Міжпарламентським форумом країн НАТО є

Парламентська асамблея НАТО.

Генеральний секретар НАТО є головою Північноатлантичної

Ради, а також головним представником Альянсу у всіх взаєминах як з

його членами, так і з іншими державами. Він організовує роботу

45

керівних органів НАТО, численних комітетів і робочих груп,

проведення консультацій, здійснює керівництво Міжнародним

секретаріатом НАТО.

Таким чином, метою створення організації від початку було

намагання запобігти агресії, бути оборонним, а не наступальним

блоком.

НАТО – це міжнародна військово-політична організація,

визнана у всьому світі, яка дуже обережно формує свою політичну

стратегію.

Сучасні трансформації НАТО

1. НАТО із військово-політичної організації наприкінці 1990-х

років трансформувалося в політико-військовий союз, політичну

міжнародну організацію із військовим комітетом. Який не має

наступального характеру й до того ж суттєво скорочений. Готовність

цього союзу до дій не становить загрози решті країн.

2. Реально сьогодні НАТО переймається безпекою в ширшому

контексті, аніж військова безпека, тож про агресивність тут важко

сказати. НАТО – найефективніша військова структура у боротьбі з

тероризмом.

3. Документи свідчать, що НАТО робить наголос не на

жорсткій, а на м’якій безпеці, це не військові заходи, а заходи,

спрямовані проти поширення наркотиків і зброї, нелегальної торгівлі

зброєю, міграції тощо.

4. НАТО створило нові структури, які відбивають розширення

співпраці з Росією (Рада Росія-НАТО, створена у травні 2002 року та

партнерство з Україною (Комісія Україна-НАТО, створена у липні

1977р., а також поглиблений діалог із зацікавленими країнами

Середземномор’я.

Принципи діяльності

1. До НАТО сьогодні входить 28 країн, усі рішення

ухвалюються консенсусом на демократичних засадах

Північноатлантичною Радою, в якій головує Генеральний секретар,

котрий не має жодних командних чи владних повноважень, а є лише

спікером. Найважливіші стратегічні рішення дістають підтримку

країн – членів. Отже, можливість ведення агресивної політики вкрай

обмежені.

46

2. У разі ухвалення певних військових рішень члени НАТО

мають змогу обстоювати власну точку зору. НАТО зобов’язує діяти

лише у разі, коли здійснено безпосередній напад на одного із членів

організації, інші рішення НАТО не є обов’язковими для членів.

Кожна країна-член НАТО особисто визначається щодо свого внеску

у проведення будь-яких акцій із застосуванням збройних сил.

Майбутні члени НАТО мають відповідати базовим принципам,

втіленим у Вашингтонському договорі, таким як демократія, свобода

особи та іншим положенням, викладеним у преамбулі до цього

документу.

Від країн-претендентів очікується, що вони будуть:

– вирішувати міжнародні суперечки мирним шляхом;

– демонструвати відданість принципам верховенства права

та прав людини;

– долати мирним шляхом міжетнічні конфлікти і зовнішньо-

територіальні суперечки, спірні питання внутрішньої юрисдикцій

відповідно до принципів ОБСЄ та з метою встановлення

добросусідських відносин;

– встановлювати належний демократичний та цивільний

контроль над своїми збройними силами;

– утримуватися від загрози силою чи застосуванням сили

будь-яким чином, що не відповідає цілям ООН;

– сприяти розвитку мирних та дружніх міжнародних

відносин шляхом зміцнення своїх вільних інституцій та завдяки

сприянню зміцненню стабільності й благополуччя;

– продовжувати надавати цілковиту підтримку та брати

участь у роботі Ради євроатлантичного партнерства, в програмі

«Партнерство заради миру» та розвитку співробітництва з країнами –

партнерами, що не є членами НАТО;

– демонструвати відданість справі зміцнення стабільності та

благо получчя через дотримання принципів економічної свободи,

соціальної справедливості та відповідальності за охорону довкілля;

– робити свій внесок військового характеру в колективну

оборону і виконання нових завдань, що постають перед Альянсом, а

також бути готовими взяти на себе зобов’язання щодо поступового

удосконалення власної обороноздатності;

– належним чином брати участь у роботі установ НАТО;

– прагнути до здійснення стандартизації та досягнення

оперативної сумісності;

47

– створювати через національну програму необхідну

структуру з питань планування та виконання таких оборонних

бюджетів, які б відповідали визначеним пріоритетам у сфері оборони

та передбачали б відповідні схеми навчання для ознайомлення

персоналу з існуючими в НАТО практикою та процедурами з метою

підготовки до можливої в майбутньому участі в роботі структур

Альянсу;

– ознайомлюватися з наявними правовими механізмами та

угодами, якими керується НАТО для забезпечення співробітництва в

своїй структурі та формальним юридичним процесом, що передує

членству.

Після завершення належних процедур нові члени

приєднуються до Північноатлантичного договору (Вашингтон, округ

Колумбія, 4 квітня 1949р.).

Державна політика

⇐ Предыдущая6789101112131415Следующая ⇒

Поделиться: