Культурологічна та психологічна концепції нації.

Окрім політичної теорії нації, ще однією досить давньою і популярною є психологічна теорія нації її " батьком-засновником" вважається один із лідерів австромарксизму Отто Бауер. Проте, автор вважає це не досить точним. Справа у тому, що окремі положення психологічної теорії нації були сформульовані ще десь у першій половині XIX ст. головним чином представниками інтелігенції в країнах Західної Європи. А її справжнім засновником був французький філософ та історик Ернест Ренан.
Досить цікавими і оригінальними були не лише думки Е.Ренана, а й їх аргументація та форма викладу. " Нація, - стверджував він, - це душа, духовний принцип. Дві речі, що по суті є однією, складають цю душу, цей духовний принцип. Одна - в минулому, інша - в майбутньому. Одна - це володіння багатою спадщиною спогадів, інша - спільна згода, бажання жити разом, продовжувати спільно користуватись неподільною спадщиною, що дісталась". Розвиваючи цю думку, французький вчений продовжував: " Поділяти в минулому спільну славу і спільний жаль, здійснювати в майбутньому ту ж саму програму, разом страждати, насолоджуватись, сподіватись - ось що краще за спільні митниці й кордони... ось що розуміється, не дивлячись на відмінності раси і мови". " Отже, нація, - підсумовував Е.Ренан, - це велика солідарність, що встановлюється почуттям жертв, які вже зроблені та які мають бути зроблені у майбутньому. Нація передбачає минуле, але у сучасному вона резюмується цілком помітним фактом: це ясно висловлене бажання продовжувати спільне життя. Існування нації - це /якщо можна так висловитись/ повсякденний плебісцит, як існування індивідуума - довічне утвердження життя". А заключним акордом були його слова: " Велика сукупність людей із здоровим глуздом і палаючим серцем створюють моральну свідомість, що називається нацією".124
Отже, за твердженням Е.Ренана, нація - це, перш за все, велика група людей, об'єднаних духовним принципом, великою солідарністю та моральною свідомістю.
Подальший розвиток психологічна теорія нації дійсно отримала вже в працях О.Бауера. Щоправда, при цьому вона набула дещо іншого забарвлення. " Нація, - писав теоретик австромарксизму, - завжди є " нічим іншим, як культурною спільнотою". Але тут під культурою мався на увазі головним чином національний характер. У свою чергу, національний характер трактувався як " комплекс притаманних нації фізичних і психічних ознак, які об'єднують всіх членів даної нації й відрізняють їх від інших націй". В національний характер австрійський вчений включав також те чи інше спрямування волі, а нація визначалась ним і як " спільність долі". Ці та інші свої міркування О.Бауер підсумував наступним чином: 'Тепер ми прийшли нарешті до повного визначення нації. Нація - є сукупність людей, спільністю долі з'єднаних у спільність характеру". Активними прихильниками психологічної теорії нації були й залишаються такі відомі західні вчені, як Уолтер Сульцбах, Рупер Емерсон, Уолтер Коннор та чимало інших. Для У.Сульцбаха, зокрема, нацією була велика група людей, об'єднаних, перш за все, спільністю національного характеру та національною свідомістю. Професор Гарвардського університету Р.Емерсон вважав нацією групу людей, які " відчувають, що вони є нацією". " Все, що можемо сказати про націю, - писав він, - це те, що нація існує тоді, коли активна і досить багаточисельна частина її членів переконана, що вона існує. Не зовнішні об'єктивні риси, а суб'єктивне переконання є вирішальним фактором". При цьому Р.Емерсон стверджував, що " нації можуть виникати швидко і легко", оскільки кожна з них є " сплячою красунею, приспаною злим духом" і якій для повернення до активного життя досить " належного поцілунку".
Серед сучасних прибічників психологічної теорії нації можна назвати відомого американського вченого Уолкера Коннора. Він теж вважає націю, перш за все, психологічним феноменом, оскільки її головною рисою /при важливості інших рис/ є " інтуїтивні почуття спорідненості та унікальності".
Таким чином, прихильники психологічної теорії вважають нацією - велику групу людей, об'єднаних спільною національною психологією, національним характером, національною солідарністю, національною волею, національною свідомістю та іншими рисами суто психологічного плану.

Досить цікавою і поширеною, на наш погляд, є культурологічна теорія нації. її засновником цілком слушно вважається один із відомих теоретиків австромарксизму Карл Реннер. К.Реннер досить переконливо доводив, що " нація - це культурне співтовариство". Для її виникнення потрібна " спільна літературна мова'', " розвинута національна література" та " національно-духовна культура". На думку К.Реннера, бажано, щоб у державі існувала одна мова. Проте, застерігав він, спроби ввести одну державну мову в багатонаціональній країні, буде " проявом панування, а не рівноправ'я і може викликати в суспільстві ворожнечу та сепаратистські настрої. Підсумовуючи свої міркування, К.Реннер писав: " нація - це союз, однаково мислячих і однаково розмовляючих осіб. Це культурна спільнота..."
Загалом, за висновком автора, найбільшого поширення культурологічна теорія нації набула в німецькомовній літературі, де віддавна і по сьогоднішній день вживається спеціальний термін " культурна нація".
Карлтон Гейєс, наприклад, вважав нацією велику групу людей із спільною культурою, які об'єднуються для " взаємозахисту і процвітання". Щоправда, таку групу людей він, як правило, називав не " культурною нацією", а " культурною національністю". Пояснюючи свій вибір, він відзначав, що вживання терміну " культурна національність" виключає можливість ототожнення цієї групи з державою. Гью Сетон-Уотсон, навпаки, вживав термін " культурна нація". " Культурна нація, - підкреслював він, - це спільнота, об'єднана мовою або релігією, або історичною міфологією, або іншими культурними узами".

 

Етнічні спільноти

Тут нам стане в пригоді розмежування між етнічними категоріями і етнічними спільнотами. Етнічні категорії — це сукупності людей, що їх принаймні дехто з чужинців уважає за окремі культурні та історичні групи. Однак сукупності, визначені таким чином, іноді можуть мати вкрай незначну самосвідомість, лише дуже неясно розуміючи, що вони становлять окрему групу. Натомість етнічну спільноту можна вирізнити саме за цими атрибутами, навіть коли їх невідступно дотримується і ясно проголошує тільки невелика частина даного населення і навіть коли за якоїсь певної доби деякі з цих атрибутів сильніші та виразніші за решту. Можна назвати шість головних атрибутів етнічної спільноти (або, вдавшись до французького терміна, ethnie):

1) групова власна назва;

2) міф про спільних предків;

3) спільна історична пам’ять;

4) один або більше диференційних елементів спільної культури;

5) зв’язок із конкретним «рідним краєм»;

6) чуття солідарності у значної частини населення ⁴.

Що більшою мірою даному населенню властиві ці атрибути (і що більше цих атрибутів властиві тому населенню), то ближче воно підступає до ідеального типу етнічної спільноти, або ethnie. Де є такий комплекс елементів, перед нами вочевидь постає спільнота з історичною культурою і чуттям спільної ідентичності. Таку спільноту слід чітко відмежовувати від раси в розумінні соціальної групи, якій притаманні універсальні спадкові біологічні риси, що нібито визначають духовні особливості групи ⁵. На практиці етнічні групи часто сплутують із расами, і то не тільки в цьому соціальному розумінні, а й у фізичному, антропологічному розумінні підвидів Homo sapiens. Таке сплутування є наслідком великої поширеності расистської ідеології та розважань з їхніми нібито «науковими» уявленнями про расову боротьбу, соціальний організм та євгеніку.

Прив’язаність до певних територій або місцевостей у їхніх межах теж має міфічний і суб’єктивний характер. Для етнічної ідентифікації більше важать прив’язаність та асоціації, ніж життя на певній землі або володіння нею. Це /32/ місце, до якого ми належимо.

Як формується етнічна група? На це запитання є лише кілька дуже приблизних відповідей. Коли такі процеси засвідчені історичними документами, можна відтворити певні способи формування етносу. Досвід показує, що є два головні способи: об’єднання та поділ. З одного боку, можна бачити, як етнос формується через об’єднання окремих /33/ одиниць, це об’єднання може своєю чергою відбуватись як злиття окремих одиниць, приміром, міст-держав, і як поглинання однією одиницею іншої, як-от асиміляція регіонів та «племен». З другого боку, етноси можуть виникати внаслідок поділу, наприклад, сектантського розколу, або процесу, що його Горовіц називає «розмноженням»: частина етнічної спільноти полишає її, формуючи нову групу, як у випадку Бангладеш ¹².

⇐ Предыдущая9101112131415161718Следующая ⇒

Поделиться: