – до 20 Гц;

Чутний звук – має інтервал 20 – 20 000 Гц;

Ультразвук – також нечутний для людини, має частоту вище 20 000 Гц.

Чутливість звукового апарату людини до звуків різної частоти неоднакова, найбільшою вона є при частотах 1000 – 5000 Гц, тому за еталонний звук взято звук із частотою 1000 Гц. У діапазоні чутного звуку виділяють дві межі, за допомогою яких можна охарактеризувати вплив звуку на людину. Ці межі мають назву поріг чутності та больовий поріг. Це такі значення звукового тиску та інтенсивності, при яких у людини виникають відповідні почуття. Для частоти 1000 Гц ці значення тиску та інтенсивності становлять:

поріг чутності: р_о = 2·10^-5 Па, І_о = 10^-12 Вт/м²; больовий поріг: р_б = 2·10² Па, І_б = 10² Вт/м².

Оскільки людина сприймає звуки в дуже великому діапазоні інтенсивності звуку і звукового тиску, то користуватися для оцінки звуку абсолютними їх значеннями незручно. До того ж вухо людини здатне реагувати на відносну зміну цих параметрів, а не на абсолютну. Тому прийнято оцінювати звуковий тиск та інтенсивність стосовно їх значень на порозі чутності у відносних логарифмічних одиницях – децибелах (дБ).

Використання логарифмічної шкали для вимірювання рівня шуму дозволяє вміщувати дуже великий діапазон значень інтенсивності звуку «І» і звукового тиску «р» в порівняно невеликий інтервал логарифмічних величин від 0 до 140 дБ. Зміна рівня інтенсивності звуку на 1 дБ людиною практично не відчувається.

Слуховий апарат людини має різну чутливість до звуків різних частот, тому для оцінки впливу шуму на людину необхідно знати частотну картину шуму, тобто його частотний спектр. Частотний спектр – це залежність параметрів звуку ( тиску та інтенсивності) від його частоти. Залежно від характеру спектра розрізняють шуми широкосмугові – якщо він має неперервний спектр шириною більше однієї октави, і тональні – якщо у спектрі є виражені дискретні тони. За часовими характеристиками розрізняють шуми постійні – рівень звуку за 8-годинний робочий день змінюється не більше ніж на 5 дБ, і непостійні – якщо він змінюється більше ніж на 5 дБ.

Як правило, параметри шуму та вібрації оцінюють в октавних смугах. За ширину смуги взята октава, тобто інтервал частот, в якому вища частота f₂ в два рази більша за нижчу f_1.

Октава - це така смуга звукового спектру, в якій верхня гранична частота відрізняється від нижньої граничної частоти в 2 рази. Тоді весь спектр набере вигляду:

22, 5-45 (31, 5); 45-90 (63); 90-180 (125); 180-355 (250); 355- 710 (500); 710-1400 (1000); 1400-2800 (2000); 2800-5600 ( 4000); 5600-11200 (8000).

У дужках зазначені середньогеометричні частоти дев'яти октав, за якими здійснюється нормування шуму.

Шкідливий вплив шуму на людину залежить від таких чинників:

- звуковий тиск та його рівень;

- інтенсивність звуку та її рівень;

- частотний спектр шуму;

- тривалість дії;

- рівномірність.

Найбільш шкідливі для людини імпульсні високочастотні шуми.

Нормування шуму

При нормуванні шуму використовують два методи:

- нормування за граничним спектром шуму;

- нормування рівня звуку в дБА.

Нормування за граничним спектром шуму є основним для постійних тональних шумів. Відповідно до ГОСТ 12.1.003-83 нормуються рівні звукового тиску в 9 октавних смугах із середньогеометричними частотами: 31, 5; 63; 125; 250; 500; 1000; 2000; 4000; 8000 Гц залежно від виду виконуваної роботи. Із збільшенням частоти шуму (більш неприємний шум) допустимі рівні зменшуються.

Граничний спектр – це сукупність рівнів звукового

тиску, дБ, в дев’яти октавних смугах частот, які залежать від виду роботи, що виконується.

Нормування за рівнем звуку в дБА застосовують для орієнтовної оцінки постійних широкосмугових шумів, що часто має місце у виробничих умовах. Характеристикою непостійного шуму є інтегральний параметр – еквівалентний рівень звуку в дБА. Ці рівні звуку вимірюються за шкалою А шумоміра, тому і мають відповідне позначення дБА.

На підприємствах вимірювання шуму на робочих місцях з метою контролю його відповідності санітарно-гігієнічним вимогам повинно проводитися не рідше одного разу на рік.

Нормами передбачається робочі зони з рівнем звуку, що перевищує 80 дБА, позначати спеціальними знаками, а тим, хто працює у цих зонах, повинні видаватися ЗІЗ органів слуху. Забороняється навіть короткочасне перебування людей у зонах з рівнем звукового тиску більше 135 дБ у будь-якій октавній смузі.

Захист від шуму

Основні заходи боротьби з шумом:

- зменшення шуму у джерелі його виникнення;

- звукоізоляція джерела шуму;

- застосування звукопоглинаючих матеріалів;

- віддалення джерел шуму від працюючих.

Крім заходів технологічного і технічного характеру, коли не вдається знизити рівень шуму до допустимих значень, застосовуються ЗІЗ органів слуху:

а) антифони у вигляді вкладишів із суміші волокон органічної бактерицидної вати і ультратонких полімерних волокон (знижують шум на 15-30 дБ);

б) навушники (знижують шум на 30-40 дБ);

в) шоломи - при дії шуму з рівнем більше 120 дБ.

Захист від вібрації

Основні заходи захисту від вібрації:

- зменшення вібрації у джерелі виникнення ( заміна ударних процесів на безударні, використання деталей із пластмас, ремінних передач замість ланцюгових і т.ін.);

- зменшення вібрації на шляху поширення (віброізоляція, вібропоглинання або віброгасіння).

Віброізоляція ослаблює передачу коливань від джерела виникнення на основу, підлогу, сидіння тощо за рахунок встановлення між ними пружних елементів – віброізоляторів.

Вібропоглинання здійснюється шляхом нанесення на вібруючу поверхню шару пружнов’язких матеріалів ( гуми, мастики, пластика).

Віброгасіння здійснюють шляхом встановлення вібруючого обладнання на жорсткі масивні віброгасячі фундаменти або залізобетонні плити, по їх периметру встановлюють акустичний шов, який заповнюють пружними легкими матеріалами і який призначений для ліквідації безпосередньої передачі коливань від фундаменту до будівельних конструкцій.

Застосування ЗІЗ: спеціальне взуття, наколінники, рукавиці, вібропоглиначі прокладки, налокітники, пояси, нагрудники, спеціальні костюми.

Охорона праці та її призначення

12 3 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒

Последнее изменение этой страницы: 2019-05-06; Просмотров: 208; Нарушение авторского права страницы