Що треба зробити, щоб перетворити Європейський вибір

України на реальність?

Україна повинна позбутись деяких двозначних почуттів, хоча б

і прихованих, про свій Європейській вибір. Твердження про те, що

зовнішня політика України є багатовекторною чи те, що вона не є ні

прозахідною, ні просхідною, а є українською, можуть допомогти

утримати дружні стосунки із східним сусідом, але можуть

збентежити український народ і підняти на Заході питання про

зорієнтованість України щодо обраного західного шляху. Політика,

заяви та дії українського Уряду мають бути узгоджені з її

стратегічним західним вибором.

Щоб виконати деякі з основних передумов для вступу в ЄС,

Україна має довести до кінця Конституційну реформу, перетворити

сільське господарство на продуктивний та конкурентний сектор,

провести приватизацію у важливих галузях, таких як енергетична

галузь, досягти вищого ступеню лібералізації цін. Україна має також

відновити добрі відносини з МВФ, залучити більше прямих

іноземних інвестицій, особливо з Західної Європи та сприяти

поверненню капіталів, які були переведені за кордон. Цього можна

досягнути тільки таким чином:

– стабілізації законодавства, зробивши його передбачуваним;

– зменшення бар’єрів для імпорту та зменшення корупції;

24

– скорочення кількості податків та зменшення ставок

оподаткування;

– усунення спеціальних привілеїв для багатьох підприємств;

– перетворення тіньової економіки на офіційну.

Потрібно змінювати політико-дипломатичний діалог,

продовжувати досить успішну практику підтримки Україною

позицій ЄС у регіональних і міжнародних проблемах. (Офіційний

Київ приєднався до більш ніж тисячі відповідних заяв і виступів ЄС,

що становить приблизно 92 % від їхнього загального числа) [8].

Безумовно важливою видається й участь країни в реалізації загальної

європейської політики й оборони.

Важливо, щоб новий базовий документ про співробітництво

Україна – ЄС виконувався ефективніше, ніж згаданий План дій. Але

для цього необхідні принаймні чотири умови.

По-перше, політична воля державного істеблішменту,

готовність національної еліти жити й керувати країною за

європейськими правилами і стандартами. За результатами квітневого

дослідження, 70 % наших співгромадян такої готовності серед

можновладців небачать і експерти, у свою чергу, вважають цю

проблему однією з головних перешкод на шляху євроінтеграції.

По-друге, євроінтеграційний курс має знаходити стабільну

суспільну легітимізацію, тобто широку підтримку громадян країни.

На жаль в суспільстві поки що не склався консенсус з приводу того,

що євроідея може стати загальнонаціональною, об’єднавши міста і

села країни. Наведемо (без коментарів) лише кілька цифр із

соцдосліджень Центру Разумкова. У вересні 2005 р. 36 % громадян

позитивно відповіли на запитання про те, чи зможе інтеграція в ЄС

стати загальнонаціональною ідеєю, яка об’єднає всі регіони України,

39 % – негативно. У квітні 2007 р. ця пропорція змінилась не в

кращий бік – 31 % і 44 % відповідно [9].

По-третє, потрібні високопрофесійні кадри активних

євроінтеграторів на середньому рівні управлінського ланцюжка. З

чим теж поки що не склалося.

По-четверте, потрібні ресурси, причому значно більші, аніж ті,

які виділялися в минулі роки. Лише один штрих: у 2006 році із

скромних 5, 2 млн. бюджетних гривень, спрямованих на реалізацію

державної програми з інформування громадськості про

євроінтеграцію, 4, 4 млн. було витрачено на проведення Першого

міжнародного медіа форуму «Україна на інформаційній карті світу»

25

[10]. Захід мав, м’яко кажучи, опосередковане відношення до євро

інтеграційного процесу. Необхідно усвідомити на бюджетному рівні,

що не паперовий, а реальний рух до європейських стандартів – річ

дуже і дуже витратна.

У тім, так чи інакше найбільш прагматичні підходи

передбачають саме розвиток контактів за напрямами, які становлять

обопільний інтерес. Йдеться про торговельно-економічне,

інвестиційне співробітництво (в 2007 р. ЄБРР узяв інвестиційні

зобов’язання на суму 2, 6 млрд. євро в рамках реалізації 130 проектів

[11]. Потрібно розвивати партнерство в сфері енергетики (зокрема

просувати спільні проекти розвитку вітчизняної енергетичної

інфраструктури та впровадження енергозберігаючих технологій).

Країна, що прагне інтегруватися в ЄС повинна звернути

особливу увагу на «вибудову довіри» з Євросоюзом, оскільки

пом’якшення, а тим більше відміна візового режиму залежить

значною мірою і від взаємної довіри між лідерами країни і

Євросоюзу.

Як показує досвід більшості східноєвропейських країн, це

радше політичне рішення. Жодна з цих країн не підписала

домовленості про реадмісію до тих пір, поки не розпочались

переговори про їх вступ до ЄС. Водночас усі вони енергійно

втілювали добре продуману національну стратегію, направлену на

звільнення своїх громадян від візових вимог, і всі вони приділяли

значну увагу особистим контактам з європейськими лідерами й

інформували їх про свої зусилля і досягнуті результати.

Разом з тим, як показує досвід країн Центрально-Східної

Європи та Балтії економічний бік інтеграційних процесів у Європі є

важливим, але не завжди вирішальним. Головне в цьому процесі –

інтеграція розуму, категорій мислення та оцінок себе і світу та себе у

цьому світі.

То що ж таке інтеграція розуму?

Перша і найголовніша складова – усвідомлення себе окремою

самодостатньою етнічною спільнотою. Це є одним із визначальних

чинників, бо Європа – це об'єднання націй, а не народностей чи

етнографічних груп. Вона об'єднує сильні національні організми,

спільноти, що мають високорозвинені почуття власної гідності та

індентичності, тому, щоб предендувати на членство в такому союзі,

необхідно самим дорости до його рівня, треба усвідомити себе

нацією, народом.

26

Друга складова – оцінка всіх подій виключно з погляду

національних інтересів. Насамперед це питання стосується

історичних критеріїв оцінки добра і зла, правди і брехні. На сьогодні

в Україні всі вони переплутані і здебільшого чорне вважається білим,

а добро – злом. Лакмусовим папірцем у цьому питанні є вирішення

проблеми ОУН – УПА та ситуація з церквою. Зазначені проблеми

незрозумілі для європейського мислення: коли людей, котрі воювали

за державу, ця держава відверто, брутально й нахабно паплюжить й

ігнорує (між іншим, ще й робить це на догоду і руками тих, хто цю

державу придушував та колонізував і хоче робити й надалі).

Третьою складовою є усвідомлення себе вільною людиною, і

визволення від психології раба.

Четверта складова – це визнання цінності людської особистості

як відправного пункту існування суспільства та верховенства права.

П'ята складова – визволення від психології «хуторянства».

Отже, моїм є не лише подвір'я та власний будинок, а й вулиця, і вся

країна в усіх її куточках. Тож коли я будую дім, і вулицю, район,

місто, і мою країну. Тож коли я кидаю сміття на вулиці – я кидаю

його у власній квартирі. Коли я псую лавку у парку, в аудиторії – я

псую її у власному дворі.

Шоста складова – оцінка світу не за критерієм ворог –

небезпека, а за критерієм співпраця – користь.

Сьома складова – усвідомлення, що перевага в оцінках

належить не матеріальним критеріям, а критеріям духовним,

ціннісним, критеріям внутрішнього самовідчуття. Більшості частині

українців почуватися європейцями заважає низьке матеріальне

становище, а в основі гордості за свою країну вони хотіли б бачити

вищий рівень добробуту. Отже, сьогодні ми сприймаємо Європу

лише як якесь джерело матеріальних благ, чи склад, тобто міряємо

все гривнею і салом, що є помилкою. Безперечно, ці критерії не

зовсім другорядні, але й не вирішальні. Європеєць відчуває себе

європейцем не тому, що має внутрішнє усвідомлення себе як такого,

а тому, що він сприймає себе частиною спільноти гідних народів.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: