Переніалістська теорія етнічності

Близькими до примордіалістських є концепції, які Е. Сміт пропонує називати «переніалізмом» (від perennial — постійний, вічний, довічний). Переніалісти не наполягають на ідеї «природності» націй, вважаючи їх скоріше явищем історичним, соціальним, аніж природним. Водночас нації та етнічні спільноти розглядаються переважно як ідентичні явища. Визнаючи, що націоналізм як політичний рух та ідеологія належить до модерної доби, переніалісти стверджують, що нації — це осучаснені версії праісторичних етнічних спільнот чи колективних культурних ідентичностей, які існували разом з етнічними спільнотами в усі епохи людської історії. Спільноти, які ми нині називаємо «націями», почуття та ідеали, ототожнювані сьогодні з «націоналізмом», існували з давніх-давен, і те, що відповідні терміни виникли лише в модерну епоху, не заперечує «античності» явищ, які їм відповідають 89.

Частина переніалістів робить наголос на етнічній тяглості, розуміючи етнічність як багатовимірне соціально-психологічне явище, яке не зводиться лише до генетично-біологічних чи антропологічних компонентів. Зокрема, дослідник етнічних процесів у Східній Європі Джошуа Фішмен вважає, що етнічність (як почуття) існує передусім на суб’єктивному рівні і функціонально проявляється у трьох іпостасях: «буття», «дія» і «обізнаність» /87/.

«Буття» тут є категорією, яка, наскільки можна зрозуміти Фішмена, відображає біологічні аспекти етнічності (кровну спорідненість, біологічну тяглість тощо). «Дія» відповідає такій функції етнічності, як збереження колективної ідентичності (фольклор, мова, ритуали тощо). На відміну від «буття», «дія» виглядає рухливішою складовою етнічності. Вона відкриває можливості для змін, «редагування» минулого етнічної спільноти, пристосування його до нових умов, надання йому більшої, вірогіднішої «автентичності». Нарешті, «обізнаність», що існує як невід’ємна складова «дії» і наслідок останньої, є унікальним, властивим лише певній спільноті досвідом, колективною мудрістю. Зрозуміло, що ідея, згідно з якою все згадане стосується й нації, навіть не потребує окремих зауважень. Етнічність (відповідно, й національна свідомість) як взаємодія згаданих її рис передається з покоління в покоління, з часів, які сягають «сивої давнини».

Інший варіант переніалізму, за Е. Смітом, представлений концепціями В. Коннора. Етнічність в інтерпретації цього вченого — почуття, яке перебуває за межами раціонального осмислення (йдеться про реальне життя, а не про науковий аналіз). Це почуття, зрозуміло, має давні історичні корені. Це психологічне, чи соціально-психологічне явище, почуття спільності походження (очевидне повторення відомої думки Е. Ренана). Корені цієї /88/ спільності — поза межами документованої історії, отже вона (ця спільність) є примордіальною, позаісторичною. Національне почуття, що виникає на основі етнічності, відповідно, також має всі ознаки ірраціонального. Націю об’єднує «не хронологічна чи фактична історія, а почуття чи відчуття цієї історії [...] яке дає членам нації інтуїтивну впевненість в особливому походженні та становленні [їхньої] групи» 91. Зрештою, нація — це модерний варіант оформлення етнічної групи. Отже, у формуванні національного почуття і, відповідно, нації, надзвичайну роль відіграють соціально-психологічні чинники, час виникнення яких іноді навіть важко датувати.

Щоправда, як ми знаємо, В. Коннор є прихильником ідеї модерності націй, і це ставить під сумнів прагнення Е. Сміта вважати цього автора прихильником «переніалізму». Нація, за В. Коннором, — це не елітний, а масовий феномен, відповідно, вона виникає в модерні часи — епоху масових комунікацій, письменності, масової політики, загального виборчого права тощо. Це загалом відповідає концепціям модерністів, про які йтиметься згодом.

⇐ Предыдущая9101112131415161718Следующая ⇒

Поделиться: